Терор вже не врятує Росію від поразки

Наполегливі заклики в Україні та на Заході оголосити Росію «спонсором тероризму», а то й взагалі терористичною країною, мають під собою поважні підвалини. Дійсно, що всередині, що назовні Кремль практикує терор, намагаючись страхом компенсувати відсутність реальної сили. Чи буде Росія офіційно визнана терористкою, чи ні – не так вже й важливо у дальшій перспективі (хоча це було б приємно). Найголовніше – що терор аж ніяк не врятує її від неминучої поразки.

Як я писав раніше, в сучасної Росії вже не залишилося іншого шляху, крім зовнішньої агресії та внутрішнього терору. Якщо ви ще не читали – зробіть це, а поки я коротко перекажу суть. Справа в тому, що путінські моделі «нафта в обмін на все з-за кордону» та «блага в обмін на лояльність населення» нормально працювали лише перші два його терміни. Велика рецесія 2008-го підірвала економічну базу путінізму, «арабська весна» та її пряме продовження на Болотній 2011–2012 року показали хиткість електоральної бази, а Революція гідності 2013–2014 в Україні стала крахом геополітичних зазіхань Кремля.

Відповіді на ці виклики почалися з єдиного підручника історії та підміни сечі російських спортсменів на Олімпіаді, а завершилися вторгненням у Крим, Донбас і Сирію та вбивством Нємцова. Так у 2013–2015 роках російський режим агресією й терором купив собі ще шість років стабільності.

У 2020-му, акурат в розпал кампанії з переписування конституції та «обнуління» строків правління Володимира Путіна, прилетіли ще два чорні лебеді: пандемія коронавірусу та заворушення в Білорусі. Відповіддю, як і минулого разу, стали війна та репресії – цього разу повномасштабні, хоч і дещо відкладені в часі.

Однак 2022 року щось пішло не так (та майже все, по суті), і ані агресія, ані терор не наблизили Москву до реалізації її цілей. Київ не був взятий за три дні, а Донбас не захоплений і досі, десятки тисяч росіян покарані за антивоєнні виступи чи навіть вислови – а всенародного єднання навколо війни й близько немає. 60% населення підтримують продовження «спецоперації», поки так хоче Путін, але стільки ж охоче погодяться на її завершення. І чим довше триватиме війна, тим меншою ставатиме лояльність до влади, і жоден терор тут не допоможе.

Втім, цього варто було очікувати, бо таке стається не вперше.

(і тут ще багато літер про опричнину, Ніколая Палкіна та Сталіна в період 1937 – осені 1941)

Коротше кажучи, Путін – не перший російський правитель, якого спіткало нещастя на війні та який вирішив викрутитися завдяки розв'язанню терору. Однак як свідчить історія, самих лише репресій ніколи не буває достатньо, щоб виправити ситуацію. Лише в поєднанні зі справжніми реформами (у Петра І чи Сталіна в добу Другої світової) вони можуть дати ефект, самостійно – ні. А оскільки Путін на реформи вже ніколи не погодиться, його справа програна.

Тому він може скільки завгодно саджати чи вбивати опозиціонерів, може (і буде) надалі тероризувати українців ракетними обстрілами, але глобально це нічого не змінить.

Росія вже програла війну Україні, й жоден терор не врятує Путіна.