Виступ помічника держсекретаря США з справ Європи і Євразії Мітчелла: Як врятувати Захід

    • Розсилка
    Виступ помічника держсекретаря США з справ Європи і Євразії Мітчелла: Як врятувати Захід

    Нині Європа, безперечно, є місцем серйозної геополітичної конкуренції

    Виступ помічника держсекретаря з справ Європи і Євразії Аарона Весса Мітчелла у фонді «Heritage» 6 червня ц.р.:

    Заякорити Західний альянс

    Всім доброго ранку.

    Я хотів би подякувати фондові «Heritage» за запрошення виступити нині. Я стежу за дослідженнями «Heritage» вже багато років і ціную працю, яку роблять його науковці, привносячи оригінальні ідеї у політичні дебати. Особливо хочу відзначити Джеймса Карафано, Люка Коффі та решту команди, що тут займається Європою і Росією, — продовжуйте добру роботу.

    Сто років тому цього місяця американські солдати зійшли з кораблів у Франції, почавши свою участь у перших боях Першої світової війни. Вони тільки-но здобули свою першу перемогу в французькому селі Кантіньї й були на початкових етапах битви при Белло-Вуд, де американські морські піхотинці зупинили німецький наступ і врятували Париж. У наступні десятиліття Америка знову буде боротися за порятунок Європи. У трьох світових війнах — двох гарячих і одній холодній — ми допомогли мобілізувати демократичний Захід, щоб не дати брутальним супротивникам здомінувати Європу і західні райони Євразії.

    Після Другої світової війни покоління наших бабусь і дідусів атлантичною співпрацею заклали фундамент майбутнього західної безпеки та процвітання. На відміну від 1919-го, в 1945 році ми не залишили Європу. Ми створили постійні бази для американських військ, сформували план Маршалла, створили НАТО і підтримали створення Європейського Союзу.

    Кінець комунізму в 1989 році приніс підтвердження всього того, за що ми боролися у XX столітті: представницької демократії, вільних ринків і західного способу життя — коротше кажучи, справи свободи. В наступному році ми будемо відзначати тридцять років падіння Берлінської стіни. Це буде час святкувати і нагадати собі та нашим союзникам, до чого ми прагнули і як далеко ми просунулися. Світ, який побудували наші дідусі і батьки, є місцем, в якому ми тішимося немислимими для попередніх поколінь свободою і добробутом. Разом зі своїми союзниками Сполучені Штати вступили в один із найтриваліших періодів в історії без великодержавних воєн.

    Але розмірковуючи про минуле, ми повинні також дивитися в майбутнє. Нині США і Європа стикаються з проблемами, про які мало хто з нас думав з перспективи 1989 року. У своєму виступі у Варшаві влітку минулого року президент Трамп прямо заявив, яка буде мета зовнішньої політики його адміністрації в Європі: зберегти Захід. Як він тоді сказав: «Немає нічого подібного до цього співтовариства націй. Світ ніколи не знав нічого подібного. Ми мусимо мати прагнення і відвагу зберегти це від тих, хто це руйнує і нищить».

    Відправною точкою стратегії національної безпеки та національної стратегії оборони є те, що ми вступаємо в епоху довготривалої конкуренції великих держав, до якої Захід, у своїй цілості, недостатньо підготовлений. Адаптуватися до цієї нової епохи є центральним завданням зовнішньої політики США.

    Це завдання ми починаємо виконувати вдома, роблячи Америку більш процвітаючою і більш безпечною. Увага президента зосереджена на відновленні нашої оборони шляхом зміцнення наших виснажених збройних сил і рекапіталізації зброї нашого ядерного стримування; на відновлення нашої економіки шляхом підвищення конкурентоспроможності американського бізнесу, стимулювання інвестицій, відновлення виробництва і боротьби за надання американським компаніям поля чесної гри на міжнародних ринках. З січня минулого року створено майже 3 мільйони американських робочих місць, рівень безробіття впав до найнижчої цифри за майже два десятиліття, кількість вакансій досягла рекордно високого рівня у 6,6 млн.

    Сильна Америка добра для американців. Але це також добре і для наших союзників та для всього світу. Сила Америки — це фундамент, на якому тримається світ, як ми його знаємо. Якщо ця основа вразлива, то все, у що ми віримо, все, на чому ми формуємо нашу силу: демократія, ринки, стримування — все це також вразливе.

    Збереження Заходу не може статися без Європи. Разом Америка і Європа — це Захід і серце вільного світу. Європа є центральною опорою нашої міжнародної системи союзів, з якою у нас безумовно найбільші економічні відносини — більш як $5,5 трлн щорічної торгівлі. Сьогодні Німеччина приймає 35 тисяч американських військовослужбовців; Італія — 12 тисяч; особливі відносини з США підтримує Велика Британія; нашим давнім союзником є Франція. Нема жодного значного зовнішньополітичного виклику, в якому Америка і Європа могли би сподіватися на успіх один без одного. Сильна і вільна Європа має життєво важливе значення для Сполучених Штатів.


    Читайте також


    Наша європейська стратегія починається з визнання того, що Європа знову є театром серйозної стратегічної конкуренції і повинна розглядатися як така в нашому осмисленні своєї ролі й мобілізації наших союзників. Після 1989 року Європа стала у свідомості багатьох людей постгеополітичним, постісторичним місцем. Історія закінчилася, ми перемогли Радянський Союз, західні інститути розширюються. Після 11 вересня ми перемістили основну частину зовнішньої політики та ресурсів Америки на боротьбу з тероризмом і на Близький Схід. Після 2009 року ми «повернулися» до Азії, вивели останні американські танки з Європи і готувалися до «Тихоокеанського століття».

    Перенесімося в нинішній день. В 2017 році нова адміністрація успадкувала:

    • фіаско з російським перезавантаженням;
    • конфлікт в Україні, який вже коштував 10 тисяч життів;
    • фіаско з червоною лінією в Сирії;
    • найбільша хвиля міграції в новітній європейській історії;
    • ЄС, що йде до першого офіційного виходу держави-члена у своїй історії;
    • і збанкрутілу угоду з Іраном, яка уможливила масштабну іранську експансію від Перської затоки до кордонів Ізраїлю, небачену від давніх часів.

    Нині Європа, безперечно, є місцем серйозної геополітичної конкуренції.

    Відправною точкою європейської стратегії є те, що ми повинні серйозно ставитися до цієї реальності. Це означає трактувати геополітичну конкуренцію на серіо. Америка повинна поставитися до цього серйозно. І Європа повинна ставитися до цього серйозно.

    По-перше, ми повинні заякорити Західний альянс. Це і матеріальна, і політична справа. Матеріальна частина починається з фізичного захисту. Сильний захист економічно ефективний: що ми нині сильніші, то менша самовпевненість суперників у тому, щоби вибрати шлях війни завтра.

    Америка подала приклад, приймаючи свою частку відповідальності за європейську безпеку:

    • вносячи граничну ясність щодо нашої прихильності НАТО і п'ятої статті;
    • підтверджуючи, що НАТО є основою оборони Заходу;
    • і вкладаючи реальні ресурси в оборону Європи: з січня 2017 року ми запросили понад 11 мільярдів доларів нових фондів для Європейської оборонної ініціативи.

    У всіх цих сферах Америка акцептує свої зобов'язання перед Європою і дотримується їх. Але наші зусилля є неповними і можуть бути навіть контрпродуктивними, якщо вони не будуть супроводжуватися готовністю європейських союзників захищати свій власний континент. Європейці не можуть очікувати, що американці будуть дбати про їхню безпеку більше, ніж вони. Нам потрібні союзники, що:

    • виконують свої обіцянки, дані в Уельсі й підтверджені на зустрічі лідерів у Брюсселі, що зобов'язалися подати плани досягнення до 2024 року витрат на оборону до 2 відсотків ВВП і 20 відсотків бюджетів на основну бойову техніку;
    • більш активно залучають НАТО в боротьбу з тероризмом і розширюють співпрацю в цій сфері між НАТО і ЄС;
    • беруть на себе більший тягар операцій в Афганістані, Іраку, на Західних Балканах та в Північній Африці;
    • виконують зобов'язання Європейського Союзу щодо зміцнення військової мобільності.

    Ми робимо успіхи. З січня минулого року всі члени НАТО, крім одного, збільшили витрати на оборону. За цей час кількість союзників, які будуть витрачати 2% на оборону до 2024 року, потроїлася (з 5 до 16). Подвоїлося (з 14 до 24) число країн, що будуть виділяти щонайменше 20% на основну бойову техніку. А Північноатлантичний союз в цілому збільшив витрати на оборону на 5,1% — $14,4 млрд) — найбільше ангажування в оборону за покоління. Торік 26 союзників збільшили участь свого військового контингенту в операціях НАТО, ми забезпечили $30 млрд для стабілізації Іраку і $5,9 млрд для Афганістану.

    Але якщо ми серйозно трактуємо конкуренції — то це не тільки розподіл навантаження. Мова також про те, щоби взяти на себе відповідальність за проблеми, які, якщо їх не вирішити, поставлять нас усіх — Європу і Америку — в несприятливу ситуацію.

    Одна з них — Іран: це країна, лідери якої кричать «Смерть Америці» і «Смерть Ізраїлю». Ми повинні поставитися до цих заяв серйозно. Продовження ділових відносин з Іраном, який будує балістичні ракети, неприпустиме. Як сказав нещодавно на цій трибуні держсекретар Помпео: «Більше ніякої безвідплатної експансії».

    Ще одним прикладом є «Північний потік-2»: цей трубопровід зробить східний фланг НАТО більш чутливим на російський тиск, знизить безпеку України як транзитної країни і зробить її більш вразливою до російської агресії, а Європу більш залежною від російських монополій. Багато європейських держав, а також Європейський Союз поділяють нашу стурбованість і працюють із нами, щоби зупинити цей проект.

    Позиція США з таких питань, як Іран і «Північний потік-2», викликає розбіжності з деякими нашими союзниками. Але довгострокові втрати від ігнорування такими речима переважують будь-які короткострокові вигоди, які ми отримуємо від видимості політичної єдності сьогодні. Займаючи сильні позиції, ми не націлюємося на наших союзників: ми протистоїмо таким країнам, як Росія, Іран і Китай, які ставлять під загрозу нашу колективну безпеку. Ми настійно закликаємо наших союзників ставитися до цих та інших загроз безпеці Заходу серйозніше, ніж раніше. І ми готові працювати разом, щоби знайти спільну дорогу вперед.

    Політичний вимір

    Збереження Західного союзу — це не просто матеріальна справа. Як сказав Черчилль, «зброї — знаряддя — недостатньо; ми повинні додати до них силу ідей».

    Це починається з чіткого розуміння, хто ми такі. Під загрозою ми стоїмо не як окремі політики, а як політична цивілізація: Захід. Що таке Захід? Це простір впорядкованої свободи, що охороняється сильними державами, об'єднаними в ліги і союзи. Захід — це розподіл влади для захисту свободи окремих осіб і спільнот, а також союзи для захисту націй, які зберігають ці свободи. Це свободи, які нам дорогі. Ніде вони не сформульовані чіткіше, ніж у Вашингтонському договорі, основоположному документі НАТО, у преамбулі якого сказано: «Учасники договору ... сповнені рішучості захистити свободу, спільну спадщину своїх народів і їхню цивілізацію, засновану на принципах демократії, свободи особистості і верховенства права».

    Сполучені Штати виступають за справу свободи: це те, ким ми є. Америка була заснована на конституційному кредо, що просуває свободу не тільки з причини її сутнісної гідності, але і як щось, що тісно пов'язане з нашою безпекою як нації.

    Нині ця справа є під загрозою, яку ми не могли передбачити після кінця комунізму у 1989 році. Росія і Китай репрезентують цілісну модель — політичну стабільність, засновану на авторитаризмі і грубій силі, прив'язану до певних аспектів ринкової конкуренції, яка загрожує основним принципам нашого функціонування.

    Росія і Китай хочуть зламати Захід по-різному. Москва хоче розколоти і зруйнувати його. Пекін хоче витіснити його.

    Щоби протидіяти цьому, ми повинні чітко заявити, що виступаємо за сильну демократію як основу нашої безпеки і процвітання. Ми повинні розглядати Захід як співтовариство демократичних націй, об'єднаних історією, культурою і спільними жертвами. Деякі з його членів — старі демократії, деякі — ні. Деякі з них є членами ЄС або НАТО, деякі — ні. Деякі з них слабкі, деякі сильні, деякі географічно захищені, деякі географічно відкриті. Україна і Грузія є частиною Заходу як з огляду на історію, так і через вибір свого народу. Британія далі буде в самому серці Заходу і після Брекзіту.

    Річ у тім, що має бути концепція, яка нас пов'язує, а не просто установи: установи — це засоби, а не ціль. Саме це ширше почуття спільності необхідно мобілізувати й зміцнити в епоху геополітичної конкуренції.

    Убезпечити Східні фронтири

    Одним із місць, де стратегічна конкуренція різко посилюється, є Східний фронтир Європи. Простір від Кавказу через Балкани і вгору по Дунайському басейні є реґіоном оновленого геополітичного фокусування Росії і новим майданчиком гри Китаю.

    Нашим пріоритетом було, перш за все, стримувати російську агресію. В останні роки Москва сильно перекроїла кордони в Східній Європі. Вона залякувала і нападала на сусідів, проводила дезінформаційні і кіберкампанії проти Заходу і нарощувала військову могутність на своїх західних кордонах.

    Як нещодавно сказав держсекретар Помпео, «агресивна поведінка Росії була обумовлена роками м'якої політики стосовно цієї агресії. Тепер все скінчено». Ми прагнемо до поліпшення відносин з Москвою, але не такою ціною, щоб жертвувати нашими принципами або нашими друзями. Ми чітко бачимо виклики, що стоять перед нами, і будемо підвищувати ціну, яку платить Росія за свою агресію до тих пір, поки президент Путін не обере інший шлях. З січня 2017 року ми ввели санкції відносно 205 російських фізичних і юридичних осіб. В підтримку нашого близького союзника Великобританії ми мобілізували союзників, щоби провести найбільшу висилку російських дипломатів і розвідників з часів холодної війни. Разом з Європейським командуванням США Держдепартамент йде на чолі уряду США в системному зміцненню наших засобів протидії російським кіберзагрозам, активностям і дезінформації.

    По-друге, паралельно ми нарощуємо засоби самооборони тим державам, яким Росія безпосередньо загрожує у військовому плані: Україні та Грузії. Ми зняли обмеження попередньої адміністрації на летальну допомогу і допомогли обом державам придбати так необхідну їм оборонну зброю. Ми також працювали над тим, щоб втримати Україну на шляху реформ, у тому числі зовсім недавно працюючи над тим, щоб антикорупційний суд відповідав стандартам МВФ. І ми працюємо над посиленням політичної, військової та економічної взаємодії США з Грузією.

    По-третє, ми працюємо з союзниками, щоб побудувати кращі довгострокові бастіони захисту від китайського та російського впливу. Щодо східного фронтиру це означає: зміцнюючи політичні системи прифронтових держав, диверсифікуючи їхні енергетичні мережі, підвищуючи стійкість та готовність збройних сил і заохочуючи їхні зусилля реґіональної координації.

    У північній частині Центральної Європи ми працюємо з Польщею і країнами Балтії над створенням потужного військового стримування. У Центральній Європі ми посилюємо зусилля у боротьбі з корупцією, протидії російській дезінформації та в забезпеченні енергійного громадянського суспільства. На Балканах ми збільшуємо допомогу проти впливу Росії і тісно співпрацюємо з ЄС, щоб забезпечити тривку стабільність. Поки я виступаю, наша команда працює на місцях з ЄС і ключовими європейськими партнерами щодо Сербії/Косово, Боснії та Герцеговині та — щодо назви — з Грецією і Македонією. На Балканах, як і у всьому світі, масштаби і глибина американо-європейського співробітництва показують, як трансатлантичні відносини допомагають нам вирішувати дуже реальні і буденні проблеми.

    У всьому цьому реґіоні, від Балтики до Чорного моря, ми досягаємо стійкого поступу в підтримці диверсифікованої енергетичної інфраструктури через такі проекти, як трубопровід Крк і БРУА [Болгарія-Румунія-Угорщина-Австрія], щоб у наших друзів були різні варіанти вибору газу, а не тільки російського.

    І по-четверте, ми працюємо над взаємодією з вразливими державами на східному кордоні НАТО і ЄС, які стикаються зі зростаючим тиском з боку Росії та зі спокусами з боку Китаю. Як зазначено в стратегії національної безпеки, наше головне завдання тут — боротися за позитивний вплив. На відміну від минулого, у країн на фронтирі є варіанти: є російський тиск, але є і китайські гроші. Так звані ініціативи Китаю «16+1» та «Один пояс, один шлях» є геополітичними проектами, що спрямовані плекати впливи та ослаблювати західну солідарність. Ми повинні зміцнювати наші зв'язки із вразливими державами, які можем втратити, і надавати їм життєздатні альтернативи, щоб вони далі були пришвартовані до Заходу.

    Критика сама по собі не є стратегією. Критика, позбавлена ангажування, є рецептом відчуження. Участь — це не тільки дипломатія, а й завоювання сердець і умів громадськості, для якої пам'ять про 1989 році і розширення НАТО стає все більш віддаленою. Участь не означає байдужість до наших власних принципів свободи. Ми завжди будемо чітко розуміти, за що ми виступаємо і які цінності ми поділяємо, використовуючи інструменти дипломатії, щоб ліквідувати прогалини на Заході, які так охоче експлуатують Росія і Китай.

    Стабілізація Південного фронтиру

    Нарешті, ми повинні стабілізувати Південний фронтир Європи — середземноморський басейн та його узбережжя.

    Ми заповільнено розглядаємо Південь через стратегічний об'єктив, почасти тому, що проблеми на Сході Європи легше сприймаються нами яко стратегічні за своїм характером, будучи в основному військовими і знайомими нам як набір проблем холодної війни. А частково тому, що основні проблеми на півдні пов'язані з внутрішньою політикою. Кооперація у боротьбі з тероризмом для Європи до недавнього часу розглядалася переважно як сфера діяльності поліції, а незаконна міграція натомість була в основному політичним і гуманітарним питанням. Але, як показали недавні події, те, що відбувається на півдні Європи, також може суттєво вплинути на стратегічну стабільність континенту. Масштаби сучасних міграційних потоків підняли хвилю політичної нестабільності в серці Європи: Брезіт, вибори у Німеччині, корок з мігрантів та іноземних бойовиків-терористів на Балканах, зростання популізму — жодна з цих проблем не може бути осмислена повністю без врахування міграційної кризи.

    Виклик кооперації у боротьбі з тероризмом — це не просто поліцейська проблема: в ІГІЛ та її послідовників є свого роду потенціал «стратегічного підйому»: вони можуть вражати великі міста, в тому числі і в моїй американській вітчизні з європейських аеропортів. Поширення іранського впливу від Леванту і Середземномор'я до Перської затоки буде глибоко переформатовувати безпеку Заходу протягом наступних кількох років, і Європа, ймовірно, відчує його наслідки більш безпосередньо, ніж Сполучені Штати. Росія також активно діє в Середземномор'ї — не тільки своєю традиційною військово-морською присутністю, але і в якості життєзабезпечення режиму Асада, який подовжив міграційний виклик з Сирії і дозволив зрости впливу Ірану на реґіон.

    З усіх цих причин ми повинні до південного фронтиру Європи ставитися більш серйозно. Ми працювали над тим, щоб мобілізувати Європу для посилення співпраці в Іраку, Сирії, Лівані, Афганістані; щоб ґрунтовніше звернути увагу НАТО на південний вектор (основний фокус саміту); і щоб збільшити зусилля альянсу на зміцнення кордонів і координацію наших доларів і євро для стабільності в Північній Африці і на Близькому Сході.

    Стосовно міграції: ми працюємо над тим, щоби стати каталізатором внутрішніх зусиль тих фронтирних держав, які ця проблема зачепила безпосередньо і які найбільше доклалися до розробки локальних рішень. Ми працюємо з такими середземноморськими країнами, як Італія, щоб вибудувати стратегічну ініціативу стосовно міграції, яка охоплює всі аспекти цієї проблеми: від стабільності на суші в Північній Африці і на Близькому Сході та кращої координації допомоги НАТО, ЄС і держав-членів — до безпеки на морі та безпеки кордонів.

    І, нарешті, ми повинні підтримати східне Середземномор'я. Це сама собою важлива річ. Воно формує морський кордон, і ми стикаємося з повномасштабною конкуренцією з боку росіян. Ми рішуче працюємо, щоби стабілізувати відносини з Туреччиною і зберегти її на західній стратегічній колії. Перманентне розхитування цих відносинах завдало би шкоди національній безпеці США. У довгостроковій перспективі Туреччина є єдиною країною в реґіоні з вагою достатньою, щоб урівноважити Іран. Це союзник НАТО зі своїми законними інтересами безпеки — включно з багатьма, які й ми поділяємо — тому ми повинні допомогти їх вирішити.

    Туреччина є країною, задіяною в операції «Рішуча підтримка», критично важливої для європейської енергетичної безпеки та вирішення проблеми міграції, а також є партнером у боротьбі з тероризмом. У той же час, ми не можемо мовчати, коли турецькі лідери обмежують демократичні свободи і верховенство права, сваряться з Ізраїлем і застосовують риторику чи проводять політику, яка денервує сусідів Анкари, а наших близьких друзів та союзників. Ми старалися стабілізувати відносини з конкретними короткостроковими цілями: домогтися звільнення затриманих американців і співробітників посольства, запобігти купівлі російської системи S-400 і так вибудувати modus vivendi, щоб уникнути зіткнення наших сил на півночі Сирії.

    Паралельно ми працюємо над тим, щоби створити міцнішу довгострокову стратегічну присутність США в східному Середземномор'ї. Ми плекаємо Грецію як якір стабільності в східній частині Середземномор'я і на західних Балканах; працюємо з Кіпром як вразливою державою, яка потребує більшої уваги Заходу, продовжуючи рух до бі-зональної, бі-спільнотної федерації; і розвиваємо енергетику східної частини Середземномор'я як основний пункт європейської енергетичної диверсифікації в міру того, як згортаються традиційні північні поля Європи.

    У всіх цих сферах — заякорення Західного союзу, забезпечення безпеки Східного фронтиру, стабілізація Півдня — я розглядаю наше завдання як стратегічну реновацію: тяжко працюючи, укріплювати і зміцнювати Захід тепер, щоб нам не довелося робити це потім у менш сприятливих умовах. Після багатьох років, коли ми не розглядали Європу як стратегічний театр, ми граємо, надолужуючи на ходу.

    Це не те завдання, яке ми можемо вирішити самостійно. Тільки на основі співпраці з союзниками з НАТО, з Європейським Союзом ми можемо досягти успіху. На цьому шляху ми не домовимося про все. Але нас будуть визначати не наші розбіжності. Те, що нас об'єднує, є значно сильнішим, ніж те, що нас розділяє. Трансатлантичні відносини знали свої «внески чесності» в розбіжностях від Рузвельта а Черчилля до Кеннеді й Аденауера: Суец, В'єтнам, першинги, Ірак, валютне стимулювання, суперечки про птицю і хлор. Але, як і в кожній родині, ми вирішуємо наші розбіжності таким чином, що стаємо сильнішими. США прагнуть працювати з Європою, щоби зменшити наші суперечності й прийти до єдиної позиції перед лицем спільних викликів. Водночас ми продовжуємо нашу спільну роботу щодо:

    • координації в боротьбі з тероризмом;
    • Сирії;
    • України;
    • санкцій проти Росії;
    • КНДР;
    • Венесуели;
    • Західних Балкан
    • і так багато інших сфер.

    Ми зобов'язуємося приймати наші обов'язки та їх дотримуватися. У спільній справі всі ми маємо свої ролі. Ми повинні прийняти наші обов'язки, а Європа повинна прийняти свої. Минули дні, коли Захід міг, кажучи словами лорда Солсбері, «ліниво плисти вниз за течією, іноді виставляючи дипломатичний гак, щоб уникнути зіткнень». Ми мусимо розглядати захист демократичного Заходу не як щось, що автоматично увінчається успіхом, бо «кінець історії» або «колесо історії» — а як щось, що потребує наших свідомих, цілеспрямованих зусиль і жертв наших суспільств, щоб забезпечити це.

    Робота перед нами нелегка і не безболісна. Але це варте кожної унції творчості й енергії, яку ми вкладаємо в нього. Нема нічого більш цінного для нас, як суспільств, більш цінного для нашого довгострокового економічного процвітання або більш необхідного для нашої взаємної оборони, ніж узи історії, культури, торгівлі і безпеки, які існують між Сполученими Штатами а країнами Європи.

    Працюймо ж разом, щоб їх зберегти.

    Дякую.


    Remarks
    A. Wess Mitchell,
    Assistant Secretary, Bureau of European and Eurasian Affairs

    The Heritage Foundation
    Washington, DC
    June 5, 2018
    Неофіційний переклад О.Р.

    Джерело: Zbruc

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ