Ймовірність нападу білорусів на Україну. Нам не варто легковажити

Мене відверто непокоїть легковажність з яким наші офіційні та напівофіційні особи, а також суспільство, ставляться до вірогідності наступу білоруської армії.

Я не кажу зараз про воєнне керівництво. Впевнений, що вони готуються. Але загалом в оцінці вірогідності наступу білорусів ми повторюємо помилки жовтня 2021 – лютого 2022. Тоді, нагадаю, панувала думка про те, що сил та засобів росіян не вистачить на вирішення завдання окупації значної частини країни. Повторювалися завчені та помилкові кліше про те, що Росія не піде у наступ з огляду на вірогідність внутрішньої дестабілізації, масштабних санкцій, тощо.

Війна допомогла Путіну остаточно винищити будь-яку опозицію, консолідувала навколо його особи шовіністичне російське суспільство. А зниженням рівня життя росіян внаслідок санкцій Путін просто знехтував. Це ніколи не було для Кремля визначальним фактором, бо рівень життя росіян і без того був занизьким. Пам’ятаєте російську приказку: «Не жили богато, нечего и начинать». Більше того, виявилось, що для економічно депресивних регіонів Росії війна створила можливості заробітку та соціальний ліфт, яким скористалися декласовані мешканці соціального дна.

Окрім того, практика довела, що військової спроможності Росії вистачило для хай і тимчасової (як нам хочеться думати) окупації додаткових 18% нашої території, винищення десятків тисяч українських життів, зруйнованих міст та цілих регіонів. І війна, нагадаю, ще далеко не завершена.

Повторюємо наші помилки і зараз.

Білоруська армія, за різними оцінками, має в сумі до від 15 до 20 тисяч боєздатних професійних військовослужбовців. Це ССО Білорусі та різні підрозділи спеціальних військ. Що складає + – 30% від загальної чисельності армії. Резерви Білорусі оцінюються від 200 до 400 тисяч.

Коли ми аналізуємо спроможність білоруської армії, ми знову виходи з кількох хибних передумов.

1. Білоруське суспільство морально не готове до війни. Мотивація воювати з Україною в білорусів відсутня.
2. Білоруська армія небоєздатна. Погано оснащена. Та непідготовлена до війни.
3. Режим Лукашенка буде дестабілізований та може сколапсувати внаслідок інтервенції в Україну.

На всі ці тези в мене є відповіді.

Перша: білоруське суспільство справді невмотивоване на війну. Але воно живе в умовах авторитаризму. Інституалізована смертна кара, відсутність свобод, проникнення держави та спецслужб в усі сфери життя. Розгалужений апарат примусу, помножений на інформаційний вакуум та роки російсько-лукашиської пропаганди. Окрім того, білоруси за своїм менталітетом є законослухняною європейською нацією. Суспільство живе з установкою про те, що державі треба коритися. Знову ж таки, на відміну від України, в якій кожен сам собі і генерал і прокурор і президент.

Друге: техніка та оснащення білоруської армії звичайно гірші, ніж в росіян. Але, на відміну від російських інститутів, інститути Білорусі не просякнуті корупцією. Загальна кількість можливостей для збагачення та апаратного маневру набагато менша, ніж в Росії з її сформованими апаратно-силовими мафіозними кланами. Що обумовлює вищу лояльність силових структур до режиму, який є єдиним джерелом перерозподілу ресурсу на користь силовиків. Моя теорія полягає в тому, що боєздатність армії Білорусі якраз може виявитися вищою за боєздатність армії Росії. Бо корупція завжди має руйнівний ефект та сприяє деградації та виродженню інститутів держави та системи загалом. Дисциплінована та заточена на виконання наказів дивізія – це ніфіга не потішні війська. Це серйозна сила.

Третє: яйця Лукашенко затиснуті в лещатах аж ніяк не суспільством. А саме Путіним. Вірогідна та теоретична дестабілізація колись – це загроза не настільки безпосередня, як порція «новичка» в ранкову каву. Путін знає, що Лукашенко знає, що в разі потреби Кремль досить легко забезпечить транзит влади від старого, вже покійного диктатора, до нового, не менш вусатого. Білорусь наразі є проксі-державою, життя, економіка та політика якої контрольовані Кремлем. Кремль також допоможе Лукашенці в разі масових мітингів. Росгвардія придушить будь-який спротив білорусів, якщо він не буде нести тотальний та озброєнний характер. А якщо буде – армія Росії просто візьме країну під контроль, після чого відбудеться анексія.

Оскільки розуміє, що інтервенція в Україну – це остання карта, якою він може розторговуватися з Кремлем. І що після сам Кремль може скинути Луку у відбій. Він не хоче йти на непрораховані ризики. Але настане той момент, коли іншого виходу у нього просто не залишиться.

Нам же треба пам’ятати, що війна – не комп’ютерна гра. І що удар навіть 20-30 тисячного збройного контингенту по Заходу нашої країни буде означати загибель наших військових та мирних мешканців. Горе, страждання та смерть українців. Західна зброя, яка пересікає кордон, в такому разі вимушено буде використовуватися не проти росіян на Сході та Півдні, а проти білорусів. Бо без розгрому армії Білорусі неможливо буде убезпечити логістичні ланцюги, від яких залежить життя нашої держави. Під ударом буде глибокий тил, а отже першочерговим завданням стане збереження цього тилу, що дозволить росіянам перехопити ініціативу на фронті.

Знову повторюю. Якщо це розумію я, значить це розуміють і наші генерали. Впевнений, що необхідні заходи з підготовки оборони проти білорусів ведуться.

Я радше говорю про те, що п’ятий місяц кривавої та страшної війни, який почнеться завтра, – саме той час, щоби перестати займатися націленим на імбецилів шапкозакиданням у публічних комунікаціях та почати говорити з українцями як з дорослими людьми.