Антипутінський фронт у Європі

Верховна Рада України офіційно засудила дії комуністичного режиму СРСР у Другій світовій війні. Прийнявши з парламентами Польщі та Литви спільну декларацію, народні депутати України вкотре  також звернули увагу світової спільноти на нинішню політику Росії відносно сусідів.

Хотіли того парламентарії Польщі, Литви, України чи ні, але цим документом вони де-факто заявили про створення антипутінського фронту в східній Європі.

Путін+Сталін = СРСР?

За час свого правління Володимир Путін зробив все для того, щоб нинішню Росію сприймали як правонаступницю Радянського Союзу. Це стосується не тільки гімну сучасної Росії, де музика запозичена з гімну СРСР, і зведення пам'ятників Йосипу Сталіну.

З Володимиром Путіним в ужитковий сучасний лексикон дипломатів повернулося таке поняття, як холодна війна. А з анексією Криму і війною на Донбасі нинішній господар Кремля почав переділ Європи - як свого часу Йосип Сталін і його союзники.

Володимир Володимирович симпатизує Йосипу Віссаріоновичу, Росія намагається імітувати дії і поведінку СРСР, світ також безпорадний перед діями авторитарного режиму. Путін відтворює Радянський Союз. А що ще можна було очікувати від людини, яка плоть від плоті була частиною радянської системи, служила в КДБ, а розпад СРСР сприймала як особисту трагедію?

Повертаючи Росію в епоху Радянського Союзу, нинішній господар Кремля, намагається повернути росіян на чверть століття тому. У нинішній російській пропаганді, як і за часів СРСР, культивується образ ворога (Захід, США і «хунта» України).

Як і за часів Радянського Союзу, Російська Федерація намагається довести свою перевагу над рештою світу і залякати своїх громадян НАТО. Як і в СРСР, в країні вбивають інакомислення і опозицію. Путін, як і Сталін, мріє про імперію. Для її відновлення Володимир Володимирович сьогодні ладний на все, в тому числі і на зневажання міжнародного права.

Прощання з «совком»

В останні три роки Україна зробила важливі кроки для того, щоб попрощатися з комуністичним минулим, яке невидимими нитками пов'язувало її з Росією. Ще за часів Євромайдана в країні почався «ленінопад» - в містах і селищах почали валити пам'ятники Леніну. Трохи пізніше український парламент офіційно заборонив пропаганду комуністичної ідеології і прийняв декоммунізаціонний пакет законів. Міста і села почали позбавлятися радянських назв, а бійці ОУН-УПА були визнані борцями за незалежність України.

Загальна радянська історія і життя в єдиній країні, це те, до чого завжди апелювали російські пропагандисти, звертаючись до тієї частини українських громадян, які симпатизували «русского мира». Ностальгія за радянським минулим дозволяла Кремлю підживлювати в Україні ліві сили, вести розмови про «Новоросії» і міркувати про спільне коріння двох народів. Результат - анексія Криму та окупація частини Донбасу.

Для Росії звернення до радянського минулого - спроба зупинити європейську ходу пострадянських країн, і, перш за все, України. Для Москви важливо зберегти свій вплив на теренах колишнього Радянського Союзу.

Нова імперія, про яку мріє Путін, вимагає жертв. Мирним шляхом відтворити її неможливо. Усвідомлення цього, очевидно, і змусило парламенти трьох країн порівняти комуністичний режим СРСР, якому так симпатизує сьогоднішнє керівництво Росії, з режимом гітлерівської Німеччини.

Балто-Чорноморський фронт

Агресивна політика Володимира Путіна вже привела до анексії Криму та численних жертв на Донбасі. Литва і Польща розуміють, якщо вони зараз не вступляться за Україну, Росія може піти далі. Так, Литва і Польща - члени Євросоюзу.

Так, вони - члени НАТО. Статус цих країн, здавалося б, дає їм якусь гарантію від можливого вторгнення російських військових. Але навряд чи це позбавляє їх від постійного страху опинитися під чоботом російських солдатів.

Створення Балто-Чорноморського фронту за участю України, Польщі та Литви дозволить послабити вплив російської держави в цих країнах. А аналогії з СРСР, які зараз проводять Київ, Варшава і Вільнюс, очевидно, передбачають розширення цього фронту на захід і на північ. Адже ті ж Латвія і Естонія навряд чи можуть себе спокійно почувати, межуючи з державою-агресором. Тим більше в умовах, коли російські військові постійно грюкають зброєю біля їхніх кордонів.

Те, що сьогодні відбувається в Україні, більшість європейців сприймає як внутрішній конфлікт за участю Росії. Не знаю, чи доречні тут аналогії з пактом Ріббентропа-Молотова. Але те, що сучасний світ досить крихкий і вразливий, думаю, розуміють всі. Парламенти України, Литви і Польщі всього лише нагадали, що великі трагедії починаються з маленьких незасвоєних уроків історії.