Українська мрія – утопія?

Щоб викласти своє уявлення про українську мрію, я буду дещо ідеалістичним.

Уявімо собі країну, в якій громадяни переважно живуть в сільській місцевості, у власних приватних комфортних будинках із усіма міськими зручностями (вода, каналізація і т.ін.) і водночас відчувають на собі всі переваги життя на природі, а часто і переваги життя на батьківщині своїх родичів. Тільки невелика частина цих людей задля заробітку працює на землі і займається сільським господарством. Інші завдяки сучасним досягненням цівілізації, в першу чергу, телекомунікаційним, мають надсучасний звязок із зовнішнім світом, якість якого на всіх теренах країни забезпечує можливість організації офіса на дому, дистанційного навчання, отримання будь-яких музичних, літературних, кінематографічних новинок, доступ до всеосяжних баз даних, використання можливостей телемедицини, замовлення будь-яких товарів і послуг і т.ін. Тому люди, що живуть в сільській місцевості, мають анітрохи не менші можливості для самореалізаціі, ніж ті українці, що живуть в містах, а вочевидь, навіть і більші.

Частину часу люди, як і раніше, змушені проводити поза межами своїх населених пунктів, але кількість візитів до міста значно менша, ніж зараз. Будинки, в яких живуть українці, відмінно утеплені, і опалюються практично повністю за рахунок використання відновлювальних джерел енергії. Для цього немає сенсу будувати газогони з коштовним газом. Замість цього в населених пунктах побудовано метан-тенки для переробки практично безкоштовних відходів сільськогосподарського виробництва, фекальних стоків, опалого листя з лісів, та й просто бур`яну, в метан. Отриманий біогаз спалюється в когенераційних електростанціях і дає як тепло для будівель, так і електрику. При опаленні будинків також дуже широко використовуються теплові насоси, що, як відомо, використовують практично безкоштовне тепло надр, для отримання теплої води – сонячні колектори.

Комунікаційні та енергетичні сільські мережі, які дісталися нашій країні від радянських часів, використовуються в ролі додаткових, але ж ніяк не основних. Тому немає потреби в тому, аби займатися коштовною реконструкцією цих мереж і їх пристосуванням до сучасних потреб. Натомість гроші витрачаються тільки на підтримання цих комунікаційних мереж, що стали фактично резервними, у прийнятному для роботи стані.

В таких селищах життя людей є значно стабільнішим, ніж в містах. Мало що може похитнути його. Адже метантенки і теплові насоси, а також запчастини і комплектуючі до них виробляються в Україні, серед мешканців селища є як інженери, так і комп`ютерники. Листя і відходи сільськогосподарського виробництва також є і, напевно, будуть завжди, а тому світові підвищення цін на енергоносії цікавлять, але не ятрять душу. В селищах залишається і живе багато молоді; в країні дуже популярні такі види розваг, як спортивна рибалка, кінний спорт, а можливо, наіть і гольф, а також такі хобі, як декоративне садівництво, утримання декоративних тварин і т.ін. Люди живуть в своїх будинках і мало залежать від світових криз; в гіршому випадку вони можуть розраховувати на додатковий врожай від своїх присадибних ділянок, що зазвичай, в спокійні часи, не є життєво потрібним.

Життя в містах також змінилося. По-перше, вони стали значно менш населеними. Значна кількість людей переїхала жити за межі міста, а кількість городян натомість зменшилася. Відповідно зменшилися ціни на житло, і у міста є можливість викуповувати частину непотрібних квартир, розселяти людей і зносити застарілі будинки. При цьому, знову ж таки, немає потреби в масштабній реорганізації структури міст, що були сплановані і побудовані переважно в радянський час і просто не в змозі стати мегаполісами без вкладання фантастичних сум грошей в свою інфраструктуру. Менша кількість мешканців дає можливість покращити енергетичне забезпечення міста, позбавитися транспортних проблем. На місці знесених будинків є можливість розмістити паркові і лісосмугові зони, а також передбачити місця для розташування паркінгів, житлово-комунальних підприємств, що мають котельні з когенераційними і тепловими насосами, переробляють на біогаз сміття і т.ін.

В містах, як і в селі, основний наголос робиться на децентралізацію в забезпеченні життя людей, самодостатність громад, в яких живуть українці.

При такій організації життя держава бере на себе функції «страхування» життя українця від екстраординарних подій. Наприклад, аварій на основному енергопостачальному обладнанні або «пікового» споживання електричної, теплової енергії, нестачі біогазу власного виробництва тощо. Крім того, держава «страхує» українців від хвороби, нещасних випадків, катаклізмів, зовнішніх загроз, безробіття, а також банкрутства підприємств, що надають їм життєво важливі послуги.

Більшість питань, що стосуються життя українця, вирішуються на рівні громади. При цьому громада приймає рішення по важливих питаннях на загальних зборах (без посередництва «депутатів»), що дозволяє досягнути справжнього народовладдя. Для проведення таких зборів та голосувань широко використовуються сучасні телекомунікаційні можливості.

Громада, серед іншого, може прийняти рішення про примусовий викуп за ринковою ціною (з обов`язковою подальшою приватизацією) будь-якого об`єкту, що розташований в межах її території і забезпечує її життєдіяльність.

Разом з тим, громада не володіє землею і не може її «роздавати». В межі населених пунктів на підставі проектних розрахунків включені значні земельні території, що є основою для життя громади в майбутньому і не підлягають будь-якій роздачі. На цих ділянках можливо розміщувати тільки підприємства, що безпосередньо забезпечують життєдіяльність громад (в тому числі енергетичні з отримання біогазу, переробки сміття і фекальних стоків, теплові насосні, вітрові та сонячні станціїї, телекомунікаційні мережі і т.ін.) Крім того, громада може приймати рішення тільки з чітко обумовленого законом переліку питань, а з кожного такого питання – знову ж таки в обумовлених законом межах (наприклад, визначати ставку конкретного податку). При цьому у випадку, якщо інше рішення громадою не прийняте, діє встановлений законом усереднений норматив.

Законодавство в країні значно спрощене і уніфіковане, діяльність підприємств і окремих громадян позбавлена цілого ряду заборон. Разом з тим, порушення існуючих законів караються жорстко; при таких наказаннях головний принцип – невідворотність покарання. Невиконання будь-якого прийнятого судового рішення, що було доведене до конкретного громадянина чи посадової особи, карається ув`язненням на термін від …місяців. Тому, наприклад, поширене в сучасній Україні самозахоплення землі або несплата за спожиті послуги зустрічаються вкрай рідко.

Місцеві громади займаються адмініструванням податку на «послуги» і «діляться» ними з державою (хто краще, ніж член громади, знає, які саме послуги надаються на її території?). Держава адмініструє податки на виробництво і продаж товарів

В результаті у місцевих громад залишається достатньо грошей, щоб в межах своєї території будувати дороги, проводити телекомунікаційні мережі і т.ін. (за межами населених пунктів цим займається держава).

В такому, уявному суспільстві для українця-громадянина впевненість в майбутньому пов`язана, головним чином, не з грошима в банку, а з впевненістю (чи вірою) в те, що і через десять років існуватиме земля, а на ній її шматок, що розташований на території самодостатньої громади і належить персонально йому і його родині і завжди допоможе вижити.

Такий уклад життя спроможний витримати досить жорсткі випробування, тому що значно менше, ніж зараз, залежить від примхливого зовнішнього світу. Оскільки люди живуть переважно в своїх окремих оселях з децентралізованою системою життєзабезпечення, їхня вразливість перед катастрофами або, наприклад, терористичними атаками є досить низькою. Навіть кліматичні зміни в таких умовах пережити буде значно легше - для гарантованого отримання врожаю, наприклад, можна збудувати автоматизовані теплиці, використати новітні посухо- та морозостійкі сорти рослин і т.ін. Загалом описаний стиль життя можна охарактеризувати як «розвинена самодостатність на базі новітніх технологій» та «екологічний децентралізм». Але ж українець завжди тяжів до відокремленості.

Продовження...