Чи потрібен Криму статус автономії? Рефат Чубаров пояснює позицію кримських татар
«Нам не треба преференцій, нам потрібні рівні права»
Після того, як Україна деокупує півострів Крим, найімовірніше, півострів втратить статус автономії. Таку резонансну заяву на початку травня цього року зробив радник голови Офісу президента Михайло Подоляк. На його думку, мешканці автономії підсвідомо вважають себе кращими за мешканців інших регіонів. «Для унітарної держави автономія – небезпечний шлях, це шлях у конфліктність на регіональному рівні», – пояснив Подоляк. Його заява викликала збурення. Однак керівництво держави залишило її без уваги. Натомість відреагували кримські татари. У першій частині інтерв’ю «Главкому» очільник Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров нагадав, що особливий статус Криму закріплений у Конституції України, а заяви щодо його позбавлення є неприпустимими.
У другій частині інтерв’ю «Главкома» глава Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров пояснює, у чому саме кримські татари бачать користь від створення кримськотатарської національної автономії, заспокоює кримчан, які бояться, що «татари захоплять владу», і коментує закиди стосовно того, що здобувши автономію татари почнуть дрейфувати до Туреччини.
«Сподіваюся, суд у Гаазі ухвалить рішення до кінця цього року»
Ви повернулися з Гааги, де брали участь у слуханнях справи щодо порушення Росією конвенцій про фінансування тероризму і про заборону всіх форм расової дискримінації. Які враження у вас склалися від суду? Наскільки великі шанси України на успіх, адже, зокрема, вперше судова справа у Міжнародному суді стосується порушення Конвенції фінансування тероризму?
У Гаазі з 6 до 14 червня проходили усні слухання Міжнародного суду ООН у справі за позовом України щодо порушення Росією двох міжнародних конвенцій – про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та про боротьбу з фінансуванням тероризму.
Позов України було подано ще у січні 2017 року. Основні звинувачення у позові України: насильницькі викрадення та зникнення людей в окупованому Криму, вбивства мирних жителів, цілеспрямоване політичне та культурне переслідування кримських татар та інших етнічних груп, масові обшуки, незаконні затримання та позбавлення волі громадян України, які живуть у Криму, заборона діяльності Меджлісу кримськотатарського народу; надання Росією коштів, зброї, транспортних засобів, обладнання групам, які причетні до актів тероризму проти цивільного населення в Україні, включно з такими формуваннями, як «ДНР» та «ЛНР», збиття літака Малайзійських авіаліній рейсу MH17, обстріли житлових районів Краматорська та Маріуполя, знищення пасажирського автобуса неподалік Волновахи.
Ще 19 квітня 2017 року Міжнародний суд ООН ухвалив проміжне рішення та своїм наказом зобов'язав Росію скасувати рішення про заборону Меджлісу кримськотатарського народу. Зрозуміло, що Росія його не виконала. Тепер же, на усних слуханнях стосовно суті справи Суд заслухав усі доводи, пояснення та заяви обох сторін. Зазначу, що за кілька годин до відкриття першого дня слухань у Міжнародному суді ООН, надійшла страшна звістка про техногенну катастрофу внаслідок підриву Росією дамби на Каховській ГЕС. Зрозуміло, що українська делегація у своїх виступах, до всіх попередньо зібраних доказів, також озвучувала Суду інформацію про злочини, що скоєні та скоюються російським агресором після 24 лютого 2022 року.
Щодо моїх особистих вражень, то, звичайно, я не міг не звернути увагу на зовнішню незворушність суддів під час брехливих виступів учасників процесу з російської сторони. Так, коли російська сторона намагалася довести, що Росія, мовляв, не причетна до збиття пасажирського літака Boeing 777, рейс маршрутом Амстердам – Куала-Лумпур, у якому з 298 загиблих пасажирів 192 особи були громадянами Нідерландів, мені здавалося, що зараз хтось із них не витримає, бо це дуже боляче – таке вислуховувати...
Але що мене втішило, так це потужна командна гра української делегації, очолюваної послом за особливих доручень Міністерства закордонних справ України Антоном Кориневичем, який водночас виступає агентом України у суді. Протягом 10 днів члени делегації провели багато годин спільної роботи з міжнародно визнаними юристами, відточуючи кожен аргумент на підтвердження нашої позиції та формулюючи відповіді на кожен випад російської сторони.
Заступниця представника РФ в ООН Марія Заболоцька у суді заперечила факти дискримінації. Мовляв, кількість студентів, що навчаються кримськотатарською зростає, немає більшості кримських татар серед зниклих безвісти, немає більшості серед заарештованих у Криму саме кримських татар. Як Україні доводити зворотнє, якщо вона не має доступу до статистичних даних з Криму?
Погоджуся з вами, що не маючи доступу до об'єктивної статистики, важко спростовувати брехню. Тим не менш, є багато інших методів, щоби викрити противника у брехні. Так, серед документів, що демонструвалися російською стороною, був перелік ЗМІ, які нібито здійснюють свою діяльність українською та кримськотатарською мовами в окупованому Криму. Там було вказано десятки назв газет, журналів, телекомпаній. Вони бравірували цим переліком, але при цьому не могли навести жодного посилання на їхні сайти, програми, передачі, що, власне, робило очевидною їхню брехню.
Серед аргументів, який часто наводять окупанти на всіх міжнародних майданчиках, є твердження про те, що, мовляв, у Криму встановлено три державні мови: кримськотатарська, російська та українська. Звучав цей аргумент і на суді, от, мовляв, як успішно ми, Росія, вирішуємо мовні проблеми. Але достатньо запропонувати їм вказати хоча б на одну установу чи організацію в окупованому Криму, у якій поряд із російською мовою використовувалася би українська чи кримськотатарська, вони одразу як води у рот набрали.
Щодо кількості політв'язнів – кримських татар, то тут є цифри, які доводять, що 2/3 політв'язнів Криму є кримськими татарами, що, у свою чергу, свідчить про те, що кримськотатарський народ є об'єктом цілеспрямованого переслідування та репресій з боку російських окупантів.
Коли очікувати вирок?
Наразі суд розпочав вироблення свого рішення по суті справи. Важко впевнено сказати, коли його буде оголошено, оскільки кожна сторона направила величезний масив документів. Україна передала до суду 12 червня 2018 року близько 17 500 сторінок тексту, сформованого у 29 томів. Потім надійшла ще частина документів. Нині судді «закрилися» для їхнього вивчення. Є надія, що рішення буде винесене до кінця 2023 року.
«Російські варвари пробили безконтрольну кількість артезіанських свердловин»
Нещодавно була підірвана Каховська ГЕС. Це загрожує екологічними проблемами, у тому числі, Криму адже він знову залишився без води з Північнокримського каналу. Як це вплине на мешканців півночі Криму, які живуть із сільського господарства?
Північнокримський канал будувався у 1961-1971 роках для забезпечення водою маловодних та посушливих територій Херсонської та Кримської областей. Вода у канал надходила з Каховського водосховища, побудованого трохи раніше.
Зрозуміло, що надходження дніпровської води кардинально змінило структуру сільського господарства Криму, оскільки близько 85% дніпровської води, що надходила до Криму, використовувалося для потреб сільського господарства. Однак доступність води не завжди використовувалася на користь Криму. Так, доцільність вирощування рису у Криму, для якого витрачалося 60% води, що постачається Північнокримським каналом, завжди була і залишається спірною серед екологів і прихильників розвитку Криму як унікальної курортної території.
Близько 20% води, що надходила до Криму каналом, використовували для наповнення водосховищ Криму, що особливо було цінним у посушливі роки.
Зрозуміло, що і після звільнення Крим не зможе усталено розвиватися без води з Дніпра. Але фахівці мають тисячу разів подумати, як подавати такі великі обсяги води до Криму, виключивши її бездумні витрати і заподіяння шкоди навколишньому середовищу. Дуже важливим є питання економії води. Як на мене, відкритий канал як спосіб доставки води у 21 столітті має піти у небуття, нам потрібні сучасні гідротехнічні споруди, можливо, якісь потужні водогони, але тут, звичайно, справа вже за українськими вченими та практиками.
Але повернемося до найближчих перспектив у забезпеченні Криму водою. У зв'язку з підривом дамби Каховської ГЕС дніпровська вода вже перестала надходити до Криму. Однак потреби Криму у питній воді та потреби комунальної сфери цього року будуть забезпечені запасами води у місцевих водосховищах, які достатньо заповнилися завдяки дощовій весні.
Брак води для сільського господарства окупанти знову спробують перекрити видобутком води з підземних запасів. У 2014-2021 роках, коли вода каналом не надходила до окупованого Криму, російські варвари пробили безконтрольну кількість артезіанських свердловин, експлуатація яких завдала колосальної шкоди навколишньому середовищу: підземні ніші, що звільнилися від прісної води, одразу заповнилися морською. Таким чином, запаси чистої води, що створювалися тисячоліттями, протягом кількох років варварськи були знищені російськими окупантами.
Може виникнути ще одна зона екологічного лиха у разі підриву «Кримського титану», про мінування якого говорили українські спецслужби. Що вам про мінування відомо?
Українські спецслужби стверджують, що росіяни замінювали обладнання заводу «Кримський титан». Наскільки мені відомо, про загрозу та наслідки витоку величезної кількості аміаку у разі підриву «Кримського титану» українською стороною поінформовано міжнародні організації, які забезпечують контроль та моніторинг у цій сфері. Тобто небезпека нової техногенної катастрофи, яку можуть влаштувати російські окупанти, перебуває під увагою міжнародних організацій.
Чи наважаться російські окупанти влаштувати ще одну техногенну катастрофу, але вже на кримській землі? Відповідь, на жаль, також не втішна: для росіян нове лиходійство є не більш, ніж черговим злочином.
Чи є у Меджлісу алгоритм дій на випадок такого сценарію?
Доступними способами, у першу чергу, через інтернет-ресурси, ми розповсюджуємо інформацію про загрозу, а також публікуємо поради та рекомендації фахівців у разі виникнення прямої небезпеки життю та здоров'ю людей, які проживають по обидва боки від підприємства «Кримський титан» – у прилеглих населених пунктах Криму та Херсонської області.
Західні розвідки повідомляють, що наступ на півдні призупинився. Міністр оборони Олексій Резніков також каже, що контрнаступ на повну силу ще не починався. Росія тим часом перекидає частину своїх підрозділів з півдня України на Донбас. Росія настільки впевнена, що стримає українців на півдні, чи просто вже змирилася із поразкою на цьому напрямку?
Навряд чи я можу вам об'єктивно відповісти на це питання: це з парафії військових. Я можу лише ще раз озвучити власне розуміння, що звільнення Криму є ключем до відновлення суверенітету України над усією її територією у межах міжнародно визнаних кордонів.
Крім цього, визволення Криму неминуче призведе до дезорієнтації військового та політичного керівництва Росії, політичної турбулентності у російському суспільстві і до територіальної дезінтеграції Росії.
Ви уже говорили, що окупанти вивозять свої родини за межі Криму. Можете деталізувати? Хто саме вивозить?
З 9 серпня 2022 року і до сьогодні ударами по військовому аеродрому у Новофедорівці поблизу міста Саки в окупованому Криму було знищено щонайменше дев’ять російських військових літаків. Відтоді Крим перетворився практично на прифронтову територію. З цього часу і до сьогодні ЗСУ постійно демонструють уразливість російських військових об'єктів у Криму, завдаючи по них час від часу точних ударів.
Відомості про підготовку нового контрнаступу ЗСУ змусили окупантів масово споруджувати фортифікаційні споруди як на підступах до Криму, так і на території півострова, особливо у його північній та західній частині.
Власне, всі ці події, з одного боку, підбадьорили сотні тисяч кримських татар та українців, оскільки вони переконалися у тому, що Україна готова і звільнятиме Крим, а з іншого боку, засмутили окупантів та їхніх поплічників. За нашими даними, серед тих, хто вже евакуював свої сім'ї, найактивнішими є керівники каральних російських структур у Криму.
Як багато кримчан чекають Україну? І як Україна встановлюватиме межі – де колабораціонізм, а де вимушена співпраця з окупантами?
Сотні тисяч людей чекають на звільнення Криму. Ці люди не прийняли окупацію, не зламалися, вони виживають за умови, коли їм та їхнім сім'ям щодня загрожує небезпека. Ми маємо виходити з того, що Україна звільняє власну територію, на якій довгі роки російської окупації жили її громадяни, що опинилися у цих умовах далеко не з власної волі.
Також нам слід усвідомити, що проживання громадян України на окупованих Росією українських землях не є ані злочином, ані ганебним фактом.
Нагадаю, що такий принцип – принцип ущербності (неповноцінності) – тривалий час застосовувався у Радянському Союзі стосовно населення, яке опинилося в умовах німецької окупації у роки Другої світової війни. Власне, до всіх людей, які пережили фашистську окупацію, радянська влада ставилася із підозрою та недовірою. Можемо уявити собі, скільки було скалічено людських доль.
Але, звісно, не може бути всепрощення: всі злочинці мають бути покарані. Відповідно, тут дуже велика відповідальність покладається на законодавця, який має передбачити диференційовані підходи до дій, вчинених громадянами України в умовах російської окупації. При цьому слід передбачити такий інструмент як амністія, саме після звільнення Криму. Отже, має бути не лише покарання, а й водночас амністія та люстрація. При чому два останні інструменти треба оголошувати і застосовувати відразу ж після звільнення, але ніяк не раніше.
Зрозуміло, що всі, хто був під присягою Українській державі та зрадив її, а також громадяни, які в умовах російської окупації вчинили дії, спрямовані проти прав та свобод людини, мають повною мірою понести покарання.
«Автономія – це ключове»
Не всі кримчани хочуть кримськотатарської національної автономії, бо вбачають у ній ризики. Зокрема, цитуємо із соцмереж, «усім заправлятимуть тільки кримські татари», «почнеться ісламізація Криму» тощо. Як би ви їх заспокоїли?
Я звернуся безпосередньо до наших співгромадян, які сприймають право кримськотатарського народу на самовизначення як виклик Україні. Я навіть візьму у лапки це звернення, щоби було зручно його сприймати. «Вас вигнали з власного дому і вас вдома не було 45 років. Вас закривали у тюрми, на ваших землях поселили інших людей. Повернувшись, ви опинилися в абсолютній меншості на своїй землі. Однак ви, як і будь-який народ, не хочете зникати. Ви хочете зберегтися та розвиватися на землі своїх предків. Більше того, ви усвідомлюєте: якщо ви не впораєтеся з цією відповідальністю, ваш народ помре і ви будете у цьому винні».
Що робити у такій ситуації? Насамперед, необхідно всім проявити громадянську зрілість та відповідальність одне перед одним та Українською державою. Відповідальність визначатиме дії, якими легко усуватимуться всі уявні чи явні загрози.
Противники автономного статусу Криму вважають, що його особливий статус сприяє сепаративним устремлінням. Ну що ж, тоді чітко визначимося з суб'єктом кримської автономії. Одразу відкинемо російські наративи про якийсь «кримський народ». Очевидно, що йдеться про корінний кримськотатарський народ, який послідовно демонструє своє прагнення на самовизначення у складі Української держави. Така позиція кримськотатарського народу, зайнята з перших днів незалежності Української держави, була особливо продемонстрована під час російського військового вторгнення до Криму у лютому-березні 2014 року. Саме тоді українське суспільство кардинально змінило своє ставлення до кримськотатарського народу, який масово та у ненасильницький спосіб виступив на підтримку територіальної цілісності України.
Після цього нам здавалося, що хоча б основні негативні стереотипи щодо кримських татар, твердженню яких в українському суспільстві багато у чому сприяла Москва, вже залишилися у минулому. Але, як бачимо, міф про «страшних сепаратистів – кримських татар» все ще знаходить своїх прихильників, відповідно їхні страхи можуть бути усунені лише внаслідок закріплення у розділі «Автономна Республіка Крим» Конституції України норм, які навіть теоретично не допустять такого розвитку подій.
Отже, автономія для кримськотатарського народу не самоціль, а форма самовизначення, поза якою неможливо буде створювати правові умови для збереження та розвитку на своїй історичній території, яка водночас є невід'ємною частиною України. Автономія – це слово ключове. Головне, що її функціонування встановлюються Україною, яка, на що ми всі сподіваємось, незабаром стане повноцінним членом Європейського Союзу та НАТО.
Де гарантія, що статус національної автономії щось змінить, адже і у нинішній Конституції Автономної республіки Крим записано, наприклад, що українська, російська, кримськотатарська мови мають однакові права. Але ж на практиці все було зовсім не так: багато місцевих політиків не володіли кримськотатарською до окупації? Що на практиці може дати саме національна автономія?
Фатальною помилкою Верховної Ради України, яку вона допустила в останні місяці СРСР, відновлюючи у лютому 1991 року Кримську автономію було те, що вона уникла визначення суб’єкту цієї автономії. Тому і сталася де-факто російська автономія. Цю помилку треба виправляти, оскільки у Криму є джерело автономії, суб’єкт. Це – кримські татари, корінний народ півострова. Ще раз повторюю, що є народ на своїй землі, у складі Української держави, який також має право на самовизначення. Якщо говорити у тональності міжнародного права, то право кожного народу на самовизначення є невід'ємним. Тобто воно не може зникнути за чиїмось бажанням або запереченням.
Але, і це є дуже важливим для нашої ситуації, світове сучасне право вітає прагнення до самовизначення народів, наполягаючи, що усе має робитися у такий спосіб, щоби не порушувати державні кордони, які існують сьогодні. От кримські татари і кажуть про своє право на самовизначення у складі Української держави. Не йдеться про окрему державу, хоча про це можна теоретизувати, звичайно. Як правило, це роблять опоненти трансформації діючого статусу Криму у національно-територіальну автономію, залякуючи суспільство.
Ви запитали, що може дати національна автономія. Якщо дуже коротко, автономний статус не для того, щоби надавати комусь преференції, а для того, щоби створювати умови для реальної рівності всіх, хто живе у Криму.
Візьмемо питання формування місцевої влади. В Україні є цілісна виборча система, яка охоплює усі регіони, включно з Кримом. Однак, у силу багатьох причин, пов'язаних з трагічною історією кримськотатарського народу, а також його чисельною меншістю, дисперсним розселенням, універсальна виборча система, що використовується у всій країні, не дозволятиме кримським татарам мати ефективне представництво у виборних органах влади. Відповідно, це позначиться і при формуванні органів виконавчої влади. Очевидно, що Крим потребує виборчої системи, яка зможе забезпечувати представництво і корінного кримськотатарського народу у владі.
Тобто статус Криму, визначений у Конституції України, у Конституції Автономної республіки Крим, у виборчих законах не має механізмів, за якими кримські татари могли би делегувати більше представників до органів влади?
Але як за такого підходу, коли у вас по всій країні один закон про вибори депутатів, як до обласних, районних, міських влад, так і для Криму, ви забезпечуватиме ефективне представництво кримських татар в органах влади та управління? Тим більше, коли вони в абсолютній чисельній меншості та ще й дисперсно розселені по всьому Криму? Ось тут і потрібні особливі механізми для Криму, які б дозволили вирішити цю проблему. І це лише один приклад і лише в одній сфері... І йдеться, як бачите, не тільки про делегування до органів влади. Йдеться про те, що без забезпечення колективних прав не можна забезпечити більшість людських прав кримських татар. Наприклад, питання землі.
От дивіться, за різної влади, за різних урядів були земельні конфлікти. Пам’ятаю колишнього міністра Євгена Червоненка (міністр транспорту з лютого до вересня 2005 р, – «Главком»), який казав, що не розуміє кримських татар, чому вони всі хочуть поселитися біля моря? Мовляв, їм треба у гори піти, а біля моря набудувати готелів, як у Туреччині. Тобто йому було байдуже, що там історичний ореол розселення кримських татар, що там наші населені пункти, які з 13 століття були заселені кримськими татарами, що там наша історія.
То йдеться про монополію кримських татар на землю? Ні! От якраз національна автономія передбачатиме, що ані більшість, ані меншість не матиме монопольного права на землю. А раніше саме росіяни у Криму мали монопольне право. На наше переконання, у Криму рішення щодо використовування землі мають вирішуватися консенсусом. І окрім землі є ще три, чи чотири питання, які мають вирішуватися консенсусом.
Які ще?
Перше – земля, друге – існування закладів освіти кримських татар, вони не можуть залежати від інтересів більшості. Далі – питання екології. Я у 1990 році був у місті Нукус, Республіка Каракалпакстан (Узбекистан). Тоді вже там майже не було етнічних росіян, вони всі виїхали, задовго до політичних змін у республіці. Виїхали, бо там невідворотно екологія зруйнувалася. У тому регіоні протікають річки Амудар’я, Сирдар’я, які впадали в Аральське море. А воно висохло. Тому що води річок, що впадають у море, перехоплювалися по всьому руслу на посіви бавовни і у море нічого не впадало. Чому так безглуздо? Тому що Москва вимагала щороку збільшувати площі під бавовну і їй було байдуже, що буде з навколишнім середовищем. Там кораблі у пісках стоять і залишаються жити тільки каракалпаки, тому що у них немає іншої землі, іншої батьківщини. Ми не хотіли би, щоби більшість зробила подібне з Кримом тільки тому, що має владу. От у Криму титановий завод. Навіщо він там? Це те, що не просто руйнує екологію. Знищується природна унікальність Криму, у тому числі його рекреаційні можливості.
Автономія – не для того, щоби давати комусь преференції, а для того, щоби створювати умови для реальної рівності усіх
А щодо кримськотатарської мови, як ви збираєтеся добиватися, аби вона була в усіх сферах, щоби це не було декларативним?
Раніше були відсутні механізми. Адже просто записати у Конституції, що вона використовується поруч із державною і російською мовами, замало.
От, наприклад, ми живемо у населеному пункті, де проживає 300 діточок. У ньому діє лише одна школа. Ну бо так склалося, всього одна на великій території. Але у населеному пункті живуть три спільноти: кримськотатарська, українська і російська. Більшість каже: зберігаємо російську мову навчання. За законом дійсно, частина батьків мають право вимагати тоді навчання кримськотатарською або українською. А їм кажуть: «Якщо вам потрібно – робіть», а у цей час держава вмиває руки, пояснюючи неможливість допомоги бідністю. Виходом у такій ситуації, як мінімум, якщо вже немає грошей у бюджеті, є будівництво поряд ще однієї будівлі школи, адже навчальний процес можна організувати у два потоки. Але все знову впирається у волю більшості.
Оцініть і таку ситуацію. Карасубазар (Білогірськ) – там було три школи у місті. Потрібно було перерозподілити дітей, щоби відкрити кримськотатарську школу. Це було у 2000-х роках. Ми тоді провели зустрічі із населенням, нараду з владою, від якої попросили виділити нам найгірше приміщення під кримськотатарську школу з тих шкіл, що існують. Нам відмовили. Мовляв, а чому дітки мають далеко від своїх помешкань ходити до школи? А це невеличке місто, де кожного року учнів і так стає все менше. Тобто, якщо підходити раціонально, то слід було би одну з діючих трьох шкіл виділити під організацію кримськотатарської школи та перерозподілити учнів залежно від мови навчання. Влада на це не пішла. З різних причин, у тому числі й тому, що не хотіла відкриття кримськотатарських шкіл. Як, утім, і українських шкіл. Тоді довелося побудували там ще одну школу, витрачаючи бюджетні гроші.
І що ви думаєте, за два-три роки одну з цих трьох шкіл державних закрили, бо дітей уже не було там у достатній кількості. От вам приклад, коли більшість не хотіла нам давати приміщення, і ми нічого з цим не могли зробити.
Так само і з топонімами, коли ми були не у змозі впливати на прийняття рішень, аби повернути історичні назви, тисячі з яких за радянської влади і депортації кримськотатарського народу було змінено. На щастя, зараз уже багато змін відбувається у цій сфері через законодавство, зокрема процеси декомунізації та деколонізації, про що ми десятиліттями говорили.
«Доводиться слухати закиди: коли ви всі повернетесь до Криму, оголосите Крим державою…»
У Декларації про національний суверенітет кримськотатарського народу, що була ухвалена Другим Курултаєм у 1991 році заявлено: «Крим є національною територією кримськотатарського народу, на якій тільки він має право на самовизначення так, як воно викладено у міжнародно-правових актах, визнаних світовою спільнотою. Політичне, економічне, духовне та культурне відродження кримськотатарського народу можливе лише у його національній суверенній державі. До цієї мети прагнутиме кримськотатарський народ, використовуючи всі засоби, передбачені міжнародним правом». Тут якраз ішлося про суверенну державу. Як змінилася позиція кримських татар до цієї декларації?
Давайте уточнимо, йдеться про 26 червня 1991 року, ще існує Радянський Союз. Хоча за декілька місяців до розпаду, але все ще СРСР. Ми тоді не знали, що буде завтра. Усі перебували у певному алгоритмі боротьби з комуністичним режимом. Україна прагнула незалежності, у цей час ми билися за свої права з місцевими структурами, компартійними радянськими. Тобто ухвалення декларації у тому вигляді, який ви озвучили, виходило з умов, у яких ми усі перебували. До речі, у жодному реченні я не бачу протиріч із тим, що ми і тепер декларуємо. Ми маємо право на самовизначення на своїй землі. Ми перебуваємо на нашій національній території, яка є складовою, невід'ємною частиною Української держави. Ми говоримо про право кримськотатарського народу на самовизначення у складі Української держави.
Щодо «відродження кримських татар можливе лише у суверенній державі…» Мені та моїм колегам доводиться іноді слухати закиди на свою адресу, мовляв, знаємо ми вас, хитрих кримських татар: коли ви всі повернетесь до Криму з місць вигнання, облаштуєтесь, ви потім оголосите Крим державою та відпливете від України. Тут слово «відпливете» вже підказує, куди ми маємо відпливти… Звичайно, до Туреччини. Мені казали про це і деякі друзі, дуже поважні українські патріоти, зокрема Іван Заєць (нардеп п’яти скликань, – «Главком»). Мовляв, у вас, кримських татар, є якісь приховані мрії (про суверенну державу). Я пам'ятаю і свою відповідь тоді, яка зводилася до того, що ніхто не може передбачити, що буде через 100 або 200 років. Можливо, через 100 років рівень людської цивілізації досягне такого рівня, що багато питань, які сьогодні нам видаються дуже важливими, виявляться абсолютно неактуальними.
Але повернемося до процитованої вами частини Декларації Курултаю, схваленої у червні 1991 року. Щодо визначення Курултаю тоді і позиції зараз – це трансформація свідомості політичної культури і риторики від того часу до сьогодні. Автономія – це державне утворення, але це не суверенне державне утворення. Якщо би ми сьогодні виписували той документ, про який ви згадали, безперечно, написали би про Крим як невід’ємну складову території незалежної України. Але на той момент і Україна ще була «радянською соціалістичною республікою», де розгортав свою діяльність Народний рух України за перебудову. Потім він став Народним рухом України, який, з моєї точки зору, був саме тією політичною силою України, яка цілісно, дуже чітко і покроково виписувала політичний маршрут України на шляху до її незалежності. Я дуже поважно ставлюсь до цієї політичної сили, яка відіграла виняткову роль у новітній історії України. Але ж ми не докоряємо їй, що вона починалася «рухом за перебудову».
У наступних документах Курултаю кримськотатарського народу, які приймалися вже після проголошення незалежності України, всі ці моменти були максимально уточнені та закріплені рішеннями вищого представницького органу кримськотатарського народу: Крим є національною територією кримськотатарського народу та невід'ємною складовою частиною України
Як ви ставитеся до організації Хізб ут-Тахрір і чому саме її послідовників росіяни вважають терористами?
Щоби розчавити кримськотатарський народ, росіяни використовують різні особливості кримськотатарського середовища. Вони заборонили національні інститути кримськотатарського народу: Меджліс, Курултай. Відбувалися і відбуваються арешти активістів. Це перший момент. Другий – релігійні інституції. Окупанти зробили все для того, щоби Духовне управління мусульман Криму потрапило під їхній контроль. Тобто зробили так, що Росія повністю контролює цей інститут, та більшість релігійних громад. Вони також проводять репресії не тільки проти політичних, громадських активістів, а й проти вірян. Звичайно, це спричиняє протест, бо люди не хочуть бути під контролем.
Першим керівником управління ФСБ РФ в окупованому Криму був Віктор Палагін. До того він працював у Башкирії, де набув дуже великого досвіду із переслідування саме мусульман, прихильників Хізб ут-Тахріру. Зараз дуже багато їхніх представників позбавлені волі. Всі в’язні поводяться гідно і мужньо. Думаю, вони будуть звільнені тільки тоді, коли Крим буде деокуповано.
Називати панацеєю від усіх проблем створення Всесвітнього халіфату – це як займатися вічною побудовою комунізму
Наприклад? Що маєте на увазі?
Хізб ут-Тахрір закликали людей не ходити на вибори, бо то, мовляв, неправильна влада. Це ще до окупації Криму. Тобто їхня позиція була – відсторонення від політичного життя, вони воліли жити у своєму світі. Я і сьогодні вважаю, що Хізб ут-Тахрір – це намагання привнести певну політичну поведінку у середовище кримських татар і відволікти увагу мусульман, де би вони не жили, від пошуку реальних механізмів вирішення проблем у суспільстві. Тобто набагато легше панацеєю від усіх проблем назвати створення Всесвітнього халіфату. Це як вічна побудова комунізму, коли нам казали, що після побудови комунізму всі люди на землі стануть щасливими. А насправді Хізб ут-Тахрір – дуже зручний інструмент для того, щоби не дозволити активним членам суспільства самим вирішувати проблеми, не змінюючи свої релігійні переконання.
Вочевидь, окупанти вбачають у людях, які представляють ті чи інші рухи і течії у Криму, ворогів режиму, адже чимало кримських татар ведуть партизанську боротьбу. Публічно відомо про партизанський рух «Атеш», який пов’язують із кримськими татарами і про який дуже мало інформації. Хто ці люди, які його представляють? Як Меджліс з цією організацією пов’язаний?
В авторитарних суспільствах, а путінський режим підвів Росію до тоталітаризму, кожен громадянин, який має думку, відмінну від державної позиції, вважається підозрілою особою. На окупованих українських територіях взагалі всі жителі, якщо вони не виявляють лояльності до Росії та Путіна, підпадають під пильний нагляд каральних структур. Звідси і вороже ставлення російських окупантів до кримськотатарського народу та українців.
Питання про рух «Атеш» я залишу без коментарів, хоча, авжеж, ми знаємо, хто за цим стоїть, і як їм вдається досягати заявлених цілей та завдань.
Чи є ще подібні рухи на півострові?
Без коментарів.
Ви раніше прогнозували, що Крим може бути звільнено до кінця року. Також про це казав керівник ГУР Кирило Буданов. Ваша думка з огляду на події на фронті якось змінилася? Коли Україна відновить контроль над Кримом?
Я і сьогодні виходжу з того, що до кінця року Крим може бути звільнений. Впевнений, і ви, і ваші читачі знають, наскільки важливу роль відіграє Крим у забезпеченні національної безпеки України. Доки не буде звільнено Крим, для України залишається загроза її незалежності. Отже, усвідомлення важливості звільнення Криму від російських загарбників є стимулюючим чинником як для українського суспільства, так і для наших міжнародних партнерів.
Михайло Глуховський, «Главком»
Коментарі — 0