Поїздка Меркель до Москви має жахливий вигляд. «…вона напрошується на роботу у правлінні «Газпрому», – висловив підозру Андерс Ослунд
Штефан Майстер: Україна більше не довіряє Німеччині та США
22 серпня німецький канцлер Ангела Меркель відвідає Україну. І цей візит, як і 20 серпня до Москви, для неї буде прощальним, оскільки вона завершає свою політичну кар’єру та на виборах 26 вересня у Німеччині визначиться її наступник чи наступниця.
Для багатьох міжнародних експертів є незрозумілою мета зустрічі «кульгавої качки» Меркель з російським президентом Володимиром Путіним. «Хіба ця поїздка Меркель до Росії є справді необхідною? Вона є «кульгавою качкою», яка ніколи не буде більше канцлером після вересневих виборів у Німеччині. І навряд чи Путін піде на якусь велику поступку як прощальний жест», написав на своїй сторінці у Twitter колишній посол США в Україні (1998-2000 рр.), а нині старший аналітик Центру міжнародної безпеки та співпраці Стенфордського університету Стівен Пайфер.
А шведсько-американський економіст і дипломат, провідний міжнародний експерт з питань національних економік України, Росії та країн колишнього СРСР Андерс Ослунд, коментуючи експосла зазначив, що справді поїздка Меркель до Москви має жахливий вигляд. «…вона напрошується на роботу у правлінні «Газпрому», – висловив він підозру у Twitter.
Німецький аналітик з питань зовнішньої політики Ульріх Шпек вважає, що для Меркель найбільш очевидною причиною їхати спочатку до Москви, а не до Києва, є бажання переконати Путіна пролонгувати транзитну угоду на постачання газу.
Керівник Офісу фонду імені Гайнріха Бьолля у Берліні Сергій Сумленний, який тривалий час працював в Україні, теж розкритикував цю поїздку німецького канцлера. «Це все, що вам потрібно знати про те, як Меркель зіпсувала імідж Німеччини в Україні», – написав він у Twitter.
«Навіщо нам візит політичного трупа?», – також запитує поважний український експерт Михайло Гончар у своєму матеріалі на «Главкомі» про майбутній візит канцлера Німеччини Ангели Меркель до Києва.
Українські експерти звертають увагу і на промовистий вибір дати візиту німецького канцлера та запитують, чому саме 22 серпня, а не 23-го? Меркель відвідує Київ таким чином, щоб ігнорувати запрошення взяти участь у міжнародній конференції «Кримська платформа». Вони підозрюють: Меркель тиснутиме на українського президента Володимира Зеленського, щоб він законодавчо закріпив «формулу Штайнмаєра», яка передбачає проведення виборів в окупованих територіях ОРДЛО без виведення військ і повернення контролю над кордоном.
Співрозмовник в українському МЗС запевнив «Главком», що на зустрічі Меркель та Зеленського йтиметься про зусилля оживити нормандський процес. За його словами, канцлерці потрібна перемога або позитивний результат у справі, якій вона присвятила останні роки чи не найбільше.
«Главком» звернувся до керівника програми міжнародного порядку та демократії у Німецькому товаристві зовнішньої політики (DGAP) Штефана Майстера з проханням пояснити логіку останніх візитів Меркель до Москви та Києва. Експерт також оцінив геополітичні наслідки угоди Байдена та Меркель про «Північний потік – 2» та приходу нової еліти до влади у Німеччині після вересневих виборів.
«Путін знає, що Меркель «кульгава качка» та не зробить для неї жодних поступок»
«Для Меркель ці поїздки – справа її спадщини. Відносини з Росією та Україною були важливими для її канцлерства. Вона інвестувала багато капіталу у відносини з Росією та Україною, зокрема і щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. І ці теми були на перших місцях у її списку. І ця прощальна поїздка показує, що для неї особисто важливо», – починає розмову Штефан Майстер.
«До речі, тут йдеться і про США, і про трансатлантичні відносини. Меркель уклала угоду з президентом США щодо «Північного потоку – 2» («Спільна заява США та Німеччини на підтримку України, європейської енергетичної безпеки та наших кліматичних цілей») і хоче показати Байдену, що до кінця свого терміну працює над цією угодою. Вона подорожує до Москви, даючи зрозуміти, що через Україну буде і надалі поставлятися російський газ, а після цього – до Києва, аби повідомити українській стороні, що все ОК. Це дві основні теми її канцлерства: Україна та Росія, а також відносини Німеччини зі США. І саме тому вона здійснює цю поїздку. Але Путін знає, що Меркель «кульгава качка» і не зробить для неї жодних поступок», – робить висновок він.
«Меркель втратила багато свого престижу в Україні, підтримуючи «Північний потік – 2»
Але, Штефане, ви, мабуть, бачили, що в Україні все більше критики Меркель, як у експертному середовищі, так і серед дипломатів, які вважають, що мета візиту німецького канцлера змусити Київ імплементувати так звану «формулу Штайнмаєра». І зрозуміло, найбільше критикують німецького канцлера за «Північний потік – 2», який після введення в експлуатацію становить енергетичну небезпеку Україні…
Так, «формула Штайнмаєра» обговорюватиметься на цих зустрічах. Але ми всі знаємо, що це не спрацює. І тому нічого не зміниться у цьому плані – ні в Києві, ні в Москві. Навіть якщо вона буде чинити тиск на Зеленського і якщо обговорюватиме якісь поступки, але на на сьогодні я не бачу жодних кроків з обох сторін.
Це особиста спадщина Меркель і вона намагатиметься до кінця працювати над розв’язанням цього питання (конфлікту на Донбасі – «Главком»). Тут Меркель отримала максимум з того, що Німеччина могла б отримати. Німеччина зараз не така сильна, щоб досягати угод з Росією щодо України. Ми розуміємо, що росіяни не бачать жодних причин іти на компроміс. Вони отримали те, що їм потрібно в Україні, анексували Крим, хочуть федералізації країни, і можуть самовільно посилити військову напругу, як вони вже це робили цього року.
Так, Меркель втратила багато свого престижу в Україні та Східній Європі, підтримуючи «Північний потік – 2». І тому вона прагне заплатити за це.
Цей проєкт шкодить ролі та іміджу Німеччини і, справді, Меркель недооцінила це. Однак, вона була послідовною, і зрештою – отримала те, що хотіла. Не буде розколу у трансатлантичних відносинах, і вона може завершити «Північний потік – 2» за свого канцлерства. Це її спадщина, успіх, послідовна, але погана політика.
«Північний потік – 2» є великим успіхом також у збереженні трансатлантичної єдності. І це також сигнал з Вашингтону про важливість Німеччини, і тому США пішли на компроміс щодо «Північного потоку – 2», бо потребують Берлін у своєму протистоянні з Китаєм.
«Для України Німеччина є головним гравцем в ЄС»
Треба тут зважити і такий момент – досі для України Німеччина є головним гравцем в ЄС. Без Німеччини в ЄС нічого не буде рухатися. У цьому сенсі для України важливо мати добрі відносини з Меркель і не влаштувати наприкінці скандал. І, можливо, навіть піти на певні поступки, бо Україні потрібна Німеччина. Тому розрахунки є не такими і поганими, як дехто думає.
Чому Меркель не захотіла відвідати Україну 23 серпня і взяти участь у саміті міжнародної конференції «Кримська платформа»? Які сигнали вона посилає, ігноруючи запрошення?
Якщо ви хочете отримати поступки від Росії чи підтримувати відносини з нею, то ви не можете брати участь у цій платформі. Для Меркель відносини з Росією залишаються важливими. І вона розуміє, що ключі знаходяться у Москві. І якби вона подорожувала сюди, в Київ, 23 серпня, тоді їй не було б чого їхати до Москви. Як на мене, принаймні зараз є сенс для Меркель не їхати до Києва 23 серпня.
Чи бачите можливості виконання Меркель своєї обіцянки у Вашингтоні про збереження України як транзитної держави або іншими словами, чи є у Німеччини важелі впливу на Росію, щоб та і далі поставляла газ через Україну?
Не думаю. Ніколи не довіряйте росіянам. Будь-який документ, підписаний з Росією, це сміття, якщо це суперечить її стратегічним інтересам. Путіну байдуже Німеччина, йому все одно, що думає про нього Меркель. Бо він відчуває себе сильним і тому йому подобається йти на конфлікт. До того ж, він готовий до більших санкцій.
Я думаю, що ця угода («Спільна заява США та Німеччини на підтримку України, європейської енергетичної безпеки та наших кліматичних цілей») не коштує паперу, на якому вона написана. І обоє: Байден і Меркель знають це. І це веде прямо до Афганістану. Чого варті цінності, дискусії про дотримання принципів, коли хтось іде на компроміс через геополітичні розрахунки або інші пріоритети. Адже тут ідеться про довіру, а це означає, що Україна більше не довіряє Німеччині та США.
А чим, на вашу думку, пояснюється відмова Німеччини надавати Україні військову допомогу чи продавати військові кораблі?
Це дуже не популярно в німецькому суспільстві. Лише невелика група політиків підтримує такі пропозиції. А загалом у країні ведуться великі дискусії щодо продажу військового обладнання у будь-яку країну. І зокрема щодо продажу озброєнь України немає консенсусу у зовнішній політиці Німеччини та серед еліт.
Але у вересні 2014 року Німецький бундестаг схвалив рішення про постачання зброї, амуніції та іншого військового спорядження для підтримки курдської армії на півночі Іраку в боротьбі з угрупованням «Ісламська держава».
Треба зрозуміти, як це спрацювало. Тоді це була домовленість Німеччини зі США в рамках НАТО. І, можливо, зараз з боку штаб-квартири Альянсу в Брюсселі немає тиску, щоб Німеччина продавала зброю Україні. Поляки, американці, литовці, канадці, британці, скандинави та багато інших це роблять. Я думаю, що є чіткий меседж з Берліна, – це дуже не популярно, тому ми не хочемо продавати озброєння.
«Німецька еліта боїться брати відповідальність»
Як може змінитись політична арена у Німеччині після вересневих виборів до Бундестагу?
Якщо сформується чорно-зелена коаліція, християнських демократів та зелених, то у нас буде дуже опортуністський канцлер Армін Лашет з Дюссельдорфа, який м’який щодо Росії. І у нас, можливо, буде зелений міністр закордонних справ значно жорсткіший щодо Росії, а також у питаннях прав людини, громадянського суспільства, Східного партнерства та України.
Але вони будуть іти на компроміси. Це пояснюється тим, що німецька еліта є компромісною, боїться брати відповідальність. І я думаю, будуть компроміси щодо Росії, через економічні, енергетичні інтереси. Люди у системі.
Так, зміни відбудуться, але не великі. Буде дуже багато торгів щодо Росії. А росіяни знають. як маніпулювати з Німеччиною, та частина атак проти лідера зелених Анналени Бербок була частиною російської кампанії дезінформації, і це спрацьовувало.
«Німецька еліта не має консенсусу щодо членства України в НАТО та ЄС»
Чи буде новий німецький уряд більш прихильним щодо приєднання України до ЄС та НАТО?
Так, зелені офіційно підтримують членство України в ЄС. Але загалом у німецькій еліті немає консенсусу ні щодо членства в НАТО, ні щодо членства в ЄС. Думаю, це буде питання торгів, але консенсусу щодо цього питання не буде, сторонам доведеться йти на якийсь компроміс. Це стосується «чорно-зеленого» уряду. Можливо, буде деякий поступ у тому, щоб запропонувати щось Україні: більше коштів, допомоги з розвитку, можливо, допомоги у сфері зеленої енергетики. Я не бачу, щоб цей консенсус стосувався перспективи членства України в ЄС чи НАТО.
Легшим, на мою думку, могло б бути досягнення компромісу щодо членства України в ЄС. Бо якщо говорити про НАТО, то ніхто не хоче мати конфлікту з Росією. Ми знаємо, якою важливою є Україна для Росії і якою агресивною є Росія. І ніхто, навіть Сполучені Штати, не хочуть конфлікту з Росією, бо вони зосереджені на Китаї.
Байден уже почав компроміси, і його зустріч з Путіним показала, що президент США сприймає нові «червоні лінії», які стосуються внутрішньої політики та Китаю.
Один з українських дипломатів зазначив, що Німеччині буде вигідне членство України в ЄС, бо від цього виграє німецький бізнес?
Так, це буде добре для українського та німецького бізнесу. Але візьмемо рівень корупції, верховенство права, функціонування бюрократії в Україні, та багато домашньої роботи, то затрати є більшими, ніж вигоди для Німеччини. Тому я не бачу це як серйозний аргумент, щоб Німеччина підтримала членство України в ЄС.
Але останніми роками інвестиції Німеччини збільшуються в Україну?
Так. І це означає, що Україна – привабливий ринок. І після підписання Угоди про асоціацію та Поглиблену та всеохопну зону вільної торгівлі з’явились нові правила, які Україна частково імплементувала. І це робить її більш привабливою для німецького бізнесу. Це щось схоже на членство в ЄС-lite.
Але досі вартість членства та особливо політична, економічна, людська, соціальна є дуже високою. Це не заважає німецькому бізнесу інвестувати в Україну. Це – великий ринок. І я тут не бачу прямого зв’язку між німецькими інвестиціями та перспективою членства України в ЄС.
«Партія зелених має великий інтерес до теми Голодомору»
Ви знаєте, Україна постійно порушує питання визнання Німеччиною Голодомору геноцидом українського народу. Можна очікувати, що з приходом нової влади, зокрема за участю зелених у панівній коаліції, у нової політичної еліти може змінитися ставлення до цього питання?
Я поки що не можу уявити цього. Але для зеленої партії історичні питання є більш чутливими, і в цієї партії існує великий інтерес до теми Голодомору. Я можу допустити, що в Бундестазі та уряді буде більше політиків, які сильніше підтримуватимуть позицію України з цього питання.
Але знову ж – для цього потрібен консенсус, бо це каверзне питання через комплекс вини Німеччини перед Росією та Радянським Союзом.
«Потрібно більше часу і німецьке суспільство змінить спосіб мислення та дискурс про ідентичність»
Ви згадали комплекс вини Німеччини перед Росією, але ж відомо, що найбільше від нацистів постраждали Україна та Білорусь…
Так, ви маєте рацію. Я брав участь у багатьох заходах, у різних регіонах Німеччини і там постійно виникала тема Росії, та люди вважають, що Радянський Союз – це Росія, перед якими ми маємо вину. Це частина німецької ідентичності. І цьому потрібно кинути виклик і сказати, що Радянський Союз – це не лише Росія, а регіони, які постраждали найбільше від нацистів – Україна, Білорусь та Молдова. Але люди не хочуть цього зрозуміти.
Я вважаю, що це процес. Усе більше істориків працюють над цим питанням. Потрібно просто більше часу, і німецьке суспільство змінить спосіб мислення та дискурс про ідентичність. Я все своє життя працюю над тим, щоб змінити це сприйняття. Це складно.
«Україна досі багатьма розглядається як корупційна та олігархічна країна»
Три роки тому німців запитали, яке сприйняття України домінує в Німеччині. У результаті виявилось, що це – Krieg, Krise, Krim, Korruption (Війна, криза, Крим, корупція). Чи змінився імідж України сьогодні?
Я не бачив нових опитувань громадської думки щодо цього питання. Думаю, що цей імідж дещо змінився. Зараз існує більше усвідомлення України через взаємодію з Німеччиною, через Крим і Донбас. У медіа відбувається більше дебатів про Україну. Думаю, що в результаті в німецькому дискурсі та німецькому суспільстві є краща та всеохопна картина України.
Але на багатьох дискусіях я чую, що олігархи, корупція ще грають велику роль. Тому досі багатьма Україна розглядається як корупційна та олігархічна країна. Думаю, що і Зеленський, і Порошенко не стали тими політиками, які змінили таке сприйняття.
Чи стала картина сприйняття України більш оптимістичною?
Не знаю, чи більш оптимістична, я б сказав, що німці краще розуміють Україну, у тому числі що це не Росія. І це успіх, що Україна – не Росія, і німці це розуміють. Існує більше розуміння історії України, відносин з Росією. У цьому сенсі можна сказати, що сприйняття України є кращим.
Як Україна може поліпшити свій імідж у Німеччині?
Україна робить багато і стає більш видимою. І посольство робить усе можливе для цього. Але вважаю, також важливо обговорювати культуру, історію, політику України та постійно підтримувати ці теми. Зараз це зникло із заголовків новин через Афганістан та інші теми. Потрібні постійні зусилля, щоб підтримувати імідж України як важливої країни для Німеччини та в німецькому дискурсі. І це виклик. Також існує потреба у вивченні історії України, української політики.
Микола Сірук для «Главкома»
Коментарі — 0