Депутатські будні: одні свята минули, попереду - нові

Свята минули. Але попереду – нові, травневі. Знесилена виснажливою працею політична «еліта» впала у коматоз до середини травня (хоча спікер парламенту Парубій кокетливо називає цей черговий курортний період «роботою в округах»). Але народні обранці звично залишили по собі інформаційний шлейф, аби політична тиша не була абсолютною.

Напередодні свят частина опозиційно налаштованих депутатів продемонструвала стрибкоподібне зростання позитивної свідомості у вигляді гострого бажання виконати усі свої передвиборчі обіцянки тут і зараз. А провладно налаштований голова парламенту, навпаки, показав свої апокаліптичні підсвідомі реакції, вітіювато відповівши на цей депутатський демарш.

Не скажу, що спостерігати за цим дійством було цікаво… Але кілька невеликих відкриттів відбулось.

Відкриття перше: чистка політичної карми

Прорив свідомості відбувся у чистий четвер. Ймовірно, саме у цей день обранці із особливим відчуттям внутрішнього трагізму сприймають «бруд» невиконаних обіцянок та втрачених можливостей. Принаймні ті, хто на це взагалі спроможний.

Тож група нардепів зажадала негайно, «не пізніше наступного пленарного тижня у травні», одним махом здійснити усі обіцянки, які вони давали виборцям. Не більше, не менше.

Вимоги купки «прозрілих» вражають воістину «стаханівськими» обсягами: вони вимагають від Голови Верховної Ради, Президента та фракцій, які входять до більшості, поставити на розгляд Верховної Ради проекти законів про вибори нардепів за пропорційною системою з відкритими списками; про тимчасову слідчу комісію для усунення Президента з поста в порядку імпічменту; про тимчасові слідчі комісії… Також серед вимог - ухвалення проекту закону про внесення змін до Конституції України в частині скасування недоторканності народних депутатів і суддів та законопроекту про референдум.

Відомий радянський заклик «П’ятирічку – за три роки!» в цьому контексті згадується просто автоматично.

У випадку, якщо Андрій Парубій не допоможе ударникам парламентської праці поставити запланований ними рекорд законотворчості, вони погрожують загадковими «акціями прямої дії».

Враження – дивні. З урахуванням відсутності системної роботи прогресивно налаштованих депутатів по «продавлюванню» крок за кроком згаданих законопроектів протягом трьох років нинішньої каденції. Що, власне, і є їхньою «прямою дією» як народних обранців і законодавців. Весь цей рейвах можна було влаштувати значно раніше, але чомусь це відбувається тільки зараз, коли усі чітко розуміють, що у влади остаточно випарувалася навіть ілюзія політичної волі на розгляд будь-якого документа із цього переліку.

Чи розуміють «передовики виробництва», що вимагають неможливого? Безумовно! Але закони жанру, згідно з якими треба влаштовувати перегони із пускання політичних мильних бульбашок, ніхто не відміняв. І час для цього потрібен тривалий, щоб якщо раптом позачергові вибори, - то й речі готові… Тому перед місячним святковим періодом затишшя у політичному житті, треба ж було нагадати виборцям про своє фізичне існування у вигляді великої та красивої кольорової бульбашки.

Відкриття друге: форма проти змісту

Треба сказати, що вимоги, з якими вийшли до трибуни «раптово прозрілі» - цілком слушні за формою. Але якщо первинною є саме форма – страждає зміст. Візьмемо, наприклад, головний меседж групи обранців про необхідність терміново поставити на розгляд «проект закону про вибори нардепів за пропорційною системою з відкритими списками». Неможливо не погодитись: з урахуванням якості сьогоднішнього депутатського корпусу, єдина і головна місія цього, без перебільшення, перехідного парламенту (я про це неодноразово говорила) полягає у забезпеченні такого виборчого законодавства, яке б зробило можливим зміну політичних еліт у прозорий, зрозумілий і легітимний спосіб. Можна припустити, що навіть дехто із сьогоднішніх «стахановців» добре розуміє, що черговим законом про вибори ця проблема не вирішується. Деякі з них навіть знають про існування проекту Виборчого Кодексу. Який, було, навіть запланували до розгляду, але нині якось «забули».

Говорять вони знов-таки – про закон! В даному випадку і парламентські опозиційні «активісти», і влада в особі спікера (до речі, його підпис також є під проектом не ним підготовленого Кодексу) воліють взагалі не торкатися питання розгляду Кодексу. Тобто виступають за чергову тимчасову зміну правил у випадку, якщо такий крок буде політично доцільним і зручним.

Треба нагадати, що в Україні закони, якими регулюються вибори, за останні 20 років зазнали такої кількості варіацій і змін, майже скільки, власне, відбувалося самих виборчих кампаній! І чергова варіація, навіть якщо буде містити принципово нові підходи до обрання депутатів, не змінить головного – «тонкощів» самого механізму виборів. Який є насправді в наших реаліях не інструментом волевиявлення, а суто технологічним процесом. А самі лукаві технології, дієві для політсил на тому чи іншому етапі, вводяться шляхом змін до чергового закону чи навіть написання нового.

Таким чином принципова відмінність законів і Кодексу полягає в тому, що перші – тимчасові і «гнуться» під політичні потреби, а другий – постійний, який раз і назавжди закріплює правила, без можливості імплантації до них актуальних для тої чи іншої політичної групи технологічних хитрощів.

Тобто якщо і далі політичний лексикон буде обмежений виключно поняттям «виборчий закон» - ні про яку зміну політичних еліт мова не піде. Наразі невідомо, чи існує в природі і чи працює робоча група, анонсована ще минулого літа спікером, начебто саме з метою роботи над загадковим «виборчим законом». Вже тоді було зрозуміло, що ці ритуальні танці відверто тхнули бажанням заговорити та поховати певну невигідну тему. Кілька варіантів закону вже десь підготовлені, десь приховані, тобто неначе є, а неначе немає… Чи згадують сьогодні про це наші «стахановці»? Звичайно, ні. Випустили чергову бульбашку. Нехай летить…

Я ще раз стверджую - політична ситуація вимагає саме прийняття Виборчого Кодексу. На цьому не раз наголошували ПАРЕ та Венеційська комісія. У цього парламенту був реальний шанс прийняти цей документ, який, до речі, має позитивні рекомендації Венеційської комісії і навіть стояв у порядку денному. Політики, які нині вимагають за кілька тижнів зробити трирічну парламентську роботу, про це достеменно знають. Навіть якщо намір щирий – тактика помилкова. Бо спочатку треба, аби самі парламентарі втямили, чого вони, власне, бажають: розглядати проект Виборчого Кодексу, чи проштовхувати чергову варіацію виборчого закону? За великим рахунком - дійсно працювати на потрібний країні результат чи пускати мильні бульбашки?

Відкриття третє: ідентифікація коня на переправі

Увесь «законодавчий комплект», яким окремі депутати намагались нажахати спікера парламенту, Андрій Парубій звично сприйняв би із філософським спокоєм і забув би через п’ять хвилин, якби не один момент. Серед вимог «бунтарів» була така, що викликала у відомого парламентського реформатора підвищений рівень тривожності та хворобливої стурбованості - законопроект про тимчасову слідчу комісію для усунення Президента з поста в порядку імпічменту.

Ця, треба сказати, цілком об’єктивна вимога, спровокувала у Парубія настільки дискомфортний внутрішній стан, що він дав термінове інтерв’ю «Укрінформу». Де озвучив головні відкриття цього дня. «…коли Україна веде війну проти агресора, здійснювати атаки, піднімати питання імпічменту президента України, який одночасно верховний головнокомандувач української армії, є непродуктивним, неефективним для країни» - твердо сказав Парубій. І додав, що для прийняття закону про імпічмент ще буде можливість «під час нашого мирного життя».

Отже, головне відкриття від спікера.

Перше. Ініціацію питання виконання вимоги Конституції, яка передбачає імпічмент президента, але вимагає прийняття окремого закону, що регулює цю процедуру, спікер парламенту вважає «атакою» та «розбалансуванням усієї системи влади».

Друге. Голова Верховної Ради вважає, що розгляд законопроекту про імпічмент дорівнює «підняттю питання імпічменту президента України, який одночасно…» Цікаво, у якому з пунктів законопроекту він побачив прізвище діючого президента? Зрозуміло, що в людини може бути дуже, так би мовити, яскрава уява, тож заспокойте хто-небудь Андрія Володимировича – у законопроекті не ідентифіковано конкретно людина, яка займає сьогодні пост глави держави…

Тож прямі натяки спікера на відому істину про те, що «коня на переправі не міняють», до виконання вимог Конституції стосунку не мають. Інша справа – підсвідомий жах того, що зміна головного коня може означати проблеми для всієї конюшні…

І це - також привід пускати політичні мильні бульбашки.