«Ми не здамося і не програємо!». Звернення Зеленського до британського парламенту

До Великої Британії

Пане Спікер! Пане Премʼєр-міністре! Члени Уряду, Парламенту, лорди.

Леді та джентльмени!

Я звертаюся до усіх людей Сполученого Королівства.

До усіх людей Великої Британії.

Великого народу. З великою історією.

Я звертаюсь до Вас як громадянин, як президент, але теж великої країни.

З великою мрією.

І великою боротьбою.

Я хочу розказати вам про наші 13-ть днів. 13-ть днів міцної війни, яку ми не розпочинали і не хотіли.

Але ведемо.

Тому, що не хочемо втратити те, що в нас є, те, що наше – Україну. Так само, як ви не хотіли втратити свій острів, коли нацисти готувались розпочати битву за ваше велику державу, битву за Британію.

13-ть днів нашого захисту.

У 1-й день о 4-й ранку на нас полетіли крилаті ракети. Так, що всі прокинулись – ми, діти, вcі ми живі люди, вся Україна. І відтоді не спить. Ми всі стали до зброї. Ставши великою армією.

На 2-й день відбивались від атак у повітрі, на суші й на морі. І наші героїчні прикордонники на острові Зміїний у Чорному морі розповіли всім про фінал війни. А саме: куди зрештою відправиться ворог. Коли російський корабель вимагав від наших хлопців скласти зброю, вони відповіли йому... Так міцно, як не можна сказати в парламенті.

І ми відчули силу. Велику силу нашого народу, який до кінця гнатиме окупанта.

На 3-й день російські війська не ховаючись били просто по людях, по житлових будинках. Артилерією. Авіабомбами. І це остаточно показало нам, показало світу хто є хто. Хто великі люди, а хто просто звірі.

На 4-й, коли полонених ми вже почали брати десятками, ми не втратили гідність. І не знущались над ними. Ми ставимось до них, як до людей. Бо ми лишились людьми на 4-й день цієї ганебної війни.

На 5-й день терор проти нас вже був відвертим. Проти міст, проти маленьких містечок. Зруйновані райони. Бомби, бомби, бомби, знов бомби на будинки, на школи, на лікарні. І це геноцид. Який не зламав нас. Мобілізував кожного і кожну з нас. І дав нам відчуття великої правди.

На 6-й день російські ракети упали на Бабин Яр. Це місце, де нацисти стратили 100 тисяч людей у роки Другої світової війни. Через 80 років потому Росія вбила їх вдруге.

На 7-й день ми зрозуміли, що вони руйнують навіть церкви. Бомбами! Знов ракетами. Вони не знають святого і великого, як знаємо ми.

На 8-й день світ побачив, що з російських танків стріляють по атомній електростанції. Найбільшій в Європі. І світ почав розуміти, що це терор проти всіх. Це великий терор.

На 9-й день ми слухали зустріч країн НАТО. І без бажаного для нас результату. Без мужності. Так ми відчули це, я не хочу нікого образити, ми відчули, що альянси не діють. Навіть небо закрити не можуть. І тому гарантії безпеки в Європі треба будувати з нуля.

На 10-й день беззбройні українці в окупованих містах повсюдно протестували, масово. Зупиняючи бронетехніку голіруч. Ми стали незламними.

На 11-й день, коли бомбили вже житлові райони, коли від вибухів усе руйнувалось, коли евакуювали дітей з пошкодзеної дитячої окнолікарні... Ми усвідомили: українці стали героями. Сотні тисяч людей. Цілі міста. Діти, дорослі – всі.

На 12-й, коли втрати російської армії вже перевищили 10 тисяч убитих, у цьому рахунку зʼявився і генерал. І це дало нам впевненість: за усі злочини, за усі ганебні накази все ж таки буде відповідальність. Міжнародного суду або української зброї.

На 13-й день у блокованому російськими військами Маріуполі померла дитина. Від зневоднення. Вони не пускають ні харчові продукти, ні воду не дають людям. Просто заблокували і вони у підвалах. Я думаю всі чують - там у людей немає води!

За 13-ть днів російського вторгнення було вбито 50 дітей. 50 великомучеників. Це страшно! Це пустота. Замість 50-ти всесвітів, які могли би жити, але вони їх забрали. Просто забрали.

Велика Британія!

Україна не прагнула цього. Не шукала величі. Але стала великою за ці дні цієї війни.

України, яка рятує людей попри терор окупантів.

Яка захищає свободу попри удари однієї з найбільших армій світу.

Яка обороняється попри відкрите небо. Все ще відкрите для російських ракет, літаків, гвинтокрилів.

«Бути чи не бути?» – ви добре знаєте це шекспірівське питання.

13-ть днів тому це питання ще могло прозвучати про Україну. Але зараз – вже ні.

Очевидно, що – бути. Очевидно, що бути вільними.

І де, як не тут, нагадати вам слова, які Велика Британія вже чула. І які знову актуальні.

Ми не здамося і не програємо!

Ми підемо до кінця. Ми будемо боротися на морях, будемо битися в повітрі, ми будемо захищати нашу землю, якою б не була ціна.

Ми будемо битися в лісах, полях, на узбережжях, у містах і селах, на вулицях, ми будемо битися на пагорбах... І я хочу від себе додати: ми будемо битися на териконах, на березі Кальміуса і Дніпра! І ми не здамося!

Звичайно, з вашою допомогою, допомогою цивілізації великих країн. З вашою підтримкою, за яку ми вдячні і на яку ми дуже розраховуємо. І я окремо тобі вдячний, Борис, мій друже!

Посилюйте санкції проти держави-терориста.

Визнайте її нарешті державою-терористом.

Знайдіть спосіб зробити безпечним наше українське небо.