Адвокат Ілля Новіков: Справа Карпюка і Клиха неприємна чеченцям і Кадирову особисто

В Україні небезпідставно вважають визволення Надії Савченко успіхом. Однак окрім неї в катівнях російських тюрем і досі залишаються понад два десятки українців, яких вважають політичними в’язнями. Найвідоміші бранці - Олег Сенцов, Олександр Костенко, Ахтем Чийгоз, Олександр Кольченко, Геннадій Афанасьєв, Станіслав Клих і Микола Карпюк . Останніх двох обвинувачують у тому, що вони в 1994-1995 роках нібито брали участь у війні в Чечні.

Адвокат Ілля Новіков разом із колегами Марком Фейгіним і Миколою Полозовим захищав Надію Савченко, а одразу після завершення справи вилетів до Грозного, де тепер захищає Миколу Карпюка. В інтерв’ю «Главкому» російський правник розповів про шанси оскаржити обвинувальний вирок Миколи Карпюка і Станіслава Клиха, уточнив, як він допомагатиме депутату Надії Савченко в парламентській роботі, а також розкрив секрет того, як йому за дуже короткий термін удалося опанувати українську мову.

Суд у Грозному засудив Миколу Карпюка до 22,5 років позбавлення волі, а Станіслава Клиха - до 20 років. Яка ймовірність, що в апеляційному суді вдасться оскаржити цей вирок?

Порівняно з іншими українськими справами, де, як відомо, усі апеляції давали рівно нульовий результат, де із самого початку потрібно було розуміти, до чого все йде і чим усе закінчиться, тут є шанси.

У чому особливість справи?

Особливість у тому, що це був суд присяжних. Хоча не кажу, що цей факт може радикально вплинути.

У суді присяжних помилки судді, яких він припускається у процесі, неможливо приховати. В КПК Росії йдеться про те, як суддя має поводитися з присяжними, що він повинен їм казати, а чого говорити не повинен тощо. Об’їхати цю тему буде складніше у випадку суду присяжних, на відміну від звичайного суду, під час винесення вироку на якому суд нібито веде бесіду сам із собою, де суддя каже, що вважає доведеним те чи інше.

Під час суду присяжних завданням судді було забезпечити певні ввідні для присяжних. Якщо він цього не зробив, то вирок незаконний, хоч якими би правильними його доводи не були. Тому, враховуючи ту кількість помилок, які наробив наш суддя... Усе ж таки потрібно було докласти трішки більше зусиль заради права, ніж вони звикли. Подивимося, як воно буде. На мій погляд, вирок вони не змінять, залишать чинним. Але спробувати слід.      

Ви казали, що до останнього моменту були впевнені в тому, що у присяжних вистачить твердості винести виправдувальний вирок. Які були підстави для такої впевненості й чому сподівання не справдилися?

Я не казав про впевненість, у мене була лише надія й бажання максимально відпрацювати всі шанси в цій площині, щоби потім не докоряти собі в тому, що ми не скористалися цими шансами. Ось на чому засновувалася моя надія. Та справа, яка стосувалася подій у Чечні 1994 року, є вкрай неприємною для всіх жителів Чечні, тому що вони знають, хто там бував, а хто – ні. Вони розуміли, що ця справа фальшива. У мене було відчуття раніше, залишається й досі, що ця справа неприємна і Кадирову особисто. Тому що Кадиров там якраз воював, на відміну від Карпюка і Клиха. Кадиров знає, що там відбувалося. Він знає, хто там був з українців, а кого не було. І ця справа народилася не в Чеченському слідчому комітеті, а у Слідчому комітеті Росії з Північного Кавказу. А це зовсім інша структура. За цю справу особисто вписався Бастрикін (Олександр Бастрикін – глава Слідчого комітету РФ – «Главком»).

Якщо Кадиров настільки обізнаний у темі, чи не було у вас такої зухвалої думки запропонувати залучити його до справи як свідка?

Це абсолютно нереалістичний варіант. Я працюю тільки з реальними шансами. Реальний шанс полягав у тому, що Кадиров розглядатиме це як те, що йому надіслали справу, яку було започатковано абсолютно сторонніми слідчими, а тепер руками чеченців вони вирішують свої кар’єрні питання, тобто хочуть заробити зірочки за рахунок присяжних, що було б неприйнятним. Був шанс, що Кадирову це не сподобається настільки, що він свій авторитет, який у нього є в республіці, кине на шальки терезів, що спрацює на нашу користь. Але цього не сталося, дива не трапилося.

Після звільнення Савченко чи збільшиться громадська увага до справ Клиха, Карпюка, Афанасьєва, Сенцова й Кольченка?

Так, вона вже збільшилася. Тому, що перед собою таке завдання поставила сама Надія. Вона цим буде займатися. Не знаю, чи призначать її формально цю справу курувати, але вона в будь-якому випадку ідеальний спікер і вона не дасть цю тему забути. Тим паче вона вже сказала, що перше, що зробить після того як прийде в Раду, це своїми руками зніме плакат Free Надія Савченко з трибуни Ради й повісить туди Free Карпюк, Free Сенцов і всі інші.

А чому такої уваги до цих справ не було раніше, коли «справа Савченко» практично не сходила з телеекранів?

Ви собі уявляєте, як відбуваються засідання судів? Щодо справи Надії, то винятково високий статус цієї справи дозволяв мати по 1-2 журналісти всередині процесу, коли відбувалися читання паперів. Це по-перше. По-друге, ми не намагалися привертати увагу до цієї справи всередині Росії, розуміючи, що підтримка українців у нас і так є. Про Карпюка, слава Богу, не забудуть, є кому про нього нагадати. А зайва увага в Росії здатна тільки підвищити ціну питання і зменшити ті невеликі шанси, які в нас були.

Тепер ці справи стануть більш публічними, але наскільки підніметься їх значущість?

Думаю, що ціна питання до тієї міри, якою вона була у випадку з Надією, не підніметься. Карпюк і Клих у будь-якому випадку будуть обговорюватися в складі списку. У цих справах не буде особистої закомплексованості Путіна, пов’язаної з тим, що його два роки через коліно уламували відпустити жінку. Карпюк і Клих для Росії – це робочий матеріал. Їхня місія полягала в тому, щоби стати сходинкою політичного заочного процесу над Яценюком. Тепер уже зрозуміло, що цього процесу не буде. Бо це Бастрикін такий сміливий був, що не боявся постати дурнем і привселюдно заявити, що Яценюк воював у Чечні. Зрозуміло, що в нинішній конфігурації добивати тему, для котрої все це починалося, і намагатися заочно засудити Яценюка ніхто не буде. Тому, думаю, що справа піде в архів, Карпюк і Клих у російських координатах приєднаються до того широкого списку, який є нині, там, де Сенцов, там же, де Виговський (Валентин Виговський - підприємець із Криму, якому інкримінують нелегальну банківську діяльність і шпигунство, – «Главком»), там же, де Сергій Литвинов.

Ще в листопаді 2015-го року в інтерв’ю «Главкому» адвокат Марина Дубровіна говорила про необхідність сприяння України у звільненні обвинувачених у Росії громадян. Однак, за словами Олени Карпюк (дружини Миколи Карпюка), родичі засуджених не ведуть діалог з українською владою. Чому наша влада пасивна?

У чому може полягати такий діалог?

Ваші колеги закидали українській стороні, Генпрокуратурі, іншим силовим органам ненадання матеріалів, які могли би свідчити про непричетність українців. Мова про документи, які могли би бути корисними для справи. 

Та співпраця, якої ми не мали спочатку, але таки отримали згодом, полягала в отриманні доказів. Наприклад, нам потрібно було отримати такий примітивний документ, як копія залікової книжки Станіслава Клиха на підтвердження того, що він складав сесію у 1994 році. У ній було видно, що 27 грудня був залік з історії, а 31-го йому вже потрібно було бути в Чечні і стріляти по російських солдатах. Була маса питань, для вирішення яких нам дійсно було потрібно сприяння і ГПУ, і МВС, і МЗС, і СБУ тощо. Після наради 9-го листопада минулого року в Києві ми ці матеріали отримали. Що стосується стану справ сьогодні, то після рішення суду ця історія (справа Карпюка і Клиха) стає більш лінійною, тобто тепер менше факторів нам потрібно враховувати в роботі. Скажу так, що на даний момент тих матеріалів, які нам надали українські міністерства й відомства, вистачає. Я впевнений, що до списку, який буде обговорюватися, Карпюк і Клих будуть включені на високих позиціях, вищих, ніж до вироку.

В інтерв’ю «Эху Москвы» ви називали прізвища фотокореспондента Єфрема Лукацького і політика Ігора Мазура, які були в Чечні й могли би свідчити в суді. Чому їх не залучили до справи?

Нікого з них я не став запрошувати на суд. Потрібно розуміти, що російський суд у багатьох випадках, як тепер з’ясувалося, - це гра у своєрідний шанс. Якщо у справі Савченко нам потрібно було показати безпідставність обвинувачень, то, з огляду на іншу ситуацію, у справі Карпюка і Клиха це зробити неможливо. Я б не став у жодному разі ризикувати свободою Мазура чи Лукацького заради якихось примарних дивідендів. Нехай вони живуть в Україні, нехай дають інтерв’ю,  викладають ці події, щоб вірогідність сказаного можна було потім перевірити в інший спосіб. Це тема для журналістського розслідування, але не для очного суду в Росії. У Росію на суд я нікого не кликав і зараз розумію, що правильно зробив.

Чи бачилися Станіслав і Микола зі своїми рідними, чи були принаймні спроби, аби вони зустрілися?

Приїздила мама Станіслава Клиха. Що стосується Олени Карпюк, то враховуючи те, що її чоловіка ламали, погрожуючи викрасти її та сина й посадити поряд із Миколою в Росії, думаю, що їй не потрібно тут перебувати. Я влаштував для Миколи контрабандою телефонну розмову з дружиною та сином Тарасом. Це поки що все.

Офіційно Путін помилував Савченко на прохання родичів загиблих російських журналістів. Хто просив помилувати Єрофєєва й Алєксандрова?

Я не чув, щоби Ангела Меркель і Барак Обама були родичами Корнелюка й Волошина (співробітники ВГТРК Ігор Корнелюк і Антон Волошин, які загинули на Донбасі в 2014 році. За версією російського правосуддя, через Надію Савченко, - «Главком»). Порошенко такого теж не казав. Відповідно до російського законодавства немає жодної необхідності, щоби прохання про помилування взагалі було. У Конституції РФ у президента є повноваження помилувати. Крапка. От згідно із цим він може помилувати кого хоче, а кого не схоче - ні.

Із моменту коли засудили Ходорковського було запущено таку легенду, що начебто без визнання провини, без каяття, без відповідної заяви президент не може помилувати. Але насправді це не так. Надію Савченко дуже наполегливо підштовхували до того, щоби вона підписала прохання про помилування. Мовляв, без цього ми тебе не відпустимо. І нам, її адвокатам, заборонили щось таке підписувати від її імені. І коли Росія вже постала перед необхідністю щось робити,  відпускати її, придумали такий от спосіб, що це начебто було зроблено (помилування - ред.) на прохання родичів загиблих росіян. Я не вірю, що це було щирим проханням родичів. Думаю, що їм просто зателефонували і сказали, щоб вони попросили, і вони це зробили. Тобто це (звільнення Савченко ред.) ніяк не пов’язано ні з ідеєю гуманності, ні з ідеєю прощення, простягненої руки миру тощо. Це просто така угода. Як на мене, усе дуже добре читалося.

Радник глави СБУ Юрій Тандіт казав про те, що Кремль як один із бонусів вимагав за Надію Савченко коридор із Донбасу через Херсонщину до Криму.

Я про це нічого не знаю. Зараз ви мене намагаєтеся втягнути не в мою сферу. Хто з українського боку вповноважений це обговорювати, нехай це роблять. Мене як адвоката цікавить доля конкретної людини.

Судово-медична експертиза виявила на тілі Миколи Карпюка 19 рубців, медики зафіксували також застосування електричного струму. Чи знаєте прізвища людей, які причетні до тортур, чи можна їх притягнути до відповідальності?

Прізвища катів ми, звичайно, не знаємо, тому що вони не представлялися. Але за словами Миколи Карпюка, слідчий, який складав основні папери на першому етапі - Курбанов, - є тією людиною, яка знала, що тортури застосовуються, бо цей слідчий сидів у сусідній кімнаті, коли це відбувалося. Тож я можу назвати тільки це прізвище, спираючись винятково на слова Миколи. Звісно, що мине час, проводитимуться більш глибокі розслідування цієї історії, але наразі ми маємо тільки це.

Суддя Вахіт Ісмаїлов може позбавити статусу двох ваших колег, Доку Іцлаєва і Марину Дубровіну. Наскільки велика така ймовірність і які наслідки цього рішення можуть бути для підзахисних?

Я вже сповістив про цю ситуацію Генрі Рєзніка, який у Федеральній палаті адвокатів є головою комісії щодо захисту професійних прав адвокатів. Будучи представником Асоціації адвокатів України в Росії, тобто органу такого ж рівня, я маю можливість безпосередньо його інформувати. Думаю, що й російське, й українське співтовариство адвокатів, використовуючи свій моральний авторитет, зможуть заступитися за наших колег. Більше того, знаючи цього суддю, спостерігаючи за його манерою ведення процесу, упевнений, що якщо би я брав участь у більшій кількості засідань, то таке ж уявлення було б у нього й щодо мене. Це не Марина Дубровіна і Доку Іцлаєв погані адвокати і якось порушували свої обов’язки, це проблема судді. Тобто проблема людини, яка, як мені здається, дуже невпевнена в собі. Він вважає нормальним підвищувати голос на учасників процесу, перебивати, переривати, робити зауваження на рівному місці. Усі питання до нього.

Марина і Доку винесли на своїх плечах левову частку цього процесу. Весь час, із жовтня до квітня мене в цьому процесі не було. Усю роботу вони проводили вдвох. При тому, що на відміну від ситуації з Надією Савченко, де ми могли хоча би заміняти один одного, де присутності одного захисника було достатньо для ведення процесу, у цих справах і Марина, і Доку змушені були бути присутніми 100% часу, оскільки суд не дозволив узяти їм перехресний захист. Якби когось із них не було хоча б на одному засіданні, то це означало би, що його підзахисний не забезпечений захистом і треба було би шукати нового захисника. А так, вони героїчно витримали цей іспит, адвокати дуже активно обстоювали права своїх підзахисних. Як визнання їхньої активної роботи суд ухвалив от таку постанову. На поганих адвокатів такого ніколи не роблять.

Як можете оцінити роль Віктора Медведчука у визволенні Савченко? Чи може ця людина допомогти у визволенні інших українців, які перебувають у російських тюрмах?

У мене немає конкретних фактів його ролі, аби давати оцінку. Краще зверніться за відповіддю на це питання до людей, які знають більше. Те, що знаю я, належить до категорії чуток.

В одному з інтерв’ю ви казали, що працюватимете над законопроектом Надії Савченко про суд присяжних. Коли слід очікувати завершення роботи над документом?

Я поки що не буду це анонсувати. Думаю, спочатку відбудеться презентація концепції цього проекту, на якій я представлю всіх, хто писав перший варіант проекту закону. Технологія роботи така, що перший варіант завжди має писати маленька група, а друге й подальші обговорення можуть бути широкими. Орієнтовно документ буде готовий улітку: червень або липень.

Не секрет, що роботу адвокатів, які захищали Надію Савченко, оплачувала «Батьківщина», а хто фінансуватиме роботу над цим законопроектом, про який ви говорите?

Щодо секрету чи не секрету, це дивний підхід. Із грудня минулого року я жодної копійки за свою роботу не отримав, навіть власні кошти не відшкодував. Мені допомагають деякі друзі, які не мають жодного стосунку до цієї ситуації. Будь-який українець має право очікувати на допомогу від будь-якого іншого українця, який опинився в подібній ситуації, це нормально. Якщо «Батьківщина» погодиться, або якась інша партія погодиться фінансувати нашу роботу, буде добре. Але я не анонсую ніякого збору пожертвувань, ніякого краудфандингу. Те, що я роблю, -  це винятково адвокатська робота.

Ваш колега Марк Фейгін на одній із прес-конференцій зізнався, що із здивуванням дізнався про те, що ви мали стосунок до розробки так званого «закону Савченко», і виступає проти законотворчості у в'язниці. Це єдина розбіжність між вами?

Це не його справа, вона його абсолютно не стосується. Щодо розбіжностей, то ця розбіжність була не єдиною.

Які ще були?

Послухайте, у нас були проблеми, які могли би зашкодити справі, якщо би вони вийшли на поверхню. Зараз, слава Богу, справа успішно завершилася, я схиляюся залишити це для історії. У нас всіх була спільна мета і ми її досягли.

Скориставшись так званим «законом Савченко» , деякі засуджені за важкі злочини вже вийшли на волю. Виходить так, що цим актом гуманізму ви допомогли не тільки тим, хто вчинив неважкі злочини, але й тим, хто ґвалтував і вбивав, як, наприклад, колишньому народному депутату Віктору Лозинському…

«Закон Савченко» - це абсолютно правильний закон, який обов'язково потрібно було прийняти, і причини, за якими його було ухвалено, нікуди не ділись. Річ аж ніяк не в гуманізмі. Він серед наших резонів був на третьому місці. На першому - справедливість, чесність. День у СІЗО і день у колонії не рівнозначні. Усі, хто проходив через цю систему, знають це. СІЗО - це чотири сирі стіни та година прогулянки на добу. Це набагато сильніше шкодить здоров'ю. Кримінальний кодекс установлює зарахування термінів ув'язнення в дні перебування в колонії. А далі вже кому як пощастить - хто проведе в СІЗО півроку, а хто три. Такої лотереї не повинно бути, це просто несправедливо. Можна, мабуть, сперечатися про те, чи треба вважати день у СІЗО за два дні в колонії, або за півтора, або за 3,62 - зрозуміло, що будь-яка цифра буде умовною. Друга причина - підбадьорити слідчих, які раніше могли роками неспішно розслідувати справи, маринуючи людей у камерах. Тепер за ними більш пильний контроль. Вони змушені працювати швидше. І тільки потім - гуманізм.

Ми з Надією із самого початку розуміли, що неминуче буде таке, що рецидивіст, який вийде за цим законом, знову може когось убити, і нас у цьому звинуватять. Це було неминуче. І все одно закон варто було прийняти. День у СІЗО не дорівнює дню на зоні! Жити з нечесним законом не можна. Цей поріг треба переступити один раз, Україна його переступила. Тепер треба не озиратися назад і не пробувати повернути все як було до того. Ви хочете, щоб закоренілі вбивці не поверталися на волю? Чудово! Я також цього хочу, всі хочуть. Тільки для цього міняти треба не «закон Савченко», а терміни за вбивство. У вас в КК України зараз до 15 років максимум або довічне, яке дається зрідка й з великими обмеженнями. Може, треба зробити 30? Або 40? Чому ніхто не обговорює це?

В Україні є люди, які піддають сумніву депутатство Савченко, оскільки, згідно з Конституцією і законом про статус народного депутата, народний обранець припиняє таким бути після того, як обвинувальний вирок набрав чинності.

А хіба вирок, ухвалений російським судом, визнали в Україні? Ні. Тоді в чому проблема?

Чи погрожували вам під час роботи із Савченко?

Ні. Реальних серйозних загроз, які би змушували боятися за своє життя, не було. Те, що в Росії проти адвокатів відкривають кримінальні справи – це і так нормальна частина адвокатської роботи, нормальний ризик. Але в моєму випадку тиску не було.

Зараз Надія вийшла із в'язниці, і всі побачили, що вона курить. Але як поєднується куріння з голодуванням, яке вона вела тривалий час? Хіба це сумісні речі?

А чому несумісні? При мені вона ніколи в тюрмі не курила з тієї простої причини, що не можна курити у слідчому кабінеті, тобто там, де зустрічаються адвокат із підзахисним. Я думаю, що вона не кидала курити, але все ж таки краще спитайте її. 

Розкажіть, як ви вивчили українську мову і скільки часу вам знадобилося для того, аби опанувати її на такому високому рівні?

Читати я навчився доволі давно. Головне - це практика. Потрібно просто брати й говорити. Спочатку з великою кількістю помилок, потім їх стає менше, тобто спочатку погано виходить, а потім усе краще і краще. Якихось нових технологій вивчення мови я не знаю.

Чи є хороше володіння українською мовою підставою припускати, що свою адвокатську роботу ви продовжите в Україні?

Фактично свою адвокатську кар’єру я і так продовжую в Україні, оскільки я є українським адвокатом, включеним до Єдиного реєстру адвокатів України. Що стосується переїзду, то час покаже, не будемо гадати. Поки що маю незавершені справи українців, які я веду в Росії.