Вогонь у Греції та потоп у столиці Україні – це явища одного порядку
Коли Васісліс Пітакіс, голова муніципалітету Рафіни, оцінював причини та наслідки недавньої грецької пожежі, він серед іншого сказав: «Це може видаватися дивним для людей за кордоном, але в Греції є термін, котрим ми означаємо несанкціоноване чи незаконне будівництво. Цей спосіб зведення будинків викликає проблеми – вузькі вулиці, без можливості вільного доступу до них. Це й була одна з причин того, що сталося…».
На жаль, для людей за кордоном (а конкретніше, за українським кордоном) у незаконному будівництві немає нічого дивного чи незвичного. Видати дозвіл на те чи інше будівництво без дотримання необхідних нормативів, без обговорення, в обхід юридичних процедур для влади Києва – не виняток з правил, а повсякденність. Вогонь у Греції та потоп у столиці Україні – це явища одного порядку, і відрізняються вони поки що лише тим, що в Києві обійшлося без жертв. Хоча коли подивитися на чисельні фото з затоплених вулиць, де вода сягає дорослій людині по пояс, то приходить усвідомлення, що оце «без жертв» – справжнє диво і, можливо, останнє нам попередження.
Щоб зрозуміти, що відбулося у місті минулого тижня, коли, за словами Кличка, випала тримісячна норма опадів (насправді – лише півмісячна), треба, цитуючи нашого мера, «підготуватися до землі». А точніше, добряче в землі попорпатися, і тоді істина, можливо, вийде на поверхню.
Річ у тім, що правий берег Києва стоїть на пагорбах, і це вже має слугувати застереженням. Але сіль не в цьому. Ці пагорби – нашарування лесової породи (не плутати цей прикметник з «лісовим»!), погано «збитої» та спресованої в силу своєї геологічної ідентичності. Це, по суті, губка, котра, вбираючи велику кількість рідини, перетворюється на податливу багнюку. Волога акумулюється в надрах, й утворюються так звані пливуни. Коли суміш із глини, піску і води досягає критичної маси, непорушні зовні гори розпадаються на шматки. Потужні потоки дощової води можуть розмити ґрунт, і тоді практично миттєво відвалюються брили землі, а з ними й будівлі.
Таке вже було, зокрема, у 1997-му, коли стався потужний обвал ґрунту по вулиці Кудрявській, 31/33. Цей 13-поверховий будинок звели в 1976-му прямо на окрайці Кудрявської гори, над Глибочицькою балкою. У 2013-му зсув на цій ділянці повторився, тепер він зачепив більше десятка гаражів. Нині жителі багатоповерхівки бояться, що наступна катастрофа зруйнує й саму будівлю. Стара підпірна стіна, збудована тоді ж, коли й будинок, не витримує навантаження. Місцеві навіть намагаються паркувати автомобілі подалі від схилу.
Ще один приклад: на початку квітня 2013 року стався зсув ґрунту в районі житлового кварталу Воздвиженка. Частина Замкової гори з'їхала прямо на будинки. Ніхто з людей не постраждав, але довелося евакуювати 16 сімей із трьох будівель. А 1 грудня 2015 року на проспекті Лобановського зруйнувалася підпірна стіна будинку, збудованого лише за 10 років до аварії.
Що стосується сумновідомого елітного будинку за адресою Грушевського, 9а, то із ним подібні «трабли» поки що не пов’язані, але те, що дім цей помалу повзе вниз, є, здається, загальновідомим фактом. Особливого прискорення додає йому підземний паркінг, але про це – трохи згодом.
На сьогодні в Києві запобігає зсувам комунальне підприємство СУППР — Спеціальне управління протизсувних підземних робіт. Ця організація розділила небезпечні райони міста на умовні сектори-ділянки. На кожній з них має свою базу — місце постійної дислокації. Але сенс боротися із сувами, якщо буде не так, як підказує здоровий глузд та безпека, а так, як вирішить олігархат місцевого розливу? До того ж, зусиль одних СУППРівців замало, на допомогу їм мали б прийти й гідрологи, котрі, за наявними даними, в органах влади не представлені зовсім. А якби вони були, то могли б додати до даних про київські грунти кілька цікавих відомостей про київську ж воду.
А київська (власне, й будь-яка інша) дощова вода потребує місць, де вона могла б піти або в землю, аби в каналізацію (чи в «ливньовку», як говорять на професійному сленгу). Щодо каналізацій, то картина ясна: більшість з них забиті й знаходяться в неналежному стані. Їх треба добре та своєчасно чистити, але справа не тільки в цьому. Слід взяти до уваги, що збільшити та розширити пропускну спроможність «ливньовок» у старих районах вже не є можливим. Хіба що – у нових, але, гадаю, що забудовник думає про каналізаційні стоки в останню чергу.
Крім того, підземні паркінги (як на Грушевського, 9а), підземні супермаркети й будь-що підземне спрацьовує як міні-дамба, тобто акумулює воду. При значній скупченості новобудов, котрі буквально налазять одна на одну, кількість таких штучно створених водних резервуарів загрожує великою бідою. За «совка» все ж зводили будинки із дотриманням певних норм, коли між спорудами було достатньо відкритого простору у вигляді скверів чи відданих під клумби й моріжки прибудинкових територій – нині подібна традиція помножена на нуль на догоду будівничому капіталу.
Ситуацію ускладнюють й станції метро неглибокого залягання. Але це, вважаймо, дрібниця на тлі глобальніших проблем. Зміна клімату на планеті загрожує перманентним повторенням великих злив, котрі в масштабах Києва можуть обернутися руйнацією будівель та людськими жертвами. Чимало київських будинків стоять на пливунах – це вже великий мінус. Але мінус в кубі – це коли воді, котра падає на ці пливуни, нікуди діватися. Сходячи, вона може потягнути за собою грунт, а грунт, в свою чергу, потягне те, що на ньому стоїть, включно з будинками, машинами і людьми.
…Котра зі стихій небезпечніша – вогонь чи вода – сказати тяжко. Мабуть, найнебезпечніше за все людина виду homo не-sapiens – з її жадобою грошей, котра перевершує навіть основний інстинкт самозбереження. Подивимося, чи будуть зроблені висновки у самозведених «фавелах» Греції й чи захоче наслідувати грецький приклад київська влада. Сподіватися на це не заборониш. А що, власне, іще робити під час затяжного дощу?..
Михайло Поживанов, екс-нардеп для «Главкома»
Коментарі — 0