Андрій Садовий: Під час війни у нас є одна партія

Мер Львова – про стосунки з центром та готовність міста до найважчої зими

Перша хвиля біженців накрила Західну Україну в березні. Тоді мешканці небезпечних регіонів, зібравшись нашвидкуруч, тікали сюди від російських окупантів, які вже стояли під дверима їхніх домівок. Далі хтось залишився в Україні, а хтось через західний кордон попрямував далі.

Західна столиця України – Львів – прийняла на себе основний удар. За всі місяці війни через місто пройшли декілька мільйонів переміщених українців. У підсумку населення Львова збільшилось з початку повномасштабної війни приблизно на 150 тис. осіб, які залишились тут на більш-менш постійній основі. Через посилення терористичних обстрілів критичної інфраструктури на деокупованих територіях та в Києві ця кількість може ще зрости.

Незмінний міський голова Львова Андрій Садовий в інтерв’ю «Главкому» розповідає про готовність міста до найважчої зими, до нової хвилі переселенців та пояснює, чому не варто критикувати ідею Офісу президента з «пунктами незламності». Цим Садовий ще раз доводить, що з Володимиром Зеленським у нього, принаймні, зовні, все гладко. Тоді як з попереднім керівництвом держави у мера були повністю зіпсовані стосунки. Конфлікт з Порошенком зашкодив не лише політичним амбіціям градоначальника, який намагався навіть йти у президенти, але й фактично знищив його політичний проєкт «Самопоміч». Він згас так само швидко, як і спалахнув.

Нинішня ідилія, можливо, й виникла якраз через те, що на Банковій тепер не бачать у Садовому серйозного конкурента. Та й він сам під час вторгнення, на відміну від деяких інших впливових мерів, не пускає шпильок на адресу центральної влади, закликаючи колег брати приклад з себе.

«У перший місяць вторгнення Львів з населенням до мільйона у певні дні приймав чи був населений двома мільйонами осіб, – згадує Садовий. – Кожна родина розміщувала у себе наших українців – так, у мене в помешканні жила родина з Запоріжжя.     

На сьогодні в місті є шість тисяч укриттів. Одна тисяча в багатоквартирних будинках облаштована пічками, там є запас дров, продуктів. Плюс ми маємо програми підтримки населення та бізнесу – компенсуємо 50% вартості дизельних генераторів. Керівники ОСББ, керуючі компанії звертаються до нас, так само як представники малого бізнесу (кафе, ресторани). Таким чином ми збільшуємо кількість локацій, де банально можна зігрітися, випити гарячого чаю.

Також ми далі перебудовуємо наші муніципальні приміщення, аби в разі потреби мати резерв для прийому людей з територій, які знаходяться під обстрілами. Будується тимчасове містечко, де ми також матимемо певний резерв...»

«Яка різниця людині, як називається точка, куди вона зайде, – «незламності» чи якось ще?»

За чий рахунок облаштуються у місті «пункти незламності»? Бо в Києві, наприклад, був мініскандал з цього приводу між місцевою та центральною владою. Скільки людей відвідують ці пункти і чи витрати на їхнє утримання є доцільними?

На сьогодні в місті є 20 відкритих пунктів, куди можна зайти, погрітися, випити чаю, зарядити телефон. Там стоять пічки, що опалюються дровами, є дизельні генератори. У разі потреби кількість таких пунктів оперативно зростає до двохсот, а на наступному етапі – до тисячі. І не треба окремого наказу президента, аби кожен керівник громади зрозумів свою повну відповідальність за життя людей. Починаючи з літа, ми почали централізовано вибудовувати такі пункти у Львові, і те, що сьогодні пішло підсилення на рівні Офісу президента, – це тільки добре.

Мер Львова Андрій Садовий інспектує готовність «пунктів незламності»

А це підсилення чи зайвий тягар, якщо ви цілком справлялися своїми силами, а тут фактично на місцевий бюджет навісили ще й цю розпіарену ініціативу?

Ми це робили і робимо. Якщо в будинку зникли тепло і світло, то, поки триватимуть ремонтні роботи, люди мають бути в безпеці. Це – обов’язок громади. Хоча, можливо, у деяких громадах цього не зрозуміли і Офіс президента має наголошувати на цьому. Ми це зрозуміли ще з літа. Яка різниця людині, як називається точка, куди вона зайде – «незламності» чи якось ще?

«Незламність» –  це дуже мила для мене назва, тому що ми вибудовуємо у Львові таку екосистему. Ми прийняли 11 тис. поранених з початку війни, і я маю постійно думати про операції, всі види реабілітації, про те, де люди мають жити, працювати, займатися спортом. Сьогодні українці мають якраз бути незламними, а якщо хтось дуже переживає в цей час за своє ім’я, то хай поїде на передову та поговорить з хлопцями. Тоді всі ці маразматичні дискусії одразу припиняться.

У Львові запущений проєкт з будівництва модульних містечок – наскільки вони готові до зимових умов?

Починаючи з літа, ми побудували три таких містечка, а зараз добудовуємо одне повноцінне зимове містечко, куди людей переселимо. А ті, що є, перебудуємо під резервні на випадок екстремальної ситуації.

«Складно, коли військкомат пробує забрати всіх чоловіків з комунальних підприємств»

Нещодавно міськрадою був прийнятий, по суті, перший воєнний бюджет міста на наступний рік. На чому найбільше довелося економити, окрім 200 працівників міськради, яких скоротили? Що вам особисто з цих скорочень «болить» найбільше?

Ми фактично припинили будь-які нові ремонтні роботи, реконструкцію доріг, на що раніше йшли великі кошти. Слава Богу, завершили те, що почали ще у минулому році. Також припинили різні програми, що були раніше. І фактично зарезервували 500 млн грн для потреб Збройних сил, а це – допомога з одягом, устаткуванням. Зараз основна ціль – це перемога: допомога армії, пораненим та переселенцям.

З проблемою скорочення штатів зіштовхнулися не тільки у вашій міськраді. Звільненим працівникам якось допомагаєте у подальшому працевлаштуванні?

Є різні кейси. Хтось зрозумів ситуацію і сам написав заяву, хтось не хотів, але ми пояснили, що нема сьогодні для нього роботи. Звісно, ми надалі цих людей консультуємо, допомагаємо і з голоду померти нікому не дамо. Але мерія не витрачає окремо час на працевлаштування тих чи інших осіб.

Сьогодні багато функцій беруть на себе волонтери, які не отримують за це коштів. Багато наших представників призвано у військо. Наприклад, директор Інституту міста Олександр Кобзарєв з перших днів війни воює, секретар міської ради Маркіян Лопачак також пішов воювати. Ми ж їм гроші зараз не платимо.

Наскільки нестача кваліфікованих кадрів, які пішли на фронт, б’є по міському господарству?

Складно, коли військкомат пробує забрати всіх чоловіків, наприклад, в інженерному підприємстві. Були такі спроби, здається, на теплоенерго чи водоканалі. Ми ж у відповідь питали – а хто тоді буде забезпечувати місто? Сідали, домовлялися, що можна, а що ні, і знаходили порозуміння, хто у яку чергу потрапляє. «Броня» є у невеликої кількості людей, без яких місто не може обійтися, а всі інші її не мають. Але не пам’ятаю випадків, коли хтось з працівників міськради чи комунального підприємства сказав, що не піде служити.

А скільки гостей міста вдалося працевлаштувати? Можна знайти красиві історії, як переселенці з Маріуполя чи Харкова заново відкривали свій бізнес у Львові, але наскільки ці історії є масовими? Релокація бізнесу оживила економіку Львова?

Однозначно, що оживила. Є сотні кейсів з малим та середнім бізнесом, який ми приймали як рідних: віддавали частину своїх приміщень – і виробничих, і офісних. Багато людей почали з нуля, частина приїхала зі своїм устаткуванням. Наприклад, Рубіжанській панчішній фабриці з Луганщини, де все зруйновано, ми тут знайшли приміщення, допомогли з обладнанням, верстатами, залучаючи донорські організації. І вони буквально з порожнього місця почали виробляти шкарпетки, які мають велику популярність. І багато подібних кейсів є у Львові, і буде ще більше. Кожен, хто не виїхав, а лишився у Львові, лишився в Україні. Це означає роботу, податки та зміцнення нашої обороноздатності.

Чи місцевий бізнес зараз вимагає більшої допомоги чи навпаки намагається допомагати сам?

Наприклад, одне з провідних підприємств області щомісяця виділяє 20 млн грн на допомогу армії. Чи я їх про це просив? Вони просто зменшили свої зарплати, плани закупівлі нового устаткування та переоснащення. Кожне підприємство зараз у кошторисі витрат має стрічку «допомога військовим». Завдяки Львівському оборонному кластеру тисячі бронежилетів виготовлено та безоплатно передано армії. У нас художники малюють картини, продають і кошти відправляють на Збройні сили, мій малий виробляє паляниці, продає їх і зароблені кошти відправляє на ЗСУ.

Зараз ми пробуємо ці процеси якось скоординувати, аби допомагати тим, кому в першу чергу потрібно. За це відповідає мій перший заступник Андрій Москаленко. Тож у нас дуже якісна колаборація між військовими, бізнесом і коштами місцевого бюджету. Ми тільки останнім часом більше 200 млн грн передали на допомогу військовим і на наступний рік, як я вже казав, зарезервовано ще 500 млн.

Звісно, це складно і люди економлять на собі – не купують одяг, можливо, економлять на якихось продуктах. Не буде цього року й такого пишного різдвяного столу, як колись. Але кожен розуміє пріоритети і знаходить такі рішення, про які в нормальному часі ніколи б навіть не подумав.

«Ми не відключаємо бізнес від електроенергії, в першу чергу страждають мешканці»

Враховуючи кількість переселенців та нових підприємств, місто має отримувати більше  місцевих податків.

Ми маємо ріст податків в цьому році. Це більше, ніж було заплановано, і за рахунок цього можемо більше допомагати Збройним силам. Бізнес часто перейшов на двохзмінну чи трьохзмінну роботу. Зараз ми не відключаємо бізнес від електроенергії, а в першу чергу страждають місцеві мешканці, у яких половину доби нема електропостачання. Але люди до цього готові, а хочуть лише чесності від влади.

Коли у тебе на лінії є стратегічне підприємство, тебе не відключать, а навпроти живуть люди, яких відключають і вони жаліються. Та коли з ними поговориш, агресія йде. У цей час важливо мати повагу один до одного. Бо є нелюди, які нас атакують, а є люди, тому зайвий раз не агресуємо, протягаємо руку один одному.

А от на Прикарпатті, наприклад, вже запровадили відключення вручну навіть тих багатоповерхівок, які через знаходження на одній лінії з критичною інфраструктурою завжди були зі світлом. Не збираєтесь цей досвід запозичувати?      

Не буду цього коментувати, бо має перемагати здоровий глузд, а не емоції. Поки триває війна, ситуація з електроенергією буде складною, тому ми вибудовуємо різні альтернативні варіанти, про які я говорити не буду.

Наплив нових мешканців з усієї країни, вочевидь, спричинив навантаження на інфраструктуру міста. Чи сумнозвісна проблема з львівським сміттям на цьому фоні загострилась?

Ми будуємо завод для переробки відходів, завершили культивацію полігону. Сміття – там, в Росії, у нас сміття немає. Мешканці іноді його продукують, ми його утилізуємо, і все о’кей. Більше сміття стає, коли збільшується споживання. Але що зараз люди споживають? Вони нічого не купляють, і навпаки, здається, сміття менше стає.

Різні регіони розділилися щодо необхідності встановлення ялинки та формату святкування. Ще місяць тому у Львові не було визначеності з цим питанням, але в результаті ялинку відкрили.

Ми радилися з військовими, психологами, переселенцями. І всі сказали, що ялинка має бути. У нас на підприємстві «Світанок» на теплотрасі росла ялинка, яку треба було зрубати. Ми її взяли, не витрачаючи жодної бюджетної гривні. Ілюмінації, як такої нема, окрім тієї, що лишилася з минулого року. Сам ялинка менша вдвічі, ніж минулорічна, але дуже красива. Це все для дітей та онуків, в яких не можна красти дитинство. Але гучних святкувань не буде.

Верхівку ялинки у Львові цього року прикрасили протитанковим їжаком

Фото: Львівська хвиля

Вже після початку активної фази агресії та закриття повітряного простору була ідея використовувати прикордонний аеропорт на Західній Україні – у Львові чи в Ужгороді  –  для налагодження польотів до Європи. Ця ініціатива відкладена на невизначений час?

Під час війни наші цивільні летовища не працюють. От завершиться – треба буде об’єднувати країну, а для цього важливе буде швидке сполучення. Треба буде й дороги ремонтувати, і аеропорти запускати. 

«Коли у Львів приїжджають люди зі сходу, то на третій день переходять на українську»

Як ви оцінюєте те, що відбулося з мером Чернігова Владиславом Атрошенком, якого, до речі, відсторонив від посадових обов’язків львівський суд? І чи вас не запрошували до створення у майбутньому партійного «проєкту мерів», який вже частково реалізовувався на минулих місцевих виборах? 

Під час війни у нас є одна партія – громадяни України. І будь-які розділення українців – це недопустима річ. А стосовно Атрошенка я, чесно кажучи, просто здивований. Я сам двічі пройшов горнило Вищого антикорупційного суду і переконаний, що під час агресії не можна говорити, чи хтось комусь сподобався, чи ні. Асоціація міст України чітко підтримала Атрошенка – крапка.

Атрошенко стверджує, що його відсторонення пов’язане з напруженими стосунками з Офісом президента. Ваші ж стосунки з центральною владою, судячи з усього, наразі точно є кращими, ніж за часів Порошенка. І навіть попередні висловлювання в цьому інтерв’ю про це свідчать. Як відбувається тепер ваша комунікація з Офісом президента?

У нас проходять регулярні селекторні наради під головуванням керівництва держави, щотижневі робочі зустрічі з головою військової обладміністрації, щотижня відбуваються консультації з тим чи іншим міністром. Проблем жодних немає, і дай Бог, щоб така співпраця була у всіх. Я мав честь працювати за кількох президентів, прем’єрів, керівників різних відомств і вибудовував співпрацю з усіма.

Навіть зі «Свободою» зарили сокиру війни?

Різних партій сьогодні тим більше нема.

Як ви зараз сприймаєте долю відомого львів’янина та підсанкційного російського олігарха Михайла Фрідмана та його активів в Україні (зокрема, у Львівській області)? Раніше він щорічно привозив до Львова світових джазових зірок на фестиваль, де можна було весь наш політичний бомонд побачити. І ви, попри критику, завжди давали «зелене світло» його заходам. Але зараз Фрідман у світових «чорних списках» через свої зв’язки з путінським оточенням.

Я взагалі вважаю, що всі активи російських олігархів мають бути заарештовані і працювати на економіку України. Без розбору. І також хотів би, аби активи олігархів, які перебувають в Україні, були повернуті в державну власність і знайшли нових власників на прозорих аукціонах. Бо проблема в енергетиці, зокрема, й через те, що вся наша енергосистема через обленерго була приватизована під певні зобов’язання, які ніхто не виконав. Чомусь про це мовчать.

У Львові для хвилі переселенців запустили соціальну кампанію «Мова важлива», яка спонукає переходити на українську в публічних місцях, громадському транспорті. Хто був її ініціатором і як вона спрацювала?

Українська – моя рідна мова, але я є категоричним противником тиску. Коли у Львів приїжджають люди зі сходу, то на третій день переходять на українську. Просто з поваги. Бо вони бачать, що їх поважають, і вважають за честь вчити мову. А коли хтось намагається агресувати на їхню адресу, то треба ж розуміти, що люди жили в інших реаліях, під різними впливами. Сьогодні ситуація змінилася і кожен має спілкуватися українською. Якщо я можу комусь допомогти в цьому, то буду це робити.

Павло Вуєць, «Главком»