Олександр Ягольник: Сурков повертатиме Ані Лорак в Україну, щоб роз’єднати наше суспільство

Колишній продюсер Наталі Могилевської, музичний журналіст та критик Олександр Ягольник давно відійшов від великих проектів в українському шоу-бізнесі. Нині він більше блогер.  А коментувати є що: бойкот російських артистів в Україні, українських співаків, які їздять у Росію, зриви концертів… Усе це під прицілом гострого пера Олександра.

Нещодавно Ягольник нагадав про себе знову: наприкінці 2017-го він виграв суд у Романа Недзельського, директора головного концертного майданчика країни – Національного палацу «Україна». Ягольника звинувачували у наклепах, які він начебто озвучив під час одного зі своїх інтерв’ю. Блогер натякав, що Недзельський не лише запрошує росіян на гастролі у Київ, але й начебто нелегально заробляє на роялті із концертних зборів...

Ви виграли суд за позовом Недзельського у першій інстанції. Чи буде він подавати апеляцію?

Мені невідомо про це. Більш того, про сам суд я дізнався від журналістів за три дні до початку першого засідання, так що я думаю, що він буде свої наміри приховувати і далі. Проте у мене гарні адвокати, тому я не переживаю. Я думаю, що врешті-решт Роман має одуматися і зробити правильні висновки, щоб ще більше не компрометувати українську індустрію шоу-бізнеса і Феміду. На перше засідання Недзельський не прийшов, мої адвокати сказали: «У такому разі й ви не ходіть». Коли ж мали виголошувати вердикт, я пішов. За час поки йшла судова справа, ми з ним не спілкувались, він видалився з моїх друзів на Facebook, хоча ми знайомі ще з 1995 року, коли я багато в чому допоміг першій появі співачки Оксани Білозір в Києві. Загалом у нас конфліктів не було, якщо не вважати подій навколо концертів Ані Лорак, безладів перед палацом «Україна», коли Лорак мала там виступ вже під час її бойкоту в Україні: після «золотих грамофонів» і подій у одеському клубі «Ібіца».  Я його попереджав, що буде саме так, що то буде ганьба для головного концертного майданчика країни, де йде війна. Власне, так і сталося.

«У 1997-му році продано 1,5 млн. касет Могилевської. Тільки за авторські тоді я міг би легко купити дачу в Конча-Заспі»

Олександр Ягольник з друзями

У тій же статті щодо Наташі Корольової писалося, що «Недзельський продовжує старі корупційні схеми щодо несплати авторського роялті в УААСП (Українське Агентство з Авторських і Суміжних прав). Поясніть, як саме виглядають ці «корупційні схеми»?

Якщо в двох словах: на Заході з концертів платяться роялті авторам музичних творів. Сума роялті була затверджена ще у 2003 році, вона становить мінімум 6% від концертних зборів. Недзельський платив 5%, а куди йшов 1% з цієї суми? «Розчинилися у повітрі», напевно. Причому мова про тисячі доларів. Роялті залежить від того,  якої величини артист виступає і скільки коштує квиток на його концерт. Тож, концертний майданчик має платити 6% автору. Це цивілізована норма, яка має працювати скрізь, не тільки за кордоном. (Нещодавно Кабмін схвалив комплексний законопроект про інтелектуальну власність і авторські права, зокрема, ним передбачається створити ефективну систему управління авторськими правами в Україні – «Главком»).

Чому я говорю, що закон «Про інтелектуальні власність» важливий і навколо нього точиться така боротьба між авторами та радіолобі? Бо тоді всі молоді музиканти, які пишуть гарні пісні, крутяться по радіо, почнуть отримувати нормальні гроші,  як це є скрізь, а не 3-7 копійок за ефір, як це є в Україні. У 1997-му році, приміром, було продано 1,5 млн. касет Наташі Могилевської, я був його автором і продюсером. Якби тоді ці речі працювали нормально, то тільки б за авторське роялті того року я міг би легко купити собі гарну дачу в Конча-Заспі.

Але повертаючись до теми. Як на мене, позов Недзельського за озвучену правду, що й була на суді доведена адвокатами, то задоволення його власного его. Менше з тим, випадок з концертами Наташі Корольової  (виступ російської співачки у палаці мистецтв«Україна» у грудні минулого року скасували після того, як СБУ заборонила Корольовій в’їзд в Україну – «Главком») міг би стати першою ластівкою: якби він тоді привіз її, то потроху почали б і далі возити російських зірок.  

«Вісім концертів Тіни Кароль були б нереальні, якби до нас їздили російські артисти»

Тіна Кароль прожила п'ять днів у палаці «Україна», аби дати рекордну кількість концертів у Києві

До речі, Малінін минулого березня таки провів свій концерт у палаці «Україна»…

Малінін загалом не живе у Росії, він зараз у Німеччині, у нього є цікавий україномовний альбом, тож враховуючи його набагато більші, ніж у Корольової, вокальні здібності і співпрацю з Юрієм Рибчинським до нього питань у громадськості не було.

Дещо цинічне припущення. Погодитесь, що війна допомогла українського шоу-бізнесу?

Якщо закрити очі на загиблих друзів, війна вийшла українським артистам у плюс. Квоти на українську мову в радіоефірі також позитивно позначились. Після заяви Трампа, ось-ось в парламенті має бути проголосований перший з двох необхідних українському шоу-бізнесу законів – Закон про роялті. Радіолобі Віктора Пінчука в БПП вже нічого не світить, хоча вони з цим незгодні. Гастрольний ринок зараз почистили від московського впливу і хоча залишилась публіка, яка готова платити дві тисячі гривень за одинокого Райкіна на чорній сцені, але, наприклад, вісім концертів Тіни Кароль раніше були б нереальні, а зараз це стало можливим. Після стадіонного концерту «Океана Ельзи» - це  дуже важливий прецедент для українського шоу-бізу.

Яке ваше ставлення до російських артистів, які не були в Криму і не підтримують Путіна. Чи варто їм їздити в Україну?

Їх дуже мало. Ну, є Макаревич, він і виступає. Є ті, хто розуміють, що не приїдуть в Київ з концертами допоки не повернуть Крим і не хочуть це робити, як, наприклад, Алла Пугачова. Решта так чи інакше засвітились у цій політичній темі. Хоча випадок із Костянтином Райкіним (СБУ не заборонила в’їзд Райкіна до України, та активісти, які вважають артиста прихильником анексії Криму, зірвали його концерт у Одесі – «Главком») показує, що російські артисти хочуть сюди залізти знову і періодично робитимуть спроби прорвати блокаду, бо тут є чим поживитись. Якою б великою не була Росія, Україна – це гарний шматок гастрольного ринку.

На вашу думку, чого більше бояться російські артисти: того, що їх після концертів в Україні зацькують, чи того, що в Україні їх концерти зірвуть?

Я сподіваюсь, що вони вже зрозуміли: ми тут будуємо патріотичне суспільство і будемо за цим уважно слідкувати і так чи інакше не дамо їм виступати. Хоча є такі особистості, наприклад, репери, яких зупиняє лише блокування концерту. (Виступ російського репера Басти у Києві 15 грудня 2017 року було відмінено – «Главком»). Порошенко, звісно, підписав закон «Про внесення змін до Закону України «Про гастрольні заходи в Україні» щодо особливостей організації та проведення гастрольних заходів за участю російських артистів. Проте цей указ такий неконкретний, що його можна легко обійти.

У палаці «Україна» анонсовані на 2018 рік декілька вистав Mozart L’Opera Rock Le Concert. Артисти оригінальної французької рок-опери нещодавно заявили, що не мають жодного стосунку до цього концерту. Чи є це порушенням авторських прав?

Недзельський, якщо це натяк на нього, до цього скандалу не причетний. Просто організатори взяли партитуру рок-опери, десь взяли афіші й вирішили підзаробити на модному слові «мюзикл» і на тому, що наші люди не розуміють різницю між мюзиклом та концертною версією. Концертна версія – це в основному пісні, а мюзикл – це декорації, дійство, діалоги, екшн, певна атмосфера. У Москві бачили, наприклад, справжній мюзикл Notre-Dame de Paris ще на початку 2000-х і вже забули, а в нас мюзикл не бачили, він до нас не дійшов навіть у російському перекладі, як свогочасу «Юнона і Авось», але концертні версії цього нафталіну в Києві продають вже всьоме.

Ви неодноразово казали, що займаєтесь бродвейськими мюзиклами в Україні. Які успіхи?

Я розмовляв з (міністром культури)  Євгеном Нищуком з приводу мюзиклу «Донецький аеропорт» (автором і продюсером є Олександр Ягольник – «Главком»). Мій головний герой підходить йому за типажем. Я домовився з ним про те, що він гратиме одну з головних ролей. При цьому в Мінкульті грошей на мюзикл «Донецький аеропорт», який написаний прославляти український бойовий дух, армію і український подвиг, не знайшлося. Бажання в Євгена Нищука їх знайти –  теж. Чи то ідея не запалила, чи то професійно театральний актор державного театру не повірив незалежному продюсеру, що мюзикл йтиме, як на Бродвеї, щонайменше рік день-у-день.

Загалом я останні 10 років присвятив тому, щоби в Києві зробити театр мюзиклів, презентувати до Євро-2012 футбольний мюзикл про Україну, але поки зірки не сходяться. Мюзикл – це поєднання театру і кіно, тому я вважаю, що Україна сприйме й полюбить цю цікаву культуру. У нас був тільки  один мюзикл «Екватор», який на початку 2000-х зробили у повній відповідності до 28 бродвейських стандартів, він дав досвід багатьом українським артистам і відкрив дві безперечні зірки - Світлану Лободу та Тіну Кароль. Хоча, напевне, після останніх заяв Лободи в Москві, її до зірок української естради можна не зараховувати, як ту ж Лоліту, Лорак чи Наташу Корольову.

На вашу думку, такий щоденний мюзикл може бути комерційно успішним в Україні?

Звісно. Хоча поки нашому шоу-бізнесу і театралам складно зрозуміти головний бродвейський принцип – грати півроку-рік-два одне й те ж, і як це можна продавати. Поки що вісім концертів Тіни Кароль – це рекорд. Проте, ми лишень вийшли на один рівень з рекордом Філіпа Кіркорова. Українські спонсори й політикум не розуміють, що бродвейський мюзикл – то кращий продукт зі всього світового розважального контенту. Просто бояться ризикувати грошима, до того ж складається враження, що серед українських політиків театралів, які б вболівали за розвиток театру, немає взагалі.  Наш політик, коли приїздить у Нью-Йорк, навряд чи піде на Бродвей, адже складно сприймати художню англійську мову й американський контекст.  Тож навряд чи в парламенті хтось уявляє, що це насправді таке – бродвейський мюзикл, і чим він відрізняється від того, що вони можуть побачити в Київській опереті. Багатьох лякає пропозиція вкласти гроші, бо це по сьогоднішніх мірках українського шоу-бізнесу дуже дорого й ризиковано. Приміром, бюджет мюзиклу «Донецький аеропорт» - $ 1,5 млн, мюзиклу «Нащадки Полуботка» - $1,6 млн, мюзиклу «Герої Крут» - $3 млн (Ягольник має у своїх планах і ці мюзикли – «Главком»).

Ви були доволі успішним у продюсуванні артистів. Чи не збираєтесь повернутись у цю сферу?

Мюзикл для мене цікавіший, тут набагато більше можливостей для реалізації моїх талантів, до того ж кожен новий мюзикл вікриватиме шоу-бізнесу нових зірок, бо дає виконавцям колосальну школу: знання, навички, можливості, звісно, перших фанів.

Так, в Україні багато хороших виконавців, але зараз я бачу такий собі великий, добре прихований  саботаж української нової хвилі з боку нашого основного великого гравця – канали M1 та М2 всю структуру шоу-бізнесу вибудовують під себе й власні уявлення про честь і гідність. Якщо ти ментально не з ними, дуже важко розкрутити артиста. Як наочний приклад гурт «Пацики з Франека», яким обіцяли «розкрутку на мільйон» за перемогу на конкурсі «Хіт Конвеєр». Все закінчилося незрозумілим кліпом з украй невиразною й безсистемною ротацією. «Пацики» на тогорічній премії «М1 Music Awards» навіть не увійшли до номінації «Відкриття року», а їхня фішку з прикольною маскою тепер активно використовує нова група Потапа Mozgi.

«М1 забив весь ефір своїми друзями»

Але ж «Гриби» стали популярні не завдяки, а всупереч М1…

Харків’яни одразу орієнтувались на музичний ринок Росії. Тому М1 давить жаба їх запрошувати до себе на церемонію. Шкода, що інші музичні канали, наприклад О-TV, здалися без боротьби, маючи такий потенціал патріотичної аудиторії. М1 проштовхує та піарить лише своїх артистів, яких вони самі ж і продюсують. Цей канал на своїй церемонії M1 Music Awards вручив Потапу нагороду «за великий внесок у вітчизняну шоу-індустрію» – напевне, таким чином вони готуються до виборів президента РФ. У наступному році під цю подію будуть робитимуть величезні музичні тури. Значення участі українських артистів у таких заходах посилюється. Там фігуруватимуть величезні гроші. Тому Потапа таким чином возвеличили, щоб про нього та його артистів, бува, не забули в Росії.

Хто ж є тими артистами, яких проштовхує М1?

Потап та Настя, яка зараз NK, «Время и стекло», Альоша, Мішель Андраде, Mozgi. Вся мейнстрімова модна українська музика, яка крутиться у Москві. М1, треба віддати їм належне, знають, як правильно працювати. Забили весь ефір своїми друзями.

Які гонорари у Росії, якщо наші артисти так туди рвуться?

У два-три-чотири рази більші, ніж у нас. Там зазвичай гуляють набагато більше, ніж у Києві, і коштів більше витрачають на концерти. На жаль, наші артисти не дуже розуміють, що їх чекатиме, коли Росія прозріє. А росіяни врешті-решт зрозуміють, що цих артистів не просто так бойкотували в Україні, з якою хочеться дружити. Тоді пелена з очей: ці артисти для патріотичного суспільства були і є колаборантами й зрадниками. В Росії, між іншим, зрадників також не люблять. Але наразі українці на хвилі популярності й будуть стригти там бабло, аж гай гуде. Враховуючи, що після подій навкруги нашого Закону про роялті, коли авторську українську спільноту однозначно підтримав Трамп, росіяни пообіцяли подвоїти свої авторські виплати, наші колаборанти суттєво зароблятимуть ще у на ротаціях у медіа.

Окрім грошей, українські артисти їдуть за численними нагородами російських премій. Цьогоріч п’ять із 16 номінацій Першої національної музичної премій РФ вибороли українці. У чому полягає цей феномен? В Росії бракує власних талантів чи таким чином вона демонструє «культурну єдність» з Україною?

За російський ринок можна не переживати щодо талантів. Це просто така зараз мода – підкреслювати, як люблять українців у Росії. Нехай наші поки користуються тим, що вони в фаворі.

В Україні по суті є дві музичні премії – Yuna та M1 Music Awards. На вашу думку, чому з року в рік на українських преміях виграють одні й ті самі артисти?

Поки Yuna – це єдиний проблиск надії. Це хоч якась альтернатива монополії Пінчука і М1. Молоді артисти часто вважають: якщо вони написали пісню чи альбом, то це хіт і вони одразу стануть популярними. Це не так. Ті, хто їздять у Москву, знають купу інших прийомів, на які наші «молоді і талановиті» просто «забивають», не розуміючи, що в шоу-бізнесі важливо все. Відсутність продюсерів у нашій країні наразі позначається на якості шоу-бізнесу. Я бачу проблему в тому, що наша молода хвиля просто забула, що закони світової розважальної індустрії ще ніхто не відміняв і що слухач зараз має змогу дивитися і слухати все з усього світу, він став набагато більш вибагливим. Якщо ти не помічаєш цих законів, ігноруєш їх, ти суттєво занижуєш свої шанси на успіх.

До речі, приклад Сергія Бабкіна під час участі у «Голосі країни» показав, що навіть не топ-артист за кілька місяців у «ящику» отримує загальнонаціональну впізнаваність і щільний гастрольний графік…

Так, телевізор досі багато що вирішує. Причому не просто телевізор, а популярний телевізор – тим більше «Голос країни», у якого високі рейтинги. Хоча харизму, театральну школу і шоу-бізнесовий талант Бабкіна ніхто не відміняв. Тобто, якщо ти потрапляєш в основну тусовку шоу-бізу, то твої шанси зростають. Хоча при цьому є цілий ряд музикантів, ті ж Vivienne Mort  (молодий український гурт – «Главком»), Іларія, Даха Браха, «Очеретяний Кіт», які існують поза цією тусовкою.

Всі недооцінюють значення піару та значення того, що дає шоу-бізнес для пропаганди українського духу. Гірко, що М1, по суті, найпопулярніший музичний канал країни, не дає цієї пропаганди. Інколи складається враження, що там все ще фанатіють від  російського триколору й способу життя і не лише не соромляться цього, а навіть пишаються такою позицією.

«Катастрофічна помилка Білик -  вона не співає українською»

 «Якби Білик зробила україномовний альбом, вона б на рівних змагалась з Тіною Кароль»

Що заважає нашим артистам, які так добре почуваються у Росії, виступати і заробляти гроші на Заході?

Там більший рівень конкуренції. У Росії легше. Всі потуги написати українцями англомовний хіт приречені на поразку, бо це не притаманне нам мовне середовище. Беззаперечними хітами в світовій історії були повністю українські пісні – «Щедрик», «Червона Рута» і «Черемшина». Реально дуже боляче дивитися на те, як під впливом Москви, яка на початку 2000-х почала так зневажливо ставитись до рими у піснях, почала втрачати й сучасна українська пісня.  А вона завжди була сильна, поки не потрапила під вплив російської попси. Можливо, Потап тонко відчуває музику і хайп, але його рими й метафори – просто жахливе знущання над красою російської поезії. Щастя, що він українською не пише.

Куди зникли ті артисти, які «гриміли» у 90-х, 2000-х? По суті, на плаву лишається лише Ірина Білик. Вона випустила новий альбом, планує у квітні зібрати поспіль три палаци «Україна» та дати три десятки концертів по всій країні.

До Білик я б додав ще Onuka, Могилевську, Пономарьова, Зіброва, Павліка, Степана Гігу та декого іншого. Але якщо мова про Іру, було б добре, якби вона додумалася в рекламній компанії свого туру заспівала хоча б щось українською, як вона це робила в 90-х. В такому разі, думаю, заплановані три концерта вона збере.

Проте більшість пісень з нового альбому Ірини Білик знову російською… Ірина вперто не чує свою аудиторію, яка вірна їй десятки років лише тому, що цінує її пісні з 90-х?

Якби Білик зробила україномовний альбом з командою такого ж рівня, як і у 90-х, гадаю, вона б на рівних змагалася з Тіною Кароль. А  замість того Іра неоковирно хоче спробувати підкорити Росію за допомогою зв’язків Кіркорова, зацікавленість якого, мені здається, вона переоцінює. Може, їй варто згадати, чому це свого часу не вдалося у Юрія Нікітіна (колишній продюсер Ірини Білик – «Главком»)? А не склалося це з однієї дуже простої причини: у Москві теж люблять хороших вокалістів або яскраву фішку на кшталт потапових спущених штанів на сцені в Кремлі. Хорошим конкурсним вокалістом Білик не була, інакше б вона ще на зорі 90-х представляла б Україну на «Слов'янському базарі». Тому вона зі своїми музикантами їздила туди як гостя зі своєю групою «Цей дощ надовго». Що би зараз Філіп Кіркоров чи її новий чоловік не робив в Москві для Білик, навряд чи вони перевершать Юрія Нікітіна (колишнього продюсера Білик, - «Главком») в його найкращі часи. Білик там ніколи не буде артисткою, яка збирає стадіони. Тобто, на мій погляд, це катастрофічна продюсерська помилка Білик, що зараз вона не співає рідною солов’їною українською мовою. Зараз немає ніякої потреби в тому, щоб видавати чергову російську пісню ані Могилевській, ані Білик – всі і так розуміють, що це вони можуть. Зараз навпаки чекають україномовні хіти.

Олександр Ягольник

Чи можемо ми найближчим часом почути українську пісню Могилевської?

Я думаю те, що вона заговорила на «Голос. Діти» рідною українською мовою – хороший знак для прихильників. Але я не забуваю її тісні зв’язки з М1, тож якщо, приміром, керівництву головного музичного холдингу країни «патріотично» захочеться замінити кліпи російських зірок на російськомовні українські пісні, Наташа й надалі буде змушена співати російською.

Що сталося з виступом Могилевської на М1 Music Awards? 2017-й рік був для неї справді успішним, вона нарешті виграла «Танці з зірками». Але під час трансляції було видно, що виникли якісь технічні збої, які завадили показати артистці клас.

Так. Я з подивом спостерігав за чи не єдиним очевидним глюком тієї прямої трансляції: Наташа із запізненням почала співати, було видно, що вона на сцені не розуміє, що за лажа відбувається. Швидше за все, її хтось хотів підставити спеціально. Тому що, якби такі речі відбувалися ще з ким-небудь на концерті, можна було б списати на те, що взяли на роботу якогось звукорежисера-стажера-практиканта. Але коли це відбувається тільки на її виступі, причому саме на тій церемонії, де Потапу, який на початку кар’єри в М1 співав реп про аварію Могилевської, а не самій Наташі, дають нагороду за особливий внесок в український шоу-бізнес, то я схильний думати, що робилося все спеціально. Щоб показати, що Потап у нас кращий, а конкурентів ми знаємо, як прибрати.

«Олег Винник – приголомшливий музикант»

«Феномен Олега Винника полягає у його харизмі та професіоналізмі»

Вам не здається, що український шоу-бізнес ділиться на два світи: один – це Монатік, Потап. Медійно звеличені персони. Інший – Ірина Федишин та Олег Винник, які спочатку себе «зробили», а вже потім потрапили у «ящик». Чим це обумовлено?

Продуманою пропагандою і системним впливом. Грубо кажучи, середня українська пісня набере до 250-300 тисяч переглядів у інтернеті, це її стеля. Але це чесна цифра. Кліп Потапа на Youtube передивились 38 мільйонів разів. Коли я вперше побачив цю цифру, я відразу сказав, що це накручена тема, тому що повірити в те, що кліп Потапа і Насті дивляться в чотири рази більше, ніж світовий хіт Pink дуже важко. Через три роки, до речі, на Фейсбук написали, як саме можна накручувати ці голоси.

Більшість українських молодих артистів рвонули у рок-музику, а Ірина Федишин робить хорошу українську попсу. Просто вона не зажди витягує за глибиною текстів й образів, щоб піднятися дійсно у вищу лігу, але її системність тішить. 

У чому феномен Олега Винника, який став популярним без телевізора? І лише після шаленого злету його тепер експлуатує «Інтер», «Україна»…

Його феномен в його якості й харизмі, його європейському досвіді гри у німецьких мюзиклах, і у тому, що він зібрав команду, яка в нього повірила. Він – приголомшливий музикант і пройшов гарну школу за кордоном. Він зрозумів, що потрібно для нашої країни й наших жінок, чітко прорахував свою концепцію і зробив якісний продукт. Зізнаюся чесно, я не дуже довго можу слухати таку музику, як у Олега, через занадто просту жіночу ментальність його текстів, але не можу не визнати, що продукт зроблений професійно. Відчувається, що людина не халтурила, а вилизувала кожну деталь і ноту.

До того ж, ніша секс-символа на українській естраді – не зайнята. У нас взагалі проблема з секс-символами чоловічого роду.

Хто ж для вас секс-символ серед українських співачок?

Злата Огнєвіч. На другому місці – Тіна Кароль.

Після бойкоту концертів Лободи у Одесі її продюсерка Нателла Крапівіна звинувачувала Тіну Кароль у тому, що це вона нібито підсилає активістів, щоб залишитись першою співачкою в Україні…

Цей конфлікт розпочався задовго до бойкоту концерту. Ще коли Тіна і Світлана разом працювали у мюзиклі «Екватор», Лобода взяла покористуватися (?!) помадою Тіни, помада їй сподобалася і, подейкують, вона її поцупила. Після того, як Лобода була в гурті «Капучіно», їх продюсер Віктор Дорошенко лежав з інфарктом у лікарні, а вона прийшла до нього в лікарню вимагати зарплату. Лобода – людина без моральних принципів, бо вони їй заважають. Тому те, що Крапівіна взялася нагадувати й перебріхувати цю помилку юності у відповідь на успіхи Тіни Кароль, просто говорить про те, що вони з Лободою одна одній підходять і організувати сольник в Києві в День пам’яті жертвам Голодоморів було обопільною думкою Свєти та Нателли.

У чому феномен Монатіка? Це зовсім нетиповий для української естради артист, пісні якого ніхто не може наспівати.

Його музика є модною, він її тонко відчуває і дивиться правильне голлівудське кіно. В нього всі шанси бути доволі довго популярним, тому що він один у цій категорії, і до того ж, він патріот. Думається, свої вісім концертів у палаці «Україна» років через два-три він збере. Може й навіть усі десять, бо рекорд Кіркорова хтось має перевершити.

Ані Лорак неодноразово заявляла, що хоче повернутись в Україну. І таки підпільно її наприкінці минулого року доправили до Києва на кілька концертів, які знімав «Інтер». На вашу думку, чи реальне повноцінне повернення цієї артистки?

Її будуть повертати, бо для Кремля вона є символом правильної українки, яку рятує своєю лояльністю Росія. Судячи з новорічних ефірів каналу «Інтер», вона є дійсно корисною фігурою для Суркова, який є куратором теми України у Кремлі. І там прекрасно розуміють, для чого потрібна Лорак та артисти-колаборанти. Для того, щоб роз’єднати наше суспільство. Те, що росіяни використовуватимуть Лорак, – це 100%. Москва боротиметься за український ринок і за свій вплив на свідомість нації, прекрасно розуміючи, чим для нас є пісня

Юлія Тунік, «Главком»