Чия ракета впала у Польщі? Погляд з Варшави

15 листопада у прикордонне польське село влучила ракета. Внаслідок цього загинули двоє людей. Припущення, що це була російська ракета, були обґрунтовані тим, що саме того дня Москва здійснювали масовану атаку на Україну. Проте «російську версію» західні партнери одразу спустили на гальмах. Очевидно, і Варшава, і Брюссель, і Вашингтон забоялися, що пряме визнання нападу Росії на державу-члена НАТО спровокує серйозну ескалацію. Проте така невизначеність серйозно вдарила по репутації України: якщо ракета не російська, то вона – …

В інтерв’ю «Главкому» польський мислитель, експерт, ексміністр праці та  Пьотр Кульпа розповів, для чого глава ЦРУ Вільям Бернс терміново навідувався до Варшави, чи розглядала польська влада застосування статті 4 статуту НАТО і який висновок слід зробити Україні та країнам НАТО після ракетної атаки на Польщу.

Пьотр Кульпа, ексміністр праці Польщі, політичний експерт

фото з відкритих джерел

Як ви гадаєте, чому офіційна Варшава спершу говорила про те, що ракета, швидше всього, саме російська, а згодом змінила свідчення, так би мовити?

Дивіться, насправді єдине, що Польща офіційно зробила – розпочала слідство. Коли гинуть люди і розпочинають слідство, тоді офіційна влада насправді не займає ніякої позиції. Бо це в нас розглядають, як втручання у розслідування. Тому, якщо б офіційно держава заявляла би про підсумки слідства, коли розслідування ще триває, то тоді просто це було б втручанням.

У нас цього принципу дотримуються. Це перший момент. А другий полягає в тому, що якщо таке трапляється, важливо слідкувати за наративами, котрі це все супроводжують. Бо дуже важливо під час війни, під час інформаційної війни поводитися таким чином, щоби не потрапляти під дію того меседжу, який вигадали вороги.

Для чого до Варшави прибував глава ЦРУ Вільям Бернс?

Перш за все, Сполучені Штати – найголовніший гарант безпеки Польщі та близький союзник. Контакти на цьому рівні є нормальним явищем. А особливо під час конфлікту. І тут ще й був момент, у якому потрібні «чотири ока». Саме  тоді такі фігури й приїжджають, і на цьому рівні ведеться розмова.

Як розуміти на цьому тлі заяви окремих представників західної розвідувальної спільноти, що мовляв, ракета таки російська? Це просто слова, сказані передчасно, на емоціях, чи як?

Просто треба бачити те, що насправді  має значення. Дивитися на причину. А причиною є агресія РФ проти України і проти Польщі, насправді. У тому сенсі, що ракета впала на територію Польщі й убила двох моїх співгромадян, і це є агресія російська. Отже, у загальному сенсі ракета є російською. Бо, якби Росія не випускала ракет по території України, жодна ракета не опинилася б на польській території.

Крім того, треба розуміти, що загибель поляків – це трагедія. Але з іншого боку, не меншою трагедією є смерть кожного українського громадянина, котрий у цій війні втрачає дім, життя близьких і так далі. Тому треба на одному рівні бачити цінність людських життів.

А чому не дійшло навіть до застосування статті 4 статуту НАТО? Хоча перед цим у Варшаві не виключали такого варіанту.

До консультацій не дійшло тому, що Польща не наполягала на них. У рамках НАТО будь-яка країна, котра вважає, що її щось загрожує, може вимагати консультацій. Незалежно від того, чи потрапляє ракета на її територію, чи ні. Якщо хтось буде вважати, що йому щось загрожує, може ініціювати ці консультації. І тоді всі інші зобов’язані брати участь у них.

Коротше кажучи, причина того, що до консультацій так і не дійшло, криється у відсутності офіційного запиту з боку Польщі.

Ще перебуваючи на саміті G-20 в Індонезії, Байден виступив із заявою про те, що ракета таки українська. Звідки у нього такі відомості, якщо навіть сьогодні польська сторона каже, що тільки після завершення слідства можна буде з упевненістю сказати про все?

У мене тоді зустрічне питання: а якби ракета Російської Федерації летіла в Польщу і польська ракета її перехопила б, або намагалася перехопити й при цьому потрапила в місце, де б загинули люди, чи вважалося б, що це російська відповідальність, чи що це самі поляки вирішили скоїти самогубство?

Україна захищає життя своїх громадян. Немає значення – захищалася це Україна або Польща. Відповідальність лежить на агресорі.

А чому не спрацювала натівська система ПРО? Виходить, не дарма останніми днями активно говорять про необхідність посилення ППО країн НАТО, адже виявилося, що не все так оптимістично.

Звичайно, нинішньої системи не вистачає. Жодна держава таких розмірів, як Польща, не в стані мати системи, які гарантуватимуть безпеку абсолютно на всій її території. Але, перш за все, ця ситуація показала потребу посилити ППО і протиракетний захист України. Бо це єдиний логічний спосіб реагування. І тому Польща відмовилася від додаткових систем ППО, запропонувавши замість цього віддати їх Україні. Це логічно.

Захист кожного квадратного сантиметра території не є метою. Натомість, ціллю є гарантувати безпеку держави в цілому.

Тому єдиним висновком з цієї історії може бути тільки ще більше зміцнення протиповітряного захисту української держави.

Чому, на ваш погляд, Німеччина перекладає відповідальність за рішення дати нам системи ППО Patiot в цілому на Альянс, а не вирішує все сама у цьому епізоді?

Я вважаю, що країни НАТО сприяють допомозі Україні і розуміють, що вони співвідповідальні за свої дії. У тому сенсі Польща нічого не зробить без згоди союзників. Нічого сама не зробить за подібних обставин і Німеччина. Різниця в тому, що допомога країн, котрі межують на пряму із територією Росії, і країн, що не межують, дуже сильно відмінна між собою.

Якщо подивимося на допомогу, надану Україні відносно ВВП, тоді вийде, що країни, котрі знають, що таке рашизм, у всіх його проявах, є одними з перших у рейтингу обсягів цієї допомоги. Обсяги допомоги від них у декілька разів перевищують німецькі відносно ВВП.

Якби Німеччина допомагала так, як наприклад, Латвія, то на сьогодні Україна повинна була б одержати десь близько 150 млрд євро. Натомість те, що вони реально дають, видається просто смішним. Це копійки, по суті. Надто враховуючи можливості такої багатої країни, як Німеччина.

Богдан Боднарук для «Главкома»