Завдання на осінь. Чи з’їсть Банкова Тимошенко?

    З чим головні партії входять в новий політичний сезон та чи є в них шанс виправити ситуацію на свою користь
    Перед початком нового політичного сезону в усіх парламентських сил не дуже радісна картина з погляду народної підтримки. У порівнянні з цифрами, отриманими на виборах-2014, всі нинішні парламентські сили, окрім «Батьківщини», «просіли» – хто більше, хто менше. «Главком» порівняв результати, які отримали
    • Павло Вуєць
    • 30 Серпня, 10:00
    • Розсилка

    З чим головні партії входять в новий політичний сезон та чи є в них шанс виправити ситуацію на свою користь

    Перед початком нового політичного сезону в усіх парламентських сил не дуже радісна картина з погляду народної підтримки. У порівнянні з цифрами, отриманими на виборах-2014, всі нинішні парламентські сили, окрім «Батьківщини», «просіли» – хто більше, хто менше. «Главком» порівняв результати, які отримали шість парламентських партій на виборах трирічної давнини, з показниками рейтингів на кінець минулого року та на середину нинішнього.

    Для цього використано дані соцопитувань фонду «Демократичні ініціативи» та Фонду Разумкова, які вони проводили з 16 по 20 грудня 2016 року та з 9 по 13 червня 2017 року. Причому використовувався показник підтримки серед тих виборців, які точно підуть на вибори. Тож із чим головні партії країни входять в новий політичний сезон та чи є в них шанс виправити ситуацію на свою користь.

    «Народний фронт»

    Вибори-2014 - 22,14%

    Початок 2017-го - 1,8%

    Літо-2017 - 1,7%


    Народний фронт. 2014 рік
    Після успіху на виборах-2014 «Народний фронт» різко втратив лідерські позиції

    «Народний фронт» – безперечний аутсайдер за втратою народної довіри, який при цьому лишається одним зі стовпів парламентської коаліції і владної вертикалі взагалі. У 2014-му наспіх збитий з залишків «Батьківщини» проект несподівано для його творців зайняв перше місце. Нова партія Яценюка-Турчинова випередила, хай і символічно, пропрезидентський блок, щоправда, серйозно поступившись кількістю мажоритарників. Успіх «Фронту» тоді пов’язували з вдалою бліцкриг-кампанією та запитом на стиль «мілітарі». Політолог Володимир Фесенко згадує, що «Народний фронт» свого часу піднявся саме на колишніх виборцях «Батьківщини», яких на той час переконали, що Тимошенко їх розчарувала. «2014-го року «Народний фронт» спіймав тренд войовничого патріотизму, який знову хочуть використати. І другий фактор був пов'язаний з Яценюком та його особистою популярністю. Також частина прихильників Порошенка голосувала за «Фронт» з тією мотивацією, аби не було надмірної концентрації влади в одних руках», – занурюється в історію Фесенко.

    Співрозмовники у «Фронті» згадують, що список після 20–30 місця складався абияк, тож у фракцію потрапило дуже багато випадкових людей, на проходження яких в парламент ніхто не розраховував. Показова історія про 23-річну Дарину Ледовських – племінницю головного «орговика» «Фронту» Олени Ледовських. Після галасу, який здійнявся навколо її персони, Дарина відмовилась від мандату. Ефектна блондинка виділяється зовнішністю, що й зіграло тоді проти неї. Але більшість фракції становлять сірі «ноунейми», які розуміють, що до парламенту їм більше ніколи не потрапити, і дисципліновано тиснуть кнопки за вказівками керівництва.

    Арсеній Яценюк може скільки завгодно розповідати, що він був успішним прем’єром, але якщо той уряд сам називав себе «урядом камікадзе», не дивно, що партія, з якою він асоціювався, пішла в таке електоральне піке. Як і особистий рейтинг самого Яценюка, який так і не зміг переконати, що є успішним реформатором. Долучились до дискредитації «Фронту» й запеклі колеги-конкуренти з президентського табору та колишні соратники по коаліції.

    «Народний фронт» (як і БПП) отримав свої результати на патріотичному підйомі, коли вирішувалась проблема збереження країни, – каже політолог Вадим Карасьов. – Ну, а за кого було голосувати в 2014-му? Список формували буквально на колінах, але він отримав такі цифри. Сьогодні ж запит не на військово-патріотичну, а соціально-економічну силу, бо краще жити люди не стали, корупція не знищена. Є лише локальні успіхи, і впевненості у людей, що саме ця влада може зробити Україну успішною, нема».

    Звісно, дещо муляє очі дисбаланс між нинішньою вкрай низькою підтримкою «Фронту» та його реальним впливом на ситуацію в країні. Але «фронтовики» та їхні особливі представники на кшталт Арсена Авакова всерйоз закріпились у владі і готуються цієї осені відбивати атаки колег по коаліції та опозиціонерів. 81 багнет «Фронту» в парламенті поки дозволяє Яценюку, Турчинову, Авакову диктувати свої умови. Паралельно кожен із них шукає свої запасні політичні майданчики – так точаться розмови про можливий союз на базі нового політпроекту Олександра Турчинова з генпрокурором Юрієм Луценком, Арсен Аваков нібито придивляється до реінкарнації альянсу з Юлією Тимошенко, а Арсеній Яценюк просуває ідею конституційних змін, які послаблять повноваження президента і, мабуть, знову бачить себе прем’єром за такого розкладу. Але як на самостійному проекті на «Фронті», скоріш за все, вже можна поставити хрест.

    Блок Порошенка

    Вибори-2014 - 21,82%

    Початок 2017-го - 9,9%

    Літо-2017 - 9,3%


    БПП. 2014 рік
    У президента більше стурбовані його другим строком, ніж перспективами іменної партії

    У БПП типові проблеми партії влади – всі негаразди в країні продукуються саме на президентську силу. А невеличкі перемоги президента а-ля безвіз не відбиваються прямо на рості рейтингу політсили. Але тут все ж не так все плачевно, як у випадку з «Народним фронтом». Свого часу під президентські прапори зігнали дуже різношерсту солянку – тут і колишні «ударівці», і друзі та бізнес-партнери особисто Порошенка, люди тодішнього голови АП Бориса Ложкіна, група «єврооптимістів», яка одразу ж пішла у фронду керівництву фракції, мажоритарники-кон’юнктурники… Схоже, на Банковій поки не можуть зрозуміти, що ж з цим ковчегом далі робити і як розвивати – у партії «БПП «Солідарність» навіть досі нема голови. Фракцією ж керують такі, прямо скажемо, не надто харизматичні персонажі, як-от Артур Герасимов та його одіозний перший заступник Ігор Кононенко. Тож на Банковій нині зайняті не так розбудовою «Солідарності», як забезпеченням другого строку для Порошенка, – за графіком наступні парламентські вибори пройдуть після президентських, тож і порядок денний буде залежати від того, хто в 2019-му очолить державу (і з якими повноваженнями).

    Фактично Порошенко вже почав свою президентську кампанію, оголосивши у своєму виступі на День незалежності курс на вступ до ЄС та НАТО. Саме прозахідну геополітичну риторику і беруть на озброєння надалі президентські технологи та іміджмейкери. «БПП ще може підтягнути позиції, бо президент фактично почав виборчу кампанію з Кропивницького і віялом пройде по всіх регіонах, – каже Вадим Карасьов. – Плюс влада підвищить пенсії, і є розрахунок, що дуже серйозно. Це для влади завдання на осінь».

    За нашою інформацією, нині в Порошенка стурбовані тим, як приборкати реформаторську спритність прем’єра Володимира Гройсмана, який «поперед батька» піариться на підвищенні соцстандартів і, за чутками, мріє про великий власний політпроект (локальний, у Винниці, в нього вже є). Прем’єр свого часу вже відмовився очолювати Блок Порошенка, не розуміючи власних перспектив у ньому і не бажаючи брати на себе негатив від досить токсичного бренду. Тож восени Гройсмана намагатимуться «взяти в оборот», замкнувши всі позитиви на плідній діяльності президента, а іміджеві негативи перекласти на уряд. Порошенко вже намагається «соціалізуватись» – почав особисто відкривати дороги, лікарні, школи, мости, телевежі… Виглядає це перерізання стрічок штучним, але кращих методів підняти популярність, схоже, у президента не бачать.

    Поки ж фракція БПП, незважаючи на виходи та демарші депутатів, залишається зі своїми 138 багнетами найбільшою в парламенті і без неї фактично неможливе прийняття будь-яких рішень. На осінь їх накопичилось багато – це пенсійна, судова, медична, освітня реформи та ціла низка кадрових призначень. 

    «Самопоміч»

    Вибори-2014 - 10,97%

    Початок 2017-го - 7,6%

    Літо-2017 - 5,8%


    Самопоміч. Голодування, 2017 рік
    Лідери «Самопомочі» вимушені були голодувати під Адміністрацією президента

    Партія Андрія Садового - віце-чемпіон із падіння популярності. Команда молодих облич на чолі з прогресивним мером Львова, який був лише 50-м номером списку, впевнено пройшла в парламент, але зараз має рейтинги вдвічі нижчі, ніж три роки тому. Цьому є як внутрішні, так і зовнішні пояснення. Невеличку фракцію з трьох десятків депутатів із самого початку розривали внутрішні чвари. Так, із її лав через брак дисципліни було виключено одразу кількох депутатів, у тому числі першого номера списку – Ганну Гопко, яка досі очолює комітет із закордонних справ за квотою «Самопомочі». Частина «вигнанців» згодом поштучно приєдналась до нинішньої коаліції. Цікава історія була в минулому уряді з міністром аграрної політики Олексієм Павленком, якого в уряд делегувала саме ця політсила. Коли «Самопоміч» заявила про вихід із коаліції і намагалась його відкликати, Павленко просто відмовився іти у відставку, зайвий раз продемонструвавши рівень впливу керівництва партії на своїх людей.

    Головною іміджевою проблемою «Самопомочі» керівник фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна вважає історію зі львівським сміттям, яке зі скандалами подорожувало всією країною, після того як після трагедії було закрите Грибовицьке сміттєзвалище. Садовий скаржився, що «сміттєва блокада» – це підступи Банкової, його депутати голодували під будівлею Адміністрації президента, в ситуацію показово втручався Гройсман. В результаті від безвиході міська влада була змушена передати проблему сміття на центральний рівень, а у Порошенка не втримуються зайвий раз шпинати «Самопоміч» та львівського градоначальника, які самостійно ні з чим не здатні справитись.

    «Люди, які живуть в тому регіоні і які постійно страждали від цієї проблеми, вирішили, що «Самопоміч» нездатна», – каже Бекешкіна, припускаючи, що частково ці виборці перейшли до політичної сили Анатолія Гриценка, який майже за повної відсутності в інформпросторі демонструє стабільно високі рейтинги.

    Політолог Вадим Карасьов вважає, що проти «Самопомочі» також зіграла торгова блокада Донбасу, яку очолили депутати від цієї політсили Семен Семенченко та Єгор Соболєв: «Свою роль зіграли їхні вимоги відсікти Донбас як окуповану територію. Дійсно, у такої точки зору є прихильники, але вони нечисленні. Плюс ефект надії на нові обличчя не виправдав себе – люди подивились на цю силу і помітили, що вона не надто вже відрізняється від інших і досвіду управління в неї нема».

    Зараз на тлі падіння рейтингів «Самопоміч» потрапила в своєрідну пастку – вона називає себе конструктивною опозицією і, на відміну від тієї ж «Батьківщини», не виступає за негайну відставку уряду і дострокові вибори. Така млява половинчаста політика на фоні інших проблем навряд чи додасть партії симпатиків. «Їм нема чого радикалізуватись, якщо «Самопоміч» не хоче дострокових виборів, – робить висновок Карасьов. – Їм треба потягнути час, аби знайти свіжий ресурс для росту рейтингу. Вони будуть продовжувати пробивати закон про окуповані території і нещадно критикувати владу за змову з олігархами. Але в цьому нема нічого свіжого».

    Опозиційний блок

    Вибори-2014 - 9,43%

    Початок 2017-го - 9,0%

    Літо-2017 - 8,4%


    Очільник Опозиційного блоку Юрій Бойко під час молебня біля Верховної Ради, 18.05.2017 року
    Очільник Опозиційного блоку Юрій Бойко під час молебню біля Верховної Ради спілкується зі своїм традиційним електоратом

    Мабуть, найбільша загадка цього парламенту – Опозиційний блок. Цю політсилу було створено на уламках Партії регіонів на паях Ринатом Ахметовим та Сергієм Льовочкіним з легким додаванням людей Віктора Медведчука, якого Нестор Шуфрич називає ледь не основним апологетом створення Опоблоку. Як для новачка Опоблок непогано пропилососив ядерний антимайданівський електорат, але потрапивши в парламент, розгубився. Звісно, що ні про яке формальне об’єднання постмайданних партій з екс-«регіоналами» мова йти не може. Тож поки долею цієї опозиції є підігравання коаліції в важливих для неї питаннях – з останніх, наприклад, голосування за закон про Конституційний суд та зміни до бюджету, які були необхідні Гройсману. При цьому, звісно, Опозиційний блок називає себе єдиною справжньою опозицією і гучно бореться з антинародною владою. Щоправда, дуже дозовано – ніяких блокувань трибуни чи вуличних мітингів заради «виборців Південного Сходу» не відбувається. Проте відбуваються «роттердамські» договорняки Банкової з Ринатом Ахметовим, який зовсім не зацікавлений наступати владі на мозолі. Принаймні поки що.

    Такий конформізм, здавалося б, основної проросійської (хай і латентно) політсили дуже дратує Кремль, який після невдалих спроб посилити на неї вплив через Медведчука шукає інші партнерські проекти. Поки найбільш перспективним виглядає партія «За життя» Вадима Рабиновича, яка досить агресивно зайшла на поле Опоблоку, – Рабинович не приховує своїх симпатій до Медведчука, дістався за його допомогою до легендарного російського «Владимирського централу», де зустрівся з українським політв’язнем Миколою Карпюком. Тож Москва може змінити свою «улюблену дружину» в Україні.

    «На Опоблок була надія, що він буде захищати електорат Південного Сходу, – каже Карасьов. – Розрахунок був, що ця партія представлятиме народ, а не бізнес, але насправді зіграла стратегія самозбереження як окремих депутатів, так і бізнесу головних акціонерів політичної сили. А це пасивна тактика. Скільки Рада приймала принципових для виборців Опоблоку законів (ті ж мовні квоти), але від нього був дуже слабкий голос. Їхні оборудки з владою по бюджету також помітні. Плюс відбирають відсотки «Наш край», «За життя», підіймають голову ліві».



    Владі, з одного боку, вдалося приручити Опозиційний блок (не тільки преференціями, а й поданнями на нардепів – Новинський, Добкін), з іншого – роздробити поле екс-«регіоналів». А воно і так з втратою окупованих територій Криму та Донбасу дуже звузилось. По суті, дострокові вибори без повернення хоча б територій ОРДЛО Опоблоку не потрібні – вони не поліпшать суттєво його позицій і тим більше не призведуть до реваншу. Тож якщо ніякі внутрішні конфлікти, які регулярно вирують в цій силі, не вирвуться назовні, а виборів найближчим часом не буде, навряд чи і в поведінці Опозиційного блоку щось кардинально зміниться. Хоча невдоволених у фракції вистачає – особливо коли вона покірно здала Генпрокуратурі Михайла Добкіна, попередньо підтримавши владні законопроекти.

    Радикальна партія

    Вибори-2014 - 7,44%

    Початок 2017-го - 7,8%

    Літо-2017 - 7,3%


    Радикальна партія. 2017 рік
    Олег Ляшко з трибуни викриває владу та олігархів, не забуваючи підіграти їм в потрібний момент

    Зміна фінансового даху - Сергія Льовочкіна на Рината Ахметова, і піарного – з каналу «Інтер» на «Україну» - пройшла для виборців Олега Ляшка майже непомітно. Рейтинг його партії не росте, але й не валиться. Ігри з владою та олігархами, як і різноманітні скандали, що по життю супроводжують Олега Валерійовича, не похитнули його позицій в популістичній ніші. Банкова використовує фракцію «радикалів» як бойовий таран проти опонентів (справа Ігоря Гужви, позбавлення громадянства Михайла Саакашвілі, тролінг Ляшком Тимошенко) та ресурс голосів для важливих голосувань. Замовлення на пожежні машини для підприємств, пов’язаних з Ляшком, стали вже легендарними для торгів з «радикалами» щодо підтримки бюджету. Але ці історії, як і не дуже скромний образ життя власника вил, не надто відлякують його не надто перебірливий електорат.

    «Ляшко все ж приївся, нема новизни, – відзначає Вадим Карасьов. – До того ж, «радикали» надто перестарались в критиці «Батьківщини» – це не дуже подобається людям, які не люблять нинішню владу. І навіть незважаючи на падіння рейтингів партій влади, опозиція, яка гризеться всередині себе, грає владі на руку». Ірина Бекешкіна вважає, що Ляшко здав в рейтингах, коли став не так часто з’являтись в телеефірах: «Скажімо так – Рабинович переміг Ляшка».

    Цікавий Ляшко Порошенку і з точки зору майбутніх президентських виборів – на Банковій вважають головного «радикала» одним із найзручніших опонентів в другому турі для Петра Олексійовича. Ляшківці ефективно переконують і президента, і його команду, що не є вартими уваги конкурентами, тож владі не варто діяти проти «радикалів». Нагадаємо, натяки щодо справ відносно Андрія Лозового та Ігоря Мосійчука були, але віз і нині там. Хоча на публіку Ляшко навряд чи припинить крити чим можна владу і олігархів та називати генпрокурора п’яницею. Це з дозволеної «радикалам» програми. Надто гойдати човен та провокувати дострокові вибори Ляшку точно не з руки – нинішня позиція його цілком влаштовує.

    «Відносини з владою для Ляшка носять тактичний характер, а не електоральний, – каже Володимир Фесенко. – Йому треба рухатись до бідного зубожілого електорату центральноукраїнської провінції. І один з найгостріших поєдинків майбутнього року буде відбуватись між Ляшком і Тимошенко, бо в них дуже близький виборець».

    «Батьківщина»

    Вибори-2014 -  5,68%

    Початок 2017-го - 11%

    Літо-2017 - 11,2%


    Батьківщина. 2014 рік
    Юлія Тимошенко на фоні свого найголовнішого проколу

    Аутсайдер минулих парламентських перегонів – зараз беззаперечний лідер, хай абсолютні цифри й не надто вражають. «Батьківщина» сьогодні, мабуть, єдина парламентська сила, яка зацікавлена в дострокових виборах. Потрапляння в Раду цього скликання на останній сходинці дозволило Юлії Тимошенко отямитись після в’язниці та різкого падіння популярності, отримати майданчик для політичної реінкарнації та дочекатись, доки трупи ворогів та колишніх соратників пропливуть повз. «Народний фронт» вже став «братською могилою» для її колишніх «зрадників», і його виборці потихеньку починають перетікати до Тимошенко. «До «Батьківщини» повертається її колишній електорат, але теж не весь, – фіксує соціолог Бекешкіна. – Давайте згадаємо часи, коли її рейтинг сягав і 25%».

    Антирейтинг Тимошенко, який часто згадують, не такий вже величезний – за опитуванням тих же «Демініціатив» та Центра Разумкова, на кінець минулого року він становив – 50 %.  Це менше, ніж у Яценюка, Авакова, Турчинова і навіть Ляшка. І майже стільки, скільки на той момент у Порошенка (– 44 %).

    Тимошенко довелося пережити не дуже приємну історією з виключенням з фракції Надії Савченко, яка, безперечно, була її політичною помилкою. Вона переступила і дивні іміджеві проколи, але більше все ж було успіхів.

    «Батьківщина» зуміла наростити свої рейтинги, перш за все, за рахунок ефективної критики уряду Яценюка і використання тарифної проблеми, – вважає політолог Фесенко. – А далі вже сказався її політичний талант знаходити головну тему і максимально ефективно її витискати. Вона зуміла вийти на частину розчарованих прихильників Майдану саме через соціальну проблематику. Але, по суті, лише повернула частину своїх же виборців, які пішли від неї восени 2014-го. Збільшити цей електорат «Батьківщина» намагається, зокрема й на темі земельного ринку, але ця тема більш абстрактна, ніж тарифна».

    Політолог прогнозує, що політична сила Тимошенко буде зберігати статус головних критиків президента, надалі використовувати переважно соціальну проблематику і шукати нові теми для розширення підтримки, можливо, за рахунок молодого майданного електорату. Це, скоріш, завдання на другий тур президентських виборів – коли Тимошенко буде треба продемонструвати, що вона є прийнятним для всіх кандидатом.

    Подальша нейтралізація Тимошенко та її політсили – мабуть, найбільший головний біль для команди Порошенка. І визнаємо, що найпотужнішу артилерію в цьому напрямку на Банковій поки не включали.

    Павло Вуєць, «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ