Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Олексій Кошель: Оприлюднені партіями фінансові звіти - фіктивні

    • Катерина Пешко
    • Розсилка
    Олексій Кошель: Оприлюднені партіями фінансові звіти - фіктивні

    «За рік лідери політичних сил, які лобіювали закон про фінансування партій з бюджету, будуть про це шкодувати»

    Чергова перемога перетворилась на зраду, а очікуване оприлюднення політичними партіями своїх фінансових звітів - на профанацію. Як відомо, новостворене Національне агентство з питань протидії корупції розробило форму щоквартального звіту про майно, доходи, видатки та обов’язки фінансового характеру для політичних партій. Дедлайн для звітів за перший квартал сплив ще 29 липня (для другого – 9 серпня). Та на «шокуючі цифри» (після «чорної бухгалтерії» регіоналів) громадськість чекала марно: навіть провідні парламентські сили, як виявилося згідно з поданими до НАЗК даними, не спроможні переконливо описати, як вони зводять кінці з кінцями.

    Зокрема, видатки, наприклад, головної парламентської сили «БПП Солідарність» за перші три місяці року склали 265 тисяч гривень, «Батьківщини» - 312 тисяч, Радикальної партії - трохи більше 100 тисяч, «Народного фронту» - 10,9 тисяч. На місцеві осередки політсили не виділили ані копійки. А на центральний апарат «витратились» лише «Батьківщина» та БПП (та й то, як виявилось, діяльність президентської політсили забезпечують… троє людей). Питання виникають також і щодо приміщень, в яких розташовуються і якими володіють партії, їхніх автопарків, рахунків в банках та внесків виборців.

    Висновок зі звітів очевидний. Оприлюднені дані – фіктивні, а партії до державного фінансування – не готові. Це розуміють навіть в НАЗК, але, здається, поки не знають, як з цим боротися. «По-перше, кожна позиція у звіті повинна підтверджуватись певним документом. По-друге, є громадські організації, які збирають інформацію про ту чи іншу партію, і ми з ними співпрацюватимемо. Дещо будемо з’ясовувати в формі запиту чи пояснення», - зазначила у розмові з «Главкомом» керівник НАЗК Наталія Корчак.

    Про те, як партії у свої звітах зізнались у «відмиванні» коштів, а також про кроки, якими, дійсно, можна вивести фінансування політсил з «тіні», в інтерв’ю «Главкому» розповів генеральний директор Комітету виборців України Олексій Кошель.


    018765810_30300_01

    Пане Олексію, ви вже ознайомились з фінансовими звітами головних партій? На вашу думку, вони відповідають реальності?

    Звіти партій ми аналізували досить поверхнево. Бо ми зараз якраз закінчуємо дослідження про стан політичних партій і їхніх регіональних структур. Власне, ми оцінюємо, якою є реальна кількість працівників штабів, працівників офісів, яким є матеріальне забезпечення партій, чим вони реально займаються. Але навіть з поверхневого аналізу тих звітів, які подали партії, можна зробити висновок: інформація неправдива.

    Партія – це великий механізм, велика машина, де працює велика кількість працівників апаратів і в центрі, і в регіонах. Це і піар-служба, аналітичний відділ, інформаційний відділ, великі оргвідділи. І, окрім всього іншого, партія організовує проведення виборчих кампаній. Виборчі кампанії – це, взагалі, надзвичайно складні механізми, до яких залучені сотні тисяч людей: агітатори, члени комісій і так далі. Тому головний висновок, який можна зробити із звітів, що подали партії: вони подали фіктивні звіти.

    Тобто – знову непогана ідея, але у підсумку маємо профанацію?

    Так. На превеликий жаль, партії не готові до державного фінансування. Державне фінансування ж не означає, що партії лише отримують кошти від держави. Це означає, що вони переходять на відкриті прозорі стандарти своєї роботи. А те, що партії показали, - це обман виборців, неповага до них. Партіям не потрібно ставати біднішими і применшувати свої витрати. Якщо у них будуть працювати десятки аналітиків в центральному офісі, то партії не повинні цього приховувати. Це означатиме лише, що вони просто якісно виконують свою роботу, що ці групи готують більш якісні законопроекти, більш якісні партійні програми, і в результаті роблять сильнішими і партії, і загалом політичну систему.

    Яким орієнтовно має бути кількісний склад центрального апарату, апаратів регіональних осередків великих партій, що входять до парламенту?

    Для повноцінної роботи парламентської партії, переконаний, чисельність центрального апарату повинна бути не менше аніж 70-100 працівників. Це мінімальна кількість. Має бути аналітичний відділ – це мінімум 10 людей, інформаційний – приблизно така сама кількість, оргвідділ – не менше 10-15 людей, бо це структура, яка відповідає за стосунки з регіонами. І мають бути інші структурі підрозділи.

    Та тут, правда, не треба забувати, що доволі часто партії вже організовують свою роботу за рахунок державного бюджету, тобто за рахунок коштів громадян. Часто є така практика, коли працівниками партійних офісів є помічники народних депутатів. Таким чином, партія може зекономити кошти, не утримувати великі апарати. Але реально це означає, що партії частково вже фінансуються за держкошти, і помічники народних депутатів не виконують покладені на них функції, а більше часу присвячують роботі в центральному апараті партії.

    Блок Петра Порошенка зазначає, що у них в апараті працює… троє людей.

    Вони можуть частково «виїжджати» на помічниках. Але троє людей в апараті не може бути навіть теоретично. Я можу повірити в те, що партія, скажімо, обходиться трьома охоронцями або трьома піарниками. Та в будь-якому разі не трьома працівниками центрального апарату.

    Але питання ще й в тому, що зараз політичні партії не виконують властиві їм функції. Минулого року ми проводили дослідження про стан політичних партій і їхніх регіональних осередків напередодні місцевих виборів і дійшли висновку, що партії швидше виконують функції радянських ЖЕКів, ніж політичних сил.

    Що конкретно ви маєте на увазі?

    Ми не зустрічалися з тим, щоб партії публічно оприлюднювали певні стратегічні програми розвитку того чи іншого регіону чи того чи іншого населеного пункту, або надавали альтернативні пропозиції до Генеральних планів, до стратегій розвитку міст, територій чи держави. Вони фактично працюють у форматі прибирання, замітання, ремонту, подарунків і так далі. Тобто – регіональні структури партій виконують швидше функції відділів благоустрою, а не політичних сил.

    Низька кількість працівників у апаратах може свідчити про те, що партії виконують невластиві для них функції, що не потребують працівників. І це ж може свідчити про комерціалізацію політики. Партії просто винаймають підрядників, які проводять для них ті чи інші акції, заходи і все інше. Але в будь-якому разі лише кількох працівників в центральному апараті не буде вистачати навіть для організації візитів лідерів партій, для організації певних логістичних механізмів.

    Чесно кажучи, для мене є загадкою те, чому парламентські партії декларують такі символічні показники (співробітників, - «Главком») своїх офісів. Цього не може бути навіть теоретично. Це означає, що партії повністю перебувають у «тіні».

    Виключення – лише найстаріша парламентська партія «Батьківщини». У ній згідно з звітом працює 64 людини.

    Можу припустити, що цього достатньо для повноцінної роботи партії у міжвиборчій період.

    Але є питання по їхній зарплаті. Адже за перший квартал цього року зарплата працівників апарату партії Юлії Тимошенко коливалась від 634 до 1267 гривень.

    Думаю, за ці гроші, якщо говорити про якісних фахівців, вони працюють по кілька годин на тиждень чи навіть по кілька годин на місяць. 64 працівника для «Батьківщини» може бути достатньою кількістю для центрального апарату у «мирний», позавиборчий період.

    Є ще один неприємний факт, який ми також бачимо зі звітів – «відмивання» коштів.

    Тобто?

    Ну от одна з політичних сил подала інформацію, що велика кількість громадян внесли однакові суми партійних внесків – по 2 тисячі гривень (кілька разів на місяць у визначені дні рахунок «Батьківщини» поповнювався внесками від різних людей, сума більшості внесків складала рівно 2 тисячі гривень, - «Главком»). Мабуть, має складатися враження, що зібралась певна кількість патріотів, які вносять саме подібну суму. На практиці цей механізм працює по-іншому. Привозиться валіза із грошима, гроші роздаються партійним активістам чи прихильникам партії. Вони потім йдуть до банків і вносять видану суму на рахунок.

    Як ви кажете, більшість фінансів партій перебувають в «тіні», навіщо ж організовувати таку схему з «відмивання» коштів?

    Але партія має легалізувати «тіньові» кошти. Є корупційні гроші, які відмиваються через різноманітні структури, які готівкою приносяться до політичних партій. Ми розуміємо, що виборчі кампанії також фінансуються переважно «чорною готівкою», а не з коштів виборчого фонду. Партія просто намагається легалізувати ці кошти.

    Ну, і знову ж таки, це робиться ще й для того, щоб показати певний рівень довіри у суспільстві. Мовляв, якщо тобі здають кошти, то тобі довіряють. Раніше партії спекулювали на тому, що постійно заявляли про надзвичайно велику кількість своїх членів, і таким чином намагалися позиціонувати себе як партії, яким довіряють виборці. Ми навіть колись підраховували, що на виборах по окремих регіонах деякі партії отримували меншу кількість голосів, аніж була декларована кількість членів. Зараз численними показниками партії вже спекулюють менше. Але вони так і не навчилися працювати і звітувати перед суспільством.

    І це стосується не лише коштів. Ми не бачили публічних звітів партій, скажімо, про виконання виборчих програм. А пройшло вже майже два роки після парламентських виборів. Така традиція відсутня або зводиться до банального закидання кількістю законопроектів. Ми не бачили звітів партій по регіонах, де б вони звітували, що ними зроблено в тій чи іншій громаді. Або знову ж таки ці звіти зводяться до акцій з благоустрою, прибирання, замітання. Зараз в цьому є проблема. Немає зв’язку між партіями і їхніми виборцями. Партії не навчилися ні якісно працювати, ні якісно звітувати про свою роботу і кошти.


    dsc_0377

    Якщо так брешуть парламентські політсили, то що говорити про інших?

    У мене, взагалі, складається враження, що партії живуть певними мірилами початку 90-х років. Бо мене, наприклад, дивує, як партія може оприлюднювати звіт, наперед розуміючи, що наражається на критику, знаючи, що пропонує липові цифри і обманює суспільство.

    Ми отримали сумний прецедент. Зараз, на старті державного фінансування, ця тема є актуальною, цікавою для громадян, ця інформація є затребуваною, на неї дивляться досить прискіпливо. І от якщо зараз партії дозволяють собі подібні фіктивні звіти, думаю, нас чекає кілька надзвичайно цікавих років, коли партії отримають державні кошти. Суспільство буде дивитися за цим ще більш прискіпливіше і жорсткіше слідувати за всім цим, бо це будуть не кошти, «відмиті з-під ксероксів» (пам’ятаємо той своєрідний мем, коли в Адміністрацію президента носили гроші в «коробках з-під ксероксів»).

    Та поки що сам закон про фінансування партій з бюджету і створення НАЗК, що мало зробити діяльність політсил прозорою та вивести їх з-під впливу олігархів, перемогою не стали?

    Це довгий і складний процес. Нам доведеться пройти досить тривалий період часу для того, щоб отримати повноцінні партії, політичні сили – групи людей, які об’єднуються заради приходу до влади для реалізації певної програми. Та, власне, думаю, що через механізми не лише державного фінансування, а й більшої відкритості фінансів, контролю, критики, ми зможемо дещо оздоровити партійну систему і політичні партії. Відразу не може вийти все. Але ми отримаємо гарні результати вже в найближчій перспективі.

    Більш того, думаю за півроку, максимум за рік ті лідери політичних сил, які голосували за цей закон у парламенті і, власне, лобіювали його, будуть про це шкодувати.

    Сенс закону не лише в тому, що держава дає фінансування, і окремі партії зможуть отримати альтернативу олігархічним коштам. Сенс у тому, що партії стають відкритими для суспільства, партійні «кухні», партійні бухгалтерії стають відомими для виборців. І кожен подібний фіктивний звіт, кожне зловживання, якщо буде йтись про державні кошти, буде супроводжуватись черговим репутаційним ударом по партії. І партії будуть змушені обирати: або в них все більше будуть розчаровуватись виборці, або їм треба ставати прозорішими. Думаю, навіть ці звіти – це репутаційний удар по партіям.

    Але можна спрогнозувати, що державного фінансування на реальні витрати політичних партій аж ніяк не вистачить.

    Думаю, за підсумками 2016 року, після першого етапу державного фінансування партій, потрібно буде вносити зміни до чинного законодавства і чіткіше регулювати, на що саме партії мають витрачати ці кошти, бо зараз це незрозуміло. Цей закон, як і багато інших законодавчих актів, виписаний надзвичайно неякісно і розмито. Я є прихильником того, що треба передбачити, що частина цих коштів йде саме на фінансування аналітичних центрів при політичних партіях. Це означатиме, що держава змусить партії створювати аналітичні структури. І це дасть нову якість політичних партій. З’являться більш якісні ідеї, програмні документи, стратегії, альтернативні політики і так далі. І це підвищить якість законодавчої роботи - аналітичні центри при партіях будуть розробляти законопроекти для депутатів від своїх партій в парламенті. Це потрібно обов’язково більш якісно прописати на законодавчому рівні, але за підсумком першого етапу державного фінансування, коли ми зможемо побачити головні проблемні моменти.

    Але тут важливо й інше. Важливо, щоб ми в реформі не зупинились лише на НАЗК і на державному фінансуванні. Це все добре, звісно. Але, на моє переконання, потрібно зробити значно важливіший крок, якого від нас не вимагає європейська спільнота, якого не має в «безвізовому пакеті». Потрібно зробити українську політику і українські вибори дешевими.

    Сьогодні виборчі кампанії для українських партій обходяться в 4-5 разів дорожче, аніж для польських, словацьких, німецьких політичних сил. Українська політика є надзвичайно дорогою. Дорожнеча української політики, українських виборів визначає головну залежність від олігархів. Ми аналізували звіти депутатів по семи мажоритарних округах і побачили, що близько 80-90% коштів депутати-мажоритарники витрачали на пряму політичну рекламу. Скажімо, на парламентських виборах партія «Батьківщина» понад 90% коштів витратила на пряму політичну рекламу. Партії залежать від телевізора, від радіо, від бордів. І це робить українську політику дуже неякісною, малозмістовною і залежною від олігархів. Лише заборона політичної реклами здешевить українську політику у кілька разів. І тоді державне фінансування буде більш важливим, воно може бути головним джерелом фінансування. Це означатиме, що партія зможе відмовитись від олігархічних коштів.

    Катерина Пешко, «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ