Антін Мухарський: Росія – це гопнік. А проти гопніка подіє тільки зброя

На Сході України триває війна справжня, а в тилу країни – світоглядна. Українські митці не залишається осторонь того, що відбувається, а деякі навіть рушили на свій фронт змінювати українців.

Націонал-анархічне творче угруповання «Воля, або смерть», яке об’єднало художників, дизайнерів, музикантів та інших митців, вважає себе радикальним і безкомпромісним рухом. Один із його лідерів, музикант і літератор Антін Мухарський, відомий також під псевдо Орест Лютий, упевнений, що події, які відбуваються в Україні, ідуть на користь розвитку мистецтва в нашій країні. У прес-центрі «Главкому» Мухарський розповів про те, що саме митці кинули перші коктейлі Молотова в центрі Києва під час революційних подій цієї зими. При цьому музикант не виключає, за кілька місяців в Україні буде новий Майдан, і закликає українців не мають бути толерантними до росіян.

Яка роль і місце митця в умовах, що склались сьогодні в країні?

Почнемо з того, що бувають різні митці. Одному цікаво робити щось красиве, іншому цікаво зібратися тихо із самим собою. А є окрема група митців: соціально активні люди. Саме з такою групою, з таким угрупованням союзу вольних художників «Воля, або смерть» я маю справу. Вони за допомогою мистецтва фіксують певні стани соціальної думки, емоційності. Формують поле тяжіння для своїх робіт, якимось чином навіть пророкують майбуття. Тому що роботи, які були створені цими художниками 5, 6, 7 років тому виявилися абсолютно пророчими…

Був також створений фільм «Майдан. Мистецтво спротиву». Він про митців, які брали активну участь у революційних подіях. Я гордий з того, що серед них – багато моїх друзів. Я гордий з того, що перші два коктейлі Молотова на вулиці Банковій кинули ніякі не екстремісти, не радикали. Їх кинули скульптор Гєна Титов і дизайнер, архітектор Олексій Шевелюк. Це хлопці, які після побиття студентів зазирнули в Інтернет і зробили коктейлі Молотова. Вони розуміли, що за це їм може загрожувати серйозна стаття, але вони хотіли помститися. Однак підійшовши до міліціонерів, вони побачили, що перед ними стоїть зовсім не «Беркут», який побив молодь, а прості ВВшники. Тому вони кинули коктейлі не в людей, а просто під ноги цим міліціянтам. Ця революція була дуже гуманною. А ті жорстокі кадри з побиттям «Беркута», які ми бачили, – це була просто реакція на те, що робили з народом…

Задача митців – створити міф модерної України. Народилася нова Україна, народилися і народжуються нові міфи. Будь-яка культура, будь-яка цивілізація, будь-який епос, етнос, мелос і багато інших цивілізаційних складових утворюються у міфотворчості.

З нами сьогодні незримо присутній Орест Лютий. Проти кого він веде війну?

Проти москалів, проти малоросів, проти хохлів, проти кацапів. Своє наступне антропологічне дослідження я хочу створити, присвятивши його саме цій термінології. Тому що багато хто плутає москаля з росіянином. Це дуже різні речі. Нормальні росіяни розфарбували зірку на Котельніческій набережній, повісивши там український прапор. Нормальні росіяни надіслали мені цю фотографію зі словами «подивись, як круто вони зробили!». Ці росіяни розуміють, що нинішня Росія – це путінська Росія, Росія тоталітарна, фашистська, комуно-фашистська, радянська, совєтская. Проти кого воює Україна? Вона не воює проти Росії, вона воює проти совка, імперського, тотального, жлобського, хамського, бидлячого, тупого. Близько 10-15% жителів Росії вважають, що закон має бути однаковим для всіх, корупції в Росії має бути покладений край, має бути вільна преса, має бути вільне телебачення… Ось проти цього і воює Лютий.

А бійці на фронті як на нього реагують?

Я сам служив в армії в далеких 87-89-х роках у групі Радянських військ у Німеччині. Я служив в ансамблі, де ми постійно мали змогу бачитися з різними артистами… Але, знаєте, є артисти попсові, яких до солдат завозять. От, наприклад, приїхала Зикіна: «Оооооо, руссское пооолееее!». Солдат аааааооооууууй, позіхає, а потім хрррпсссс-хрррпссс, заснув. А буває, приїхав сучасний театр, який привіз якусь фантастичну п’єсу на кшталт як фільм «Інтердівчина» (радянський фільм 1989 р.), то солдати були в захваті. Мистецтво ж також різним буває. Є мистецтво драйвове, яке заводить, і мистецтво, від якого засинаєш.

Що бійці з творчості Ореста Лютого найчастіше просять на біс?

Є така пісня «Путін, от’***ісь».

Жив ідейний кадебіст

Був нєвзрачєн, нє казіст,

А іще, затятий був сталініст,

Вчив історії урок, возрадіть рєшил Совок,

Но с Майданом обосрался і нє смог.

Він брехав, лютував, а Майдан йому тихенько так сказав:

Кадебіст, кадебіст, от’***тєсь,

Бо країна наша – рідна земля.

Кадебіст, кадебіст, застрєлітєсь,

Для Росії будєт лучше, для рубля.

І тагда наш кадебіст, євразійський дзюдоїст

Начав діять як сплашной терорист,

Захватив Донецьк, Слов’янськ,

Краматорськ і Лисичанськ,

Лютував там, наче справжній фашист.

Він стріляв, катував, а Донбас йому канкрєтна так сказав:

Кагебіст, кагебіст, от’***тєсь,

Бо Донбас – це українська земля,

Кагебіст, кагебіст, застрєлітєсь,

Для Росії будєт лучше, для рубля.

За вашими словами міф «Україна» народився після революції. Але після революції на Сході України почалася війна. Війна – каталізатор народження цього міфу, чи наслідок?

Ще потрібно воювати за цей міф. Тому, що ми маємо абсолютне повторення ситуації майже 100-річної давнини. Зараз ми саме виправляємо помилку 100-річної давнини. У 1917 році лише через пацифізм Грушевського, Винниченка і інших керманичів УНР армія була розпущена. Ця армія ні з ким не хотіла воювати. Через це ми на 100 років отримали невивчений урок історії… Якщо ми зараз цей урок не вивчимо, ми знову будемо відкинуті на 100 років назад. Тобто без війни, як це страшно не звучить, не обійшлося би. Просто тому, що в Україні народилася нова якість людини, небезпечної для путінської Росії. І ця небезпечна якість нової людини, яка не хоче терпіти над собою державного апарату придушення, злочинних схем. Ця війна, яка є, була передбачувана. Вона спершу почалася на ідеологічному, цивілізаційному рівні, з початком правління Ющенка у 2004 році: велася у кулуарах Верховної Ради, на телевізійних екранах... У 2009 році ми зробили виставку «Передчуття громадянської війни». З одного боку був донецький художник Роман Мінін. Він представляв сталу парадигму шахтарського побуту, показує ментальність шахтарів тощо. З іншого боку - Ігор Перекліт, радикальний бандерівський художник, який створює люті роботи. І от вони на цій території створювали парадигму, яка не стикається. Це все було в 2008-2009 роках, коли дійсно в повітрі було передчуття громадянського конфлікту. А громадянський конфлікт є через совок, який зараз відроджується. Але він, цей совок, все одно здохне, бо це труп, від нього смердить. Смердить від Путіна, від їхніх глазьєвих, в повітрі стоїть запах трупаків, розумієте? Такі собі хробаки, які вилазять з імперського тіла, накачуються штучним газом, штучною нафтою. А на Майдані –до цього виробляються антитіла. На жаль, їх дуже мало, але вони є, і вони як організми борються… Війна іде не на життя, а на смерть. Або переможе здоровий організм, або переможе труп і тоді загинуть всі. Зараз ми це ще не усвідомлюємо… Ця війна буде дуже довгою, на швидку перемогу годі сподіватися.

Чи є в середовищі українських митців війна?

Війна – це коли беруть зброю і вбивають, або беруть дубину і починають гаселити по голові. А для мистецького середовища притаманна війна ідеологій – це нормально, це прекрасно, це мусить бути. Є ліві художники, є праві художники. Цей процес, який триває в Україні, на мою думку, є дуже цілющим для українського мистецтва.

Як змінилися українці після революції і під час війни?

Люди стали самовідповідальними, вони не сподіваються ні на кого. Все більше і більше приходить з фронту відомостей, що всі добровольчі батальйони, які перебувають на передовій, забезпечуються волонтерами. Це традиція Майдану, вона зародилася тут. Люди зрозуміли, що сподіватися на державу нема чого, треба сподіватися на себе і на тих людей, яких знаєш особисто. Якщо ми з вами зберемося, і нас буде 10-15 людей, ми можемо з вами гори перевернути. Весь Майдан - це був суспільний рух, коли люди повернули довіру. Адже ми розучилися довіряти один одному, ми в усьому бачили «подлянку», піар-хід, закулісну гру. Ми стали циніками, імперська Росія виховує циніків.

Є такий прекрасний російський виконавець Вася Обломов. Він нещодавно був в російській редакції ВВС. Каже, мовляв, така біда є, що хочу якихось елементарних правил, а мені кажуть, що ти, напевно, агент ЦРУ, агент Держдепу. Розумієте, все піддається сумніву. Тому на Майдані народилася правда. Народилися якісь об'єднання, коли ти знаєш, що ця людина тебе не зрадить, не підставить. І ось тут народилося найголовніше - довіра на основі правди.

Майдан же не був опозиційним. Ви бачили, як мочили лідерів? Це зараз вони позаймали свої місця і намагаються пихкати. Прекрасно! Нехай справляються. Але хлопці, які стояли на Майдані, які зараз на передовій, повернуться. Я боюся, що в листопаді буде третій Майдан, я його бачу, я його відчуваю, художники відчувають. Вони (чиновники і депутати - «Главком») ще цього не розуміють. Коли їх раніше попереджали, що буде біда, вони хіхікали. І зараз їм кажеш, хлопці, будуть стріляти, розстріляють! Прийдуть, візьмуть «за шкірку», кинуть у двір і розстріляють! Вони сміються. Таке буде за три місяці, оскільки є вже всі передумови є для цієї ситуації. Є Генштаб, прогнилий до мозку кісток. Є середня ланка офіцерів, які працюють на ГРУ Росії і здають інформацію, є і вище керівництво, яке до цих пір залишається, будучи агентами подвійного впливу. Це буде третій Майдан, навіть не Майдан, а просто стрілянина. Тоді, боюсь, десь зараз в полях ходить майор з однією зірочкою, і він буде новим Наполеоном, можливо, навіть Піночетом.

В чому, на вашу думку, проявляється сьогодні патріотизм?

У відповідальності ... Заходиш в магазин, дивишся на продукт, цікавишся, хто його виготовив. І думаєш, якщо я куплю ось таке молоко, то гроші підуть на рахунки «Партії регіонів». Адже вивішували списки, які в пам'яті у людей залишилися: певні продукти належать певним олігархам. Це побутовий приклад патріотизму. Ти дивишся якийсь телеканал: начебто ми нормальні патріотичні новини на них виходять, але після новин ВДВ знову йде в атаку. Ти не просто так сидиш вдома, ти сідаєш за стіл і пишеш «тєлєгу» на цей канал... Одним словом, створюєш прецедент. Я не хочу, щоб ВДВ атакувало з екранів, адже вони насправді реально атакують і вбивають моїх друзів. Все, час покласти цьому край!

Патріотизм припинив бути шароварним, він став дієвим, меркантильним, якщо хочете. Свою гривню я вже не віддам ворогові тому, що я розумію дію соціальних механізмів у суспільстві... Багато міфів Майдану зруйновані. Я корінний російськомовний киянин, мої родичі – кияни. Я української мови до 12 років не чув. Українська була десь там далеко на УТ-1, де були дід Панас и Катрусин кінозал. Половина Майдану була російськомовною, тож міф про утиски російської мови зруйновано. Зруйновано міф про те, що бандерівці - це антисеміти. Мої друзі євреї були серед перших, хто виходив на Майдан в ніч з 10 на 11 грудня на клич «Київ, вставай!». Це і є дієвий патріотизм... В Росії теж багато патріотів України. Нас хочуть зіштовхнути на національному ґрунті, але це не боротьба націй, це боротьба духу, це боротьба державних устроїв. Це не громадянський конфлікт, це конфлікт історичний. Це ми зараз з кров'ю, з муками вихаркуємо з себе совок...

Знаєте, навіть не митці, а філософи, от хто може спричинити переворот. От як Дугін спричинив переворот в путінській голові і в соціумі. Це серйозна історія. На жаль, митця такого рівня зараз, філософа, письменника, який би міг підняти і осилити цей весь український ментальний, культурологічний, історичний аспект наразі немає. Але він народиться, діяч такого рівня як Тарас Шевченко. Може не в такій формі, з вусами і у шапці, але буде. Може він буде гопнічєскім пацанчіком подорванного тіпа, але все одно буде.

Чи варто Україні офіційно публікувати «чорний список» російських митців, подібний тому, який створили в Росії, де багато відомих людей, які підтримують Україну?

Варто. Ви знаєте, нас привчили до толерантності. «Нам с***ть поміж очі. А ми все – Божа роса», є така народна приказка. Росія постійно так поводиться, вона так поводилася раніше. Я особисто неодноразово знімався на початку і в середині 90-х років в різних серіалах. Були московські гроші, московські продюсери тощо. Московські артисти завжди приїздили в Україну і казали: «ну что, хохолікі, незалежность сєбє здєсь прідумалі». А ти їм пояснюєш, мовляв, друже, тут інша країна, тут інші традиція, інша культура.

«Та какая культура. Ми всє одно большое славянскоє братство, - відповідають вони. - Вы вообще не нация. Я не понимаю вашей телячей мовы».

Росія надто довго так випробовувала українську толерантність… Уявіть таке. На вас в підворітні нападає гопнік з битою. А ви йому: «друг мой, а вы знаете, вот в свое время великий гуманист…». А він тебе тією битою як зафігачить. «Подождите, это же Толстой, ваш Толстой говорил, что бить нельзя!», - намагаєтеся втихомирити ви нападника. І тут ще один удар битою. Тільки коли у тебе в кишені пістолет з травматичними патронами, може подіяти, тільки так можна його зупинити.

Він, цей гопнік, розуміє тільки таку мову. Ми маємо справу з гопніками, друзі мої. Допоки Україна не зрозуміє, що ми маємо справу з хамом, гопніком у панамочці й в адідасі з дубинкою, тільки тоді відбудеться усвідомлення. Досить бути толерантними, друзі мої. Проти гопніка подіє тільки пістолет, або АК-74. Інших варіантів немає, тільки сила.