Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Українська молодь вже знайшла для себе межі «русского міра»

    • Павло Казарін

      Журналіст

    • Розсилка
    Українська молодь вже знайшла для себе межі «русского міра»

    У мене є мрія. Я хочу перестати бути актуальним

    Під час однієї з університетських лекцій мова пішла про Парфьонова. Того самого, який «Намедни» та документальні фільми. Виявилося, що студенти його не знають. У той момент відчув себе динозавром. Без будь-якого жалю.

    Вік аудиторії визначає наш набір ілюстрацій. Дискусію про рок і попсу для молодих українців не має сенсу окреслювати за допомогою БГ і Кіркорова. В українських мілленіалів свої герої ‒ і в їхньому пантеоні все менше місця для жителів колишньої метрополії. Поки ми сперечаємося про межі «русского мира» ‒ вони для себе їх уже знайшли.

    Україна емансипує. І весь корпус текстів останніх чотирьох років присвячений пошуку країною самої себе. Ми кожного дня придумуємо собі тисячолітні традиції. Перевинаходимо символи й естетику. Сперечаємося про культурне громадянство Цоя та Висоцького. Домовляємося про те, що таке Україна, й де вона закінчується.

    Це природний процес. Через нього пройшли всі молоді нації. Бенедикт Андерсон визначає націю як уявну спільноту, й коли так, то ми якраз починаємо себе уявляти.



    Всі наші суперечки ‒ це лише хвороби росту. Вони перестануть бути актуальними в той момент, коли Україна стане Україною. В той момент, коли буде знайдена нова рівновага. Коли ми пояснимо самим собі ‒ самих себе.

    Це станеться в той момент, коли всі покоління нинішніх авторів стануть неактуальними. Просто тому, що підуть у небуття ті дискусії, в яких ми ламаємо риторичні списи. Зрештою, який сенс у текстах, які обґрунтовують право Фінляндії на незалежність, якщо вона знайшла її сто років тому?

    Ми всі маємо втратити свою актуальність. У тій же мірі, в якій застаріли німецькі публіцисти, які билися за падіння Берлінської стіни. Написане ними ‒ доля архівістів та істориків. Вони вивчають період Холодної війни та захищають дисертації з історії боротьби за возз'єднання.

    Ідеальне українське майбутнє ‒ це те, в якому аналогічна доля уготована всім нам. У якому не залишиться місця для суперечок про суверенітет і незалежність. Про роль і місце державної мови й національної культури. В якому сама тема імперського реваншу буде викликати не роздратування, а подив. Через свою глибоку неактуальність.

    Всі наші нинішні тексти ‒ це суперечки про нас самих. Про те, де закінчуються «вони» і починаємо «ми». Про те, де проходить межа між Європою та «русским миром». Про те, чому Україна ‒ не Росія. Питання не закрите, поки ми продовжуємо сперечатися.

    Ми всі маємо канути в небуття. Втратити актуальність. Стати архівами. Якщо наші тексти будуть актуальні для наших онуків ‒ значить, ми програли. Ідеальне майбутнє ‒ це те, в якому наші тексти стануть набором трюїзмів. Очевидних і зрозумілих.

    Наше забуття ‒ найкращий критерій нашої перемоги.

    Джерело: Радіо Свобода

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Ігор Ейдман
    Ігор Ейдман

    Соціолог

    Єпископ Євстратій (Зоря)
    Єпископ Євстратій (Зоря)

    Секретар Священного Синоду УПЦ КП

    Ігор Луценко
    Ігор Луценко

    Народний депутат, «Батьківщина»

    Костянтин Боровой
    Костянтин Боровой

    Російський політик

    Олена Білозерська
    Олена Білозерська

    Боєць Української добровольчої армії 

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ