Зустріч Путіна і Лукашенка: білоруська опозиція не бачить очевидного

Зустріч Лукашенка і Путіна в Сочі восени 2020 року дивним чином нагадує зустріч Януковича і Путіна в Сочі, яка відбулася також восени 7 років тому у 2013 році. Як і у випадку з президентом України Росія купує лояльність президента Білорусі, щоправда за вдвічі меншу суму – півтора мільярда доларів кредиту. Після зустрічі з Путіним риторика Лукашенка остаточно змінюється і він знову стає вірнопідданим васалом Москви, називаючи росіян «старшим братом».

Але якщо зустріч Януковича з Путіним в 2013 році стала прелюдією Майдану, який вибухнув після остаточної зміни офіційного вектору на Москву, то протести у Білорусі, які тривають вже більше місяця, явно ідуть на спад. І справа не в тому, що на вулиці білоруських міст виходить чимраз менше людей, проблема в тому, що білоруська опозиція може змагатися з Лукашенком хіба у тому хто з них більше любить Росію.

Ні Ціхановська, ні Колесникова не допускають жодного вислову, який можна було б бодай віддалено назвати «антиросійським». Справа не в точному значенні цього слова – пропаганда називає ним будь-яку окрему думку, яка не влаштовує офіційну Москву.

Путін обертає ситуацію на власну користь цинічно і майстерно. Якщо Лукашенко за співпрацю з Росією, і опозиція за співпрацю з Росією, якщо Лукашенко заявляє про любов до Білорусі, і опозиція мотивована тим само – тоді яка ж різниця між ними? 

Документальних підтверджень програшу виборів Лукашенком просто немає – протоколи підрахунку голосів були від початку сфальшовані. Єдиного члена виборчої комісії, який з цим не погодився, невдовзі знайшли мертвим.

Зустріч із Путіним відкриває Лукашенку шлях до остаточного узаконення вкраденої перемоги і якщо раніше він ще соромився, то тепер з легким серцем виступить в парламенті як переобраний президент. Можна прогнозувати, що розгони протестів стануть набагато жорсткіше, як і переслідування опозиції.

Гірко це визнавати, але білоруська опозиція не побачить очевидного – улюблений ними Путін «зрадив» білоруський народ, а затягування гайок стане прямим наслідком його зустрічі з Лукашенком.

Так колись руські князі, які не наважились воювати з ордою, їздили на Схід в ханську столицю, де поцілувавши чобіт хана, отримували ярлик на князювання. Відтоді пройшла майже тисяча років і звичаї стали менш варварськими, але їхній зміст не змінився.