Десять років тому українську ідентичність намагалися знищити без війни

Війну з Росією насправді неважко було передбачити. До того йшло. Інакше не могло бути. Агресія проти України 2014 року і нинішня війна з того ряду історичних подій, що й кривава розправа Москви над вільнолюбним, демократичним, як ми сказали б тепер, Новгородом у добу Івана Грозного, що й Батуринська різанина, що й чимало інших відомих явищ минулого.

Тому що вільнолюбна Україна є історичним антиподом авторитарної Московії-Росії. На початку 21 сторіччя Україна явила взірці вільнолюбства, неможливі не лише в авторитарній Росії, а й у більшості країн демократичного світу – Помаранчеву революцію 2004 року та Революцію гідності 2013-2014 років. Побутує думка, нібито агресія щодо України зумовлена тим, що керівництво Росії боїться, що вільнолюбна Україна може стати прикладом для росіян. Не думаю, що це так. Керівництво Росії знає, ким керує, і розуміє, що демократичний спалах у країні, яку їхній же національний поет схарактеризував словами «страна рабов, страна господ», неможливий. Хіба що кривавий бунт в ім'я не духовних, а матеріальних цінностей.

Агресія Росії – це несприйняття інакшості, це війна цивілізаційна. Уникнути її можна було лише за однієї умови – ціною втрати власної ідентичності.

Нині (як швидко летить час!) минає десять років, відколи була здійснена чи не найбрутальніша на нашій пам'яті спроба позбавити українців їхньої ідентичності руками зрадливої, формально української влади. 10 серпня 2012 року набув чинності закон України «Про засади державної мовної політики», відомий як закон Ківалова-Колесніченка.

Це був такий же підкоп під українську державність, що й т. зв. Харківські угоди, за фронтменів яких нарешті взялося вітчизняне правосуддя. Зараз, у ретроспективі, кожен охочий може знайти інформацію про те, хто з тодішніх «народних обранців» підтримав закон Ківалова-Колесніченка, і хто з тодішніх інтелектуалів – письменників і науковців – напередодні його підписання Януковичем взяв участь в організованому президентськими службами «обговоренні», надавши цьому дійству видимість законності.

Українці не поступилися мовою, розуміючи, що це той рубіж, який ми не маємо права здати.

Тому війна, з якої Україна повинна вийти переможницею, це війна на виживання.