«Це не у Польщі загострення історичних питань пов'язують з виборами, а в Україні»

«Ми проговорили майже півтори години, але все одно в новинах буде лише про історію і Бандеру», - констатував Бартош Ціхоцький після запису цього інтерв’ю. Відверто кажучи, «Главком» не планував на цьому робити головний акцент. Бо зараз є десятки нових спільних викликів – від «Північного потоку – 2» до пандемії коронавірусу та проблем наших заробітчан у Польщі.

Та коли ми отримали текст після авторизації посольства, з нього викреслили майже весь блок питань, які стосувалися стану українсько-польського історичного діаологу. Мовляв, у нинішньому вигляді «історичні питання здомінували інтерв’ю».

Три доби переговорів не дали жодних компромісів, хоч раніше пан Ціхоцький (історик за фахом) на ці теми активно і багато говорив, в тому числі і в прес-центрі «Главкома.

Тому наші читачі, на жаль, не зможуть прочитати відповіді посла Ціхоцького на всі запитання, які були йому озвучені. Це виглядає дещо дивним і з огляду на те, що Посольство Польщі було лідером за рейтингом публічної дипломатії минулого року.

З іншої сторони, це підтверджує тезу, що історичні питання перейшли з публічної площини у якусь підкилимну. І вони нікуди не ділися, їх не залишили історикам, а лише відклали у стіл, аби в якийсь час знову звідти дістати. Зрозуміло одне: польська влада очікує від президента Зеленського, що він «підкоригує» українське законодавство щодо героїзації вояків УПА та Степана Бандери. Чи ризикне Зеленський запустити таку дискусію в українському суспільстві? Питання відкрите.

Разом з тим Польща є одним з найближчих союзників України в боротьбі з російською агресією. І від її позиції залежить, чи матимемо ми переважну підтримку у Європейському Союзі та в НАТО, оскільки в обох організаціях польські політики часто виступають щирими промоутерами України. Про це – у головній частині цього інтерв’ю.

«Обурює, що «Північний потік-2» реалізується під час збройної агресії проти Грузії і проти України»

Сьогодні Україну і Польщу об’єднує єдиний фронт боротьби проти російсько-німецького проєкту газогону «Північний потік-2». Голова Бюро міжнародної політики в Канцелярії президента Кшиштоф Щерський назвав позицію США щодо газогону непослідовною, оскільки Вашингтон відмовився від введення додаткових санкцій щодо учасників цього проєкту. Чи проводить Польща додаткові консультації з Німеччиною щодо цього?

Ми всі вважаємо, що «Північний потік-2» – не комерційний проєкт, а геополітичний. Наслідки його реалізації для безпеки регіону будуть дуже шкідливими. Росія протягом 30 років використовувала енергетичні інструменти для досягнення політичних цілей. Тобто, було би наївним вважати, що після того, як Росія візьме до своїх рук такий потужний інструмент як «Північний потік-2», не буде використовувати його задля досягнення політичної мети.

Особливо обурює те, що цей проєкт реалізується під час збройної агресії проти Грузії і проти України. Ми маємо розуміти, що грошові прибутки, які вони отримуватимуть від «Північного потоку-2» підуть не на реформи, зростання інвестицій, торгівлю, а на ракети, танки, кораблі, які приносять смерті для сусідів Росії.

Ми плануємо і надалі працювати у тому напрямку, щоби переконати наших союзників, зокрема Німеччину і США, що реалізацію цього проєкту потрібно затримати.

Що стосується Польщі, то ми паралельно працюємо над диверсифікацією джерел постачання газу задля того, щоби не бути залежним від країни-постачальника, для якої газ - не просто товар торгівлі. У нас є успіхи в цьому напрямку, в недалекому майбутньому ми станемо повністю незалежними від газопостачання «Газпрому». І якщо буде зацікавленість з боку України, ми готові допомогти вашій країні теж бути незалежними від «Газпрому». Мені здається, це безальтернативний варіант, оскільки у Росії немає настільки багато газу, щоби продавати його через газопровід, який проходить по території України, якщо запрацює «Північний потік-2».

В Україні можна почути, що втрати від відсутності транзиту становитимуть понад $5 млрд на рік. А яких збитків завдасть добудова «Північного потоку-2» для Польщі?

Для нас втрат не буде, бо ми побудували LNG-термінали (термінали з отримання та регазифікації зрідженого газу - Главком) і будуємо Baltic Pipe (газопровід з Норвегії до Польщі). До того ж від транзиту ми отримували невеликі кошти. Ми завжди захищаємося від політичного шантажу. Щодо негативних наслідків для вас в разі запуску «Північного потоку - 2», то маєте їх підрахувати точно. Можливо, вже зараз потрібно розпочати реальну роботу з Польщею та іншими країнами, щоби в майбутньому уберегтися від такого шантажу.

ЄС" width="1621" height="1080" itemprop="image" />Бартош Ціхоцькі: Упевнений, що український уряд розуміє, що декларації не можуть замінити реформи і реалізацію домовленостей між Україною і ЄС

«Головний виклик сьогодні – це якщо ми погодимося, що постійний член Ради безпеки ООН може топтати міжнародне право»

У 2014 році вторгнення Росії в Україну багато хто порівнював із вторгненням Німеччини до Польщі у 1939 році. Зараз, коли на кордонах з Україною перебуває велике скупчення російських військ, чи вбачає Польща у цьому додаткові загрози? Тоді Європа не зупинила гітлерівську Німеччину. Чи може бути зараз так само, коли агресія Росії буде розповсюджуватися на території країн Балтії, Польщі? Чи статус країни-члена НАТО убезпечує вас від потенційного нападу?

Перш за все, я не вважаю коректними такі порівняння. Те, що почалося у 1939 році, те, що закінчилося Голокостом, що було спрямоване на знищення польської і не тільки нації – це все ж таки не те, що відбувається сьогодні. При всій повазі до жертв сьогоднішньої трагедії, до якої призвели дії Росії.

Головний виклик сьогодні – це якщо ми погодимося, що постійний член Ради безпеки ООН, ядерна супердержава може топтати міжнародне право. А якщо погодимося, вона робитиме це і надалі. Нагадаю слова президента Леха Качинського у Тбілісі у 2008 році: «Сьогодні Грузія, потім Україна, потім країни Балтії, а потім, можливо, і Польща». Коли започатковували ООН після Другої світової війни та ОБСЄ у 70-х роках, ми всі домовлялися, що для вирішення міжнародних конфліктів не застосовуватимемо зброю, не шантажуватимемо її використанням, будемо з повагою ставитися до суверенітету і територіальної цілісності держав. До цього потрібно повернутися.

На вашу думку, яка була кінцева мета у суттєвому збільшенні військового контингенту Росії біля кордонів України?

З’ясовувати, аналізувати те, яка у Росії була мета – це не головне. Головне, що Росія не має робити цього (накопичувати велику кількість військ на кордоні з Україною – «Главком»). Бо такі дії не сприяють довірі і співпраці у Європі.

Зрозуміло, що Росія хоче досягнути політичної мети. На це вказують кроки, які вона уже зробила у 2014 році. Маю на увазі – бажання дотиснути конституційні зміни в Україні, фактичну федералізацію України, щоби деякі території на Донбасі мали право вето на зовнішньополітичні прагнення центральної влади та проведення внутрішніх реформ. Найгірше те, що Росія є абсолютно непередбачуваною. З 70-х років минулого століття ми спільно з Москвою будували механізм прозорості і довіри, але тепер вона цих принципів не дотримується.

Президент Володимир Зеленський почав підписувати декларації щодо європейських перспектив з країнами Балтії і Польщі. Наскільки, на Ваш погляд, підписання подібних декларацій вплине на кінцеву мету – домогтися вступу України в Євросоюз і НАТО?

Упевнений, що український уряд розуміє, що декларації не можуть замінити реформи і реалізацію домовленостей між Україною і ЄС. У лютому цього року, коли відбулося засідання Ради Асоціації Україна – ЄС, була ухвалена спільна заява, дуже гарний документ. У ньому написано, що уже зроблено і що є нашим спільним успіхом. Там є також і про те, що ще не зроблено і що потрібно зробити. Поки підписані декларації нічому не перешкоджають.

Але чи допомагають?

Я би сказав, що не перешкоджають. Побачимо, що буде далі.

Найбільш гострі суперечки між нашими державами викликають питання історії. Напередодні візиту президента Зеленського до Польщі аналітики прогнозували, що тема історії стане однією з головних під час обговорень. Зокрема це питання ексгумації, які хвилюють Польщу, а також питання меморіальної таблички на горі Монастир, які хвилюють Україну. Чи піднімалися ці питання, яким є просування задля їх вирішення?

Всі ці питання обговорюються, в тому числі, на рівні президентів Анджея Дуди і Володимира Зеленського. Але я би не звужував їх переговори лише до історичних питань, бо мова про ширшу сферу, про ідентичність. Зокрема і про нинішню освіту нацменшин. Могила на горі Монастир відновлена. Інші історичні теми обговорюються на рівні Інститутів національної пам’яті.

Не сказав би, що в питанні історичної пам’яті ми наразі маємо великий успіх, але є кроки у правильному напрямку. Створена робоча група двох інститутів і вони поки що у режимі онлайн, обговорюють теми могил, ексгумацій, дозволів на роботи. Добре, що ми перейшли з режиму монологу у режим діалогу. Попередній уряд України цей діалог багато разів обіцяв, але нічого не робилося. Багато чого ще не вирішено. Але сьогодні ми об’єднані розумінням, що проблеми потрібно вирішувати.

Раніше ми проходили різні етапи співробітництва і діалогів. Вважалося, що сторінку українсько-польського примирення ми перегорнули ще за часів керівництва державами президентів Кучми і Квасневського. Але потім з кожним роком аж до 2019 року постійно йшло нагнітання в обговоренні цієї теми. Це в тому числі і в Польщі пояснювали тим, що йде політична боротьба і правляча партія хотіла цього загострення. Чи означає це, що в разі наближення чергових виборів, чи зміни уряду історична тема знову стане дуже гострою у відносинах наших держав?

По-перше, це не у Польщі загострення історичних питань пов'язують з виборами, а в Україні. У вас вважають, що «ПіС» (правляча партія Польщі «Право і справедливість» – «Главком») прийшли до влади на цій риториці і від цього усі проблеми. Але це велика помилка так вважати, і це не допоможе вирішити проблему. Оскільки ви ж бажаєте долучитися до НАТО і до Європейського Союзу, вам ці проблеми дійсно треба вирішити. Мені не зовсім зрозуміло, як це можна зробити, одночасно зводячи пам’ятники особам, які вчиняли масові убивства, які входили до підрозділів «СС».

Різниця між минулим часом і нинішнім не у тому, що розмови про це не піднімаються, а в тому, що нині вони відбуваються у непублічній площині. Для того і створена дипломатія, щоби не обов’язково публічно це обговорювати.

Зрозуміло, що для українського і польського суспільства – це дуже болючі теми. Поляки на рівні суспільства, журналісти, громадські організації, як і українці, ці теми можуть обговорювати. Але уряди можуть поки не виносити це у публічну площину, бо вони над цими питаннями працюють.

Хотілося б уточнити. У липні 2017 року голова МЗС Польщі Вітольд Ващиковський заявив, що зі Степаном Бандерою Україна не зможе увійти до Європи. Чи актуальною є нині ця позиція в нинішньому складі уряду?

Іноді ми про важкі теми змушені заявляти у коротких фразах, аби вони були зрозумілі. Заява міністра – це не якась його особиста думка. Коли хтось замовчує, виправдовує великі порушення прав людини – це має глибокі негативні наслідки. Євроатлантична інтеграція полягає не тільки в тому, щоби збалансувати бюджет, чи ухвалити певний закон про Збройні Сили, банки, чи землю. Це і про те, як ми ставимося до нашого минулого, як ми пишемо підручники, як ми виховуємо своїх дітей. Коротка фраза міністра Ващиковського – про це. Тому думати, що коли зміниться той чи інший уряд у Польщі, і що ці справи відійдуть на другий план, було би наївно.

Дозвольте продовжимо тему європейської інтеграції. Рік тому у Польщі були великі претензії щодо формування бюджету ЄС. Деякі польські ЗМІ навіть заявляли, що ваша країна більше віддає ЄС, ніж отримує. Говорили і про те, що Польща може підняти питання по принципу Британії і вийти з ЄС. Наскільки це ймовірно?

Немає такої ймовірності. Знаєте, нас майже 40 млн, ще 10 млн у Чикаго і інших місцях. Дурницю може будь-хто написати, але через написану дурню не можна казати, що у Польщі про це думають серйозно.

Наскільки я розумію, ви запитуєте, що нас шантажували пов’язанням субвенцій з ЄС з реформуванням нашої юридичної системи? Позиція нашого уряду така: немає в угодах з ЄС прив’язки субвенцій до реформам юстиції. Такі погрози – протизаконні. Це по-перше.

По-друге, ми наводили приклади, коли політиків парламенту, уряду інших країн безпосередньо номінують до того чи іншого рівня центральних судів. Чомусь те, що відбувається там, ніхто не називає протизаконним, а реформи у Польщі – так. Нам відповідали, що ми – молода демократія...

На жаль, є різні стандарти у ставленні до різних країн в ЄС, і біля ЄС. Але я впевнений, що ми змогли переконати наших союзників, що реформа юстиції – це суверенна справа кожної країни. Головне, що у нас не відбувається обмеження незалежності судів. Це, можливо, легше зрозуміти з точки зору України, де також велика криза юстиції, яка не була реформована ще з радянських часів. Формально дуже складно це змінити, адже ці структури самі себе захистили недоторканістю. Але вони не працюють. Ви ж бачите, що у вас відбувається у Конституційному суді, наприклад. Це і проста корупція, і неефективність.

У нас громадяни-інвестори роками чекають на рішення судів, оскільки система неефективна. Ми впевнені, що її треба змінювати.

Узимку цього року глава МЗС України Дмитро Кулеба виступив за те, аби залучити до Люблінського трикутника Білорусь. Але якогось продовження цієї пропозиції не було. Після того як Яцек Чапутович полишив посаду голови МЗС Польщі чи взагалі працює Люблінський трикутник?

Мені не відома ця ідея (щодо залучення Білорусі). Чому ж, Люблінський трикутник працює. Відбулася вже одна онлайн зустріч міністрів Збіґнєва Рау, Дмитра Кулеби і Габріелюса Ландсбергіса, де Київ був організатором. У березні відбулася зустріч секретарів рад безпеки Люблінського трикутника у Варшаві. Є також пропозиція, щоби на полях Кримської платформи відбулася зустріч президентів. Місяць тому наша віце-спікерка Сейму запропонувала віце-спікеру Верховної Ради і литовському колезі поїхати до Широкиного, Авдіївки, підписали спільну заяву. Тобто, це не тільки міністерський, а й парламенський Люблінський трикутник, а також між секретарями РНБО. Також може відбутися і президентський формат зустрічі в рамках Люблінського трикутника.

Бартош Ціхоцькі: Білоруський уряд несправедливо каже про якусь небезпеку через провокації з Польщі, від НАТО…

«Сьогодні рівень довіри до Росії є майже нульовим. І це для неї також погано»

Після того як Ангела Меркель покине посаду канцлерки, чи може постати питання приєднання до Нормандського формату президента Анджея Дуди? Адже за часів президентства в Україні Петра Порошенка саме пан Дуда пропонував долучитися до цього формату, але Німеччина цю історію «зарубала», чи не так?

У мене зовсім інша інформація. Перш за все ми наполягали на такому переформатуванні, щоби там був представлений Європейський Союз та США.

Також не так давно я читав статтю Олексія Резнікова (міністра з питань інтеграції тимчасово окупованих територій) про долучення консультацій у форматі країн-підписантів Будапештського меморандуму. Зміна цього формату торпедувалася не Німеччиною, а країною, яка починається на іншу букву.

Всі ми розуміємо, що справа не у форматі, а у відсутності політичного бажання, щоби цей конфлікт закінчити. Мені також здається, що участь у такому форматі змушує приміряти на собі роль посередника. Німеччина і Франція змушені бути посередниками. Нам би дуже важко було бути посередником між жертвою і злочинцем.

Бо ми – на боці жертви, і наша роль у випадку агресії РФ проти Грузії, чи проти України полягає в тому, щоби кінцевий компроміс пересувати в бік жертви, аби забезпечити її права. На мій погляд, ми можемо більше зробити, перебуваючи на даний момент поза цим форматом.

Саме тому Варшава не розглядається як місце для перенесення роботи ТКГ у Мінську?

Я не знаю, чи розглядається, чи ні. Про Варшаву я почув з інтерв’ю Леоніда Кравчука у квітні. Він назвав Варшаву і деякі інші столиці.

Деякі з членів делегацій, які ведуть переговори у Мінську, не можуть полетіти до країн-членів ЄС.

Це не проблема. Були випадки, коли Захід і Росія домовлялися про можливість разового скасування візових санкцій. Якщо буде бажання провести переговори у Варшаві, чи Кракові, ми логістично будемо готові, у нас багато гарних місць для переговорів.

Я розумію, що після завершення обмежень, які змушують спілкуватися онлайн, сторони мають повернутися до живого обговорення, що дуже важливо. Адже в таких складних перемовинах як по Донбасу онлайн має великі обмеження. Я розумію, що повернутися до офлайн у Мінську буде складно, бо якийсь МИГ чи якийсь «Хамас» щось влаштує. Тобто тут в кабінеті будуть розмовляти, а у сусідньому кварталі катуватимуть людей? Мені здається, що це некоректно.

Враховуючи те, що ви перебуваєте у близькості до Білорусі, чи є загрози, що нині ця країна може стати джерелом збудження насамперед з точки зору безпеки?

Тут треба дуже обережно казати про безпековий фактор. Білоруський уряд несправедливо каже про якусь небезпеку через провокації з Польщі, від НАТО… Всі розуміють, що політичний режим, який хтось назвав останньою диктатурою у Європі, був дестабілізований. Так чи інакше, цей режим зміниться. Є відкритим питання про наслідки цих змін.

Все залежить від того, хто дасть більші гарантії безпеки Лукашенку?

Мені не здається, що існують гарантії, які можуть застрахувати людину, яка застосовує силу проти власних громадян.

Чи багато біженців з Білорусі переїхало з минулої осені до Польщі?

Їх кількість збільшилась. Але вони змушені до нас втікати вже багато років. Ми навіть організовували цілі коледжі і університети для студентів, які переїжджали, бо вони не могли закінчити у себе навчання. Робили це, аби вони були максимально близько з домівкою своєю.

Восени Росія і Білорусь готуються провести навчання «Захід – 2021». В Україні численні військові експерти висловлюють занепокоєння новим можливим загостренням на кордоні з Росією. Чи занепокоєні у Польщі прийдешніми навчаннями і в якому стані перебувають війська у вашій країні?

Це щорічні навчання. Ми кожного разу звертаємо увагу, щоби вони були прозорими. Є обов'язковий механізм в рамках ОБСЄ для наголошення про воєнні навчання. Ми очікуємо, що інформація про те, коли, скільки і куди проводять передислокацію війська, має бути відома. На жаль уже багато років Росія каже, що вона проводить не одне навчання, а багато маленьких. І за параметрами кількості вони менші, ніж ті, за якими Росія зобов’язана надати будь-яку інформацію. Але це не зовсім коректно з їхнього боку. Нам усім, у тому числі Росії, це не допомагає відбудувати рівень довіри. Сьогодні, повторюсь, він є майже нульовим. І це для Росії також погано.

Бартош Ціхоцькі: Я був шокований, розмовляючи із деякими високопосадовцями України, які казали, що Covid-19 – це грип, тільки більш складний

«Вакцинація лише частини континенту не вирішить проблему»

Скільки українців, за вашими підрахунками, зараз працює в Польщі?

Зараз у нас проходить дослідження. Я можу оперувати лише даними до пандемії коронавірусу. У нас дослідження операторів мобільного зв’язку, вони нарахували десь 1 млн 200 тис. виданих сім-карт українцям, які перебувають на території Польщі. Звичайно, це дуже грубі підрахунки, бо у когось є кілька сім-карт, у когось - жодної. Згідно іншої статистики - це приблизно 1,5 млн українців, які одночасно перебувають у Польщі. Пандемія цю цифру дещо змінила, оскільки студенти з України здебільшого навчались дистанційно.

Чи пандемія Covid-19 зупинила трудову міграцію?

Був такий період на початку пандемії, коли всі запанікували. У той нетривалий період може 10%-15% українців повернулося додому. Закрилися підприємства, фірми, була велика паніка щодо розповсюдження інфекції. Потім почалися економічні ускладнення і до Польщі приїхало ще більше українців. Збільшення відбулося з осені минулого року. Ми якось всі більш-менш звикли до пандемії. Розуміємо, що це дуже велика загроза. Але якщо в когось немає грошей, хтось не працює, зрозуміло, що питання виживання стає найактуальнішим.

У польських ЗМІ з’явилася новина, що українців починають вакцинувати прямо на україно-польському кордоні з польської сторони (приватний медичний центр «Медик» із Жешува Підкарпатського воєводства вже зарезервував однодозову вакцину Janssen компанії Johnson&Johnson для вакцинації на кордоні). Чи це так?

Я бачив сюжет про це, ми перевіряли цю інформацію. Працівник центру щеплення в Польщі сказав, що на його думку було б правильно так робити, і що вони технічно до цього готові. Але поки що це лише заяви.

Можливо, це якраз один з тих елементів, які використовує Польща щоби зараз запустити трудових мігрантів до себе?

Зараз негромадяни Польщі мають право на безкоштовну вакцинацію і вони її отримують. У нас багато українців вакцинується. Були уже вакциновані пріоритетні категорії - лікарі. Якщо українці працюють лікарями, чи є студентами медичних вузів, вони були вакциновані. Наступними вакцинували учителів. У нас багато професорів, викладачів з України.

Ми нікого не змушуємо вакцинуватися, але наполягаємо це зробити. З точки зору держави це правильно. Бо вакцинувати тільки поляків, коли усі живемо в одній країні, було би безвідповідально. У нас поляк при народженні отримує такий індивідуальний номер PESEL, ведеться облік усіх щеплень. Іноземці не мають PESEL, аби їм вакцинуватися, вони мають зателефонувати до центру, який проводить щеплення і записатися.

Два роки тому на українському кордоні були великі черги. Люди вистоювали до 8 годин, щоби його перетнути. Чи планується відкриття нових піших переходів, додаткових пунктів пропуску?

У нас є вісім дорожніх переходів, три були зачиненими під час пандемії. І поки що рішення, щоби повернутися до режиму до пандемії, немає.

Можете сказати, коли вони відновлять роботу?

Тут важлива ситуація з вакцинацією в Україні. Бо кордоном будуть користуватися не тільки поляки.

Процес вакцинації ви вважаєте ефективним, зокрема, і в Польщі?

Ви знаєте, це нелегка справа. Це нелегко організувати, не будучи країною-членом ЄС. Хоча і в ЄС різні країни з різною ефективністю працюють. А є такі поза ЄС як США, Ізраїль, які чудово працюють у напрямку вакцинації. Тут легко критикувати, але ми більше зосереджені як допомогти і собі і іншим. Зрозуміло усім, що вакцинація лише частини континенту не вирішить проблему. Наш уряд наполягає на тому, щоби на вакцини зняти патент, щоби вони вироблялись по усьому світі. Але поки нашу пропозицію партнери не сприйняли.

Чи усім бажаючим у Польщі доступна вакцина?

У нас були великі проблеми з постачанням вакцини. На жаль, поведінка виробників була такою, до якої є питання. Є приклади, коли ми домовилися і про кількість і про ціни, але потім виявилося, що іншим країнам виробники продають обіцяні нам квоти по інших цінах. Отже, до Польщі, і до інших країн був зірваний ланцюг постачання вакцин. Зараз ситуація нормалізувалася.

Ви говорите про проблеми з постачанням вакцини AstraZeneca індійського виробництва?

Не хочу називати їх назви. Були різні вакцини. З AstraZeneca виявилася інша проблема. Нібито через щеплення виникають тромбози. Багато країн припинили вакцинувати цією вакциною, але у Польщі ні.

Нещодавно була новина про те, що понад 1 млн доз вакцини Польща має намір передати Україні. Це жест доброї волі і безоплатна передача, чи ви перепродаєте їх нам?

Мова йде про 1 млн 200 тис. доз. Ми пропонуємо викупити нашу квоту у виробника за ціною, за якою ми домовилися. Ця ціна є нижчою, ніж для країн, які не входять в ЄС. Європейська комісія напрацювала багатомільйонні квоти вакцин.

З одного боку можна сказати, що це жест. Але з іншого це просто свідомість. Ми живемо одне біля одного і нам усім потрібно бути захищеними. Ваші проблеми і складнощі так чи інакше будуть і нашими проблемами і складнощами.

В Україні є велика проблема переконати людей вакцинуватися. Як з цим у Польщі?

Відкрию вам невеличкий секрет. Я був шокований, розмовляючи із деякими високопосадовцями України, які казали, що Covid-19 – це грип, тільки більш складний. Але це не грип! Якщо такою є свідомість тих, хто відповідає за вашу безпеку, то не здивований, що середньостатистичний Дмитро, чи Ірина також думають, що коронавірус – це грип.

У нас також є чимало тих, хто не хоче вакцинуватися. Можливо, кількість їх менша, ніж в Україні. Поки у нас динамічно іде вакцинація, уже понад 18 млн людей отримали вакцини, а 6 млн і другу дозу. Нині ми наближаємося до того рівня, коли усі, хто бажав, вакцинувалися. Але фахівці кажуть, що потрібно вакцинувати мінімум 70% населення, аби можна було говорити про безпеку.

То як агітуватимете вакцинуватися тих, хто не хоче?

Наш уряд запропонував дотувати з бюджету гміни (це адміністративна одиниця – місто, село або група сіл і міст), як у вас ОТГ, якщо вони досягнуть показників у 70% вакцинованих. Ще раніше надавали гранти тим, хто краще вакцинує. Тобто, місцеве самоврядування має бути зацікавлене у пропагуванні вакцинації на місцях. Проводиться також робота з учнями, які переконують батьків в необхідності вакцинації. Йдуть кампанії на радіо і телебаченні, де відомі актори закликають це зробити.

Наостанок скажіть будь ласка, чи слід чекати президента Дуду у серпні в Україні на зустрічі у форматі «Кримської платформи»?

Ми були запрошені, підтвердили свою участь. Була запрошена також перша леді.

Віктор Шлінчак, Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв, «Главком»