Адвокат Ілля Новіков: Моїми клієнтами є вбивці і шахраї… А з Медведчуком я ніколи не зустрічався

26 жовтня Надія Савченко несподівано опинилася у Москві. Колишня бранка Путіна відвідала засідання Верховного суду РФ, який розглядав апеляцію на вирок українцям Станіславу Клиху і Миколі Карпюку. Візит екс-полонянки та народного депутата до країни-агресора викликав в Україні резонанс і породив масу чуток. Одні у цій поїздці побачили доказ співпраці депутатки з Кремлем, оскільки російська влада так просто не впустила б до себе людину, яку ще вчора називала вбивцею. Інші – переконались у безстрашності Надії і її щирому бажанні допомогти іншим ув’язненим українцям.

Згодом стало відомо, хто саме допоміг Надії потрапити до Росії...

«Справа Савченко» зробила відомими в Україні трьох російських адвокатів: Миколу Полозова, Марка Фейгіна та Іллю Новікова. Але якщо перші двоє адвокатів після звільнення Надії обмежили контакти з нею, то Ілля Новіков й нині підтримує із Савченко тісний зв’язок. Саме він і допомагав Надії дістатися до Москви. А ще раніше писав тоді ще для ув’язненої депутатки так званий закон Савченко, який прирівняв один день, проведений засудженим у СІЗО, до двох днів у тюрмі. Марк Фейгін таку допомогу свого колеги називав втручанням у справи України, не поділяючи законотворчих поривів Іллі Новікова. Однак ця розбіжність у відносинах адвокатів далеко не ключова в історії конфлікту захисників Савченко.

Розкол у команді трьох адвокатів Надії виник за три місяці до завершення її резонансної справи. Полозов, Фейгін та Новіков посварилися так, що їхні розбірки вилились на публіку. Зранку 31 жовтня адвокат Микола Полозов на своїй сторінці у Facebook розмістив критичний пост на адресу Іллі Новікова, якого звинуватив ледь не у співпраці з Віктором Медведчуком. Аби спростувати обвинувачення, Новіков спеціально прилетів до України для зустрічі з журналістами.

З огляду на те, що і Микола Полозов, і Ілля Новіков продовжують захищати інших українських бранців у російських тюрмах, конфлікт навряд чи сприятиме швидшому визволенню наших громадян. Про це, зокрема, говорить Новіков, який завітав до «Главкома» і виклав свою версію скандалу. Правозахисник розповів про те, як він долучився до «справи Савченко», хто платив гроші за його роботу, про те, що Марк Фейгін заборгував йому значну суму, а також чому росіяни «забракували» українського адвоката Валентину Теличенко, яка також могла долучитись до визволення Надії.

Але почали ми розмову з детективної історії проникнення Надії до Росії. Якщо ще не так давно увесь світ визволяв її з «лап Путіна»...

Як Надії Савченко вдалося перетнути кордон, хто їй допомагав? Ваш колишній колега у «справі Савченко» Марк Фейгін написав, що дозвіл на перетин кордону надала ФСБ Росії. 

Давайте я розповім вам усю історію з початку. Я перебував у Празі на адвокатському зльоті. У мене був нічний літак до Москви, я вже скоро мав вилітати. У цей самий час Надія Савченко їхала на автомобілі з Мінська до Росії з водієм-білорусом, який не знав, хто вона така. Йому сказали, щоб він зробив табличку із написом «Лагутіна» і з нею зустрічав в аеропорту жінку, яку потім мав відвезти до Москви. Востаннє я цією трасою їздив улітку, кордонів там узагалі жодних тоді не було. Тож я виходив з того, що їх ніхто не має зупиняти, але виявилося все інакше.

Тепер правоохоронці на кордоні зупиняють усі фури на цій трасі і багато легкових автомобілів для перевірки. Авто з Надією також пригальмували, подивилися паспорти і сказали, що з українським паспортом потрібно їхати до РФ в об’їзд, через Брянську область. Прикордонники Надію таки впізнали, і почалося…

Уявіть собі, що робиться в голові рядового прикордонника, коли у нього в руках «убивця Савченко», яка чомусь їде до Росії. Хоча у базі її немає, паспорт у неї чистий. Російські прикордонники телефонують начальнику, її заводять до приміщення і зв'язок з нею на якийсь час зникає. Мені телефонує водій: паспорти забрали – він у паніці. Потім мені дзвонить Віра Савченко, питає: «Куди ви поділи мою сестру, що відбувається?» Вся ця історія триває три години. У цей час у мене навіть закрадалися думки: зараз піде «другий сезон» із заголовками «Адвокат Новіков знову посадив Савченко в російську тюрму».

Згодом до них приїхав полковник зі Смоленська, який сказав, що затримувати її не будуть, але й не пропускатимуть. З огляду на це я дав команду водію відвезти Надію до аеропорту в Мінськ. Купив їй квиток до Москви. Сам я прилетів туди о 4-й ранку, а вона – о 7-й в день Апеляційного суду у справі Карпюка-Клиха. Біля літака, як вона розповіла, був ще один контроль паспортів, що нетипово, бо зазвичай між Мінськом і Москвою такого контролю немає.

Вочевидь, це трапилось тому, що у прикордонної служби РФ уже була інформація, що Савченко їде до Москви, і за цей час було прийнято рішення про те, що її пускають. Я їй в аеропорт викликав таксі, на якому вона приїхала до суду. Там було порожньо: лише одна журналістка. Вона, як побачила Надію, «офігіла» і написала у Twitter: тут – Савченко. Потім і я про це написав у Twitter. Ті журналісти, які від самого початку акредитувалися на справу Карпюка і Клиха, прийшли, а ті, кого не повинно там було бути, всі ці кремлівські LifeNews і їм подібні, з’явилися пізніше, на другій годині судового засідання, коли новина про Надію встигла розійтися. Для мене цей момент, що ці «журналісти» не чекали її спочатку, а примчали лише згодом, став маркером того, що рішення впустити Савченко до РФ не проходило через вище політичне керівництво, воно пройшло через «добро» винятково прикордонної служби. От були розмови, що нібито ледь не керівника ФСБ о 7-й ранку з ліжка підняли. Уявіть собі цю ситуацію. Я цьому не вірю.

Відверто кажучи, складно уявити, що навіть керівник ФСБ одноосібно взяв би на себе відповідальність його ухвалити, не отримавши вказівки згори. А що казати про «якихось там» прикордонників…

На мою думку, рішення ухвалювалося на середньому рівні ФСБ. От дивіться, приїхала людина, чиста, якої немає в базі тих, кому в’їзд заборонено. Гадаю, її прізвище в базу і не вносили, просто не встигли. Так от, середній рівень ФСБ не передбачав координації дій з лінією, яка відповідає за пропаганду, тому сигнал (висвітлювати) до жовтої преси напряму не дійшов. Сигнал ці ЗМІ отримали лише тоді, коли Надія вже була у суді і про це почали писати інші.

Після суду я відвіз Надію до посольства України. Коли вона гуляла по Красній площі, її супроводжували люди з посольства. Вже потім, коли ми вечеряли і їхали в аеропорт, до нас причепився якийсь мінівен дуже ФСБшного вигляду. Певно, з метою захистити нас від випадкових ідіотів. Потрібно ж розуміти, як влаштоване життя в Москві: людей щодня накачують по телевізору. Їм два роки втовкмачували, що Савченко – вбивця.

Ви і Надія думали лише про небезпеку нападу чи й повторного арешту? Наскільки ймовірною була небезпека історії «справа Савченко-2»?

Ви мене за ідіота маєте? Так, я дуже боявся, що її можуть затримати чи ще щось з нею станеться. Уперше про її намір поїхати до Москви я почув 11 жовтня, коли був у Страсбурзі. Надія там була як делегат ПАРЄ, я був там з іншою метою – лобіював інтереси В’ячеслава Платона. Тобто кожен з нас був у своїх справах. Але потім ми разом слухали російського опозиціонера Іллю Яшина, якого депутат Володимир Ар’єв запросив прочитати доповідь про вибори в Росії. Коли він завершив його читати, ми із Савченко просто стояли і розмовляли. У присутності Іллі Яшина вона сказала, що збирається поїхати до Москви на засідання у справі Карпюка-Клиха. Я її відмовляв. Але ви здогадуєтесь, як важко її відмовити, якщо вона вже вирішила. Однак я і через сестру намагався на неї вплинути. Віра, здається, чи не єдина людина, яка має вплив на Надію. Так от, я попросив Надію ще раз подумати. Після того, як вона остаточно сказала, що їхатиме, я підказав їй, як це зробити з мінімальним контролем на кордоні. Сам я чудово розумію, що навіть якби вмив руки, неодмінно б відповідав за це, коли б із нею щось сталося. Розумієте, затримати Надію міг будь-який рядовий мент, який вважав би, що його за це нагородять. А далі могло вийти так, що вона вже наручниках...

Як узагалі ви потрапили у «справу Савченко»? Микола Полозов каже, що ви самі дуже просили Марка Фейгіна долучити вас до захисту, ледь не вмовляли.

Це був кінець 2011-го або початок 2012 року. Збирався пул адвокатів, які могли б захищати Леоніда Развожаєва (політв’язень, колишній помічник екс-депута Держдуми РФ Іллі Пономарьова. У липні 2014 року Развожаєва засудили до чотирьох років за організацію масових заворушень на Болотній площі 6 травня 2012 року в Москві. – «Главком»). Там ми зустрілися з Марком уперше. Після цього Фейгін запропонував мені захищати його як клієнта щодо позову, який проти нього подала одна з дівчат з Pussy Riot, а саме Катерина Самуцевич. Спочатку я його захищав, потім Миколу Полозова, потім їх обох, бо сумарно вона подала три позови проти них. Я всі ці позови відбив. Так ми почали співпрацювати спочатку не як адвокати, а як адвокат і клієнти. Але деталі цієї співпраці я не можу розголошувати – вони можуть поскаржитися. Якщо вони самі захочуть, нехай розкажуть.

Що стосується ситуації із Савченко. У нас з Марком були розмови про те, що, може, ми разом візьмемося за якусь справу. Їм була цікава політична фактура, Фейгін більшою мірою політик, бо прийшов в адвокатуру з політики, а мені була цікава українська тематика. У мене мама – українка, для мене все, що відбувалося спочатку на Майдані, потім у Криму, потім на сході України – це особистий біль. До того ж я знаю українську мову, принаймні документи вмію читати. Хоча б міг зрозуміти, що в «листі Порошенка» є орфографічні помилки. Отож у нас на перетині справ політики і України виник інтерес. Перша справа українська – це справа Сенцова, яку взяла команда російського адвоката Дмитра Дінзе. Другою була справа Савченко. Ввечері 9-го чи 10 липня 2014-го, тобто у перший або другий день після оголошення її арештанткою, я подзвонив Фейгіну і кажу: «Марку, ось це історія, яку ми з тобою обговорювали, що ти думаєш?» Він відповів, що не знає, зателефонує пізніше. Я абсолютно точно знаю, що він сам після нашої розмови зателефонував до фонду «Відкритий діалог», організації, у якої головний офіс є в Польщі, а в Україні працює представництво, яке очолює Людмила Козловська. Вони з Фейгіним до цього співпрацювали у справі Мухтара Аблязова. Вони домовилися про співпрацю. Між тим Марк каже, що це фонд до нього сам звернувся, хоча було все з точністю до навпаки.

Водночас у Києві МЗС України отримало вказівку забезпечити Савченко захист. Тоді вона ще не була героїнею, але відомою фігурою – вже так. Вірі Савченко подзвонили з цього фонду, порадили взяти Фейгіна. Він прилетів до Києва і 11-го чи 12-го липня підписав угоду з сестрою Надії. Ми разом дійсно узгоджували, що у нас, у всіх адвокатів, буде єдина політична лінія і я цієї позиції дотримувався до самого кінця, фактично до нашої сварки. Ми разом з Фейгіним вирішили, що і я працюватиму в команді також: ніякого «благав», про що написав Полозов, не було. Це нехай залишиться на їхній совісті. Щойно після підписання угоди з Вірою Савченко Марк Фейгін прилетів до Росії, ми з ним і Полозовим вдруге уклали угоду від імені Савченко. Відтоді почали працювати як команда трьох адвокатів. Перші місяці ми працювали душа в душу, хоча кілька разів мені довелося піти у дечому проти свого бачення ситуації.

Ідемо далі. В Україні історією подання позову до ЄСПЛ мала займатися український адвокат Валентина Теличенко. Однак Фейгін не захотів із нею працювати. Після того, як у нас у Києві відбулася спільна з нею зустріч, у серпні 2014 року, на якій ми підписали меморандум про взаємодію, Микола і Марк полетіли до Москви. Мене вони попросили проговорити з МЗС України нюанси співпраці, якщо Теличенко не дасть відповіді, яка їх влаштує. Йшлося про координацію роботи з Валентиною. (Ілля Новіков відмовився розкривати деталі переговорів команди російських адвокатів із Валентиною Теличенко. – «Главком».) Я так і робив, хоча мені ця історія не подобалася.

Перший дзвіночок щодо напруження взаємин продзвенів в українському МЗС, куди Марк і Микола прилетіли, не повідомивши мені. Це при тому, що напередодні ми з ними зустрічалися в Москві і проговорювали роботу з українським МЗС. Так от, на початку 2015-го вони самі прилетіли до Києва, і я самостійно. Ми зустрілися в МЗС. Я їм дав зрозуміти, що мене не влаштовує такий порядок речей. Адже якщо ми працюємо командою, то маємо знати, хто що робить.

На своїй сторінці у Facebook ваш колишній колега у «справі Савченко» написав гнівний пост з обвинуваченнями на вашу адресу. Вам закидають непрофесійність і співпрацю з Медведчуком. Коли саме у вас виник справжній конфлікт і дійшов точки неповернення?

Я робив усе можливе, аби до завершення «справи Савченко» сам факт, що у нас є конфлікт, не вилився назовні. Думаю, нам це вдалося. Принаймні журналісти, які працювали із самого початку процесу, бачили, як ми поводимося один з одним, розуміли, що щось не так, але вони проявили до цього лояльність, розуміючи, що це може нашкодити «справі Савченко». За це їм дякую. Після звільнення Савченко ситуація могла б залишитися в такому ж стані, але, на жаль, Марк Фейгін пішов в атаку. Після перших скандальних заяв Надії, почали з’являтися коментарі і пости у Facebook про те, що, може, в Надії є «друге дно», вона на когось працює… Марк виступив зі скандальним інтерв’ю, заявивши, що адвокат Новіков у нахабній формі вказує українцям на те¸ що їм робити. Це стосувалося «закону Савченко», який я досі готовий захищати. Це був перший випадок, коли наші розбіжності вилізли назовні. Перед цим була історія з фейковим листом Петра Порошенка, де у вразливому становищі опинилися Марк з Миколою, але я не став їх публічно критикувати. І от зараз, коли ми працюємо у різних справах (я – у справах Карпюка, Клиха, Виговського і Чирнія, Марк – у справі Сущенка, а Микола – у справах Чийгоза і Джемілєва), цей конфлікт знову виліз назовні.

У нашій професії є правило, яке забороняє адвокату коментувати справи, в яких він не бере участі, а також забороняє критикувати дії іншого адвоката. Це правило захищає адвоката від критики з боку колег, воно захищає адвокатську корпорацію, а також захищає від ризику сказати дурість. Якби Марк та Микола дотримувалися написаного в кодексі, нинішньої конфліктної ситуації між нами не було б.

Нас трьох в Україні знають переважно завдяки «справі Савченко». І коли мої колеги розповідають про мою кваліфікацію, про мої зв’язки в Україні і закидають те, що я – агент Медведчука, вони кажуть неправду. Нині Микола Полозов виклав це прямим текстом у Facebook. До цього були лише натяки. Ви їм більше вірите тому, що у них є репутація, яку вони заробили в Україні, захищаючи Надію. Але насправді ця репутація є результатом нашої спільної роботи, у ній є також і моя частка!

Я попросив Надію Савченко дати дозвіл розкрити адвокатську таємницю у цій справі, вона дозволила. Так вийшло, що тривалий час з Миколою і Марком ми працювали без конфлікту, оскільки наші розбіжності стосувалися тільки особистих амбіцій. Марк вважає, що у політичних справах виправдовувальні вироки неможливі і єдиним способом захисту є дія в публічній площині. З цим я погоджуюся. Але з цього не випливає, що захист може собі дозволити нехтувати «домашньою роботою», тобто не вживати всіх заходів для захисту так, якби у нас був справжній суд, справжнє слідство. Тут, в Україні, весь час моєї роботи я шукав нові докази невинуватості Савченко. Марк не вважав це важливим, тому вони з Миколою дозволяли мені діяти на власний розсуд. Якоїсь миті Марк і Микола втратили зв'язок з реальністю. Український адвокат Олександр Плахотнюк працював з Києва, як представник Надії він мав змогу отримувати документи від української сторони і передавати нам. Марк і Микола вважали і вважають досі, що моя робота в Києві зводилася до того, щоби приїхати до Києва, зустрітися з Плахотнюком, забрати у нього документи і привезти їх до Москви. Але це не так, і про це знають журналісти, які висвітлювали цей процес. Вони обіцяли це робити у тому ключі, аби не зашкодити захисту.

Ми посварилися 2 лютого 2015 року. СБУ передала нам записи телефонних розмов Валерія Болотова (першого «глави» самопроголошеної «ЛНР». – «Главком») і Павла Карпова, помічника співробітника адміністрації президента РФ Владислава Суркова, а також аудіо переговорів Ігоря Плотницького (теперішній «глава ЛНР». – «Главком») і одного з його підлеглих командирів. Розуміючи, що цю «прослушку» російський суд не приєднає до матеріалів справи одразу після того, як Надія Савченко дала свої свідчення, я озвучив цю «прослушку» у вигляді клопотання. Розуміючи, що буде відмова у його задоволенні, я взяв собі за правило повністю цитувати той документ, ті переговори, які мали місце. Ці слова (з прослуханих розмов) пролунали в процесі. Після цього Марк почав наполягати, аби того ж вечора я опублікував цю «прослушку», тобто оригінальні файли. У мене була домовленість зі слідчим СБУ, який вів цю справу і якому висловлю велику подяку за допомогу, що я опублікую ці матеріали лише після проведення фоноскопічної експертизи, яка доведе, що голоси на записах відповідають усім цим людям, котрих я назвав. Із цим Марк не погодився. І от тепер Микола Полозов написав грізний пост, в якому виступив з обвинуваченнями на мою адресу. Я пропоную поставити йому і Марку два запитання, які дадуть відповідь на те, чи важливою була робота, яку я роблю. Перше: хто вмовляв приїхати до Росії свідків захисту, які приїжджали давати свідчення на захист Надії, хто їх шукав, на яких умовах і за який рахунок вони приїжджали? Вони не знають відповіді, бо до цього не мають стосунку. Друге запитання: який з доказів захисту у цій справі мав у собі сфальсифіковані дані? Хто вчинив фальсифікацію, коли, для чого і яким чином ми виправили ситуацію до завершення суду? І на це питання вони не знають відповіді.

Про які фальсифікації ідеться?

Коли один адвокат каже, що я працював, а інший каже: ні, це ми працювали, як ви перевірите, не знаючи всієї кухні, хто каже правду? Тому я запропонував поставити їм два запитання. Скоріше за все, вони відмовляться від коментарів під приводом адвокатської таємниці. Не потрібно думати, що в цій історії від початку було якесь фальшиве твердження. Там був доказ, з яким похімічили, хоча я був проти. Оскільки ніхто цього не помітив і не сказав про це, то воно залишилося. Проте я можу говорити, що ми цю маячню виправили. Сказати, що ми засновували якусь зі своїх тез на фальшивих доказах, не можна (Ілля Новіков відмовився деталізувати факт фальсифікації доказів у справі Савченко, запропонувавши звернутися з цим питанням до Фейгіна і Полозова. – «Главком»).

Це сталося до вашого конфлікту з колегами чи після?

Це було під час роботи. Мої колеги ніколи не вникали в тему пошуків доказів, у них пошук залишився в роботі десь за дужками. Якщо збагнуть, що про це краще було б розповісти, будуть молодці. Але вони не знають усіх деталей, а я знаю і зможу це прокоментувати краще, ніж вони.

Микола Полозов закидає вам те, що одразу після того, як ви взялися за справу Савченко, поїхали на Селігер, де взяли участь у роботі організації «Молоді юристи Росії», утвореної Владиславом Сурковим і главою прокремлівської організації «Наші» Василем Якеменком…

Селігер – це такий ліберальний жупел. Селігер – це озеро в Росії, там у режимі туризму з таборами і наметами Кремль вирощував молодняк. Тобто ці хлопчики й дівчата, які входять до прокремлівських організацій, вищим призом для себе вважали отримати влітку путівку у Селігер. У РФ сказати «людина, пов’язана із Сурковим», – це як у вас сказати «людина, пов’язана з Медведчуком». Є така Інна Семенова, на яку ви зможете подивитися 11 листопада на телеканалі ICTV у програмі «Що? Де? Коли?» в Україні». Так от, вона – моя давня знайома по тусовці людей, які грають у цю гру запитань і відповідей. У 2014 році вона працювала у юридичному бюро, яке забезпечувало юридичну частину заходів на Селігері. Я погодився туди приїхати тому, що хотів розповісти про суд присяжних. Оскільки це моя тема, я не відмовляюся від будь-якого приводу публічно виступити на цю тему. Нехай навіть це будуть хлопчики і дівчата з прокремлівських – байдуже. Можливо, виростуть, стануть розумнішими, щось у них відкладеться.

Із Семеновою ви були на нараді у Суркова, про що стверджує Полозов?

Звісно, що ні. Скоріше за все, вони з Марком сіли цього листа авторства Полозова писати і думали, як краще обісрати Новікова. Ну, думають, зрозуміло, згадаємо про «зв'язок з Медведчуком». А довести просто – розмістивши фотографію Новікова поряд з Медведчуком. Хоча зображення моє і Медведчука – це дві різні фотографії, але мессидж же зрозумілий. Вони просто вбивали в пошуківці прізвище Семенова і побачили, що людина з таким прізвищем була на нараді у Суркова. Тому так і написали, не розбираючись. Там ще написали прізвище мого нібито близького приятеля Бруєва (Сергій Бруєв – керівник громадського руху «Молоді юристи Росії»). Але він точно не мій близький приятель. Я його бачив лише кілька разів у житті. Згадується у пості у Facebook і колишній комісар руху «Наші» Сергій Бєлоконєв, який працював у «Росмолоді». Була колись справа, його обвинувачували в якихось грошових нестачах і мене просили сходити з ним на допити три-чотири рази. Його, до речі, так до відповідальності не притягли. Так, я його захищав, я взагалі-то, дуже різних людей захищаю, моїми клієнтами є вбивці, шахраї…

Яку мету переслідують Фейгін і Полозов, звинувачуючи вас?

Я не знаю, яку клятву підписував Полозов, але його лояльність до Фейгіна є абсолютною. Думаю, у будь-якій ситуації він не відступиться від Марка, хоч би куди той пішов, хоч би куди його понесло… Він може сховатися за спини Чийгоза і Джемілєва, тому що вимагати позбавити статусу Полозова в розпал процесу над Чийгозом я не буду. Тобто Микола може писати на мене все, що завгодно, я йому тим самим не відповідатиму.

Вам закидають те, що начебто про вашу діяльність схвально відгукнувся сам Медведчук…

Цікаво. Я ще мушу відповідати за те, хто мене похвалив? А якби мене ІДІЛ похвалив?! Я зараз захищаю в Росії дівчину, яка намагалася втекти жити в ІДІЛ до нареченого. То це означає, що я за ІДІЛ?!

Що стосується Медведчука, то йдеться не про його слова навіть, а про слова його прес-секретаря, який сказав, що Новіков працює як адвокат, а ви, Полозов і Фейгін, займаєтеся дурницями. Це і весь наш із Медведчуком «зв'язок». У мене складається враження, що Медведчук в Україні – це така інфернальна істота з рогами, яка постійно будує підступні плани, але при цьому плани такі, що будь-який селянин з ноутбуком і доступом до інтернету за п’ять хвилин ці плани розбиває. Тобто або він хитрий чорт і в нього є хитрий план, або у нього є план продати українцям Савченко, який не діє, бо українці розуміють цей план. Я з Медведчуком особисто не знайомий, ніколи з ним не зустрічався.

Як цей конфлікт адвокатів може позначитися на захисті Миколи Карпюка і Станіслава Клиха?

Безумовно, на нашій репутації цей конфлікт позначиться негативно, хай би чим завершилася ця історія публічних розбірок. Цей конфлікт вдарить по всіх наших справах.

Одного разу Клих уже заявив, що відмовляється від послуг адвоката Дубровіної. Чи є небезпека того, що цього разу не лише він, а й Карпюк, бачачи конфлікт, відмовляться від ваших послуг?

У клієнта є абсолютне право у будь-якій ситуації відмовитися від адвоката. Враховуючи, що я працюю у цих справах не тільки безплатно, а ще й вкладаю свої гроші, сплачуючи всі видатки й допомагаючи іншим адвокатам, сказати, що я прокидаюся вночі з думкою, що Клих може відмовитися від моїх послуг, я не можу. Карпюк – людина тверда і дуже розумна. В одних претензії до Клиха в тому, що він колишній регіонал, у інших претензії до Карпюка в тому, що той «правосєк». Але я їх двох захищаю тому, що мені просто потрібно їх витягти. Всі претензії, які є до них в українців, самі українці вже вирішать удома, коли Карпюка і Клиха вдасться визволити. Я захищатиму як одного, так і іншого. Якщо хтось з них захоче від мене почути пояснення, я готовий їх надати.

Ви є одним з авторів так званого закону Савченко, за який вас критикує і ваш колега Марк Фейгін, і багато українських політиків. Звідки взялася ідея написати цей закон?

Є Ростислав Кишеня, людина, яка вісім років просиділа у СІЗО. Так от, саме він надіслав до Надії листа, в якому розповів про несправедливість, мовляв, десь рахують день за два термін ув’язнення для тих, хто перебуває в слідчому ізоляторі, а в Україні не рахують. Надія показала цього листа мені і спитала, що я про це думаю. Я сказав, що це дуже добра ідея. Вона попросила переказати колегам у «Батьківщині», що хоче ухвалення в Україні такого закону, що я і зробив. Коли за цей закон проголосували, його підтримали 275 депутатів Ради, жоден з тих, хто був у залі того дня, не виступив проти. Якщо зараз його критикують, то було б справедливо, аби всі депутати розділили відповідальність за його ухвалення, а не тільки Надія. Так чи інакше, я вважаю, що це правильний закон. Розумієте, ті люди, які одразу вийшли на волю після того, як він почав діяти, – це разова акція. Був перехідний період, коли багатьом перерахували терміни, внаслідок чого виникла хвиля звільнень. Тепер слідчий, який вестиме справу, буде розуміти, що краще не зволікати, розуміючи, що своїм затягуванням він може полегшити долю, наприклад, справжньому вбивці.

Хто фінансував вашу роботу у справі Савченко? В одному з попередніх інтерв’ю «Главкому» ви розповідали, що на певному етапі це робила «Батьківщина», яка потім припинила це робити.

Спочатку платив «Відкритий діалог», платив дуже скромну суму – по 2,5 тисячі доларів на місяць кожному адвокату. Платили через Фейгіна. Потім платила «Батьківщина», цифра ця збереглася. Я б не взявся за справу такої трудомісткості в Росії, вимагав би набагато більшого фінансування. Але саме цю справу я б і безплатно взявся вести, бо вона обіцяла бути мегацікавою, мегазначущою з адвокатської точки зору. Спочатку ці гроші, які нам платили, компенсували видатки. Коли справа розглядалася тільки у Москві, непотрібно було літати до Воронежа, цих грошей вистачало. Але коли з серпня 2015-го видатки припинили компенсувати і потрібно було щотижня літати у Донецьк Ростовської області, жити там, нести всі видатки самостійно, оплачувати експертизи, з того часу я витратив тисяч 20 доларів. З них 10 тисяч Марк Фейгін мені не заплатив. Це відбулося після того, як у нас стався конфлікт. Марк і Микола завжди говорять однаково. Вони сказали, що посварилися з Новіковим у грудні 2015-го. Але чому в грудні, якщо, як я вже казав, конфлікт став публічним на початку лютого 2016-го? Потім я зрозумів, чому вони так сказали. З грудня Марк мені не заплатив жодного центу.

Чому ви не добиваєтеся виплати заробленого?

Я припускаю, що Марк думав: якщо припинить мені платити, то я ображуся і вийду сам зі справи. Враховуючи, що я працював у мінус, мені це було смішно. Я тоді їм сказав: гаразд, я працюю сам, свідків привожу сам, експертизи сплачую сам. Ось так і працювали.

Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»