Великою помилкою є думати, що вийти з варварства і прийти до цивілізації — це неминучий процес

Друга за могутністю людина Венесуели Діосдадо Кабельйо, розлючений тим, що через запаморочливу інфляцію, яка вразила його батьківщину, болівар зник з обігу й венесуельці купують і продають лише в доларах, попросив своїх співвітчизників, аби ті вдавалися до «міньби», щоби раз і назавжди витіснити з країни імперіалістичну валюту.

Ясна річ, бідолашні венесуельці не звернуть на це прохання жодної уваги, бо доларизація торгівлі не є ані безпричинною дією, ані вільним вибором, як думає чавістський керівник, — це єдиний спосіб, в який венесуельці можуть знати реальну цінність речей у країні, де національна грошова одиниця щомиті девальвується страшенною інфляцією (найвищою у світі), до якої Венесуелу довели її безвідповідальні керівники, помножуючи державні видатки і друкуючи грошові знаки без забезпечення. Натяк Кабельйо на міньбу є прозорою вказівкою на те повернення до варварства, що його переживає Венесуела, відколи венесуельський народ у колективному засліпленні привів до влади команданте Чавеса.

Міньба є найпримітивнішою формою торгівлі — отих обмінів, що їх здійснювали наші далекі предки, і котрі деякі мислителі, наприклад Гаєк, вважають першим кроком, який зробила людина з печер до цивілізації. Звісно, торгувати є значно цивілізованіше, ніж вбивати один одного дрючками, як доти робили племена; та в мене є підозра, що те вирішальне для перетворення тварини в людину сталося раніше торгівлі — коли наші предки збиралися в примітивній печері довкола багаття, аби розповідати один одному казки. Ті фантазії компенсували їм страх, в якому вони жили, боячись хижих звірів, блискавки або ще гірших хижаків: інших племен. Вигадки давали їм ілюзію і потяг до кращого життя, ніж те, яким вони жили, і з цього, можливо, й зародився перший поштовх до поступу, який через сторіччя приведе нас до зірок.

У цьому довгому переході торгівля відігравала головну роль, і значна частина людського прогресу зумовлена нею. Однак великою помилкою є думати, що вийти з варварства і прийти до цивілізації — це неминучий процес. Найкращим свідченням того, що народи можуть також відступити з цивілізації у варварство, є те, що саме відбувається у Венесуелі. Вона потенційно є однією з найбагатших країн світу, і коли я був дитиною, велика кількість людей їхала туди у пошуках роботи, можливостей чи щоби робити бізнес. А ще це була країна, яка, здавалося, лишила позаду військові диктатури — тодішню чуму Латинської Америки. Венесуельська демократія і справді була недосконалою (усі такими є), та попри це країна тривалий час процвітала. Демагогія, популізм і соціалізм, які є дуже близькими родичами, відкинули її у певний різновид варварства, що не має прецедентів в історії Латинської Америки і, можливо, світу. Те, що зробив з Венесуелою «соціалізм ХХІ сторіччя», є одним із найгірших катаклізмів в історії. І я маю на увазі не лише понад чотири мільйони венесуельців, які втекли з країни, аби не вмерти з голоду; а також масштабні пограбування, внаслідок яких так звана «революція» збагатила жменьку військових і чавістських керівників, велетенські капітали яких дременули геть і тепер переховуються в тих капіталістичних країнах, проти яких щодня полум’яно виступають Мадуро, Кабельйо і компанія.

Останні новини, опубліковані в Європі про Венесуелу, свідчать про те, що варваризація крани відбувається в несамовитому ритмі. Організації із захисту людських прав кажуть, що є 501 визнаний режимом політичний в’язень, і попри це вони перебувають в ізоляції і періодично зазнають тортур. Репресії зростають разом із непопулярністю режиму. Органи охорони громадського порядку множаться і тепер діють у бідних кварталах (з’явилося це недавно), які колись були цитаделями чавізму, а тепер, через відсутність роботи і різке падіння рівня життя, зробилися його найгіршими ворогами. Побиття і безкарні вбивства є незліченними і мають на меті перш за все через терор підкріпити режим. Насправді вони лише посилюють незадоволення і ненависть до влади. Та це не має значення. Взірцем Венесуели є Куба: скам’яніла країна-сомнамбула, яка залишилась поза історією, полишена сама на себе, що пропонує туристам сонце і пляжі.

На жаль, у варварство повертається не тільки Венесуела. Її могла б скопіювати Аргентина, якщо аргентинці повторять шалене безумство першого туру виборів, коли вони відреклися від Макрі і дали парі Фернандес–Кіршнер 15 очок уперед. Чим пояснити цей абсурд? Економічною кризою, що її не зміг подолати уряд Макрі і яка подвоїла інфляцію, котра спустошувала Аргентину за попередньої влади. Що ж підвело? Я думаю, що так званий «поступовий підхід», намагання команди Макрі не вимагати більше жертв від народу, вимученого безчинствами Кіршнерів. Однак він провалився; ба більше: тепер стражденні аргентинці покладають відповідальність на нинішній уряд (можливо, найкомпетентніший і найчесніший, який їхня країна мала за багато років) за наслідки шаленого популізму, що зруйнував єдину латиноамериканську країну, яка зуміла залишити позаду відсталість і яка, завдяки Перону і перонізму, повернулась у неї з наполегливим ентузіазмом.

Варварство також заволоділо Нікарагуа, де команданте Ортеґа і його дружина після того, як винищили сміливу народну опозицію, знову стали карати і вбивати опозиціонерів завдяки «сандіністським» збройним силам, які вже схожі як дві краплі води на ті, що дозволяли Сомосі грабувати і нищити ту нещасну країну. В Болівії Ево Моралес готується вчетверте бути переобраним на пост президента республіки. Він провів референдум, аби побачити, чи хоче болівійський народ, аби він знову кандидував; відповіддю було категоричне ні. Та йому байдуже. Він заявив, що право висувати свою кандидатуру є демократичним, і збирається увічнити себе у владі завдяки сфабрикованим на венесуельский кшталт виборам.

А що казати про Мексику? На законних виборах вона насилу обрала Лопеса Обрадора, і в країні в жахливому темпі продовжуються вбивства журналістів і жінок. Популізм починає підточувати економіку, яка, попри корупцію попереднього уряду, здавалася добре орієнтованою.

Правда, є країни — наприклад, Чилі, яка, на відміну від вже згаданих, великими кроками рухається вперед, та Колумбія, де демократія працює і, схоже, робить поступ, попри всі недоліки так званого «мирного процесу». Бразилія – окремий випадок. Обрання Болсонару в цілому світі було сприйняте з жахом через його демагогічні бздури і мілітаристські аргументи. Його тріумф пояснюється величезною корупцією урядів Лули і Ділми Русеф, яка обурила бразильський народ і змусила його голосувати «проти», а не через капітуляцію демократії. Звісно, для Латинської Америки було б жахливо, якби ще й бразильський велетень почав свій відступ у варварство. Та цього ще не сталося, і багато залежатиме від того, що зробить увесь світ і передусім демократична Латинська Америка, аби цьому завадити.

Mario Vargas LLosa
Retorno a la barbarie
El País, 01.09.2019
Зреферувала Галина Грабовська