Дружина посла Мельника розповіла про «дива» під час переїзду до Бразилії

Експосол України в Німеччині Андрій Мельник став послом у Бразилії, і його дружина, Світлана Мельник, розповіла про цікаві, але не завжди веселі пригоди під час переїзду до нової країни.

У публікації на своїй сторінці у Facebook Мельник згадує, що 31 серпня попрощалася не лише з літом, а й рідним Києвом. Саме в цей день подружжя вирушило в довгу трансатлантичну подорож тривалістю три з половиною дні за маршрутом Київ-Варшава-Лісабон-Бразилія.

Світлана Мельник наголосила: «Останні тижні перед відʼїздом з нами відбувались просто якісь дивні речі. Коли збирали коробки, то Андрій зламав палець на нозі. Наклали спеціальну повʼязку. Від цього не легше: ходити дуже важко, лише в спеціальному взутті, про біг можна забути на цілих 4 місяці».

На цьому пригоди не припинилися, і на шляху зі Львова до Києва в автомобілі на повній швидкості лопнула шина, але Андрій Мельник якимось дивом утримав машину. Його дружина поділилася, що вперше в житті довелося діставати запаску і самостійно її міняти прямо посеред поля.

Дружина експосла тішилася недовго: «Не встигли видихнути, як через 100 км розірвалося й друге заднє колесо. І це було не смішно. Адже вже темніло. Іншої запаски не було. До Києва лишалося понад сто кілометрів. Врятував нас мій рідний братик, який дивом умудрився придбати на ходу дві шини і кинувся на допомогу. В цей час ми знову зміняли другу шину, у повній темноті. Паралельно шукали шиномонтаж. Дякувати Богу, що це все трапилось в Україні, і наші пункти ремонту працюють майже цілодобово. Коростишів форевер!»

Через всі ці події дістатися до Києва вдалося глибокої ночі, коли вже давно була комендантська година. На блокпостах у місто впускати не хотіли, але після довгих умовлянь, що спати на узбіччі якось не комільфо таки пропустили.

Світлана Мельник продовжила: «Але пригоди на цьому не скінчились. В потязі Київ-Варшава мені прямісінько на голову впала важкезна поличка. Тож у Варшаві провела час у травматології. Слава Богу обійшлось лише легким струсом мозку, але крапельницю не уникнула, щоб можна було витримати наступну частину подорожі. Велика подяка послу Василю Зваричу і колегам за швидку медичну допомогу».

Далі почалося оформлення цілої купи довідок, внаслідок чого останні дні у Києві пройшли в бігах по інстанціях. Три дні довелося провести у поліклініці, два дні – у військкоматі.

Дружина експосла засмучена, що вони з чоловіком ні з ким із друзів так і не встигли по-людськи попрощатися, але її заспокоює те, що всі залишаються у віртуальному контакті – попри нові величезні відстані та чималу різницю у часі.

Мельник додала, що вибирала речі за принципом не лише їхньої побутової необхідності, а й ваги. Транспортування важких речей, за її словами, робить їх автоматично не те щоби золотими, а просто платиновими.

На завершення дружина експосла розповіла: «Летіли ми лоукостером, економія для держави, тож авіакомпанія зважувала кожну валізку з точністю до 100 грам. Їм було до лампочки, що ми летимо не на відпочинок на тиждень, а в довготермінове відрядження, яке може затягнутися на роки. Ні, українські посли вже дуже давно не літають бізнес класом. Вперше за всю історію наших дипломатичних подорожей, які до цього часу відбувались в Європі, ми не беремо з собою нашу бібліотеку. Точніше, ми не беремо жодних книжок. І це дійсно засмучує».