Михайло Гончар: Фірташ нікуди не дівся. Він – перевірений «Газпромом» агент впливу

«Газовий» конфлікт з Росією напередодні опалювального сезону набуває особливого звучання. Питаннями ціни на блакитне паливо для України і стабільності його постачань восени вже традиційно починають переймаються не тільки українці, а й європейці. Минулої п’ятниці у Берліні відбувся черговий раунд тристоронніх газових переговорів між Україною, Росією і ЄС.

Офіційно головним предметом зустрічі у столиці Німеччини мала стати спроба сторін досягти передсудового врегулювання газового спору. Взаємні позови Київ та Москва спрямували навесні цього року до Стокгольмського арбітражу.

Під час зустрічі сторони всерйоз зачепили і питання боргів. За словами єврокомісара з питань енергетики Гюнтера Еттінгера, однією з домовленостей зустрічі стала згода України сплатити Росії до кінця жовтня $2 млрд, це більша частина заборгованості перед «Газпромом» у розмірі $3,1 млрд. Решту $1,1 млрд українська сторона, за словами Еттінгера, має перерахувати до кінця поточного року. Натомість Україна не визнає боргу, називаючи платіж, який зобов’язується виконати, по-інакшому. Мовляв, це буде передплата за газ, який Україна купуватиме за старою ціною у $385 за 1 тис. куб. метрів.

За словами єврокомісара, в разі погашення Україною своїх заборгованостей, почне діяти схема, спільно розроблена ним, міністром енергетики РФ Олександром Новаком і міністром енергетики та вугільної промисловості України Юрієм Проданом. Вона дозволить поставити необхідні Україні для зимового сезону 5 млрд куб. метрів газу за ціною $385 за 1 тис. куб. м на умовах передоплати.

Однак такі домовленості експерти, м’яко кажучи, не поспішають називати успішними. «Я би не називав те, що відбулося у п’ятницю, фіаско переговорному процесу», - заявив президент Центру глобалістики «Стратегія ХXІ», експерт з енергетики Михайло Гончар. За його словами, нині сторони окреслили тільки контури домовленостей, а попереду довгі і виснажливі переговори, які скоріше всього затягнуться до морозів.

В інтерв’ю «Главкому» Михайло Гончар розповів, чому Єврокомісія «плентається в хвості російських газових інтересів», та про те, що дуже скоро ми зможемо стати свідками появи газового посередника, на кшталт «РосУкрЕнерго». Експерт також не виключив, що ключовим гравцем в цій грі знову може стати батько цієї компанії, одіозний Дмитро Фірташ.

Наскільки ефективним для України є результат останніх переговорів у Берліні?

Контур домовленостей окреслено, але різночитання того, що досягнуто, зберігаються. Тому звідси і була відповідна заява єврокомісара Еттінгера про те, що сторони (Україна і Росія) розглянуть досягнуті домовленості відповідно на урядових рівнях і, власне кажучи, отримають відповідні повноваження на погодження і конкретизацію цих домовленостей на наступній зустрічі. Я би не називав те, що відбулося у п’ятницю фіаско переговорному процесу. Ми пригадуємо, що перший тур тристоронніх зустрічей мав аж 6 раундів і ні до чого, зрештою, не призвів. Тому тут сподіватися, що за один раз ці питання будуть вирішені, не доводиться. Так само я не сподіваюся, що остаточної домовленості буде досягнуто навіть під час наступної зустрічі.

«Газпром» і Росія вдалися до демонстрації конструктиву під час переговорів. Це така собі тактична «уловка». Якщо ми поглянемо на тристоронній формат, то віднайдемо один парадокс: сторона, яка в найбільшій ваговій категорії і найбільше може впливати на дві інші, по суті, свою місію провалила. Я маю на увазі Єврокомісію. Якщо на початковому етапі переговорів Єврокомісія в особі Еттінгера відігравала роль такого собі спостерігача, то зараз вона відіграє роль суб’єкта, що плентається в хвості російських інтересів.

Той контур домовленостей, який є на сьогоднішній день, може стати основою до компромісу, можливо, асиметричного компромісу. Для нас важливо не допустити того, щоб ця асиметричність вдарила по нас. Росія не змінила своїх планів влаштувати Третю газову кризу. Натомість вона усе підлаштовує таким чином, щоб потім перевести стрілки, по-перше, на Україну, як це зазвичай буває і, по-друге, аби отримати від європейської сторони те, що їй потрібно. «Газпром» хоче добитися виключення газопроводу OPAL (один з двох проектованих газогонів у Німеччині, який прямує вздовж німецького східного кордону, має з'єднати газогін Північний потік з існуючою мережею газогонів Середньої і Західної Європи – «Главком») з Третього енергопакету (за його положеннями, власниками розташованих на території ЄС магістральних трубопроводів не можуть бути компанії, які займаються видобутком газу – «Главком»), а також отримати згоду на будівництво Південного потоку. Росії потрібно тільки одне – зрив транзиту через Україну.

Обсяг 5 млрд куб. метрів (озвучений урядом обсяг нестачі газу для потреб України для зиму – «Главком») не розписаний з точки зору помісячного графіку постачань з Росії до України. Цей газ має бути поставлений в такий спосіб, щоб він не потрапив в «Луганду» чи «Донбанду», а потрапив до українських споживачів. Тому перед урядом і «Нафтогазом» стоїть завдання деталізації ось цієї контурної домовленості… Не менш важливим є те, як буде рухатися транзитний потік і якими будуть транзитні гарантії Росії щодо руху транзитних потоків до Європи. Треба мати на увазі, що «Газпром» продовжує пресингувати Європейську комісію з тим, щоб негайно отримати від Брюсселя згоду на виключення газопроводу OPAL з під дій Третього енергопакету бодай на півроку. Мовляв, в Україні продовжується політичний хаос, там вибори, там невизначеність, незрозумілість того, що буде взимку, вони будуть красти газ тощо. Тому, мовляв, ви повинні бодай тимчасово погодитися на виняток для OPAL з тим, щоб максимально задіяти Північний потік не колись узимку, а зараз і негайно. Заступник голови «Газпрому» пан Медвєдєв про це говорить відверто. Єврокомісія, на жаль, піддається цьому шантажу з російського боку і вона стоїть на межі ухвалення такого рішення.

Що це означатиме для України?

Росія переключить частину транзитного потоку нашої ГТС на Північний потік. Відповідно, обсяги транзиту впадуть, через що система (українська ГТС) не зможе функціонувати в стабільному режимі. По-перше тому, що буде мало газу, який постачається і незрозумілим буде режим, у якому він постачатиметься (мова про 5 млрд. куб. метрів), до цього додається менша частка транзитного газу.

Далі іде проста двоходова комбінація: «Газпром» звинувачує «Нафтогаз» у крадіжках газу, об’єктивно «Нафтогаз» не зможе підтримувати систему ГТС у функціональному стані, відповідно, російська сторона далі пресингує європейську, вибиваючи від неї згоду і на Південний потік також, максимізуючи транзит в обхід України…

На жаль, найбільш сильний гравець за трикутним столом, тобто Європейська комісія, виявився найбільш вразливим. І це достатньо прикро не тільки для нас, а і для Європи. Ми знаємо, що зараз європейські інститути знаходяться на перехідному етапі, коли міняється склад Європейської комісії… До певної міри там панує управлінський хаос. Якщо ми проаналізуємо деякі висловлення чинного єврокомісара з енергетики Гюнтера Еттінгера, то побачимо, що ціла низка речей, про які він говорив, є дуже сумнівними з точки зору відповідності реаліям.

Він завжди виступав за те, щоб нафтогазові поставки не були включені до переліку санкцій. Це дійсно відбулося, і Росія це позитивно сприйняла. Місяць тому він сказав, що не вважає, що президент Путін зробить енергетичні поставки інструментом своєї політики. Також він висловився про те, що Україна буде красти газ протягом довгої і холодної зими, якщо їй цього газу не вистачатиме... Такі заяви неприпустимі для правника, яким він є, оскільки немає жодного юридичного прецеденту, коли б звинувачення на адресу «Нафтобазу» в крадіжках газу були доведені у судовому порядку…

Я не знаю, у чому причина того, що ми чуємо від нього. Чи в некомпетентності апарату, чи у необізнаності самого єврокомісара, не знаю. В російській енергетичній стратегії ще з 2003 року було записано, що якраз енергоресурси будуть інструментом проведення внутрішньої і зовнішньої політики. Тобто єврокомісар висловлює сподівання, що вони не будуть, але так уже є на сьогоднішній день. Більше того, з формальної точки зору так є уже більше 11 років з часу ухвалення відповідного документу в серпні 2003 року («Енергетична стратегія Росії»)… Звідси і висновки, що Єврокомісія у цих обставинах рятує «Газпром», а зовсім не Євросоюз, не Україну, не енергетичне співтовариство.

Можу навести інший приклад. У 2012 році відбувалося розслідування з приводу антиконкурентної поведінки «Газпрому» на ринках країн Євросоюзу. Це розслідування було завершене у жовтні 2013 року. Це розслідування йшло через директорат з питань конкуренції… Так от, єврокомісар Хоакін Альмунья 4 жовтня 2013 р. (який курував це питання – «Главком») тоді заявив, що європейська влада готова пред’явити «Газпрому» обвинувачення у зловживанні домінуючим положенням у Центральній і Північній Європі і з оцінкою штрафних санкцій у розмірі $15 млрд.

Зараз осінь 2014 року, результатів немає досі. Більше того, за тією неофіційною інформацією, якою я володію, це розслідування зведене нанівець… Як кажуть американські експерти, єврокомісар Еттінгер наполіг, щоб «газове» питання було виключене з переліку санкцій, а єврокомісар Альмунья на тому, що, мовляв, непотрібно далі продовжувати розслідування, оскільки воно може спровокувати «Газпром» на неадекватну поведінку перекриття «газового» крану взимку. Себто така європейська логіка навпаки… Це все стимулює російську сторону в особі «Газпрому» діяти більш жорстко і, зрештою, провчити Європу через Третю газову кризу.

Чому під час «газових» переговорів не розглядається питання повернення Україні об’єктів, які належать «Нафтогазу» в Криму?

На жаль, на початковому етапі українською стороною було допущено серйозну помилку: питання компенсації, чи повернення відчужених у піратський спосіб активів «Нафтогазу» в Криму, активів шельфу Чорного моря не було включено до порядку денного. За наполяганням Європейської комісії, умовно скажемо, «кримське питання» саме в контексті втрат «Нафтогазу» винесено за дужки, мовляв, це не формат цього переговорного процесу. Але якби українська сторона наполягла на його внесенні, то ми би зараз могли мати іншу ситуацію.

Питання заборгованості «Нафтогазу» перед «Газпромом» і питання компенсації повернення активів «Нафтогазу» у Криму на шельфі Чорного моря розглядалося би в площині взаємних компенсацій. Але тепер ми змушені робити все за тим алгоритмом, за тією логікою, яка була нам нав’язана іншими сторонами. Тобто ситуація ще не є програшною для України, але вона близька до цього.

Це означає, що Україні не повернути під свій контроль нафтогазові об’єкти, які залишилися в Криму?

Ні, просто процес (повернення) буде тривалішим. Це розглядатиметься, вирішуватиметься в іншій «пакетній» ув’язці. Відповідно, це може зайняти багато років. Тому що ці вимоги ітимуть в загальному контексті того «пакету», який готується Міністерством юстиції щодо стягнень з боку Росії за незаконне відчуження активів державних компаній в Криму, починаючи з «Укрзалізниці», «Нафтогазу», «Укрпошти» тощо. Але ми бачимо, що минуло вже більше ніж півроку після першої заяви Мін’юсту про можливий обсяг цих претензій, а це понад 1 трлн грн, натомість нічого (окрім заяви) не зроблено. Більше того, складно знайти адекватний міжнародний механізм пред’явлення цих позовів відповідних стягнень.

Тут (якщо би «питання Криму» було включено до пакету «газових» переговорів – «Главком») мало би перспективу більш мобільного вирішення, можливо, не за рік, але і не за 10 років.

За інформацією «Главкома», українська влада» всерйоз розглядає можливість повернення у газові стосунки з Росією посередника. Наскільки це реально, і чи змінить це плани Кремля?

Ці чутки мають підстави. Я недаремно сказав про слабкість позиції Єврокомісії. Росія затягує час (наближається холодний період) з тим, щоб потім сказати, мовляв, є схема, ми її запускаємо. Її можна по-різному назвати, але принципово це буде та сама схема «РосУкраЕнерго», яка була раніше.

Головну роль в посередництві знову гратиме Фірташ?

Один з варіантів – так. Тому що Фірташ нікуди не подівся. Якщо його не екстрадують до США, то він залишається гравцем на ринку, хоча з дещо обмеженими можливостями, але залишається. Він – перевірений «Газпромом» агент впливу, тому краще використати його. Можливі й інші варіанти. В чому ж слабкість Європейської комісії? За цих обставин вона може погодитися на все, на будь-яку схему, аби спокійно пройти зимовий сезон. Тому не можу виключати, що десь там в рукаві кремлівського шулера такий сценарій є. Схеми ці працювали при всіх президентах України. Тому звідси і логіка мислення, а чому вони не мають працювати при цьому президенті?

Українська влада може якось завадити Путіну, який планує знищити нашу ГТС?

Звичайно, може. Я просто кажу про задум інших сторін, де активну роль відіграє Росія, а європейська сторона може просто пасивно погодитися. Зрештою, все залежатиме від того, згодиться, чи не згодиться українська сторона. Тут або буде політична воля (не погодитися на таку схему – «Главком»), або інший підхід: проскочити цю зиму, а там розберемося.

За вашими словами «РосУкрЕнерго-2» – один з варіантів. На появу яких ще варіантів слід очікувати?

Як би не називали посередника, суть одна. Неважливо, чи нова структура реєструватиметься в швейцарському кантоні Цуґ, чи в іншому місці, чи це буде «РосУкрЕнерго», чи «УкрЄвроРосЕнерго», все одно схема та сама. Можуть бути певні варіації. Але потім усе рівно все вилізе. В той же час можна сказати, що схема «РосУкренерго» для Європи і зараз використовується, тільки називається вона «Газпром Швайц» (Швейцарія).

Тобто це абсолютно нормальна практика для Європи?

З точки зору тих суб’єктів, які туди втягнуті, це нормальна практика, вони на тому заробляють. З нашої точки зору, це ненормальна практика. Тому що наявність такого посередника означає, що панує газократія, що просто існують корупційні, нечисті схеми. Такі схеми забезпечують ухвалення певних рішень, які є проблемними з точки зору правил гри, які влаштовані на європейському газовому ринку. Вони, ці схеми, європейські правила руйнують із середини.

Давайте подивимося на роботу цієї схеми. Візьмемо центральноазійський газ. ЄС тривалий час виступав за те, що Росія має забезпечити транзит центральноазійськогогазу через свою територію на ринки Європи. З 2010 року європейська сторона не випустила з цього приводу ні пари з вуст, жодної заяви. Ви нічого не знайдете, щоб вони висловлювалися за свободу транзиту через територію Росії для центральноазійських вуглеводнів. Чому? Та тому, що схема «Газпром Швайц» з’явилася. Ця компанія закуповує обсяги центральноазійського газу і продає його в Європі. Причому по цінах, нижчих за ті, які «Газпром» продає навіть Україні, тобто по $290 за 1 тис. куб. метрів. І це в той час, коли для багатьох європейських країн ціна на газ становить $400 - $410 за 1 тис. куб. метрів, для Німеччини, наприклад, $350 за 1 тис. куб. метрів.

Які європейські уряди є лобістами інтересів «Газпрому»?

Головна проблема у системі, яка сформувалася. В Європі система лібералізованого ринку газу сформувалася протягом реалізації трьох енергопакетів (перший з яких був прийнятий у 1998 р.). Натомість «Газпром» завжди опирався утворенню цієї системи. Він паралельно з існуючою в Європі сформував свою систему, недаремно епіцентром діяльності якої є Швейцарія, не член Європейського союзу. Ця система дозволяє «Газпрому» зберігати свій статус-кво (на енергоринку ЄС – «Главком»).

Все це створює певні протиріччя між правилами конкурентного ринку, які запровадив Європейський союз і правилами преференціального ринку. Через це раніше чи пізніше постане запитання, мовляв, що це за європейські правила гри, де для певних схем існують винятки? Причому цих винятків стає все більше, наприклад, «Південний потік». Європейські правила гри невдовзі можуть нагадувати швейцарський сир, де більше дірок, ніж сиру.

Так звані «ЛНР» і «ДНР» погрожують Україні підключенням до російської газової «труби» напряму. Наскільки є велика вірогідність в такому розвитку подій?

Росія може мати на меті реалізувати на територіях «ЛНР» і «ДНР» Придністровський варіант. Придністров’я отримує левову частку газу, призначеного для Молдови, спалює його, за нього не платить, а борг вішається на Молдову. Таке може бути і в Україні. Але вірогідність запровадження такого сценарію не виглядає високою. Діячі «Лугандії» і «Домбабве» мають спочатку інвентаризувати ту шкоду, яку вони завдали локальним газорозподільним мережам, коли підривалося і знищувалося багато чого. Потім потрібно виконати певний комплекс робіт. Це ж бо не так просто: там відрубав, а там щось приварив. На це потрібні гроші, час, кваліфіковані фахівці. Протягом якогось обмеженого часу там неможна створити автономну енергетичну систему, маю на увазі як електроенергетичну, так і газову.

Але якщо ціла держава Росія ігнорує міжнародні правила, не боячись наражатися на санкції, то чому б «Газпрому» не прокласти ці труби до непідконтрольних Україні територій Донбасу, якщо на те буде політична воля Кремля?

У «Газпрома» одразу виникнуть проблеми. Ця компанія, наприклад, не наважується кримські активи «Нафтогазу» взяти під своє крило. Це ознака того, що вони остерігаються потрапити під санкції. Так, вони направили своїх фахівців (до Криму). Але це фізичні особи, статусу представників, наприклад, «Газпром-Крим» вони не мають, бо це небезпечно.