Напруга в суспільстві зростає. Як діяти українцям

Під час довгої війни – а в нас довга війна – однією з ключових криз є криза соціального напруження, яке може вимірюватися примітивною формулою «втома*недовіра = напруга».

Втома напряму залежить від ситуації на фронті. Навіть не від протяжности конфлікту. Є прогрес, є перемоги – втома спадає, а разом із нею спадає і напруга. Без перемог і навіть без поразок втома зростає. Тому що перемоги дають надію, а надія сильніша за все. Не вірите мені – спитайте Пісочного Чоловіка.

Недовіра, як і втома, поняття відносне й не вимірюється недовірометром. Але ключовим поняттям у розумінні недовіри є поняття справедливости, яке в кожного різне, але загальний принцип у більшости людей простий: в одному човні всі мають і працювати, і (найголовніше) страждати однаково. Звідси всі її прояви у вигляді скарг на тих, у кого є світло від тих, у кого нема, звідси срачі про те, хто більше українець, між тими, хто виїхав і хто залишився, звідси ж і реакція на Колю Тищенка в Таїланді. Ми можемо ставитися до цього як завгодно, але це є. Ми втомлені і злі.

Напруга буде зростати й буде спадати. Але вже зараз я бачу навіть по собі, що кількість речей, які мене бісять, різко зросла, і дії довбнів на кшталт Тищенка не допомагають мені заспокоїтись. Так, я ще спокійна людина й у мене є хоч якісь інструменти впливу на ситуацію. І я не думаю, що помилюсь, якщо скажу, що напруга в суспільстві є.

І так само, як під надмірною вагою першими ламаються найбільш слабкі кістки в організмі, так і в країні під тиском напруга рве там, де слабко. А слабко в парламенті, слабко в судах, слабко в чиновницькому апараті, слабко серед радянських генералів і серед радянської системи інституцій, які періодично видають себе за сучасні й модернові. І звідти приходить біль, і там ламається скелет.

Ми можемо й мусимо посилювати організм країни вже зараз. Укріплювати слабке, формувати нове, покращувати й будувати. Не можна відкладати все на «після перемоги».

Ми заслужили на нову Україну. Дійсно заслужили.