Чи справді вигідно НАТО задля своїх інтересів пожертвувати Україною?

«У силу необхідності, переорієнтація на Китай передбачає згортання розповзання діяльності НАТО, що є благотворним само по собі. Окрім закінчення навчальних і консультаційних місій в Іраку й Афганістані, і призупинення розширення НАТО мало б сенс, оскільки недоцільно приймати нових членів, таких, як Україна та Грузія, жахливо провокуючи цим Росію, яка наразі розв’язує свою кризу ідентичності. Росія вже достатньо стримана. Надання Україні та Грузії членства в НАТО – це крок, який багато європейців не бажають робити, він прирече на невдачу контроль за озброєнням й інші переговори з Москвою».

Це – один із головних висновків статті викладачки Школи дипломатії й міжнародних відносин Університету Сетон-Холл Сари Б’єрг Моллер, опублікованій у The Washington Post 11 лютого 2021 року (China’s rise is exactly the kind of threat NATO exists to stop. The alliance has been adrift for years. Countering China would give it focus). Стаття знакова. Вона аналізує позиції США та НАТО у глобальному протистоянні Китаю і Росії, пропонує істотні зміни в діяльності Альянсу, формулює найоптимальніші стратегічні цілі нової американської адміністрації, досягнення яких має відвернути нові та старі загрози західній цивілізації.

На думку авторки, НАТО сьогодні переживає серйозну кризу ідентичності. Її слід розв’язувати, і робити це достатньо швидко. На початку існування НАТО головною метою організації був захист свободи у Західній Європі й Північній Америці. Наразі відбулося змішення цілей і завдань Альянсу. Тут істотно нашкодив Трамп, але він далеко не в усьому винен, таке змішення розпочалося задовго до нього, з розпаду СРСР. Під керівництвом США організація відійшла від давньої цілі колективної оборони проти Москви, натомість почавши виконувати глобальну миротворчу місію. Безпека країн за межами Альянсу стала проблемою НАТО через теорію, що нестабільність і насильство поза організацією може перекинутися на територію її держав-учасниць. І загалом, втручання для зупинення гуманітарних катастроф вважалося посутньо правильним. Ця зміна супроводжувалася розширенням. З кінця 1990-х років Альянс майже подвоїв кількість країн-учасниць. З 16 їхня кількість зросла до 30; в його складі тепер були Естонія, Литва і Латвія, колишні частини СРСР, а також колишні країни-учасниці радянського Варшавського договору на взірець Польщі. Альянс намагався воєнними засобами зупинити насильство режиму Слободана Мілошевича проти мирних мешканців Косова та здійснював загальну миротворчу місію на Балканах. В 2003 році місією НАТО стало встановлення миру в Афганістані, а в 2011 році – силове примушення лівійського режиму Муаммара Каддафі до виконання резолюції Ради Безпеки ООН про припинення вогню.

Але, на думку Сари Б’єрг Моллер, Альянс мало здатний виконувати такі завдання. Подолання глобальних криз – надто розмита мета, щоб бути організаційним принципом для НАТО; на додачу, такі амбіції ще більше «розтягнуть» обмежені ресурси Альянсу в добу, коли Північноатлантичний регіон сам опинився під загрозою з боку Китаю. Відтак переорієнтація на боротьбу з китайськими загрозами відновить початкову місію Альянсу як захисника союзників від стратегічних противників. А ними є Росія та Китай.

Але Росія, яка досі втручається не у свої справи, здебільшого під контролем, вважає авторка статті. Сучасна Москва – лише тінь себе колишньої. Так, вона здатна сіяти хаос будь-якими методами, але щодо неядерних військових сил вона не становить такої загрози для НАТО, як колись. Так, вона поширює дезінформацію у західних країнах, і деякі з них заплющують на це очі та прагнуть більшої фінансової й енергетичної співпраці з Росією. Але в питанні стримування російського воєнного авантюризму Альянс об’єднаний та ефективний, вважає Сара Б’єрг Моллер. Натомість саме Китай становить найбільшу загрозу в довгостроковій перспективі для західних цінностей й інтересів. Альянс має готуватися до того, що в майбутньому Китай стане не тільки економічною та політичною потугою, а і військовою. Слід зважати на дедалі більш агресивну зовнішню політику Китаю: він придушив Гонконг, вступив у бої з Індією в Гімалаях, запровадив спеціальні мита для Австралії, яка посміла критикувати його, пригрозив Великій Британії наслідками за те, що вона відмовилася від послуг компанії Huawei в будівництві 5G-мережі. Вже сьогодні китайські державні компанії володіють великими частками 13 європейських портів, а телекомунікаційна компанія ZTE має значну присутність у південно-східній Європі. Коли держави втрачають контроль за своєю інфраструктурою, вони втрачають стійкість і можливість протидіяти як природним катастрофам, так і військовим атакам. А тому, щоб ефективно протистояти Китаю, НАТО має відмовитися від глобальних місій, не надто сваритися з Росію та пожертвувати Україною і Грузією. Бо саме Си Цзиньпін може зробити те, чого не змогли Путін і Трамп, а саме – знищити НАТО. Такі висновки – деякі у більш м’якій формі – містить стаття Сари Б’єрг Моллер.

Як на мене, маємо показове свідчення умонастроїв частини інтелектуалів, пов’язаних із новою вашингтонською адміністрацією. Показове – і вкрай небезпечне для світу, для Заходу і для самих США. Бо ж відмова НАТО від гуманітарних і військово-поліцейських місій за межами своєї первинної зони відповідальності матиме наслідком різке посилення диктаторських режимів, масові вбивства військовиками цих режимів цивільного населення, які часом переходитимуть у масштабні геноцидні явища, зростання потоків біженців до Європи та США. Не так давно Альянс дистанціювався від сирійської трагедії, не в останню чергу через позицію адміністрації Обами, яка неодноразово на словах проводила «червоні лінії», які негайно перетиналися режимом Асада, а реальні санкції за це нікого не торкнулися. Наслідки катастрофічні як у суто гуманітарному, так і в геополітичному плані. Зокрема, вбивці-ісламісти, які пройшли «школу» у Сирії, потрапляють як «біженці» до Західної Європи, і там продовжують убивати людей... Ну, а якщо надати Росії свободу дій в Україні задля розв’язання її «кризи ідентичності» (цікаво, чи не вважає Сара Б’єрг Моллер Київ «матерью городов русских»?), то наслідки гарантовано стануть катастрофічними для всієї Європи. Не буду вдаватися у подробиці, нагадаю лише, що на українській території чотири АЕС плюс декілька дослідницьких реакторів... А які наслідки матиме у світі демонстрація того, що США та НАТО загалом – украй ненадійні партнери та союзники, що для них ідеї демократії та прав націй на вільне існування – порожні звуки? І що єдиним гарантом національної безпеки країн, що сусідять із потужними тиранічними режимами, може бути лише власна ядерна бомба? І чи переживе таку зміну світової парадигми НАТО?

Утім, будемо сподіватися, що у США вплив освіченіших і відповідальніших інтелектуальних груп буде сильнішим, ніж «умиротворителів». Власне, це вже було – давайте заплющимо очі на аншлюс Австрії, на загарбання Судетів, на перетворення Чехії у «протекторат Богемія унд Моравія», краще дбатимемо про власні інтереси. Наслідки загальновідомі.