Путінський «Валдай»: нічого нового та криза жанру

Ще рік тому виступ лідера Росії на «Валдайському форумі» став би справжньою подією, яка би точно обговорювалася так або інакше за межами РФ. Цьому сприяв той ореол значимості, величі та непереможності, який усі роки президентства Путіна створвали у світі численні кваліфіковані пропагандисти. «Енергетична наддержава», «друга армія світу», «багатополярний світ» – усі ці штампи з цієї історії.

Власне, завдяки «зливу» запитань до Путіна під час «Валдаю-2022» ще задовго до самого форуму усім було відомо, про що, власне, російський лідер буде говорити. Звісно, там жодних сюрпризів. «Спецоперація до перемоги», «багатополярний світ», «боротьба з гегемонією США», «анти колоніалізм» і т.д. Нічого нового. Єдине, що може бути новим – це сприйняття цих відрежисованих пасажів.

Мабуть, десь у «календарному плані» на 2022 рік, «Валдай» планувався як «конференція переможців». Путін мав звітувати про свої великі досягнення: захоплення України за «три дні», остаточне подолання «однополярного світу», відродження СРСР і т.д. І в якості переможця він мав диктувати геополітичний порядок денний. Одна проблема. Для того, щоб бути «переможцем», треба реально перемагати, а те, що з цим у кремлівського керівника серйозні проблеми, усім стало зрозуміло ще навесні цього року. Подальші події лише поглиблювали ці переконання.

Фактично, Путін – це Гітлер, що не зміг переможно завершити уже першу свою серйозну війну. Фактично, зламався уже на «Польські кампанії». Раніше, користуючись пропагандою, шантажем та підкупом він зміг провести «аншлюс» Криму та деяких інших територій… Але на цьому все завершилося. Перше масштабне військове зіткнення, що, очевидно, мало стати прологом до великих битв та переділу світу, не принесло очікуваних результатів, а з часом почало перетворюватися на велику поразку. Путіна давно порівнювали з Гітлером, яке якщо він і Гітлер, то Гітлер-невдаха, що спустив досягнення власних цілей на ту колосальну корупцію, яку сам турботливо плекав десятиліттями.

Але і визнати цього не можна. Залишається лише робити вигляд, що «все йде по плану». Залишається ще трошки «почекати», і Захід «капітулює», ще трохи мобілізуватися, і буде «перелам». Ще трішки дронів у Ірані купити, і «Україна капітулює». Звісно, усе це – вигадки, але що ще залишається робити?

На цьому тлі геополітичні фантазії, які традиційно висловлювалися на «Валдаї», виглядають ще більш кумедно. Який «багатополярний світ»? Яке «протистояння Заходу»? Російський неоімперіалізм завершився, не розпочавшись, за великим рахунком. Ні, були інші агресії раніше, і навіть вони були дещо успішними, але коли у Кремлі вирішили «грати масштабно», то одразу програли, і вже дуже скоро ризикують втратити усе, що було завойоване раніше.

І так буває завжди, коли ти намагаєшся вибудувати образ майбутнього, зазираючи у минуле. Минуле може бути цікавим, може бути корисним, але воно ніколи саме по собі не буде образом, на основі якого можна буде розбудувати життєздатну модель майбутнього. Можна носитися з «російським імперіями», «радянськими союзами» і навіть геть уявними «арійськими державами», але все це саме по собі не розбудує життєздатну суспільну модель, яка зможе на рівних конкурувати з іншими світовими моделями. І видобуток вуглеводнів, їх продаж за великі гроші, купівля на ці гроші необхідного для армії, аби завоювати якомога більше сусідів – це не така модель, це не переможна схема державного будівництва у ХХІ сторіччі.

Але і визнати це не можна, бо визнання цього факту – перший крок на шляху розуміння, що архаїчна російська еліта, породжена розпадом еліти радянської, просто не може вибудовувати щось інше, окрім агресивної пропаганди, заснованої на вигаданій телевізійній реальності.

Показово, що ледь не основним ідеологом цього всього позиціонується агресивний психопат Дугін, що відзначається спроможністю вибудовувати складні словесні конструкції із використанням філософських та містичних категорій, які, однак, при уважному вивченні не містять під собою взагалі нічого. Дугін – це претензійне, яскраве та гучне порожнє місце, і в цьому контексті він дійсно є надзвичайно вдалим кандидатом у ідеологи путінізму, і, крім того, навіть своєрідним символом цього самого путінізму. Універсальна, гучна та максимально придатна для розтягування «рєзіновая попа» з бородою.

А що далі? А нічого? Криза, розпад і крах усього того, що мало скінчитися ще 30 років тому, але чомусь так і не скінчилося. Мабуть, і через лінь «колективного заходу», що вирішив не добивати майже знищеного ворога, який з часом відгодувався, залікував рани, але попередньої сили повернути не зміг, тому став дрібним та агресивним карликом без візій майбутнього, із образою на теперішнє та хворобливими фантазіями про минуле.