Як окупанти не пускають, а молодь з ОРДЛО проривається вступати до українських вишів

Через карантинні заходи та заборони з боку угрупувань «ЛДНР» виїхати з окупованої території через офіційні КПВВ майже неможливо. Люди тижнями чекають на дозвіл від окупаційної влади, щоб добратися до нас. А щоб виїхати неповнолітньому, треба зібрати не один дозвіл, і не факт, що випустять.

Дорого і через Росію

Чи не єдиний можливий шлях до вільної території лежить через Росію. Це близько 30 годин у дорозі, вартістю від 3500 гривень з особи в один бік. Якщо дитина неповнолітня, в неї має бути супроводжувальний, або ж нотаріально завірена довіреність на виїзд від батьків. Довіреності для перетину кордону з Росією, і з Росії в Україну теж різні.

Щоб оформити дозвіл дитині, батькам треба виїхати на територію РФ, а це також час та гроші. Плюс, до недавнього часу за незаконний перетин кордону між РФ та Україною передбачалися штрафи, і лише 22 липня Володимир Зеленський підписав закон щодо тимчасового скасування штрафів за порушення порядку в’їзду-виїзду з тимчасово окупованої території України.

Але, попри всі перешкоди, кількість тих, хто прагне навчатися в українських вишах тільки зростає. Міністр освіти та науки України Сергій Шкарлет в інтерв’ю "Радіо Свобода" заявив, що кількість охочих вступників з окупованих територій збільшилася на чверть.

«Бажаючих вступити з окупованих територій до українських закладів вищої освіти на 25% точно більше щороку. Робляться певні штучні перепони. Але все одно люди прагнуть їхати вчитися сюди», – сказав міністр.

За даними Шкарлета, торік до вишів на підконтрольних уряду територіях вступило понад 2 тисячі осіб з окупованих Криму і частини Донбасу.

Також для абітурієнтів з Криму та ОРДЛО діє спрощена процедура вступу через освітні центри «Донбас-Україна» та «Крим-Україна»

Ці діти проходять спрощений варіант державної підсумкової атестації, складають українську мову та історію України. Це дозволяє їм отримати документ про повну загальну середню освіту українського зразка. До того ж вони складають один іспит відповідного профілю спеціальності, на яку хочуть вступити.

Якщо вступити в омріяний ЗВО – це підсильна задача, то от виїхати з окупації, щоб подати документи – справжній квест. Через це вступну кампанію для дітей з окупованих територій продовжено до 20 вересня, щоб всі змогли дістатися місця навчання для подання документів.

Максим

Максим (ім’я змінено в цілях безпеки) живе в окупованій частині Донецької області. Для вступу вибрав Маріуполь, щоб бути ближче до дому. Перетнути КПВВ між «ДНР» та підконтрольною Україні територією йому з мамою окупанти не дозволили нібито через небезпеку розповсюдження коронавірусу.

Тож родині довелося їхати через Росію.

«Добре, що мій тато живе в Ростовській області, хоч вони з мамою давно розлучені, але в гарних стосунках. Тож батько приїхав за нами, і ми виїхали ніби в гості до нього», – каже Максим. Звідти він з мамою поїхав у Маріуполь, щоб подати документи.

Як каже хлопець, через те що вони їхали машиною батька, проблем на кордоні майже не було. Але тепер Максим постав перед вибором, як йому бути далі. У своє місто він боїться їхати, бо якщо посилять карантин, то ризикує не виїхати на навчання вчасно і через територію Росії. Їхати до батька в РФ теж ризиковано, але гуртожиток у Маріуполі дадуть лише в кінці серпня.

«Мабуть, доведеться їхати до тата. Бо родичів тут у нас немає, мене ніхто не прийме на цей місяць. Звідти хоч буде шанс поїхати вчитися», – каже хлопець.

На запитання, чому обрав український університет, хлопець впевнено каже, що навіть не розглядав варіанти Донецька чи Росії. «З нашим світоглядом я не міг зробити інакше. Просто, коли це все почалося, їхати нам не було куди, ще й старенькі дід з бабою. Тому вчився дистанційно в українській школі, і вступав сюди. Я не хочу такого життя більше, тому університет – єдиний вихід, щоб вирватися», – каже Максим.

Аня

А от Аню з Макіївки в родині не підтримали з її рішенням вступати до Києва. Торік через це дівчина була вимушена піти в училище на перукаря. Весь рік дівчина відкладала гроші і шукала можливості виїхати з міста. Вдома збрехала, що готується вступати у виш у Санкт-Петербурзі.

«Пощастило, що мені нещодавно виповнилося 18 років. Для виїзду не знадобилися супроводжуючі. Минулого року я б не змогла, бо мені було лише 17». На запитання, як планує жити далі, Аня ще не може відповісти, але впевнена, що назад їй дороги немає.

«Навіть якщо не вступлю, то додому не повернуся. Там мене вважають зрадницею. Поки що живу у друзів, вони з батьками виїхали ще в кінці 2014-го, але ми спілкувалися весь цей час. Батьки колишньої однокласниці поставилися з розумінням та дозволили пожити у них», – розповіла Аня.

«Якщо не вийде вступити, то піду працювати в перукарню чи офіціанткою. Спробую в ювелірне училище, там гуртожиток дають. Все одно краще, ніж вдома. Тут хоч люди відкриті, жодного комендантського часу, і є відчуття свободи», – каже дівчина.

На момент підготовки матеріалу Аня ще не знала свого результату і дуже переживала. А потім прислала повідомлення з одним словом «Бюджет!»