Євгенія Кравчук: На виборах до Європарламенту партії брали у списки кандидатів з українськими паспортами

Україні потрібно готувати свій кадровий ресурс в європейські структури до вступу до ЄС, а також гуртувати українців за кордоном, які балотуються в місцеві парламенти і ради, для адвокації своїх інтересів, – вважає Євгенія Кравчук, депутатка Верховної Ради. 

Її нещодавно обрали віцепрезиденткою партії «Альянс лібералів і демократів за Європу». Це європейська партія, в яку входить 70 національних партій, є частиною керівних органів Євросоюзу. Отримання такої посади дає можливість впливати на європейську політику зсередини, – переконує Кравчук.

Крім того, вже зараз в Європі є тренд на залучення українських жінок до своїх партійних структур як маркер підтримки України. 

Як українці у світі можуть стати впливовою політичною силою на користь України в тих країнах, де вони опинилися, чим має займатися Міністерство діаспори і демографії, яке рекомендували створити у Верховній Раді. На ці та інші питання Євгенія Кравчук відповідає у проєкті громадської ініціативи «Голка» – «Мости України».

«Главком» виступає інформаційним партнером проєкту.

Маємо впливати на політику ЄС до вступу України

Чому ви балотувалися і які ви завдання перед собою ставите? Що це дасть для України? 

Спочатку поясню, чому є родини європейських партій і як побудована європейська політика. Депутати в Європарламенті сидять не за національними делегаціями, а за політичними групами. Це як фракції в українському парламенті, які формуються на основі партійних родин. Відповідно АЛДЕ – Альянс лібералів і демократів в Європарламенті – це група Renew. Традиційно у ній сильні французькі позиції, і зараз її очолює представниця Франції Валері Айє. Мабуть найвідоміший представник ліберальної родини – Еммануель Макрон. Але у ній багато інших відомих політиків, наприклад, Кая Калас (колишня прем’єрка Естонії, яка очолить зовнішньополітичну службу ЄС – ред), яка фактично буде другою людиною в Єврокомісії.

Чому важливо, щоб Україна була в керівних органах цих партійних структур? Ми хочемо інтегруватися в ЄС, не чекаючи фінального свистка, а робити це поступово і впливати на європейську політику уже зсередини. Важливо, що це не просто передпокій, а стіл, де приймаються рішення. 

Тому для мене основні пріоритети – зберігати підтримку України. На першому плані питання безпеки, а також боротьби з дезінформацією і відбудова України.

Серед завдань, які ви окреслюєте, – адвокація вступу України до ЄС з особливою увагою до рівномірної участі в цьому процесі всіх соціальних груп, включно з молоддю і жінками. Хто зараз у вашій команді і як ви збираєтеся це реалізовувати?

Ще одна моя посада в міжнародних структурах – голова підкомітету молоді і суспільства майбутнього Комітету культури ПАРЄ. Це дає можливість долучити більше української молоді до співпраці з європейською активною молоддю чи студентськими рухами.

Нещодавно в Страсбурзі провели такий семінар, де запросили кілька десятків активних молодих людей з України і вони обмінювалися своїм унікальним досвідом з молоддю з інших країн. 

Якщо говорити про залучення жінок, це логічно, що вони мають отримати певні бенефіти від відновлення. Мова не тільки про те, що треба побудувати завод і будуть робочі місця. Біля нього мають бути дитячі садочки або інша форма денного догляду, щоб у матері був шанс використати можливості нової роботи, високооплачуваної інвестицій в Україну. Дуже важливо, щоб жінки були активніше залучені до політичного життя. У нас щоразу зростає кількість жінок не тільки в радах різних рівнів, але й серед виконавчої влади. Наші віце-прем'єрки дуже активні і в євроінтеграції, і економічному відновленні. Тому стратегія має врахувати різні соціальні групи.

Але з іншого боку уряд забороняє виїзд депутатів місцевих рад і під удар теж потрапили жінки-депутатки, які фактично є нашим голосом на багатьох міжнародних подіях за кордоном. Як нам у цьому випадку доности наш голос?

Жінки, як і я, виїжджають у відрядження, якщо вони є державними службовцями різних категорій та народними депутатками. Тому цей голос можна доносити, отримавши відповідне відрядження. Я розумію, що є певні проблеми на рівні деяких рад, де просто кажуть, що ви не наші співробітники, тому ми там не можемо вам дати службове відрядження. Але, зрештою, депутатки їздять. Крім того, якщо це приватна поїздка разом з дитиною або до дитини за кордон, то це також дозволено.

Я погоджуюсь, що для деяких депутаток місцевих і особливо районних рад це додало незручностей, але це рішення РНБО про те, що всі, хто має якусь виборчу посаду різних рівнів чи чиновник високого рівня, вони можуть покидати країну у випадку службового відрядження.

Депутатка ВР Євгенія Кравчук та співзасновниця «Голки» Маргарита Ситник

фото громадської ініціативи «Голка»

На виборах до місцевих рад 2020 року серед молодих депутатів опинилося багато родичів, синів, куми, чиновників або політиків. Також пам’ятаємо одіозний випадок, коли син народної депутатки Копанчук зі «Слуги народу», який 22-річний депутатом місцевої ради виїхав за кордон, супроводжуючи батька з інвалідністю і не повернувся. Як уникати «кумівства» і дати шанс розвиватися в європейські політиці не чиїмось родичам, а дійсно талановитій молоді та жінкам?

Це питання вибору людей, які мають дивитися, за кого вони голосують, читати програму, задавати незручні питання кандидатам. Що може зробити держава? Нам треба буде змінювати виборчий кодекс, щоб жінки, які через війну виїхали за кордон рятуючи дітей і не будуть проживати останні п'ять років в Україні, так як це вимагає виборчий кодекс, могли балотуватися.

Щодо чоловіків може бути велика дискусія в парламенті: деякі колеги кажуть, що не можна дискримінувати навіть чоловіків призовного віку, які виїхали легально чи нелегально і сиділи весь цей час в Європі, а потім захочуть приїхати і обратися. Я не вважаю це правильним. 

Або ж це має бути суспільний контроль, що кожному кандидату будуть задавати питання: «А що ти робив між 24 лютого 2022 року і зараз?»

Що мають робити вже зараз ті, хто хоче працювати в ЄС після вступу України? Молодь, наприклад?

По-перше, треба вчити мову. В Євросоюзі є загальноприйнята політика, що кожен громадянин будь-якої країни Євросоюзу має знати навіть не одну іноземну мову, а хоча б дві. У нас в школах дві іноземні мови. Зараз, після прийняття закону про особливий статус англійської мови, буде обов'язково англійська. І плюс одна мова, інша – німецька, французька, іспанська, арабська на вибір.

Друге, наші освітні плани також будуть змінюватись і реформуватись. Вже зараз є багато програм, де молодь може брати участь. Одна з них – обміни, які пропонує Рада Європи. Крім того, зараз при кожному міністерстві створюється молодіжна рада, де можна брати участь і впливати на політику. Така молодіжна рада діє при президентові України і міських радах теж. Треба себе пробувати в різних таких іпостасях.

Українці за кордоном – впливові агенти української політики і адвокації

В інтерв’ю «Мостам України» ексміністр закордонних справ Павло Клімкін говорив, що українці в Європі – це «наш шалений актив на шляху вступу до ЄС», і ми маємо їх активізувати. Чим вони можуть бути корисними і як їх згуртувати? 

Перше, це адвокаційний аспект. Дуже багато українців, які виїхали через повномасштабне вторгнення досі мають регулярні акції на підтримку України. Наприклад, в Португалії українська діаспора щодня з 24 лютого о 17-й робить ланцюг єднання з українськими прапорами на центральній площі Лісабона, не даючи про себе забути.

Багато в чому українці за кордоном можуть допомагати. У тому числі, коли відбуваються виборчі процеси в Європі. Ті, хто довше живе і має громадянство, мають величезний важливий вплив. Наприклад в США дуже чітко враховують різні соціальні групи потенційних виборців і під час президентської кампанії і на виборах конгресменів. Якщо діаспора згуртована, то вона має великий вплив. Навіть зараз на прикладі Пенсильванії – штату, який коливається у підтримці свого кандидата на президентських виборах, багато в чому йде боротьба за голоса діаспори, української чи польської.

Дуже важливо для адвокації інтересів України, щоби країни і національні уряди ЄС підтримали вступ України, дали зброю, гроші і так далі.

На виборах до Європарламенту можна було побачити певний тренд, коли деякі партії брали спеціально українців з українськими паспортами. Законодавством дозволено, щоб вони були номером один чи два в списку. Латвійська партія залучала українку. Вона працює в Європарламенті, в секретаріаті групи Renew. Белійська партія також взяла українку, яка до 2022 року переїхала до Бельгії і дуже асоціює себе з Україною. Це, з одного боку, привернення уваги до партій, особливо в країнах, які підтримують Україну або виступають активно проти росії. Це був додатковий бонус, щоб за них проголосували.

А хто має займатися тим, щоби гуртувати на рівні держави і об’єднання українців і окремих людей, які балотуються у місцеві ради і парламенти, щоб це була діяльність єдиним голосом України?

Зараз цим займаються посольства або консульства в країнах, де вони є. Народні депутати намагаються встановити контакти під час поїздок за кордон. Треба створити міністерство діаспори або повернення, яке б встановлювало або тримало зв'язок з українцями за кордоном. От як з дітьми, які не вчилися в українській школі, а йдуть в перший клас десь за кордоном. Вони не мають жодних зв'язків з Україною, але цей зв'язок треба встановити, бо інакше ми втратимо їхню українську ідентичність і відбудеться асиміляція.

Я дуже сподіваюся, що Кабмін таки створить таке міністерство, яке зможе працювати з різними категоріями українців за кордоном.

Міністерство діаспори і демографії 

Ви входите до комітету, який схвалив створення Міністерства діаспори і демографії. Яке воно має поставити задачі?

Ми дійсно підтримали ідею президента Зеленського, що таке міністерство має бути і рекомендували до розгляду у першому читанні законопроєкт, який зобов'язує Кабмін в трьохмісячний термін таке міністерство створити. Це має бути окреме відомство, яке працюватиме і з українцями за кордоном, а також над програмою повернення українців. 

Працівники цього міністерства мають бути готові постійно їздити у відрядження і перебувати навіть за кордоном. Лунала навіть цілком слушна думка президента, що обов'язково мають бути представництва цього міністерства в країнах, де перебуває найбільша кількість українців. Як мінімум, це Німеччина і Польща.

Величезне навантаження буде на освітню компоненту. Зараз паралельно йде перезавантаження Міжнародної української школи в освітній хаб для різного типу українських центрів за кордоном – заклади освіти, суботні, недільні школи, школи при церквах, гуртки. Їх треба всіх знайти. Вони дуже хочуть, щоб з ними тримали зв'язок. Куди я не приїжджаю, є усюди активні громадяни, яким потрібна інституалізація, допомога в отриманні сертифікатів від України.

Більшості просто потрібна політична підтримка чи посередництво з органами влади країни перебування для допомоги з пільговою орендою на приміщення чи фінансуванням частини зарплат.

Деяким просто потрібно, щоб їх час від часу збирали в зумі і говорили: «Дивіться, в нас зараз такі-то пріоритети, або дивіться, ось ми завантажили такі-то підручники онлайн». Деякі організації, особливо молодіжні, запитують про наративи в контексті боротьби з дезінформації. Люди хочуть бути провідниками меседжів від України. Тобто потрібно, щоби держава допомогла ці містки набудувати.

 Депутатка Верховної Ради Євгенія Кравчук

фото громадської ініціативи «Голка»

Які настрої ви бачите серед українців за кордоном? З яким найбільшим викликом ми можемо стикнутися в їх поверненні чи залученні до допомоги Україні?

Звичайно, що є завжди частина пасіонаріїв і активних громадян, які допомагають і хочуть щось робити. На жаль, таких все-таки меншість, бо більшість намагається просто жити і асимілюються дуже швидко. 

Виклик в тому, що чим довше українці живуть за кордоном, тим вони менше розуміють серйозності ситуації в Україні. Особливо, якщо вони не їздять в Україну в гості чи перевірити будинок. На зустрічі в Португалії, наприклад, більшість питань стосувалися того, «а чи може держава нам платити зарплату, а ми будемо тут щось робити для українців за кордоном». Це в той час, коли держава бореться за виживання, коли прилітають каби, ракети, дрони, і росіяни кілометр за кілометром окуповують все більше землі. 

Я розумію, що людина хоче свій побут облаштувати, щоб знати, де знайти португальського лікаря, як виписати рецепт і так далі, але зараз на кону існування держави і чи буде куди повернутися.

Кожна людина, яка може говорити в країні перебування з тією владою, яка виділяє гроші, тими, хто приймає рішення, що зараз треба допомогти Україні виконувати пункти плану миру, бо інакше ми будемо жити в іншому світі.

Що Україна має починати робити прямо зараз, щоб залучати українців за кордоном для цієї допомоги, а згодом повертати, а українці за кордоном для боротьби України?

Об'єднуватися. Президент говорить, що нам потрібна єдність всередині країни і будь-де, де є українці. Якщо ви проживаєте за кордоном, знайдіть українську організацію, волонтерську, будь-який центр українства, і просто щоб з вами був зв'язок.

Виходьте на зв'язок з консулами, з посольствами, приходьте на заходи, особливо коли якісь є маркерні дати – День незалежності України чи 24 лютого.

Українцям за кордоном варто ходити на зустрічі з місцевими політиками, ставитив питання: «а що ви зробили для підтримки України»? Це питання має бути постійно в фокусі. 

Що Україна має зробити? Забезпечити справедливий мир для України і справедливі умови відновлення. Європейський Союз вже бачить нас як майбутнього члена, але зараз особливо важлива безпекова компонента для України і її можливість існування як держави. 

Маргарита Ситник

Комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи «Голка»