Українці задоволені Зеленським та незадоволені Порошенком. Хоча новий президент робить те саме, що робив колишній
![](/img/article/6000/13_main-v1559876276.jpg)
Новий старий президент
Володимир Зеленський не поспішає спілкуватися зі своїми виборцями. Замість цього він вважає за краще розмовляти з європейськими. Під час свого першого візиту до Брюсселя він встиг відповісти на запитання, які йому безуспішно ставили в Києві.
Пообіцяв не підтримувати Ігоря Коломойського в його позовах щодо ПриватБанку. Повідомив про співпрацю з НАТО. Закликав Захід тиснути санкціями на Росію. Відкинув перспективу дефолту. Сказав, що вступ України в ЄС буде означати загибель російської імперії. Можливо, якби він розповів все це раніше, то рівень нервозності в Україні з приводу його обрання був би на порядок нижчим. З іншого боку, хто знає, які в цьому випадку були б результати другого туру?
Поки що Володимир Зеленський поводиться майже як його попередник. Його заяви нагадують риторику атлантистів, єврооптимістів та державників. У зовнішній політиці його курс мало чим відрізняється від того, який просував Петро Порошенко. І якщо так триватиме далі ‒ залишається лише гадати, як швидко рейтинг нового президента зрівняється з показниками старого.
Поки що йому нема про що хвилюватися. Його персональний рейтинг схвалення ‒ близько 50%. Рівень підтримки його партії теж наближається до 50%. Незадоволений Зеленським лише кожен десятий українець. Ще 40 відсотків не визначилися з відповіддю. Ідеальні умови, щоб мріяти про світле майбутнє. Проблема лише в тому, що його не буде.
Його не буде не тому, що Володимир Зеленський хоче поганого. А тому, що для світлого майбутнього немає передумов.
Кожен президент в Україні стає заручником завищених очікувань. Від нього очікують чудес ‒ і голосують за чудеса. А потім настає неминуче розчарування ‒ бо виборець раптово виявляє, що чарівної палички у президента немає. Натомість є економічні закони, дефіцит ресурсів і брак кадрів. І будь-який новий фаворит дуже скоро опиняється в ролі ізгоя. Так відбувається вже 28 років. І складно уявити ‒ що може уберегти Володимира Зеленського від цієї долі.
Український виборець хоче, щоб президент закінчив війну. Тому що для обивателя війна ‒ це витрати й дискомфорт. З її закінченням пов'язані помилкові очікування. Наприклад, що країна стане комфортнішою, багатшою та безпечнішою. Але в тому й річ, що Зеленський не може закінчити війну ‒ він може її лише програти. Програш, у свою чергу, означатиме розкол у країні, заворушення і ‒ потенційно ‒ хвилю насильства. До того ж, самій Росії немає ніякого резону поводитись так, щоб у результаті «миру» Україна посилювалася та багатіла. Швидше навпаки.
В результаті вибір простий. Або Володимир Зеленський програє війну ‒ і країна буде розплачуватися за це. Або він її продовжить ‒ і країна знову ж буде за це платити. В обох варіантах бюргерський хеппі-енд не проглядається.
Український виборець хоче, щоб Володимир Зеленський знизив тарифи. Президент може почати поводити себе відповідально, рятувати домовленості з кредиторами, пояснювати, що все має свою ціну ‒ і нарватися на звинувачення в зраді. Або він може почати роздавати гроші, ламати логіку через коліно, довільно міняти цифри в платіжках. Результатом цього буде згортання міжнародної допомоги, інфляція, зростання цін та зубожіння країни. І обиватель знову буде звинувачувати у всьому першу особу ‒ просто почне робити це трохи пізніше. А за відтермінування критики президент розплатиться хитким добробутом країни.
І точно так само по всіх інших пунктах.
Трагедія Володимира Зеленського саме в тому, що у нього немає опції «догодити всім». Він може або взяти в союзники здоровий глузд ‒ і тоді через півроку його рейтинг почне падати. Або спробувати пограти в «чого зволите», витратити накопичені резерви, позбавити країну подушки безпеки, обнулити скромні досягнення, занурити Україну в неминучі наслідки та кризу ‒ і знову-таки забрати собі лаври «цапа-відбувайла».
Різниця між варіантами досить проста. Розплата за відповідальну поведінку настане трохи раніше, аніж розплата за безвідповідальність. Але в першому випадку Зеленському вдасться зберегти після себе країну. А в другому ‒ не факт.
Коментарі — 0