Хто реально виграє від «розведення сил на Донбасі»

Нічого нового немає у тому, що чинна влада України та задіяний в ООС генералітет усерйоз готуються до того, що зветься «розведення сил на Донбасі». Таке розведення вже відбулося у Станиці Луганській, на черзі — Золоте і Петрівське. Ну, а далі... Ось одне з повідомлень на цю тему. Заступник командувача штабу ООС генерал Богдан Бондар, виступаючи на «Радіо Свобода», не заперечив, коли ведучий заявив, що має інформацію про можливе виведення українських військ із цілої низки населених пунктів, як-от Широкине, Піски, Гранітне, Опитне, Світлодарськ, Кримське, Павлопіль, Катеринівка, Луганське, Талаківка й Бердянське. Бондар сказав: «Поки що, можливо, це один із варіантів, які розглядаються... Але ми повинні зауважити, що і противник також буде відходити з Ясинуватої, частково з Донецька, із Сокільників — з тих населених пунктів, які зараз поки що не контролюються ЗСУ. І всі ці питання повинні будуть розглядатися, як мінімум, тристоронньо і в «нормандському форматі»... На ділянках Золоте і Петрівське ми готові до розведення, готові до того, що виконаємо взяті на себе зобов’язання. У той же час противник постійно здійснює обстріли. Навіть вчора (7 жовтня. — Авт.), коли знаходилися в районі Золотого наші посадові особи, було декілька провокаційних пострілів, які говорили про те, що російські окупаційні сили не бажають цього розведення».

Приблизно те саме розповідають й інші речники уряду, президентського офісу та командування ЗСУ. Вони закликають не боятися майбутнього розведення військ на Донбасі — ані на окремих ділянках, ані по всьому фронту. Мовляв, якщо противник спробує використати це розведення та почати наступ, українські сили швидко повернуться на попередні позиції та дадуть гідну відсіч таким спробам. А порядок на територіях, звідки пішли ЗСУ, забезпечуватимуть українська поліція і Нацгвардія. Ворог не пройде!

Що ж, найшвидше, в кінцевому підсумку справді не пройде, а спроби атак регулярних частин і підрозділів обох підпорядкованих напряму російському командуванню армійських корпусів, сформованих в ОРДЛО, будуть урешті-решт відбиті, і противник утече геть. Але просунутися вперед ворог на якийсь час зможе, поліція і Нацгвардія проти танків не встоять, а жертвами таких ударів апріорі стануть у першу чергу жителі тих населених пунктів, звідкіля пішли українські війська. Ба більше: окупаційні війська здатні при відступі створити «випалені зони» й силоміць вивести у свій тил усіх жителів цих територій. І що тоді? Звертатися до ОБСЄ зі скаргами? Чи знову уклінно просити Путіна відпустити українців? А Путін традиційно заявить, що він тут ні при чому, що Росія, мовляв, не є стороною конфлікту...

Але головне, видається, в іншому. «Сіра зона» — цими словами з 2014 року звуть ті території та населені пункти, де відсутня будь-яка влада, де контроль перебуває в руках казна-кого, хто базується в ОРДЛО і навіть за тамтешніми мірками є бандитом. А ще в «сірій зоні» добре почуваються російські ДРГ, які роблять звідти вилазки на підконтрольну Україні територію, мінують дороги, влаштовують засідки, викрадають «неправильних» людей... Не випадково у зверненні до президента Зеленського, яке підписала частина мешканців Золотого, міститься вимога «негайного припинення відведення підрозділів ЗСУ з бойових позицій, які вони займають сьогодні». Підписанти зазначають: «Вважаємо такі дії капітуляцією. Як показала практика, такі відведення підрозділів ЗСУ призводили лише до погіршення становища мешканців: місце проживання перетворюється на «сіру зону», де життя людини нічого не варте. ЗСУ — гарантія безпеки нашого життя».

Ці люди знають, про що ведуть мову: не поліція, не Нацгвардія, а саме ЗСУ!

Звичайно, спецпідрозділи Нацгвардії теж зможуть протистояти ворожим ДРГ і за потреби знищувати їх. Але можна не сумніватися: Росія (а можливо, й інші учасники «нормандського формату») не погодиться на їхню присутність у «сірій зоні». Максимум, на що погодяться росіяни, — це присутність там дуже обмежених чисельно поліцейських формувань із легкою зброєю, які самі стануть легкою здобиччю як ворожих ДРГ, так і різноманітних банд. А в підсумку жителі тих населених пунктів, звідки підуть ЗСУ, почуватимуться вкрай незахищеними — і на це будуть об’єктивні підстави. Ба більше: вони вважатимуть, що Україна їх зрадила. І навпаки, відступ ЗСУ багато хто з досі нейтрально налаштованих жителів Донбасу вважатиме (і небезпідставно) перемогою Путіна й робитиме відповідні висновки про могутність Кремля...

І не треба забувати, що з того боку лінії розведення також фігуруватимуть цілком легальні «охоронці порядку», за т.зв. «мінськими угодами» — «народна міліція» (цікаво тільки — якого народу?). Розведення військ стане першим кроком її узаконення — про це вже постарається Путін. А далі в цю «міліцію» переллється більша частина особового складу двох армійських корпусів, що їх Росія сформувала на теренах ОРДЛО... Інша частина, менша, ймовірно, діятиме так, як це вже зроблено у Станиці Луганській: перевдягнеться у цивільне і стане складовою «народних мас». Про це вже є чимало свідчень — мовляв, ті, хто стояв по той бік у формі, тепер вільно гуляють у цивільному. І це надзвичайно небезпечно у всіх сенсах: спробуй їх зачепи, навіть коли вони чинять тиск на місцевих українських патріотів, — зразу поскаржаться ОБСЄ, мовляв, українські фашисти гноблять мирне населення! Ну, а які можливості відкриються для диверсійно-терористичної діяльності цієї публіки у «сірій зоні» та поблизу неї, і говорити, мабуть, не варто. Тож не випадково жителі майбутньої «сірої зони» або в розпачі волають до Києва: не виводите ЗСУ!  — або мовчки змиряються з тим, що їх віддають Путіну. Так чи інакше, всі ці люди від «розведення сил на Донбасі» не виграють. Але ж хтось виграє...