Чому доля уряду Гройсмана не залежить від підсумків його роботи

У п'ятницю, 14 квітня, уряд Володимира Гройсмана відзначив свою першу річницю. Відтепер Кабінет міністрів стає вразливим - закінчився термін імунітету, а це значить, що уряд в будь-яку хвилину може бути відправлений у відставку Верховною Радою. Втім, це, схоже, не засмучує Гройсмана і його команду. Вона демонструє завидний оптимізм. А точніше - віру в те, що зараз в парламенті немає сил, здатних оголосити вотум недовіри уряду.

Без великого досвіду

При призначенні прем'єром Володимир Гройсман обіцяв народним депутатам показати, як треба керувати країною. Він не стукав черевиком по трибуні, як Микита Хрущов, але був налаштований не менш грізно. Щоправда, в більшості випадків далі слів справи не пішли. Скільки би прем'єр не повторював своє улюблене слово реформа, солодше від цього українцям не стало.

Щоб зрозуміти, чому Гройсману не вдалося показати свій, унікальний метод управління країною, треба згадати про кар'єрний шлях нинішнього прем'єра. До лютого 2014 року він був міським головою Вінниці, потім півроку працював віце-прем'єром в уряді Арсенія Яценюка і півтора року головував у Верховній Раді України. Досвіду керівництва великими підприємствами або міністерствами він не мав, а тому показати, як треба керувати країною, Гройсман просто не міг.

Нинішній прем'єр пишається підвищенням мінімальної заробітної плати до 3200 гривень (близько 110 євро), переформатуванням системи субсидування українців і планами проведення пенсійної реформи. Власне, все це - рутинна робота для будь-якого іншого глави уряду. Але не для Гройсмана. Для нього це - предмет особливої гордості, про який він готовий нескінченно розповідати, уникаючи розмови про те, які реформи, дійсно, потрібні українській економіці.

Важелі є, результатів немає

У нинішнього прем'єр-міністра - великі амбіції, але, на жаль, немає можливостей їх реалізувати. Причини цього є різними. Одна з них - залежність від головного політичного гравця. Своїй кар'єрі Гройсман повинен завдячувати Петру Порошенку. Без нього ми б не ніколи не побачили в Києві Володимира Гройсмана.

Щоправда, демонструючи рішучість і самостійність у вирішенні соціальних питань - наприклад, з приводу подвійного збільшення мінімальної заробітної плати, Володимир Борисович іноді забуває про те, що саме президентська фракція рекомендувала його на посаду глави уряду, що саме завдяки Порошенку він зробив стрімку кар'єру в українській політиці. Але президент України також швидко може її завершити.

За рік в прем'єрському кріслі Володимир Гройсман навчився говорити правильні речі про соціальну справедливість, гідні пенсії і про зростання добробуту українців, від яких віє банальним популізмом. Глава уряду може зараз позмагатися в риториці з Олегом Ляшком або з Юлією Тимошенко. Тільки, на відміну від них, він очолює уряд.

Він має реальні важелі впливу на прийняття рішень. У парламенті є більшість, яка призначила Гройсмана прем'єром. Є підтримка президента, який через фракцію контролює третину парламенту. Схоже, йому заважає лише одне - стеля його можливостей.

Уряд як розмінна монета

За минулий рік Володимир Гройсман досить сильно змінився. У риториці він став більш впевненим і безапеляційним. Як політичного спаринг-партнера він вибрав для себе Юлію Тимошенко. Її він назвав мамою української корупції. Гройсман щиро хоче бути одним з політичних лідерів країни.

Питання про висунення його кандидатури на пост президента України сьогодні виглядає, можливо, безглуздо. Сам Володимир Борисович віджартовується. Мовляв, в 2019 році на вибори глави держави він піде, але як звичайний виборець. Але це зовсім не означає, що в 2024 році він не балотуватиметься. Все залежить від політичної ситуації в країні.

А поки що майбутнє нинішнього уряду України і його голови залежить від політичних планів президента Порошенка. Не виключено, що вже цієї осені або наступної весни Кабінет міністрів на чолі з Володимиром Гройсманом може перетворитися в розмінну монету у великій грі глави держави з українськими олігархами. Бути чи не бути уряду Гройсмана - це питання прямо не залежить від результатів його роботи.