В США розсекретили перший звіт своєї розвідки про катастрофу на ЧАЕС

У перші дні після катастрофи розвідка США сумнівалася у правдивості офіційних повідомлень про кількість жертв та була переконана, що персонал евакуювали відразу після вибуху.

Про це йдеться у таємному повідомленні на ім‘я держсекретаря США від 2 травня 1986 року, тільки тепер розсекреченому Національним архівом безпеки.

Мортон Абрамовіц, асистент із питань розвідки та досліджень державного секретаря США написав доповідь своєму керівникові Джорджу Шульцу через шість днів після вибуху 4-го реактора ЧАЕС.

«Вся розвідувальна спільнота вважає нісенітницею, ніби загинули тільки дві особи», - пише Абрамовіц, посилаючись на офіційну цифру загиблих, оприлюднену в СРСР.

Утім, насправді безпосередньо від вибуху 4-го енергоблоку загинули дві особи.

Американці не могли повірити у таку інформацію, виходячи з масштабів руйнації, які вони спостерігали. Базуючись на припущеннях розвідки США, Абрамовіц пояснював, чому цифра може бути вищою.

«Звичайна денна зміна на радянському реакторі РБМК-1000 налічує близько ста людей. На нічній зміні чергують 25-35 людей. Оскільки 3-й та 4-й енергоблоки розташовані близько один до одного, кількість людей довкола реактора вдень могла налічувати до 200, а вночі - до 70 осіб», - пояснює Абрамовіц.

На думку американських розвідників, з огляду на масштаб інциденту, можна уявити, що більшість персоналу одразу б евакуювали, але задля зменшення наслідків катастрофи певні групи все одно залишалися би біля реактора.

Насправді відразу після вибуху евакуації персоналу не відбувалося.

«Із розвитком ситуації протягом певного часу, ми передбачаємо, що склад рятувальної команди мав би змінюватися в міру того, як серйозність інциденту ставала більш зрозумілою», - йдеться у доповіді.

Її автор додає, що крім нових членів рятувальної команди, на місце мали би прибути бригадири з інших підрозділів, аби забезпечити правильні дії для уникнення більшої катастрофи.

«Знімки показують пожежні бригади біля реактора, і це підтверджує припущення, що для реагування на інцидент були залучені додаткові ресурси», - пише Абрамовіц, імовірно, посилаючись на супутникові знімки розвідки США.

Розвідка хибно припускає, що стільки пожежників мали бути присутні на місці ще до інциденту. І робить висновок, що поблизу реактора під час катастрофи могли перебувати близько ста людей.

Уже на той момент розвідці були відомі подробиці самого вибуху: «...великий вибух газу/пари розірвав будівлю енергоблоку та спричинив значну структурну руйнацію».

Масштаби руйнування змусили американську розвідку припустити, що всі, хто був поблизу реактора, загинули: «Враховуючи масштаб руйнації, який спостерігається на знімках місця події, нам здається, що всі, хто перебував у безпосередній близькості до вибуху 4-го енергоблоку, або померли, або отримали летальні дози радіаційного опромінення».

Оскільки американські розвідники припускали, що пожежники перебували поблизу енергоблоку ще до вибуху, вони зауважують: «Те, що СРСР не спромігся евакуювати пожежників з летальної зони радіаційного опромінення навколо зруйнованої будівлі реактора, також вказує на жертви».

Національний архів безпеки (National Security Archive) - американська неурядова неприбуткова організація, яка займається дослідженням та архівацією історичних документів, пов’язаних з національною безпекою США з метою підвищити прозорість ухвалення стратегічних рішень у безпековій сфері.

Організація, заснована 1985 року групою журналістів, істориків та експертів, діє в кампусі Інституту ім. Джорджа Вашингтона у столиці США. Для отримання документів НАБ використовує закон США про свободу інформації (про доступ до публічної інформації) від 1967 року.