Чарівномандатники

Жорстока фрустрація. З одного боку, кепкувати з назви молитви навіть у наш ліберальний час — це якось не дуже. А до високих журналістських стандартів «Шарлі Ебдо» ми ще не доросли.

З іншого боку — вже геть не лишилося в лексиконі нехороших термінів, визначень і метафор (включно з ненормативною лексикою), якими б іще не називали народних обранців. Мова стрімко збагачується неологізмами, але за шаленою реальністю однаково не встигає. І ошелешення триває, як безупинний вдих без видиху.

Щоб трохи розбавити києвоцентричний пафос вищевикладених абзаців і показати масштаб явища, зауважимо, що співробітники міськради і мер Покровська Донецької області за бюджетні кошти регулярно відвідують платні тренінги особистісного зростання (любові, багатства й впливу) Іцхака Пінтосевича, де, аби підвищити настрій, виконують танець «Тунак-Тунак». Візуально це нагадує розганяння хмар руками під крики муедзина — можете погуглити, не пошкодуєте. Дрібніше, ніж «Отче наш» у Раді, але теж дарує радість.

Наш гуманітарний лемент із цього приводу нікчемний. А стан здивування тим, що відбувається, поділяє дуже незначний відсоток скількись-там-мільйонного українського народу. Спостерігач абстрагується від мережі комунікацій з того моменту, як починає її описувати.

Решта громадян у цьому стані здивування живе весь час і навіть про це не підозрює. Існує відповідність між внутрішніми механізмами духовної діяльності окремої людини і внутрішніми механізмами колективної діяльності соціальної групи. Група, що узагальнено називається «електоратом» (бо припускається, що вони спроможні робити розумний вибір), перебуває в комфортному стані запаморочення. Тому що розум сьогодні не є критично необхідним фактором для досягнення успіху.

Справедливості заради скажемо, що в сучасному світі взагалі мало людей мають структуровану картину світу з певною шкалою цінностей. Під впливом засобів масової комунікації відбувається процес мутації традиційної культури в «мозаїчну».

Суть старої культури — гуманітарної — полягала у встановленні засад. Тобто набору основних серйозних предметів і тем для роздумів, які й називалися основоположними. Це передбачало сувору ієрархію й дисципліну розуму людей, яка сотні років страшенно дратувала інтелектуальних люмпенів. Завдяки гуманітарній культурі будь-яке сприйняття співвідносилося з певною мережею знання, що має чітко виражену ієрархію. А там, де ієрархія — є й низи. Є мережа маршрутів думки зі своїми вузловими точками, але виникає й зростає кількість охочих проїхатися цією мережею на халяву, а то й зовсім зрізавши повороти. 

Термін «гуманітарний» виник у XVII—XVIII століттях. Йшлося про емоційно відкриту освічену людину, яка має великі пізнання майже в усіх сферах людської діяльності й глибоку розумову культуру.

У багатовіковій жорстокій конкуренції віри й знання церква знайшла компроміс, виконавши в певні періоди історії місію збереження культури, а також запропонувавши найвищою мірою умоглядну, але цілісну структуру опису світу з відповідями на ключові питання буття. Те, що сьогодні ми вульгарно називаємо «духовністю», — є органічна потреба людини у вірі, досить прагматично використана різними організаціями й установами на кшталт церков, сект і різних дрібніших аферистів.

Гуманітарна концепція безнадійно застаріла. Вона ще продовжує існувати, завдяки різним консервантам культури, що зупиняють час. Якщо їх — критична маса, вони зупиняють розвиток країни. Прогрес не завжди позитивний, а простій на шляху до катаклізму не завжди згубний. Але фактом є те, що в Україні є мінімум дві масові культури — офіційно-мінкультівсько-гуманітарна і повсякденна, побутова, «мозаїчна».

Сучасна людина пізнає навколишній світ за законами випадку — у процесі проб і помилок. Необхідні причинно-наслідкові зв'язки вона осягає в силу випадковостей і негараздів особистої долі. Спочатку чиста рандомізація, статистика. Лише після накопичення певного обсягу інформації в ній починають виявлятися приховані закономірності, і випадкове стає істотним.

У підсумку знання складаються з розрізнених уривків, пов'язаних примітивними, випадковими відносинами сполученості — за часом засвоєння, за співзвуччям, асоціацією ідей або казна-чим іще. Такі уривки не утворюють структури, але мають велику силу зчеплення, яка не гірше за старі гуманітарні зв'язки надає свідомості сучасної людини певну щільну фактуру, що в психології називається патерном поведінки. Це мозаїчна свідомість. У ній немає «точок відліку» — є їх імітації, оскільки цього вимагає офіційна культура. Мало справді загальних понять, натомість багато понять, що мають великий вплив (ідеї, слова, гасла тощо). Ця культура більше не є продуктом освіти, тобто якогось раціонально організованого процесу пізнання. Знання там формуються в найкращому разі засобами масової комунікації, які — суть відображення суспільних процесів. Тому шукати в офіційній культурі якусь логіку — абсолютно безперспективне заняття. Але можна знайти діагноз.

Діагноз «мозаїчна психопатія» ставиться при комбінації параноїчного розладу з підвищеною гарячністю. Це ще не клінічна патологія, але десь поруч. 

Ну поміркуйте самі. Людина вважає, що вона народний обранець — недоторканний і всемогутній — і досить агресивно в цьому утверджується. У деталях це:

• гранична брехливість;
• схильність усіма маніпулювати;
• неадекватне сприйняття світу й віра в «теорію змови»;
• наявність надцінних ідей;
• посилання на самого себе й завищена самооцінка;
• брак співчуття, каяття, переживання провини, а також нездатність отримувати користь з негативного досвіду;
• невміння реалізовувати цілі довгострокового характеру; 
• неможливість будувати стосунки з людьми, відсутність друзів і соратників;
• ігнорування соціальних норм.

Така особистість, безумовно, справляє враження на маси, оскільки має достатньо енергії. Але тут слід нагадати, що енергія зазвичай виділяється при процесах гниття, горіння, розпаду або напіврозпаду.

Важлива частина такого впливу — магічне мислення. Це сукупність вірувань у можливість силою думок впливати на реальний світ. Можна виділити три базові вірування.

1. Віра в загальну зумовленість і взаємозв'язок, у Задум. Це не релігійна, а квазірелігійна віра, бо релігії і церкви, як уже було сказано, пропонують цілісний гуманітарний опис світу. Вони наполягають, що бодай Біблію потрібно прочитати, і рекомендують, як це зробити. Ті, що вірять у Задум, у найкращому разі читають Біблію як комікс, але зазвичай обходяться календарем церковних свят, фазами Місяця й історичними міфами.
2. Віра в об'єктивність власного суб'єктивного досвіду. Якщо я це відчуваю, то це — правда, якщо бачу — українська правда. Здоровий глузд за визначенням обмежений, і він хороший лише у випадку, коли пам'ятаєш про межі його застосування.
3. Віра в здатність думок безпосередньо впливати на зовнішній світ. Тут надзвичайно широкий спектр застосування — від любовної магії до «Путін, здохни!». Людина силою думки й регламенту Верховної Ради може змусити хмари пролитися дощем, дерева — плодоносити, ворогів — занедужати на страшну хворобу.

Крім цього, можна назвати й похідні від магічного мислення сучасної людини. Наприклад, віра в особливу значущість символів і подій. Банан — це не просто банан, сигара — тим більше. Здуло вінок, упав солдат… — немає нічого випадкового, якась сила відміряє, що з нами має статися, і вона нам у месенджер шле всякий спам. Це розуміти треба. Дідусь Фрейд розплакався б і нервово закурив.

До речі, історії мають бути красиві, розказані (що дуже важливо) упевнено й з напором, без сумнівів у власній правоті. Такий оповідач справляє значно вигідніше враження, ніж учений, який сумнівається й гарантій не дає. Найкраще, якщо цей оповідач має мандат рятівника-мага. Якщо мажоритарний електорат не бачить способів вирішити свої проблеми, то він, у силу магічного мислення, вважає, що слід звернутися до людей, які звертаються по допомогу до сил, що перебувають поза межами українського буденного пізнання. Депутат Верховної Ради, безперечно, спілкується з вищими силами, які здатні змінювати реальність. Дрібніші депутати — і з духами дрібнішими, та все одно шамани, однак.

За завісою цих внутрішніх настанов ховається досить дикий, хаотичний і непередбачуваний світ. У якому потрібно весь час працювати і вчитися. Світ, у якому немає миттєвої всемогутності й усесильних фігур — світ обмежень і самообмежень. Навіщо він потрібен узагалі в такому разі?

Наша національна самосвідомість схожа на риболовецький баркас, який у силу обставин був узятий на буксир сучасним військовим фрегатом. Наприклад, суденце з двома щоглами початку ХХ століття принайтували до корабля класу «Олівер Хазард Перрі». Військовий корабель до певного часу щадив ходові властивості вітрильника. Але піднялися сигнальні прапори, силова установка фрегата додала обертів, і в нашого баркаса почало відпадати все, що може відпасти. Деякі члени команди одразу починають молитися.

Хоча їм саме час зістрибнути.