Цифрова економіка: чи розуміє Гройсман суть своїх обіцянок?

«Питання цифрової економіки – це питання нашого сьогодення. Якщо ми сфокусуємося на розвитку цифрової економіки, ми можемо бути успішними. Нам потрібен швидкий економічний ріст, і у нас є все, щоб його забезпечити», – заявив нещодавно Володимир Гройсман. Починання це дуже корисне, і особисто я – обома руками «за» впровадження цифрової економіки, якщо над цим працюватимуть відповідні фахівці та науковці, які й запропонують конкретні шляхи реалізації проекту, проте мене особисто беруть сумніви: чи розуміє пан Гройсман в принципі суть подібного предмету?

Я не маю на увазі те, що Гройсман – повний профан у даному питанні, я маю на увазі те, що коли «орли бойові» Анатолія Матіоса спільно з «есбеушниками» громлять «майнінгову ферму» (за буцімто фінансування «ДНР» / «ЛНР»), то це поганий початок розвитку цифрової економіки. Той прошарок українського IT-сектору, котрий займається криптовалютою, ще надто слабкий та малоорганізований (в плані налагодження соціального захисту), а відтак «повісити» на нього можна все, що завгодно – і сам тероризм, і його фінансування.

В кожному разі, коли «криптоексперт» Анатолій Каплан заявляє, що в ході обшуків СБУ у нього було вилучено криптовалюти на суму у 500 тисяч доларів, я не маю підстав однозначно назвати його брехуном, а есбеушників – кришталево чистими борцями з кіберзлочинністю. Так мало б бути в ідеалі, але українські реалії – далекі від ідеалу. Тим паче, що у всіх у віці «40+» в пам’яті закарбовані «маски-шоу», які влаштовувала податкова поліція часів Кучми. Особливості ведення бізнесу в Україні включають загрозу його щохвилинного присвоєння силовими структурами, котрі діють в інтересах влади. На сленгу це називається «віджати», й з часом варіює лише предмет «віджимання»: 20 років тому це були реальні об’єкти, а нині – віртуальні, але суть процесу від цього не міняється.

Не менше, ніж дії військової прокуратури та СБУ, мене хвилюють й слова секретаря РНБО. На початку 2018 року Олександр Турчинов заявив, що розвиток ринку криптовалют не може залишатися поза увагою держави, оскільки їхній неконтрольований обіг на території України не лише викликає низку проблем, але й містить потенційні ризики. Серед ризиків Турчинов назвав легалізацію незаконно отриманих коштів, оплату й поширення заборонених товарів на кшталт зброї та наркотиків, фінансування тероризму (знов тероризм!) тощо.

Згідно із задумом Турчинова, владі належить «розробити нормативно-правову базу для регулювання цього питання, а саме: визначити орган контролю та порядок функціонування ринку криптовалют в Україні, порядок здійснення моніторингу за транзакціями та ідентифікації учасників операцій, а також порядок оподаткування отриманих з них доходів». Нібито все правильно, і слова секретар РНБО каже вірні – криптовалюти в Україні мають бути легалізовані й законодавчо виписані, проте тривога не залишає, бо там, де держава намагається взяти все під свій контроль, благі наміри, як правило, зазнають рішучого краху. А чарівне слово «оподаткування» взагалі змушує пити корвалол – існуючий податок на землю та нерухомість вже майже знищив малий та середній бізнес.

Однак мова зараз не про податки. Мова про тих, у чиїх руках – і криптовалюта, і цифрова економіка. Чиновники, які займатимуться першим і другим, мають в першу чергу бачити в них не потенційну загрозу, а нові обрії. Не прораховувати, скільки віртуальних грошей можна просто зараз покласти собі до віртуальної кишені (якщо брутально вломитися у чиєсь помешкання і, вклавши господаря фізіономією в підлогу, подлубатися в його комп’ютері), а думати про те, які інноваційні можливості відкриються перед державою, якщо вона крокуватиме у ногу з усім цивілізованим світом.

Можу припустити натомість, що в історії з цифровою економікою прем’єра Гройсмана (і не тільки його одного) цікавить передусім не державне будівництво, а можливість «вибити» під новий прожект свіжі інвестиції. В цьому контексті не можу не згадати статтю з The New York Times, де стверджувалося, що корупція в Україні перейшла з газової сфери у військову. Автор матеріалу констатує, що з початку бойових дій на Донбасі у 2014 році витрати на оборону та безпеку в Україні зросли з 2,5% валового внутрішнього продукту до більш ніж 5%, або 6 мільярдів доларів. Пропускаючи таку кількість грошей через руки українських чиновників та бізнесменів, що часто є одним і тим самим, влада стримує боротьбу з корупцією та зловживаннями службовим становищем, які вважаються найнебезпечнішим ворогом України, мовиться у статті.

Як тільки українські чиновники зрозуміють, що наживатися можна на тільки на армії і не тільки на газі, а й на такому поки що мало зрозумілому їм предметі, як криптовалюти, боюсь, що оглядачам з The New York Times доведеться писати нову статтю. А якщо під цифрову економіку ще й вдасться отримати інвестиції, дана царина взагалі перетвориться на клондайк, де не «пастиметься» тільки зовсім лінивий можновладець. Причому цілком безкарно, адже недарма у січні нардепи зареєстрували законопроект №7499, який скасовує кримінальну відповідальність чиновників за незаконне збагачення. Прикметно, що майже одночасно із цим румунська влада вирішила пом’якшити покарання для корупціонерів-високопосадовців, і це призвело до багатотисячних протестів. В Україні ж все відбувається з точністю до навпаки.

В ситуації, що склалася, прем’єру Володимиру Гройсману можна було б порадити не квапитися із піаром на речах, які поки що не надто корелюють з нашими реаліями, а зайнятися вирішенням проблем, котрі йому – хоча б в силу менталітету – мають бути більш зрозумілими та звичними. Наприклад, падінням промислового виробництва, яке триває і яке бажано зупинити. Або розвитком окремих галузей, котрі знаходяться у плачевному стані – як, зокрема, наша переробна промисловість. Тоді, можливо, й ріст економіки не топтатиметься на 2-3%, тим паче, що для його стрибка вгору – за словами того ж таки Гройсмана – «є все, щоб забезпечити» такий стрибок.