Навіщо Адаму Кадирову стільки нагород?

Про Чечню загалом і про клан Кадирових зокрема існує безліч міфів і нісенітниць. Пропоную більш реалістично подивитися на те, що таке Чечня і Кадирови для росіян

Соціологія

В останньому соціологічному дослідженні, яке проводив Український інститут майбутнього спільно з «Нью Імідж Маркетинг Груп», окремий блок питань стосувався саме Чечні. Наведені нижче цифри важливі для розуміння того, як росіяни сприймають чеченців та Кадирова.

На запитання «Чи погоджуєтеся ви з тим, що Кремль не контролює ситуацію в Чечні?» ствердно відповіло 34% респондентів, 53% не погодились і 13% не мали відповіді (читай – бояться відповісти, тож їх частково можна додавати до тих, хто сумнівається у спроможності Кремля контролювати цю територію). Водночас на питання «Чи є Кадиров патріотом Росії» ствердно відповіло 36%, 18% вважає, що він використовує Росію, 32% вважає, що він і патріот, і водночас використовує Росію, а 14% відмовилися відповісти. І, нарешті, на питання «Чи відмовилися чеченці від ідеї відділитися від Росії» ствердно відповіло 33%, 46% відзначило, що чеченці хочуть відділитися, а 21% респондентів не мав відповіді.

Простіше кажучи, є приблизно 40% росіян, які вважають Чечню чужим для РФ тілом, і ще 60% вважають, що все «йде за планом».

Варто розуміти, що в Росії склався консенсус з цього питання. І цей консенсус зводиться до фрази: «Путін вважає, що так треба, то ж так і треба». І поки Кадиров сидить в Чечні і займається нагородженням своїх дітей, ситуація в республіці мало кого цікавитиме. Всі прекрасно розуміють, що за політичного життя Путіна ніякої третьої чеченської війни не буде. А тому росіянам здебільшого начхати на те, що відбувається у Чечні.

Навіщо нагороджують Адама

Нагородження Адама Кадирова і все, що відбувається навколо цього (зокрема, вилучення у Чечні підручника історії, написаного екс-міністром освіти Володимиром Мединським, через те, що чеченці у підручнику були згадані поруч із «бандерівцями» у частині про депортацію народів у СРСР, та подальший візит до Чечні міністра освіти Сергія Кравцова, який особисто представив Кадирову «виправлений» підручник) робиться за мовчазної згоди Путіна. Або, якщо бути більш точним, за мовчазної «не заборони» Путіна.

В Росії давно склалася ситуація, коли в багатьох дражливих випадках Путін не говорить ані «так», ані «ні». То ж чиновники самі, ходячи наче по мінному полю, вирішують, що дозволено, а що ні. Нинішні нагородження Адама Кадирова якраз із цієї серії. Путін мовчить, Кадиров активізувався, чиновники, в межах своїх скромних інтелектуальних та кулуарних здібностей роблять те, що вони роблять. Хоча тут маємо зробити маленьке зауваження: вибачення раіса Татарстану за депутата Азата Хамаєва, який обурився тим, що 15-річний син Кадирова став Героєм республіки фактично за побиття людини, було продиктовано з Москви і про причини цих вибачень йшлось в одному з моїх попередніх дописів.

Навіщо це Кадирову

З великою долею імовірності можна припустити, що ця «пʼєса» пишеться на ходу. Що можна сказати напевне, так це те, що всі ці історії з орденами не є і не можуть бути «васальними договорами керівників тих чи інших республік». Ці керівники є васалами Кремля, залежать від Кремля і будуть залежати від Кремля. Тож йдеться радше про особисті стосунки Кадирова, аніж про якісь ігри в незалежність. Так, до прикладу, Меліков в Дагестані не роздає ордени Адаму, Пушилін, в якого зараз проблема з підконтрольністю Маріуполя (місто багато в чому контролюють чеченці), намагається публічно уникати якихось коментарів щодо нагородження сина Кадирова. А ті керівники російських регіонів, які мають дружні стосунки з Кадировим, без проблем нагороджують Адама.

Яка ціль Кадирова в усій цій опереті? Можна виділити мінімум дві. Перша доволі банальна. Вивищуючи 15 -літнього Адама, він показує всім, що планує правити щонайменше наступні років десять і здоровʼя йому це дозволить. Водночас Кадиров не може не розуміти, що 10 років – занадто великий термін не лише для нього, але й для Путіна. Тому з одного боку пробує створити таку собі базу для можливої передачі влади, а іншого – закриває синами й більш далекими родичами всі ключові посади в республіці. Рамзан Кадиров прекрасно памʼятає, як деякий час після смерті батька йому довелося чекати на своє призначення, оскільки вік не дозволяв йому одразу зайняти цю посаду. Тож слід протягом року-двох змінити конституцію Чечні та підготувати можливість миттєвої передачі влади. Звичайно, реальність завжди вносить свої поправки, але він, як і будь-який диктатор, мислить ідеальними категоріями. І, що не менш важливо для розуміння процесів, – Кадиров знає, що Путін не виступатиме проти цього.

Друга причина – спроба зробити себе незамінним у випадку транзиту влади. Нагадаю, що Путіну 71 рік і ряд російських політиків вже почав думати про транзит влади і свою роль в цьому транзиті. Кадиров давно пробує стати «головним мусульманином» Росії. В силу своєї ментальності та інтелектуальних здібностей він не вигадав нічого кращого для активної фази із встановлення свого напівформального лідерства, ніж побиття Журавля. В СІЗО. Знову-таки, все це відбувається за мовчазної згоди Путіна. Тож Кадиров буде заходити настільки далеко, наскільки йому дозволять. Адам в цій грі стає важливою фігурою, бо він також є одним з символів захисту мусульман.

Що буде далі

Як би це парадоксально не звучало, відповідь на питання дуже проста: «нічого нового». Мета Кадирова зрозуміла і він до неї буде йти. Він вважає, що в нього в запасі є для цього рік-півтора точно. Війна робить Кадирова багато в чому незамінним, рівень довіри до нього становить 61%, росіяни вважають його другим за значенням воєначальником цієї війни (18%), вище за нього з 19% лише Пригожин. Завдання Кадирова – не розгубити цей рівень довіри і довести всім, що без його клану Кавказ, який зараз не збирається нікуди відділятися, може почати думати про відділення після смерті Путіна.

А тому парад нагород для Адама, якщо цього не припинить сам Путін, продовжиться. Шоу має тривати.