«Чорна каса» Партії регіонів як продовження політичної турбулентності

Скандал з «чорною касою» регіоналів це продовження політичної кризи.

Це означає, що кінець політичної кризи, який оголосив нинішній очільник Парламенту, не настав і без перевиборів скоро не настане.

Головне питання, яке ставлять найчастіше, і на яке ніхто жодного разу так і не дав відповідь – чому саме зараз почався корупційний скандал з «чорною касою» регіоналів?

Спробуємо дати відповідь.

Не тільки українська громада, але і весь світ чекали від українського правлячого класу чотирьох речей: 1) активних дій щодо відновлення територіальної цілісності країни; 2) радикальних реформ, які суттєво змінюють економічну, політичну та соціо-культурну ситуацію в країні; 3) деолігархізації і принципової зміни суб’єктної спрямованості норм та законів української економіки, де основна ставка буде на середній клас; 4) радикальної люстрації та покарання найбільш одіозних корупціонерів, убивць Майдану та зрадників України щодо окупації Криму та Донбасу.

Якби це сталося, то, скоріше за все, цього скандалу могло би не бути – ніхто не хоче порпатися в брудній білизні наших політиків, журналістів та експертів-консультантів.

Так, так – суспільство просто би подарувало тим, хто добровільно пішов з політики та відмовився від співпраці з політичними корупціонерами, можливість залишитися з мінімальним авторитетом.

Ми всі разом зі світом не дочекалися правильних дій. Натомість правлячий клас вдався до контрреволюційного перевороту в Україні.

Рішення про оприлюднення скандальних матеріалів їх власниками було прийнято на тлі політичної кризи.

Тобто дві обставини змусили ініціаторів цього скандалу піти на нього в цьому році – 1) спроба політичного реваншу (спроба залишитися при владі та продовжити свій вплив) старих політичних корупціонерів; 2) змова представників нової влади з представниками старої влади, яка призвела до контрреволюційного перевороту та відмови від продовження революції.

Рука руку миє, злодій злодія криє. Отже змова нової влади зі старими корупціонерами могла статися лише в тому випадку, коли нова влада сама загрузла у корупції.

Що показав цей скандал?

1) В Україні не просто корупція в політиці – в Україні системна корупція в політиці. Це прямо означає, що корумпована не тільки правова система, корумпованими є багато парламентських політиків, ЦВК, відомі ЗМІ, відомі експерти-консультанти.

2) Системну корупцію неможливо подолати інституційними засобами – Генпрокуратура, НАБУ, НАЗК, Антикорупційний суд – для цього необхідна загальнополітична люстрація, зокрема перевибори президентські та парламентські, а також громадська люстрація причетних до корупції незалежно від повільної реакції все ще корумпованої правової системи.

3) Вчорашня прес-конференція Генпрокурора показала, що у влади нема уявлення про стратегію виходу з системної корупції: окремі вірні кроки всередині Генпрокуратури не показують наявність цілісного бачення ситуації і аналізу системної протидій корупціонерів. Виступ Генпрокурора показує, що за роздмухуванням скандалів окремих не дуже суспільно небезпечних, але дуже дратливих для громади, членів режиму Кривавого Президента ховаються справжні небезпечні корупціонери, які хочуть відмитися через тихеньке закриття їх кримінальних справи поза публічністю.

5) Поза публічністю залишається інформація про те, звідки бралися у Партії Регіонів ті суми, які потім платилися корупціонерам – чиновникам, політикам, журналістам, експертам.

6) Більшість учасників корупції режиму Кривавого Президента досі продовжують бути публічними особами і відмовчуються.

7) Відразу засвітилися ті, у кого «рильце в пушку» – документів про їх корупцію ще нема, а вони вже зі страху почали заявляти про можливі дії проти них.

Знаючи нашу владу, знаючи наших політиків, потрібно випрацювати громадську стратегію.

Нам потрібна громадянська люстрація ще до будь-яких рішень правового характеру. Це означає не вступати в ділові стосунки і не запрошувати на публічні заходи корумпованих осіб. Це означає ігнорувати корумповані ЗМІ – не дивитися і не відвідувати – аж до їх власного розслідування, люстрації та покаяння. Це означає тиснути на Президента та Парламент з метою найшвидшої люстрації правлячого класу, що включає переобрання ЦВК, президентські та парламентські перевибори.

Лише громадська нетерпимість до корумпованих осіб і тиск на владу щодо люстрації всього правлячого класу може змінити ситуацію.

Джерело: блоги УП