Коли в Америки увірветься терпець?

До України 14 вересня може завітати міністр закордонних справ Венесуели Ніколас Мадуро. А за ним не виключено – і сам Уго Чавес. Чи не розлютить це остаточно Сполучені Штати, які марно намагаються привчити нинішнє керівництво демократичним правилам поведінки?

Якраз учора в Україні із візитом побував заступник державного секретаря США Уїльям Бернс. Дуже поважна людина в міжнародній дипломатії. У 1990-х журнал «Тайм» включив його до 50 найбільш перспективних американських лідерів. Візит людини, яка обіймає третю за важливістю посаду в ієрархії Держдепартаменту, говорить сам за себе: про Україну пам’ятають, з порядку денного вона не зникає, але…

Пан Бернс до України завітав після свого візиту до Росії. До слова, держсекретар Гілларі Клінтон вибрала більш політкоректний маршрут – Польща, Україна, Грузія, Вірменія, Азербайджан. Американська дипломатія вже давно намагається організовувати візити представників своєї країни таким чином, аби Україна не перебувала в одній зв’язці з Росією. Можливо, США винесли певні уроки після неприємного прецеденту 1994 року. Тоді президент Білл Клінтон завітав до Києва (а точніше до аеропорту «Бориспіль») буквально на кількадесят хвилин – а далі попрямував із візитом до Москви. Українські ЗМІ тоді досить гостро відреагували на такий собі «піт-стоп» американського лідера. Нагадаю, усе це відбувалося на тлі небаченого зближення Росії і США, котрі вимагали від Києва відмовитися від ядерної зброї.

Звичайно, візит Бернса аж ніяк не можна порівнювати з клінтонівським. Щонайменше, заступник держсекретаря проводив свої зустрічі не в аеропорту. Утім, його перебування в Москві напередодні виглядало зовсім невипадковим. Принаймні про це свідчили ті мессиджі, з якими приїхав американський дипломат до обох країн. Ключовий пункт програми Бернса у Москві – зустріч із представниками правозахисних організацій. Ключовий пункт переговорів Бернса з Президентом Януковичем – заклик поважати демократичні цінності. Складається враження, що в Вашингтоні вбачають певний взаємозв’язок авторитарних проявів в Україні і Росії. Загальновідома формула Бжезінського: без України Росія ніколи не стане імперією; демократична Україна спонукатиме до демократичних перетворень і Росію. Поки що все відбувається в зворотному напрямку.

Заяви Бернса в Києві насправді були надто виваженими. Жодного критичного слова на адресу української влади. Лише констатація: є підстави для занепокоєння, про це йшлося на зустрічі з Президентом, Президент обіцяв захищати свободу слова…

Чому була такою слабкою реакція Бернса? Цілком імовірно, що в США таким чином зайняли джентльменську позицію: оскільки Україна врятувала Президента Барака Обаму від провалу на безпековому саміті у квітні цього року, США вимушені заплющувати очі на деякі українські реалії.

Символічною була зустріч Бернса із українськими журналістами. Вона була досить короткою, тому журналісти встигли поставити десь до десяти запитань. Показово - більшість із них стосувалася саме ситуації в Україні з демократією. Двічі журналісти перепитали в американського дипломата про його ставлення до того, що керівник СБУ України має безпосередній стосунок до провідного телеканалу. «Я не знайомий із цією ситуацією», - відповів двічі пан Бернс, у цілому не справляючи враження непоінформованої людини.

Насправді важко повірити в те, що Посольство США не інформувало поважного гостя про те, що відбувається в Україні. За звичай, закордонні візитери отримують досьє від своїх дипломатів про головні проблеми, з якими стикається країна відвідування. Нереально уявити, що в звіті про Україну, який надали Бернсу, жодного слова не було про Валерія Хорошковського, який є головним ньюзмейкером в Україні уже впродовж кількох місяців.

Вочевидь, США вирішили зайняти позицію спостерігача, і Бернс перебував у Києві зі свого роду моніторинговим візитом. Якщо це так, то з часом Держдепартамент може виступити із заявою, в якій міститимуться більш чіткі оцінки того, що відбувається в Україні. І якщо Президент не доведе своєї прихильності демократії найближчим часом, то абсолютно логічним буде подальше сповзання української влади до самоізоляції. І цей процес уже розпочався.

…В Україні чомусь виявилося малопоміченим спілкування журналістів, представників неурядового сектору із депутатом німецького Бундестагу – Андреасом Шокенгоффом. Він перебував у Києві на початку цього тижня на запрошення Фонду Конрада Аденауера. Пан Шокенгофф представляє правлячий блок ХДС/ХСС, є заступником голови фракції у справах закордонної, оборонної і європейської політики. Від його думки залежить те, як буде проводити свою політику Німеччина (одна з ключових країн ЄС) щодо України. Виступ Шокенгоффа був дуже різким і гострим. Політик, до речі, згадав про неприпустимість того, аби керівник спецслужби одночасно був членом Вищої ради юстиції Німецький депутат вважає настільки загрозливими тенденції в Україні, що упевнений у необхідності збільшити фінансову підтримку громадських організацій в Україні. Заяви Шокенгоффа відображають реальну думку західних політиків про українську владу: він – депутат, а тому може дозволити собі сказати те, про що не могла публічно говорити канцлер Ангела Меркель.

Про яку зону вільної торгівлі, безвізовий режим може в такій ситуації говорити Україна? Невже Президенту байдуже, що його (а заодно і всієї країни) шлях до міжнародної ізоляції стає дедалі коротшим?

Може, й справді не в курсі. А може, і байдуже. Інакше, як пояснити те, що до Києва невдовзі завітає міністр закордонних справ Венесуели? До речі, після міністерських візитів дуже часто відбуваються візити і президентські. Тому цілком імовірно, що після міністра до нас завітає і Уго Чавес. Щонайменше на це розраховує венесуельська сторона. Для Януковича рукостискання з відомим антиамериканістом Чавесом може виявитися фатальним. І виправдати його багатовекторністю буде дуже непросто, якщо зважити, що після цього в України лишиться не так і багато векторів – СНД, Китай, африканські країни. Буде нагода поглибити співпрацю з КНДР.