Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Павло Різаненко: Приватбанк для Зеленського – це як «Рошен» для Порошенка

    • Павло Вуєць
    • Розсилка
    Павло Різаненко: Приватбанк для Зеленського – це як «Рошен» для Порошенка

    «Залежність Зеленського від Коломойського буде протестовано на ситуації з Приватбанком»

    З появою на небосхилі української політики Володимира Зеленського в інформпросторі активізувався Ігор Коломойський. Олігарх роздав цілу пачку інтерв’ю з неоднозначними порадами новому президенту. Також мільярдер прямим текстом говорить, що націоналізація його Приватбанку у 2016 році відбувалась незаконно та вимагає чи то повернення контролю над фінустановою, чи то значних відступних.

    У Коломойського є підстави для таких заяв. Ще у квітні у розпал президентської гонки він отримав одразу кілька позитивних для себе рішень українських судів. Вони скасовували націоналізацію, рішення Нацбанку про визначення переліку пов'язаних з банком фізичних і юридичних осіб та визнавали недійсним договір про особисту поруку Коломойського у кредитах рефінансування, отриманих банком до його націоналізації. Звісно, що крапку в цій історії ставити зарано, але з такими козирями Коломойський прагне торгів уже з новим президентом.

    Член парламентського комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності та заступник голови спецкомісії з приватизації Павло Різаненко давно опікується справою Приватбанку. Він доводить, що саме Коломойський довів цю фінансову установу до банкрутства. Також нардеп є свідком в Міжнародному арбітражі щодо справи «Укрнафти», яка також входить до кола інтересів одіозного мільярдера. Через таку зацікавленість оборудками олігарха нардеп, як він сам каже, став жертвою розповсюдження фейків проти себе та переслідування каналом «1+1», підконтрольним Коломойському. У розмові з «Главкомом» Різаненко розповідає, як з Приватбанку роками виводились гроші та чому Коломойському в історії з його колишнім активом мало що світить.

    Ви, мабуть, спостерігали за серією інтерв'ю пана Коломойського, де він доводить, що Приватбанк у нього відібрали незаконно. І вже є рішення суду, яке дає йому підстави так говорити.

    Ніякого рішення суду, яке б набуло законної сили, немає. Зараз є тільки рішення першої інстанції і його легітимність, з точки зору сприйняття громадськістю, дуже низька. Тому що це рішення винесено Київським окружним адмінсудом, а не треба пояснювати, що це за суд.

    Цікаво, що ця справа розпочата давно, але суд відкладав прийняття рішення. І тільки за кілька днів до президентських виборів, результат яких був, мабуть, очевидний, його прийняв. Взагалі він прийняв низку таких рішень, які важко назвати адекватними. На мою думку, судді цієї установи, яких хибно не звільнили раніше, продають свою лояльність. Я сподіваюся, що новий президент не зробить помилок минулого глави держави, і ці судді будуть звільнені.

    Після скасування націоналізації Приватбанку Київський окружний адміністративний суд відзначився низкою інших резонансних рішень – зокрема, забороною призначати членів Вищої ради правосуддя за президентською квотою, призупиненням перейменування УПЦ МП, зупинкою дії розпорядження уряду щодо оголошення конкурсу на посаду голови митниці та ін. Судом ще з 2010 року керує колишній помічник Сергія Ківалова Павло Вовк. Коли Вовк був кандидатом до Верховного суду, Громадська рада доброчесності  знайшла чимало доказів його недоброчесності – статки та спосіб життя голови суду явно не відповідали доходам, а головні активи зареєстровані на колишню дружину та родичів.

    З практичної точки зору, я не уявляю, як навіть за наявності судового рішення можна повернути Приватбанк пану Коломойському, або яку б він міг отримати вигоду від такого формального рішення. Припустимо на секунду, що таке рішення набуде законної сили. Це означало б, що пан Коломойський має отримати назад акції, а держава – облігації, які є на балансі банку. Бо що сталося, коли банк націоналізували? Обнулився акціонерний капітал, активи були зарезервовані і списані – мова про ті сумнозвісні приблизно 150 млрд грн позик пов'язаним особам. У міжнародній звітності це називається «виокремлений портфель». Що отримує теоретично назад пан Коломойський? Він отримує банк, у якого 150-200 млрд. зобов'язань перед вкладниками, а в активах – пустота. Наступним кроком після цього Нацбанк моментально визнає цей банк знову неплатоспроможним.

    «Коли представники Нацбанку потрапили в Приватбанк в 2016 році, то отримали шок»

    Коломойський каже, що він не зацікавлений ву банкрутстві банку і хоче домовитись по-хорошому.

    Раніше він казав, що хоче повернути собі банк, але за півроку позиція змінилася – тепер він вимагає просто заплатити йому гроші.

    Або повернути 25% акцій.

    Людина торгується, а от з ким і за що – ми можемо тільки здогадуватися. Може, з президентом Зеленським, або з ФБР, з посольством США, з Держдепом – я не знаю (посольство США офіційно застерігало від скасування націоналізації Приватбанку, новий президент Володимир Зеленський неодноразово заявляв, що не збирається допомагати Коломойському відновити контроль над колишнім активом – «Главком»).

    Якщо банк буде визнано неплатоспроможним, то нинішні вкладники банку мали б напружитись від таких розмов Коломойського?

    Вкладники отримають по 200 тис. грн. з Фонду гарантування вкладів – і все. Юридичні особи нічого не отримають. Є ще один теоретичний нюанс. Ще перед націоналізацією був прийнятий один закон, метою якого було вгамувати психологічну паніку на ринку. Він передбачав 100% гарантію всіх вкладів фізосіб у банках, якими повністю володіє держава. Закон не набув чинності, бо Порошенко його так і не підписав. Але теоретично може скластись ситуація, що новообраний президент його підпише. Але це тільки теорія. Приватбанк для президента Зеленського – це як «Рошен» для президента Порошенка. Випробування його залежності чи незалежності від бізнесу Коломойського буде протестовано якраз на ситуації з Приватбанком.

    Якщо події розвиватимуться за апокаліптичним сценарієм і банк буде визнано неплатоспроможним, вкладники та держава зрозуміло що втратять. А Коломойський не втратить нічого, тож може ризикувати?

    Цей сценарій йому не зовсім вигідний, бо є кримінальна відповідальність за доведення банку до неплатоспроможності. Я думаю, що він добивається того, аби просто не повертати вкрадені з банку гроші і не було кримінального переслідування.

    Скільки грошей він має повернути?

    Там дуже складна математика, треба мати доступ до банківської таємниці. Не маючи його, ми можемо робити висновки з фінансової звітності, з якихось заяв НБУ. Спочатку була цифра 116 млрд грн, потім вона збільшилася до 150 млрд. Це, по суті, кошти, які зникли з банку. Левова частка з них – кредити, надані пов’язаним особам. У 2016 році, за півроку до націоналізації, Нацбанк і уряд вимагали від Коломойського підвищити якість активів, докапіталізувати банк, дати якісь персональні поручення і гарантії. Він обіцяв це зробити, але не робив, натомість кредити реальним позичальникам замістив на три десятки юросіб-пустишок. Повернути ці гроші вже неможливо.

    За версією Коломойського...

    За версією Коломойського, він святий і нічого ніколи не крав.

    ...перед націоналізацією банк був у плюсах, а Нацбанк навмисно «намалював» діру в балансі, щоб влаштувати історію з націоналізацією.

    В яких плюсах? По суті, він був гігантським пилососом. Всі ресурси, які він залучав, йшли виключно юрособам, пов'язаним з паном Коломойським. Ви хоч десь чули про те, що Приватбанк фінансував якісь великі компанії, які належать третім особам? Ви десь знайдете прес-релізи, де б цей банк хизувався такими угодами з великими компаніями, наприклад, державними? Не було такого ніколи в історії банку. За міжнародною звітністю компанії Pricewaterhouse, кредити пов'язаним особам начебто не перевищували 5%, але в аналітиці у цій же звітності вказувалось, що 30% чи 40% всіх наданих Приватбанком кредитів – це феросплавний та нафтопереробний бізнес. Весь феросплавний та нафтопереробний бізнес в Україні належить Коломойському. А реально, коли представники Нацбанку потрапили в Приватбанк у 2016 році і отримали доступ до документів, то отримали шок, бо з'ясували що 90–95% кредитів роздані пов'язаним особам або фірмам-пустишкам, які не мали нічого.


    Павло Різаненко в колі колег
    Павло Різаненко в колі колег

    «Прибутковість Приватбанку малювалася…»

    Коломойський стверджує, що всі позичальники цих 150 млрд пройшли аудит Pricewaterhouse і під них було забезпечення та застави на 270 млрд.

    Я впевнений, що він помилився, бо Pricewaterhouse робив аудит банку, а не тих компаній. І ви знаєте, що Pricewaterhouse був позбавлений Нацбанком ліцензії на аудит банків, зараз йдуть суди (29 травня цього року все той же Окружний адміністративний суд Києва скасував це рішення – «Главком») . Взагалі вважаю, якби така ситуація, як з Приватбанком, сталася б в США, то цієї компанії (мова про аудитора – «Главком») вже не існувало б. А щодо прибутковості Приватбанку, можу вам розказати, як вона малювалася. От видається кредит у 100 млн якійсь пов'язаній особі. З відсотками в 20%, вона має повернути банку 120 млн. Тоді видається кредит іншій пов'язаній особі на суму 150 млн, яка позичає 120 млн попередній компанії, щоб та погасила свій кредит. Банк собі записує, що кредит прекрасний, повністю погашений і ще 20 млн прибутку намальовані. І як снігова куля у вас в активах і пасивах починають зростати суми розмірів кредитів і ось той намальований прибуток. Тож на папері у банку було все гарно.

    Є ще одна цікава історія про майно, яке було начебто під заставою, – нафтобази, які були оцінені умовно в якісь 50 млн грн. Коли ж приїхали подивитись ту нафтобазу, то там все поросло травою, цистерни вже на металолом вкрали, залишилися тільки каркаси якихось господарських будівель.

    Окрема історія – як виводилися кошти через кіпрську філію Приватбанку. Переведення коштів, наприклад, з київської філії на кіпрську не вважалось зовнішньоекономічною операцією, а проходило як всередині України. Але регулятор Кіпру сприймав цю філію як окрему юрособу, і коли та філія перераховувала кошти кудись за межі Кіпру, це вже вважалось операцією всередині ЄС і в Україну про це ніяк не рапортували. Відповідно Нацбанк не знав про ці операції. Саме таким чином значна частина коштів зникла в напрямку іноземних держав.

    Кошти виводились частинами. Один великий епізод відбувся літом 2014 року, коли «Приват» отримав рефінансування на 18 млрд грн, що на той час становило $1,5 млрд. Ці кошти пішли через кіпрську філію і зникли таким чином. Другий епізод стосується 2016 року, коли були перемовини про те, щоб докапіталізувати банк та замінити активи на якісні і надати особисті гарантії поруки від Коломойського. Були обіцянки, але в дійсності в цей час все готувалося на заміну цього портфелю на пустоту.

    Ви кажете, що гроші просто десь зникли. Але ж вже з’явилась інформація, що вони через купу прокладок були інвестовані, в тому числі, у нерухомість в США. І ми розуміємо, що американці можуть відслідкувати за бажання всі фінансові операції.

    Є така легенда, але ж гроші йдуть через багато юрисдикцій. Все, що в доларах і йде через американські банки, вони дійсно можуть відслідкувати. Але інституційна спроможність наших правоохоронних органів низька. Кооперація правоохоронних органів інших країн з нашими теж на низькому рівні. От приходить якийсь запит від Генпрокуратури України чи від НАБУ кудись в Австрію, Великобританію чи США. Ну хто на нього зверне увагу?

    Тим не менш, ходять чутки, що до Коломойського є претензії у ФБР. І саме тому він спішно переїхав із Ізраїлю до України. Бо перша країна видає американцям своїх громадян, а наша – ні.

    Різні плітки ходять. Інше питання, що саме там є складом злочину – чи це фінансовий злочин, легалізація відмивання, несплата податків, чи економічний злочин або ж кримінал нефінансового характеру. Думаю, що з часом більше дізнаємося.

    У заставах «Привата» були не тільки порослі бур’янами нафтобази, а й такі привабливі активи, як «1+1» та «Буковель».

    Щодо «1+1» - там мова йшла про якісь приміщення, самі по собі корпоративні права в заставі не були. Стосовно «Буковеля» цікава ситуація. Це ж не цілісний майновий комплекс, а умовно якась територія з різними об'єктами, окремими земельними ділянками. Якщо забрати це та переоформити на державу, «Буковель» далі не буде працювати як бізнес. Тому і там теж суцільне шахрайство.

    Коломойський стверджує, що зараз Приватбанк збитковий, а прибуток показує лише за рахунок ОВДП.

    Одна справа – фальсифікація звітності, а інша – коли є реальні ОВДП, за якими держава платить відсотки. Після націоналізації і докапіталізації банку через цінні папери, по суті, Приватбанк можна класифікувати як квазіінвестиційний фонд, коли в пасивах вклади фізосіб, а в активах – цінні папери.

    Зараз банк можна назвати стабільним?

    Зараз банк прибутковий, бо у них комісійний дохід дуже високий. І звичайно відсотки по ОВДП і так далі.

    «Коломойський розказав, що платив посадовцям за оперативний контроль над «Укрнафтою»

    Ви є одним зі свідків в європейському суді у справі «Укрнафти». Які саме свідчення ви зараз даєте?

    Це міжнародний арбітражний розгляд відповідно до регламенту арбітражного інституту торгової палати Стокгольму. Самі слухання проводяться в Міжнародному центрі вирішення спорів в Лондоні та здійснюються трьома міжнародними арбітрами. Позивачі – офшорні компанії Littop Enterprises Limited, Bridgemont Ventures Limited та Bordo Management Limited, підконтрольні пану Коломойському та його партнерам, які володіють сукупно більше 40% акцій «Укрнафти». Відповідач – держава Україна, яка володіє 50% акцій «Укрнафти». Суть вимог позивачів – начебто держава своїми діями щодо «Укрнафти» нанесла збитки цим акціонерам. Я виступаю свідком зі сторони держави. Оскільки цей процес не завершений, я не можу його в деталях коментувати. Але можу обговорювати будь-яку інформацію щодо «Укрнафти», яка і так є публічною.

    Повернімося коротко в історію. У квітні 2015 року пан Коломойський прийшов на засідання спеціальної контрольної комісії з приватизації, де я з ним і познайомився. І прямо на засіданні під відеозапис розповів багато цікавого, як мені здалося, на декілька кримінальних справ щодо себе. Він сказав, що у 2004 році ледь не щомісяця платив тодішнім держпосадовцям за те, щоб мати оперативний контроль над «Укрнафтою». Він буквально показував тоді документи, де було вказано, що «сторона 1» з боку держави забезпечує контроль над підприємством «стороні 2», ставить підконтрольного цій другій стороні голову правління, під документами буквально стояли підписи. І, дійсно, пан Палиця (соратник Коломойського Ігор Палиця – екс-депутат, був головою правління «Укрнафти» в 2003–2007 рр.) став головою правління «Укрнафти» і довго займав цю посаду (на цьому засіданні спецкомісії Коломойський на питання нардепа Сергія Лещенка зізнався, що платив за керування «Укрнафтою» $5 млн. хабарів щомісячно – «Главком»).

    Історія ж з боргом «Нафтогазу» випливає з давніх часів. «Укрнафта» повинна була продавати «Нафтогазу» видобутий газ для задоволення потреб населення. Наскільки я пам'ятаю, до 2014 чи 2015 року такий обов'язковий продаж було прописано в законодавстві, але не було врегульоване питання ціни. НКРЕКП встановлювала ціну, а Коломойський від «Укрнафти» подавав позови і скасовував її. Але стосовно частини цієї історії до 2008 року суди завершені – держава з «Нафтогазом» програли 2 млрд кубів. Стосовно історії після 2008 року і до 2011 року щодо 8 млрд кубів судова тяганина ще продовжується. Після 2011-го чи то 2012 року газ «Укрнафти» вже не передавався «Нафтогазу», бо були внесені зміни до законодавства, де обов'язок продавати «Нафтогазу» стосувався лише товарного газу.

    За три дні до першого туру президентських виборів на зборах акціонерів «Укрнафти» було ухвалене рішення продати «Нафтогазу» 4 млрд кубів газу, з яких 2 млрд – спірний газ, видобутий в 2006 році, і ще 2 млрд – газ, який «Укрнафта» добуде в майбутньому. За рахунок цього «Укрнафта» має погасити давній податковий борг, який вже становить близько 30 млрд грн. «Главком» детально описував цю схему. Це рішення – фактично мирова угода «Нафтогазу» з Коломойським?

    Треба розуміти, звідкіля той податковий борг взагалі взявся. У 2015 році було прийнято закон про зниження кворуму в акціонерних товариствах з 60% до 50%. Відповідно з того моменту держава могла в «Укрнафті» та інших підприємствах, де у неї було 50% +, самостійно провести збори акціонерів і відновити оперативний контроль над всіма активами. Я нарахував таких десь 50-70 компаній по Україні – це не одна «Укрнафта», а і «Тернопільобленерго», «Черкасиобленерго», інші. Після прийняття цього закону пан Коломойський зрозумів, що, очевидно, треба очікувати зміни менеджменту. У той момент керівником «Укрнафти» був Пітер ван Хеке. Нібито цей іноземець з пристойною біографією, до того працював в іnvestment banking, але, по суті, це був номінальний керівник. Він майже весь час мешкав у Бельгії, а лояльні до пана Коломойського люди самі підписували документи і виконували всякі угоди. До речі, зміну менеджменту дуже затягували – це зайняло чотири місяці, хоча потрібно було робити миттєво. І хтось з тодішнього уряду сприяв тому, щоб це не відбулося швидко. А за цей час – з моменту прийняття закону і до літа, коли все-таки був змінений менеджмент, «Укрнафта» втратила 14 млрд. грн. Знову якимось компаніям-«пустишкам», невідомим фірмам відвантажили нафту з відтермінованою оплатою на рік-два-три. Це була нетипова операція, бо нафта – ліквідний товар, який багато охочих купити. Інші операції – це передплата живими грошима за поставку нафтопродуктів теж компаніям-«пустишкам». Тобто не Кременчуцькому НПЗ, з якого можна було б щось стягнути, а прокладкам. Сумарно таких операцій було на 14 млрд. грн. Вже 2019 рік – за нафту не заплачено, нафтопродукти не поставлені, більшість з цих компаній, як я чую від правоохоронних органів, почали ліквідовувати та закривати. Договори від «Укрнафти» підписував такий собі сумнозвісний пан Кущ, якого пов'язують з Коломойським (Олексій Кущ – колишній в.о. голови правління «Укрнафти» був звільнений в 2015 році – «Главком»), та ще одна людина, яку знайти не можуть, очевидно, вона перебуває за кордоном.

    Наступного керівника «Укрнафти» Марка Роллінза начебто на конкурсі відібрали, але моє враження, що він був не менш лояльний до Коломойського, єдине – не так сильно підставлявся. І всі люди пана Коломойського, які сиділи там до приходу пана Роллінза, залишилися і при ньому.

    «У мене є й інші «цікаві друзі», не лише Коломойський»

    Чому ви так уважно слідкуєте саме за Коломойським та його непересічною манерою ведення бізнесу У вас щось особисте?

    Не тільки за ним. По-перше, Приватбанк – це зона відповідальності мого комітету. По-друге, я – заступник голови спецкомісії з питань приватизації і ми слідкуємо за дотриманням законодавства у цій сфері. І так сталося, що я був автором закону про зменшення кворуму для акціонерних товариств та змін взагалі до системного законодавства по закону про акціонерні товариства. І мене цікавило це з точки зору практичної імплементації на кейсі тієї ж «Укрнафти». В мене є «цікаві друзі» і крім пана Коломойського. Наприклад, «цікавий друг» - пан Фірташ, з яким я ніколи в житті не бачився, але боровся за припинення договорів оренди цілісних майнових комплексів Іршанського ГЗК та Вільногірського ГМК.

    З 2004 року Іршанський гірничо-збагачувальний (Житомирська область) і Вільногірський гірничо-металургійний комбінати (Дніпропетровська область) – єдині в Україні виробники ільменітового концентрату та ключові постачальники сировини для титанових підприємств СНД – перебували в оренді у структур олігарха Дмитра Фірташа. В 2014 році Кабінет міністрів прийняв рішення не продовжувати невигідний для держави договір.

    Так само у цій спецкомісії я займаюсь питанням Запорізького титано-магнієвого комбінату, де теж невигідна для держави угода зі створення спільного підприємства і її треба було б розірвати. Можете подивитися стенограми засідань нашої комісії: ми через раз заслуховуємо ситуацію щодо ЗТМК. І щоб не було сумнівів, якщо я ще когось обділив своєю увагою, то мною було розроблено конституційне подання по «Укррудпрому». Воно, на відміну від двох попередніх, було прийнято до розгляду Конституційним судом. Але його діючий склад боїться іти проти інтересів олігархів, тож буду з колегами робити нове подання. Ситуація стосується інтересів всієї металургійної індустрії, бо, по суті, через закон про особливості приватизації «Укррудпрому» майже 80% потужностей з видобутку залізорудної сировини опинилися в результаті у чотирьох осіб – Ахметова, Новинського, Коломойського і можливо були похідні інтереси і пана Пінчука. Тому можна сказати, що я «дружу» з усіма.

    Коли все-таки очікувати великої приватизації? Бо кожен рік її анонсують, закладають гроші від неї в бюджет і нічого не відбувається.

    Велика приватизація відбувається, коли є вікно можливостей, причому тут їх має бути декілька, вони мають лягти одне на одне. Одне вікно – ринкова кон’юнктура, а інше – вікно політичної волі. Без цього приватизації неможлива. Щодо найкрупніших державних активів переплетено дуже багато інтересів великого бізнесу і тих самих олігархів. Коли в уряду і президента буде в обох політична воля і спроможність протистояти олігархам, тоді відбудеться приватизація. Бо коли немає спроможності протистояти олігархам, приватизація відбувається, але менеджменту і потоків, а не самих активів.

    Тобто ще нескоро…

    Я завжди дію за правилом – готуйся до гіршого, сподівайся на краще. Щиро бажаю, не будучи прихильником Зеленського, щоб у нього все вдалося. Бо це вдасться не особисто у Зеленського, а у всієї країни. Тому щиро бажаю успіху в реалізації планів, які заявлені. І ще я бажаю позбутися впливу пана Коломойського, якщо він є.


    Павло Різаненко та Святослав Вакарчук
    Павло Різаненко та Святослав Вакарчук

    «Вважаю великою помилкою рішення Кличка йти не у президенти, а у мери»

    «Удар», до якого вас до останнього часу відносили, буде брати участь у виборах тільки по мажоритарці. Колишня команда розбігається – ви йдете на вибори від «Голосу», інші народні депутати-«ударівці» – від інших сил.

    Я отримав пропозицію від «Голосу» балотуватись по мажоритарці і вирішив її прийняти. Однозначно зараз є запит на нові обличчя, причому він став критично важливим. В 2012 році той запит задовольнив «Удар», який сприймався як несистемна сила, бо Віталій, по суті, був людиною не з системи.

    У 2014 році вже «Самопоміч» на цьому зіграла.

    Так. Завжди є значна частина виборців, яким потрібна партія надії – що хтось прийде і зробить диво. Ця частина і раніше була великою, але зараз вона домінуюча. У 2014 році «Удар» міг так само зіграти у цій ніші, і я вважаю великою помилкою Віталія Володимировича, що він пішов у мери. Я особисто його відмовляв від цього і казав, що йому все одно потрібно брати участь у президентських виборах і в парламентських окремо. Але він, як лідер партії, прийняв інше рішення.

     Але певну самостійність «Удар» зберіг і в складі БПП?

    Так, звичайно група виділялась, мала власну думку з багатьох питань, але в певних рамках. До речі, в групі дуже багато яскравих, самостійних особистостей – вона дуже ліберальна та демократична. Тобто такої залізної дисципліни, щоб всі «ходили строєм», нема. Я гадаю, що це була найдемократичніша група у цій Верховній Раді.

    Як ви оцінюєте політичне майбутнє «Удару»?

    Це партія у нас, як і всі інші, – лідерського типу. Вона буде залежати від рішень Віталія Володимировича. Він вирішив, що «Удар» на вибори самостійно не йде. Тому що позачергові вибори дуже скоротили дистанцію і можливість набрати необхідну швидкість, щоб подолати 5% бар’єр.

    До речі, на президентських виборах вже згадану нішу надії повністю заповнив Зеленський, бо був єдиним таким кандидатом не з системи. У 2012 році суспільний запит на нове складав 20-25%, у 2014-му після Майдану була дуже специфічна ситуація, але навіть «Самопоміч» скористалася цією нішею суттєво. Але тоді ця ніша була менше 50% виборців, а зараз – однозначно більше 50-60%. І звичайно, дякуючи перемозі Зеленського, у цю нішу вторглася і заполонила її дуже сильно партія «Слуга народу». Але, думаю, виборці Вакарчука також у цій ніші і його підтримка буде розширюватися. Прогнозую, що саме ці дві партії наберуть, можливо, найбільше голосів на цих виборах. За соціологією, «другий вибір» найбільший у «Голосу» і «Слуги народу».

    А перспективи ребрендованої сили Петра Олексійовича, у фракції якого в парламенті ви досі є, як оцінюєте?

    Однозначно у неї є ядерний електорат – це патріотичне крило виборців, для яких гасло «армія, мова, віра» дуже важливе. Цей виборець повинен дати цій партії можливість пройти до парламенту. Якщо якісно буде проведене перезавантаження, відлучені одіозні особистості або ті, які сприймаються публічно дуже негативно, то є шанси не тільки на прохід в Раду. Із цієї політичної сили може вийти системна партія в майбутньому. І це моя особиста думка – самому Порошенку однозначно не потрібно брати мандат і йти в Верховну Раду.

    Павло Вуєць, «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ