Війна Росії проти Грузії. 15 років потому...

Центр політичного консалтингу підготував 15 фактів про російсько-грузинську війну до 15-річчя вдертя Росії у Грузію:

1. Все почалося задовго до 2008 року. Росія займалася роздмухуванням сепаратистських настроїв у Грузії з моменту розпаду СРСР. Відтак на території країни існували два заморожені конфлікти: у Південній Осетії та Абхазії. Влітку фатального 2008-го вони раптово «розморозились». Російські «миротворчі» сили, які перебували на території Південної Осетії почали інтенсивний обстріл грузинських сіл.

2. 6 серпня 2008 року обстріли сягнули піку, а усі спроби грузинського керівництва зв’язатися з Кремлем виявилися невдалими. Наступного дня грузинська влада ухвалила рішення розпочати операцію зі «встановлення конституційного ладу». Цьому, підкреслимо ще раз, передували два тижні найжорстокіших обстрілів грузинських сіл.

3. Вже 8 серпня Путін, тодішній прем’єр Росії, а пізніше і маріонетковий президент РФ Медвєдєв засудили вторгнення Грузії в Південну Осетію. О 10 годині ранку за місцевим часом того ж дня російські літаки почали атаки на грузинські позиції біля міст Цхінвалі та Горі. Але ще напередодні, 7 серпня, Росія почала перекидати свої війська до Південної Осетії.

4. У ніч з 8 на 9 серпня та зранку тривали бої між грузинськими та російськими військами навколо Цхінвалі. В той же час надійшли дані про бомбардування російською авіацією грузинського порту Поті на чорноморському узбережжі країни. Бомбардуванню також піддавалися військові бази у різних містах Грузії, зокрема у м. Горі були розбомблені житлові будинки, де загинули мирні мешканці.

5. Ситуація значно погіршилася 11 серпня, коли Росія розширила діапазон своїх атак не тільки на об'єкти у безпосередній близькості від театру бойових дій, але й почала наступ на місто Ґорі на шляху до Тбілісі та захопила грузинські міста Зугдіді і Сенакі на заході країни. Також російські війська захопили центральну трасу, яка сполучає східну та західну Грузію.

6. 12 серпня президент Франції Ніколя Саркозі заповзявся «примирити» Грузію та Росію і запропонував шість пунктів плану з мирного врегулювання. Ці пункти передбачали, зокрема, те, що збройні сили Грузії та РФ повертаються у місця постійної дислокації, а майбутній статус Південної Осетії й Абхазії стає предметом міжнародного обговорення.

7. Президент Грузії Міхеїл Саакашвілі пристав на цей мирний план, а тим часом у Кремлі Медведєв заявив про те, що «частина операції з примушення Грузії до миру завершена». Наступного дня  Путін скоригував заяву Медведєва, зазначивши, що «Росія доведе свою миротворчу місію до логічного завершення».

8. Незважаючи на підписані 12 серпня угоди, російські війська продовжували активно просуватися вглиб грузинської території. Росія задіяла серйозні стратегічні озброєння, зокрема військові завдання виконував бомбардувальник Ту-22, а через Рокський тунель була доставлена ракетна система «Точка-У».

9. 16 серпня почалася ескалація: був підірваний залізничний міст в селі Гракалі. Ця магістраль не тільки сполучає схід і захід Грузії, але і є єдиним зв'язком зі світом для сусідньої Вірменії. Росіяни потопили грузинські кораблі в порту Поті, узяли під охорону об'єкти Інгурської ГЕС. Свої дії росіяни пояснювали необхідністю «створити силами миротворців зону безпеки» довкола Південної Осетії та Абхазії.

10. 26 серпня Росія визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії, відповідний указ видав президент Дмитро Медведєв. Водночас російські війська залишалися на території Грузії. План Саркозі де-факто не виконувався Росією.

11. 8 вересня Ніколя Саркозі був змушений знову приїхати до Москви, яка ігнорувала підписану угоду. Попри своє засудження дій Москви, Європа виявилася неготовою до жорсткого протистояння, і Саркозі переписав документ під диктовку Кремля, після чого території Південної Осетії і Абхазії де-факто були вилучені з тексту раніше підписаних домовленостей.

12. Одним з підсумків війни стало існування двох квазідержавних утворень – Південної Осетії та Абхазії. На їхній території присутні російські війська, для яких РФ перманентно розширює військову інфраструктуру. Абхазія й Південна Осетія визнали незалежність одне одного. Також їхню незалежність визнали так звані «Придністровська молдавська республіка» і «Нагірно-Карабахська республіка». З країн-членів ООН їх підтримали Сирія, Нікарагуа, Венесуела та карликова острівна держава Науру.

13. За даними Грузії, внаслідок війни загинули 224 цивільних, 15 зникли безвісти, ще 547 отримали поранення. Водночас 192 тисячі мирних жителів стали біженцями.

14. 29 серпня 2008 року виконувач обов'язків міністра закордонних справ Грузії Грігол Вашадзе заявив, що Грузія припиняє дипломатичні відносини з РФ. Пізніше Грузія та Південна Осетія подали скарги щодо ймовірних воєнних злочинів, скоєних іншою стороною, до міжнародних судів, зокрема, до Міжнародного кримінального суду та Європейського суду з прав людини.

15. Позицію України щодо російсько-грузинської війни можна назвати стриманою. У своїй заяві МЗС України висловило занепокоєння ескалацією конфлікту у Грузії. Щоправда, президент України Віктор Ющенко, а також його польський, литовський, естонський та латвійський колеги прибули 12 серпня 2008 року до Тбілісі, щоб підтримати грузинський народ. Водночас Верховна Рада не змогла ухвалити постанову, яка рішуче засуджувала російську агресію. «Під куполом» проголосували за більш поміркований проєкт, котрий констатував наявність «конфлікту» між країнами, але уникав його прямих оцінок.

Центр політичного консалтингу