«Найкращий співак світу» Андрій Кимач: Після консерваторії я працював на заводі у Польщі

Український баритон Андрій Кимач здобув перемогу на престижному міжнародному конкурсі класичних виконавців Cardiff Singer of World. Ця подія раз на два роки проводиться корпорацією ВВС за підтримки валлійської Національної опери та адміністрації міста і округу Кардіфф. Конкурс серед молодих оперних співаків з усього світу вважається одним з найпрестижніших. За перемогу в ньому цього разу змагались понад 400 претендентів. У фіналі, до якого пройшли 20 відібраних співаків, першим став наш земляк.

Андрій Кимач родом з Вінниччини, навчався на вокально-диригентському факультеті Музичної академії імені П. Чайковського у Києві. Окрім музичної освіти, здобував академічну на філософському факультеті столичного університету імені Т. Шевченка. Але покинув його після третього курсу через бажання повністю присвятити себе музиці.

Як це часто буває, українські артисти стають відомими спочатку на Заході, а на батьківщині про них майже нічого не відомо. «Главком» зв’язався з найкращим співаком світу, який уже повернувся з Британії до Херсона, де нині проживає.

В ексклюзивному інтерв’ю «Главкому» Андрій Кимач розповів, як заради мистецтва працював на заводі, чому в Україні ніхто не вірив у його талант та як перемога у престижному конкурсі може допомогти його кар’єрі.

Пане Андрію, прийміть щирі вітання із перемогою! Наскільки вона очікувана для вас?

Це була моя давня мрія. Ще коли я почав цікавитися оперною музикою, то вже уявляв виступ на цьому конкурсі і перемогу на ньому.

Вже після перемоги ви виконали партію в опері Рубинштейна «Демон» у Лондоні. Британська преса, зокрема The Guardian, позитивно оцінила його, назвавши його чудовим представленням «нещодавно коронованого Співака світу». Як публіка сприйняла вас?

Публіка у Великобританії з самого початку, з мого першого виступу на BBC Cardiff Singer of World мене підтримувала, я одразу відчував віддачу. І потім, дуже багато людей в Лондоні до мене підходили після виступу, казали, що вболівали за мене. А на «Демона» прийшли вже, аби спеціально послухати саме мене.

Що для вас значитьця перемога, які можливості вона відкриває?

Означає, що я вибрав правильний шлях у своєму житті. Бо такі перемоги з неба не валяться. У мене був дуже важкий період у житті, коли мене ніхто не підтримував і всі вважали, що це (такі перемоги) – неможливо. Після закінчення Консерваторії (музичної академії ім. Чайковського у Києві) я в Україні ніде не працював як оперний співак. Я навіть працював на заводі у Польщі. У мене було багато випробувань.

Про вас майже нічого не відомо в Україні. Як хлопець з Вінниччини потрапив до світу опери?

Я народився у маленькому селі Бережани, Калинівського району (до 2016 року село називалося Комунарівка). У мене не було ніякої музичної освіти. Перший мій музичний досвід полягав у тому, що я взагалі-то вивчив ноти. Потім почалося все з церковного хору (у Києві), в якому я співав 10 років і навіть був регентом хору. Це був мій перший музичний досвід, моя музична «освіта», якщо можна так висловитися.

Як з учасника церковного хору доросли до оперного співака?

Навчався у Києві. Було у мене багато друзів, які навчалися в музичному училищі. Перше моє знайомство з оперою почалося із записів Дмитра Хворостовського, які дав послухати знайомий. Мені дуже сподобалося і я почав слухати класичну музику. Спочатку це були романси, а не опера. Я слухав Чайковського, Рахманінова, а потім вже почав слухати оперу. Тоді сходив до Національної опери на свою першу виставу – «Турандот» Джакомо Пуччіні.

Ходити на оперу мене надихнула моя майбутня дружина Інна. Вона навчалася на музичному в Драгоманова (факультет мистецтв імені Авдієвського Національного педуніверситету імені Драгоманова). Вона мені так прямо і сказала, що я повинен співати, що у мене такий от голос і я повинен співати Верді. Його опери співатиму в майбутньому.

Чому саме Верді?

Не в кожній опері ти можеш співати, тому що є певна спеціалізація твого голосу. Хтось може співати тільки Моцарта, а хтось співає Моцарта та Белліні, хтось співає тільки Верді. Тобто є спеціалізація.

Потім я вступив в академію Чайковського, куди мене взяли без освіти. Я навчався на вечірньому відділенні, а вдень я працював.

Де і ким?

У різних місцях. Коли навчався в академії, тоді я ще співав у церковному хорі в Києві, за що також платять гроші. Тобто можна було якось жити.

Хто ваш перший вчитель опери, які вокальні школи з вас зробили співака?

В Консерваторії (музичній академії ім. Чайковського) мені дали спеціалізацію камерний спів. Тобто я не мав можливості виступати в оперній студії. Як би я не хотів обійти стороною це питання, але в Україні мені ніхто не допоміг.

Чому так сталося, чому не вчилися на оперного співака?

Я не знаю. Це питання не до мене, а до керівництва академії. У мене в консерваторії була така ситуація: я вивчив партію Валентина з опери «Фауст» Шарля Ґуно, режисером якої був Дмитро Гнатюк. Я до нього дослухався, він хотів, щоб я у нього виконував партію Валентина. Але навіть його слово ніяк не змогло вплинути на керівництво академії, щоби я міг таки співати в оперній студії.

Так от, після завершення навчання у Консерваторії я два роки працював у Польщі. Працював я на конвеєрі заводу Samsung біля Познані, пакував деталі. Ще працював на меблевій фабриці в Лешно. Паралельно по вихідних я займався. Ті кошти, які заробляв, потім витрачав на прослуховування. Я декілька разів прослуховувався в Польщі, одного разу до Італії. Але все було безрезультатно. Всі казали, що у мене хороший голос і все прекрасно, але роботи ніхто не давав. Це були випробування.

Коли ситуація змінилася на краще?

Як би там не було з нашою політичною ситуацією, але змінила все Молодіжна оперна програма Большого театру, де я був з 2016 до 2018 року. Навчався там два роки. Керівник цієї програми Дмитро Вдовін є тією людиною, яка повірила в те, що я талановитий. Бо до того я просто «бився об стінку».

А зараз що вас зв’язує з Большим. Маєте з ними контракт?

Ви розумієте, що керівництво Большого театра - це одне, а молодіжна програма, хоч вона і в рамках цього театру, то інше, і керівництво там інше.  Там не зовсім все зв’язано, тому у мене поки що нема ніяких зв’язків з Большим.

Після цієї перемоги чи надходять вам пропозиції, хто саме кличе на роботу?

Так, звісно, ледь не щодня надходять нові пропозиції. Та наразі не можу нічого озвучити, бо поки не підписав контракт.

Чи зв’язані зараз із кимось контрактом?

Я працює на фрілансі. У вересні я співав в Барселоні у театрі «Лісео», потім у Тенерифе, Канарські острови, а потім у Франції, у мене був контракт з оперним театром Ніцци.

Єдине місце в Україні, де ви були солістом – це Херсонська обласна філармонія. Як там опинилися і чи довго пропрацювали?

Я в Херсоні живу, у мене дружина звідси. За той час, коли я працював в Польщі… Знаєте, через ці два роки роботи в сусідній країні зрозумів, що далі просто так не зможу, я повинен співати. Я поважаю будь-яку працю, але для мене, творчої людини, працювати на заводі було просто якоюсь душевною мукою. Після Польщі я приїхав в Україну і прослухався у Херсонській філармонії. Мене взяли. Та пропрацював я тут до півроку. Потім поїхав по Молодіжній оперній програмі Большого.

Ви схиляєтесь до роботи закордоном у майбутньому, чи волієте залишитися в Україні?

Поки що я живу в Україні і їздитиму за контрактами за кордон. Бо все одно є і між контрактами перерви.

Тобто зарубіжні театри вас запрошують, а як щодо українських?

Взагалі не було ніяких пропозицій і зараз немає. Я би з радістю співав в Україні, але ніхто не запрошує.

Чому в Україні не затребувані, як гадаєте?

Я не знаю, багато українців від’їжджають, мова не тільки про музикантів, співаків.

Узимку в опері Ніци ви зіграли Дон Жуана в однойменній опері Моцарта. Можна згадати партію Дона Карлоса в опері «Кам’яний гість» Олександра Даргомизького у Большому. Останньою зіграною вами була  партія в опері «Демон». Хто для вас найближчий, кого хотіли б зіграти?

Як я уже казав, це Верді, в майбутньому я буду співати тільки його. Це «Ріголетто», Яго в «Отелло». Також в «Андре Шеньє» (опера італійського композитора Умберто Джордано) мені дуже подобається Жерар. Але це майбутнє, бо до таких партій ще треба дорости.

З ким з оперних артистів України ви товаришуєте, спілкуєтесь?

Українка, з якою ми познайомилися у Кардіффі, - Лєна Бєлкіна. Соліст Національної опери Тарас Бережанський. Він єдиний, кого я особисто знаю зі столичної Національної опери.

У Британії ви представляли Україну. Як публіка сприймала цей факт?

Після того, як я виграв, було дуже багато інтерв’ю. І мене запитували: чому в Україні так багато красивих голосів? Я заспівав на конкурсі українську народну пісню «Ой, ти дівчина з горіха зерня» і глядачі дуже позитивно сприйняли цю музику, їм дуже сподобалося, і мене це дуже порадувало. До мене навіть підходили і казали, що це дуже красива музика. У мене питали, чому я не взяв ще українських пісень. Словом, українська музика дуже сподобалася.

Ви також вчилися на філософському факультеті університету Шевченка. Як академічна освіта допомагає в музичній кар’єрі?

Дуже допомагає. Принципи філософії перегукуються з підходами у музиці. Ти намагаєшся зрозуміти її і ставиш собі питання: що композитор хотів сказати цією музикою? Багато музичних творів мають філософське підґрунтя.

Чому ви не завершили навчання?

Вирішив, що я хочу співати. Навчався три роки. Потім забрав документи і пішов.

Ваш приз за перемогу у музичному конкурсі – 20 тис. фунтів. Ви вже визначилися як витрачатимете ці гроші?

На творчість, на власний розвиток.

Михайло Глуховський, «Главком»