Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    «Дружбі» кінець? Чому договір з Росією розірвуть тільки зараз

    дипломатичні кулуари
    • Яна Степанковська
    • Розсилка
    «Дружбі» кінець? Чому договір з Росією розірвуть тільки зараз

    Верховна Рада розгляне законопроект про припинення дії Договору

    Президент вніс до Верховної Ради законопроект №0206 про припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

    У законопроекті сказано, що «зважаючи на збройну агресію Російської Федерації проти України, що становить істотне порушення Російською Федерацією Договору про дружбу», Верховна Рада постановляє припинити дію цього договору з 1 квітня 2019 року.

    Спікер Верховної Ради Андрій Парубій заявив, що вже на цьому тижні, 6 грудня, депутати зможуть розглянути президентський законопроект.

    Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Росією підписали президенти Леонід Кучма і Борис Єльцин у 1997 році, а вступив він у дію 1 квітня 1999 року після того, як його ратифікували парламенти обох країни.

    Документ уклали терміном на десять років, але його дія автоматично продовжувалась на кожні наступні десять років.

    Згідно з договором, країни зобов’язані поважати територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність теперішніх між ними кордонів.

    Крім того, країни-підписанти повинні гарантувати права народам вільно розпоряджатися  своєю  долею і не втручатися у внутрішні справи, а також дотримуватися прав людини та основних свобод.

    Ще один важливий момент договору, це те, що він передбачає розвиток відносин України та РФ у сфері військового та військово-технічного співробітництва. Враховуючи, що країни перебувають у стані війни, після анексії Криму Росією, цей пункт не виконувався Москвою, і не міг виконуватися Києвом, який розвивав обороноздатність через необхідність захищатися від російської агресії.

    Про денонсацію Договору у Міністерстві закордонних справ заговорили не одразу. Ще наприкінці 2016 року заступник міністра закордонних справ України Вадим Пристайко назвав Договір про  дружбу гачком, який дає змогу Україні подати на Росію до міжнародного суду. Він пояснював, що раз у Договорі написано, що Росія поважає територіальну цілісність і непорушність нинішніх кордонів, то Україна може посилатись на цю статтю у міжнародному суді. «Ми не можемо дозволити Росії зіскочити з такого гачка, як стаття про повагу до територіальної цілісності й непорушності нинішніх кордонів України», - заявив дипломат.

    Дія Договору про дружбу мала б автоматично продовжитись з 1 квітня 2019 року, і Україні слід було визначитись, припиняти його чи ні. Визначитись потрібно було восени 2018-го, щоб завчасно попередити російську сторону про припинення дії Договору. Рішення було ухвалено на користь припинення, оскільки Росія і так давно не виконує своїх зобов’язань.

    Україна підготувала необхідні документи, і вже 24 вересня міністерство закордонних справ Росії отримало офіційну ноту від України про небажання продовжувати дію Договору.

    «Главком» поцікавився у експертів, що означає президентський законопроект, і чи не більше в ньому піару, ніж реальної користі.

    Роман Безсмертний, віце-прем’єр-міністр України (2005 р.)

    Неможливо припинити те, що і так уже припинене. Відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів, ті договори, які одна зі сторін не може виконувати у зв’язку з діями іншої, автоматично припиняють свою дію. Таким чином Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та РФ автоматично не діє рівно з моменту, коли Росія порушила територіальну цілісність України.

    Гра навколо цього документу на п’ятому році війни тільки підтверджує той факт, що президент використовує цю тему як власну піар-акцію – аби посилити свою позицію напередодні виборчої кампанії. Головна мета подачі в Раду відповідного законопроекту, та ще й як невідкладного, - заповнення інформаційного простору. З моєї точки зору, це штучне нав’язування суспільству дискусії з того питання, відповідь на яке уже давно очевидна і зрозуміла.

    Будь-які розмови з українського боку на п’ятому році війни про припинення Договору про дружбу з РФ – звичайна політична «пустишка», розрахована виключно на внутрішнього споживача.

    Богдан Яременко, екс-консул України в Стамбулі, голова благодійного фонду Майдан Закордонних справ

    Росії вже надіслали ноту, якою проінформували про намір вийти з Договору, і зараз перед Україною стоїть завдання здійснити необхідні внутрішньодержавні процедури. Оскільки Верховна Рада ратифікувала цей Договір у січні 1998-го, вона ж і повинна дати згоду на його припинення.

    Невиконання окремих частин договору має наслідком денонсацію або втрату чинності всім договором. А Україна чітко зафіксувала, що Росія порушила цей Договір анексією та окупацією Криму, розв’язанням гібридної війни на сході України. Усі ці дії є причиною припинити дію Договору.



    Крім того, невихід з Договору означав би, що Україна зобов’язана, наприклад, співпрацювати з РФ у сфері контролю над поширенням озброєнь, у сфері роззброєння тощо. А ми зараз займаємось протилежним: нарощуємо озброєння саме для того, щоб захиститися від Росії.

    Тому з 2014 року немає жодного сенсу продовжувати Договір хоча б з тих причин, що він накладає на нас хоч рамкові, але зобов’язання, які ми не будемо виконувати, бо не маємо такої можливості через позицію Росії.

    Володимир Фесенко, глава Центру політичного аналізу «Пента»

    Україна ухвалила рішення не продовжувати дію Договору ще у вересні 2018 року. На мою думку, законопроект президента необхідний лише для того, щоб закріпити ефект від цього факту: продемонструвати, що Україна ставить крапку на цьому Договорі, як і взагалі на партнерстві з Росією.

    Єдина норма, за яку могла зачепитися Україна, щоб не розривати Договір одразу після початку війни у 2014 році, це норма про визнання Росією державних кордонів України, і Криму як української території. Але загалом цей документ вже давно був морально застарілим ще за часів президентства Леоніда Кучми, Віктора Ющенка, і навіть Віктора Януковича.

    Наприклад, у Договорі є норма про те, що кожна зі сторін не може укладати угоди, які спрямовані проти іншої сторони. В Україні ще у 2003 році ухвалили закон про те, що одна цілей нашої зовнішньої політики - це євроатлантична інтеграція, що викликало обурення Москви. А з іншого боку, наявність Договору не заважала Росії вести проти України торговельні війни.

    А після подій 2014 року Договір не відповідав реальній ситуації у відносинах між Україною і Росією більше ніж на 90%. Україна довго не денонсувала його після 2014 року, трималась за норму про державний кордон. Але коли прийшов час визначатися, зберегти його чи ні, вирішили, що в цьому немає сенсу.

    Водночас, якби дію Договору не припинили, це стало б зайвою причиною для опонентів критикувати під час передвиборної кампанії Петра Порошенка, який позиціює себе як президента-патріота, але не здійснює рішучих кроків проти РФ.

    Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень

    Першою відповіддю на агресію за міжнародною практикою завжди є припинення дипломатичних стосунків і розірвання договорів, подібних нашому Договору про дружбу з РФ.

    Розірвання Договору могло б стати дипломатичним засобом тиску на Росію і не завадило б Україні апелювати до нього в міжнародних судах, адже російська агресія проти України була скоєна тоді, коли Договір ще діяв. Немає значення, яка сторона розірвала договір, але має значення те, яка країна порушила його першою, і в нашому випадку – це була Росія.

    Схоже на те, що Петро Порошенко намагається відмотати час назад і зробити зараз те, що повинен був зробити одразу з початком російської воєнної агресії.

    Всі ці п’ять років Порошенко декларував вирішення конфлікту з Росією мирним шляхом і дипломатичними засобами. Що ми маємо зараз: реальна загроза подальшого вторгнення Росії, блокада Росією Азовського моря і Керченської протоки і загроза блокади українських чорноморських портів.

    Виходить, що опора на міжнародне право, звернення у міжнародні суди і в Організацію Об’єднаних Націй не була результативною: в умовах війни агресор ігнорує міжнародні конвенції, які працювали в мирний час.

    З самого початку керівництво країни стало на хибний шлях, який завів країну у глухий кут. І тепер, з наближенням виборів Порошенко відчуває, що йому доведеться відповідати за стратегічні прорахунки, і намагається компенсувати бездіяльність протягом років свого президентства. Тому і хоче зараз закріпити статус Росії як агресора, що потрібно було зробити з самого початку війни.

    Яна Степанковська, «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ