Олег Рибачук: Зараз найбільший виклик – як вийти з Майдану

Майдан в центрі столиці зараз став перед логічним питанням – що далі? Влада поки не повторює власних дурниць і обрала іншу тактику – повного ігнорування протестувальників. В таких умовах створення якогось довгограючого руху за наслідками кількатижневого стояння на головній площі країни було логічним. Але тепер питання в тому, як саме буде функціонувати новостворене Всеукраїнське об’єднання «Майдан», яке вже встигло обрати власну раду та навіть провести перше засідання. Екс-голова Секретаріату Президента Олег Рибачук був одним з членів координаційного комітету «канонічного» Євромайдану, але до ради «ВОМу» не потрапив. Наразі він без зайвих сентиментів називає її недієздатною та дуже критично ставиться до подальшого функціонування Майдану в поточному режимі.

Є різні думки щодо новоствореної Ради Майдану та її складу, до якого ви, до речі, не увійшли. Вас влаштував цей склад?

Список цієї Ради відкритий, і ситуацію можна довести до абсурду, внісши до неї усіх бажаючих. Щоб народилось щось здорове, має бути здоровим процес зачаття. А деякі члени Ради дізналися про своє призначення просто на моїх очах. Це мені нагадало нашу традицію, коли про своє звільнення чи призначення людина дізнається з Інтернету, як я колись дізнався, що я член політради «Нашої України», хоча навіть не був тоді членом партії. Я і не планував входити в цю раду і в 2004-му також в ніякі ради і комітети не входив, бо займався іншими речами.

Тож було оголошено, що прийнято таке рішення і є такий рух. На пропозиції громадських активістів і лідерів нових партій, що не треба поспішати, а варто поговорити із середовищем, було сказано, що ви все дізнаєтесь. Перша реакція на цей список – незрозумілий критерій підбору у цю Раду. Для мене, до речі, це не дуже принципово, бо Євромайдан виник, як спонтанна і досить здорова ініціатива громадськості на спробу змінити зовнішній курс країни, а брутальна спроба його розігнати призвела до того, що він вибухнув і став міліонним Майданом. І в повітрі висіло бажання створити квінтесенцію цієї ініціативи у вигляді широкого громадського або громадсько-політичного руху. Але зараз це виглядає як політично-громадський рух, причому очолений тими людьми, які вже давно відомі в політиці і до яких були певні питання і вимоги. Метафорично це можна уявити так: в Україні вже давно є політична бочка з кислим заброділим вином, від якого вже йде специфічний запах, – і ось туди залили новоутворену бочку молодого вина. Але в мене відчуття, що від такої суміші нової якості не вийде.

Чому такий песимізм?

Коли спонтанно виник громадянський Майдан, у нього стихійно виникла координаційна рада – не більше десяти людей на початку. В того Майдану була одразу зрозуміла логіка – він мав стояти до самміту в Вільнюсі, а найбільше людей мало зібратись на момент самміту. Було зрозуміло, що на цьому Майдані не мали піаритись ніякі торгівельні марки чи партійні прапори, мали бути тільки державні прапори чи прапор Євросоюзу. Ми говорили людям, щоб, хто може, залишались вночі, координатори мали певний графік чергування. Були розподілені обов’язки: я відповідав за контакти зі студентською молоддю, хтось відповідав за фандрайзінг, хтось за кухню… В нинішній же раді 30–40 людей вже зараз і цей список розширюється.

Для мене вже очевидно, що вона недієздатна, тому що важко уявити її структуру. Я прогнозую, що хтось буде приймати рішення, а потім виходити на сцену, об’являти його – і всі на мітингу голосуватимуть «за». Можу помилятися, але весь мій попередній досвід говорить про те, що так і буде. Більше того, на місці влади я б почав засилати до складу цієї ради різні організації. Якщо вже доступ відкритий, то туди підуть природні міські божевільні і свідомо заслані «казачки». І тому будь-яка спроба здорової ініціативи буде приречена. Влада вже так робила з громадськими радами, коли «Посольство Боже» взяло більшість в громадській раді при МЗС. Коли збирається така велика координаційна рада – то це ілюзія прийняття рішення. Якщо треба проголосувати маніфест, потрібен час, щоб виписати спільний текст, за який готові будуть проголосувати десять-двадцять організацій. А якщо їх буде п’ятдесят-шістдесят, часу на той же маніфест знадобиться ще більше.

Які перші кроки має зробити ця рада?

Зараз найбільший виклик – як вийти з Майдану . І якщо людина починає говорити щось розумне, наприклад, щоб Майдан розширився на всю Україну, то одразу кажуть, що Майдан «зливають». Люди чомусь думають, що Майдан страшенно небезпечний для влади, коли він знаходиться в певній огорожі. Я чув багато питань від людей, що робити далі – і це якраз виклик до цієї президії. Учасники ради вважають, що до Нового року вона навіть не збереться. Політики ж мають відпочити – Куршавель вже заброньований, лижі і таке інше. Ніяких рішень поки ухвалюватись не буде, але є установка – «стоїмо до кінця». Цей термін – мій улюблений подразник, тому що я не розумію, що таке «до кінця». Поки останній не помре чи поки не впаде режим… Так а режим не збирається падати, йому комфортно.

Він зрозумів, що силового сценарію не буде, переляк пройшов і почалася окопна затяжна війна – у кого лопне терпіння. Чи у киян, чи у водіїв, чи можна буде всередину Майдану потрохи заселяти бомжів, що зараз і робиться. І піднятих ідеєю там залишається все менше. А що буде робити Майдан після Нового Року, Різдва та 8 березня відповіді немає. Є проста відповідь – «стояти до кінця», а хто не стоїть, той Кіркоров, і є інша – зробити рух, який може принципово змінити систему і правила гри в країні. Зараз багато людей над цим думає, але мене цікавить, щоб унікальна енергія цього Майдану – оце молоде вино – не вдалося розбавити протухлою брагою. Коли суспільство показало, що воно на дві голови вище за політиків, ці політики тепер намагаються очолити цей рух.

Один з таких яскравих політиків – Ірина Фаріон – заявила, що створення нового об’єднання назавжди поховало протистояння між містечковими громадськими організаціями та опозиційними політиками. Таке відношення до громадських рухів, в принципі, підтримують всі політики?

Спроби «псевдогромадських» і «так званих» організацій зініціювати здоровий рух будуть одразу страшенно заклеймовані як проект Банкової, спрямований на розкол. Свого часу кожен з опозиційних лідерів дуже болісно відреагував на те, що виник якийсь Майдан не за їхньою ініціативою і навіть в Вільнюсі вони казали, що там нема нашого Майдану. Це мене нагадує реакцію Путіна, який не вірить, що громадяни можуть самі щось зробити. Так і у нас – кожен, хто захоче відділити зерно від полови, будуть зрадниками. І Банкова буде таким процесам всіляко сприяти, щоб всі, хто мали той семиденний Майдан, були виставлені як страшні вороги. Просто хтось публічно, хтось «фейсбучно». Дуже важливо, щоб оце молоде вино почало зараз скисати на очах.

Для кого важливо?

Це лякає політиків, причому навіть європейських. От референдум, за допомогою якого наша влада може робити від імені народу що завгодно, – це одна річ, а от коли народ дійсно пробує ініціювати якісь речі, які не контролюються політиками, – це дуже небезпечно. І для провладних, і для опозиційних політиків. Влада постійно повторювала, що нового Майдану не буде, бо була криза довіри до опозиційних політиків. А коли це трапилося, треба максимально облити брудом тих людей, які були активні в першому Майдані, натравити їх на якихось інших громадських активістів. Або, як варіант, довести ситуацію до абсурду і перетворити Майдан в бразильський карнавал.

Є такі думки, що Майдан сьогодні каналізував (а простіше сказати, злив) протестні настрої напередодні 2015-го року.

А хто тоді головний каналізатор? Це нагадує міф, що Майдан 2004-го року був керований штабом Ющенка, хоча виник несподівано для штабу. Я-то знаю, як це було. От і зараз – виникло явище і треба з ним щось робити. Каналізатор зробив одну річ – вперше за 20 років на вулиці вийшло сто тисяч студентів з політичними вимогами, а коли їх побили, на вулиці вийшли мільйони, які не проголосують за Януковича. Хто це такий геніальний все планував? Якщо цей каналізатор хотів, щоб в 2015-му Януковичу було легше, то він промахнувся.

Так а що зараз буде з цим Майданом, який потрохи втрачає чисельність? Залишиться якась почесна варта до 2015-го року чи що?

Це найскладніше питання. Є політики, які чудово розуміють, що з цієї ситуації треба виходити. Є ряд причин, щоб сказати, що Майдан свого досяг – вже звільнені якісь гарячі голови і ще будуть звільнені. Європа з подивом відкрила для себе Україну, і двері до Європи і Януковича не закриваються. Європейці кажуть, що з цією владою вони вже не мають справ, але обов’язково чекають у себе українців. Але як тепер бути з Майданом в центрі Києва – це інше питання. Поки це виглядає так, як грошима палити багаття і обігрівати руки. Невже енергія людей, які дійсно хочуть змін, найбільш ефективно використовується, коли вони стоять місяцями в одному місті? Можливо, вони могли б підняти всю країну, бо кожен з них – це носій нової якості? Можливо, цих диволюдей об’єднати в один рух? Але зробити з них нову політичну силу – небезпечно для нинішніх політиків, бо тоді це буде викликом для них.

Тому зараз я прогнозую конкуренцію у двох напрямках. Перший – спроба каналізувати енергію цього Майдану і очолити процес, з яким ти не можеш боротися, пересварюючи і дискредитуючи «больно умных». І другий – клеймувати тих прагматичних людей, які скажуть, що треба формувати стратегію виходу з Майдану. Поставити намети завжди простіше, ніж вийти з них з почуттям виконаного обов’язку – це ще по 2004-му року було помітно. Тому ми, мабуть, доживемо до моменту, коли наметове містечко буде заселено людьми, які будуть впевнені, що можна змінити світ на краще, не виходячи за межи намету. Або там з’явиться невпізнаний контингент, який там буде грітися, пити чай і керуватися чорно-білими лозунгами на кшталт «Геть!», «Ганьба!», «Смерть!», «Слава!». Тобто залишаться прості і найбільш керовані «солдати революції», які не задають зайвих питань. Іншим скажуть – «Геть з Майдану!», що власне вже і відбувається.

Майдан підняв дещо забуту тему «персон нон-грата». Депутат від Партії регіонів Олег Царьов склав цілий список «експортерів революцій», яким має бути заборонений в’їзд в Україну, та «іноземних агентів» всередині держави. І вже є прецеденти, коли людей повертають назад прямо в аеропортах. Наскільки серйозних масштабів може досягти ця паранойя?

Було б цікаво на німцеві Умланді це перевірити, бо він є відомим професором Могилянки. Але нинішня влада вже гралася в такі ігри, в тому числі, з керівниками німецьких фондів. Царьов недаремно ж віщає, що потрібно заборонити технічну допомогу, що будь-яка підтримка прав, свобод і іншого – це від лукавого, це все агенти імперіалізму. Звісно, що всі ці «грантожери» в Україні, на думку влади, і фінансують «терористів» і «екстремистів». Все це скальковано з Росії. Далі потрібно прийняти закон про екстремізм – якщо несеш Януковича вниз головою, то ти екстреміст, тобі в тюрму. Саме з метою залякати було і таке показове агресивне побиття студентів, яких Азаров потім назвав екстремістами і провокаторами. Але Янукович має інше суспільство, тому що десь в Росії, Казахстані чи Білорусі після такого розгону всі б сиділи, як мишки по норах. А в нас вийшло в тисячі разів людей більше, ніж розігнали. В американців є такий вираз «не кидай лайно на вентилятор» – от це результат експерименту, який зробила українська влада і, може, в черговий раз зрозуміла, що Україна – не Росія. І лайно, які вони кинули, так пішло назад, що Межигір’я наполовину заляпане.

А всі ці «чорні списки» – це повернення до часів «холодної війни» і ніяк не корелюється з «проєвропейською» риторикою Януковича і не сприймається суспільством. Є ж ще список опозиції, де є всі –Яценюк, Тягнибок та інші, що мають бути арештовані, поки народ буде їсти олів’є. А щоб це зробити, ці лідери мають залишатися в Україні. Я слабо уявляю реалізацію цього сценарію в 21-му столітті, але і в 2004-му році, і зараз кількість чуток і «лякалок» зашкалює.

Але ж навряд чи це Царьов за власної ініціативи сидить і складає ці списки.

Звичайно, такі списки приймає СБУ, а все в Україні зараз замикається на Януковичу. Але ці сценарії можуть піти, а можуть не піти. Знову кинуть щось на вентилятор, а потім подивляться, повернеться назад чи ні. Але в Україні ми отримали такий потужний вентилятор, що він просто здує владу. Влада думає, що за цим вентилятором хтось стоїть, вмикає струм, а він виник як подих мільйонів людей. Якщо мільйон людей дуне на Банкову, то там і Межигір’я може захитатись. Я б на місті влади не бавився з нинішнім суспільством, але комусь, може, захочеться поекспериментувати.