Країна вступає у найважчу за два роки стадію війни
Ціною надзусиль та завдяки адекватним і швидким рішенням Сили оборони у середині травня зупинили просування ворога на Харківщині. Фронт стабілізовано, російські війська не змогли створити «буферну зону» на півночі регіону, а їхній успіх є «фрагментованим і необ'єднаним», засвідчила британська розвідка 26 травня.
Попри ці тактичні успіхи Україна тепер має ще одну, додаткову гарячу ділянку фронту. І мусить розраховувати свої сили та засоби, очікуючи на великий літній наступ московитів. Багато аналітиків та військових вважають: країна вступає в найважчу за два роки стадію війни.
Тим часом в українському інформаційному полі ведеться «дружній вогонь». На адресу генералітету та комбатів, які нібито проґавили харківський прорив росіян, накотилася лавина критики. Цей тренд вигідний ворогу, бо у підсумку загрожує підважити авторитет ЗСУ.
«Главком» пояснює, що відбувається на полі бою на півночі Харківщини, які сценарії може задіяти ворог у найближчих наступальних операціях та як готуються до цих викликів ЗСУ.
Прорив на Харківщині. Чому це сталося?
Накопичивши близько 30 тис. живої сили на північній межі з Харківщиною, 10 травня ворог почав розвідку боєм у двох напрямках – по кілька батальйонів рушили на Вовчанськ та на село Липці, що приблизно за 20 км від Харкова.
Липці – найближча з можливих точок, звідки Салтівку та інші райони міста можна дістати артилерійським вогнем. Артилерія – це масовано і дешево, на відміну від КАБів та ракет, якими росіяни зараз б’ють по Харкову.
А Вовчанськ – найближче до кордону місто, від якого можна просуватися у бік Куп’янська.
«Останнім часом росіяни не можуть просунутися на Куп’янськ з південно-східного та північно-східного напрямку, вони місяцями ведуть бойові дії. А якщо би взяли Вовчанськ, то змогли б ударити по нашому куп’янському угрупованню у фланг і у тил», – пояснює тактичний задум ворога генерал Ігор Романенко, колишній заступник начальника Генерального штабу ЗСУ.
Отож 10 травня орда московитів підім’яла нашу першу лінію оборони і за кілька діб захопила близько десяти сіл, переважно у сірій зоні. Так 35-тисячне вороже військо зайшло на територію області.
«Оскільки до травня це була відносно спокійна ділянка фронту (адже сил, накопичених ворогом «за порєбріком», було недостатньо, щоб наміритися атакувати Харків), у цій зоні в основному діяли сили Тероборони. ТрО зазвичай менше забезпечені озброєнням, бойовою технікою, та й особовий склад має менш серйозний вишкіл, ніж ті бригади, які задіяні у вирі бойових дій, – розмірковує військовий експерт, полковник Владислав Селезньов. – Крім того, чимало нарікань на Галушкіна (генерал Юрій Галушкін, командувач Оператвино-тактичного угруповання військ «Харків», призначений на цю посаду у квітні 2024 року, – «Главком»), якого головком прибрав на наступний день після прориву».
Командування ЗСУ негайно підтягнуло резерви, які, треба сказати, вже були напоготові, змінило командувача військ на харківському напрямку (замість Галушкіна Сирський призначив авторитетного бригадного генерала Михайла Драпатого), збільшило постачання снарядів та ін. Московитів було зупинено.
Станом на 25 травня, за даними Генштабу, ЗСУ не тільки стримували росіян, а й контратакували.
«Подекуди нам вдаються успішні контрнаступальні дії. Є вже у нас полонені російської армії. Але загалом ми проводимо маневрену оборону», – розповів в ексклюзивному інтерв’ю «Главкому» Павло Федосенко, командувач 92-ої окремої штурмової бригади, яка б’ється на найважчих ділянках на півночі Харківщини.
Та, схоже, обурення суспільства тим, що ворогу вдалося просунутися в цій зоні, було більшим, ніж відчуття сатисфакції, що нашим військам вдалося ворога спинити.
Чому кордон не було заміновано? Несподівана версія
У списку причин, які дозволили прорив на Харківщині, експерти та блогери особливо акцентують на тому, що кордон не було заміновано. Питання – чому?
Вкрай дивно, що ділянка, на якій ворожа атака видається найімовірнішою, виявилася не замінованою, тоді як у 2023 році всю лінію державного кордону з Росією та Білоруссю – на Волині, Рівненщині, Чернігівщині, Житомирщині та Сумщині – демонстративно рясно засіювали мінами. Там, за офіційними даними, було закладено понад пів мільйона мін.
Як стверджують джерела «Главкому» у ЗСУ, у тому, що орки швидко подолали кордон на півночі Харківщини, частково винні… росіяни. Тільки «не ті».
Придивіться-но до карти. Таволжанка, Муром, Шебекіно... Саме у ці найближчі до Вовчанська села та містечка Бєлгородщини «ходили» з рейдами бійці Російського добровольчого корпусу. Останній раз, у березні 2024 року, вони змоталися на Росію навіть на кількох одиницях бронетехніки.
«Саме під задачі РДК цю ділянку певний час не мінували», – ділиться з «Главкомом» джерело в Генштабі. Тобто «вікно у Росію», яке було залишене для добровольчого корпусу, залишилося незачиненим.
Ділянку кордону між Харківщиною та Бєлгородщиною не мінували, залишаючи для рейдів РДК
Можливо, якісь ділянки не були заміновані спеціально для рейдів РДК, припускає і полковник Владислав Селезньов.
Але у ширшому плані питання не замінованому кордоні залишається відкритим.
«Снарядна ситість» і фортифікації
Мінно-вибухові загородження є неодмінною частиною першої лінії оборони. Загалом же ешелонована оборона передбачає три лінії. У нашому випадку, перша мала проходити вздовж кордону і включати, зокрема, й мінні загородження; друга – за 8-10 км від кордону; третя, найпотужніша, забетонована і неприступна – на околицях Харкова. За перші дві відповідальні військові, за третю – обласна військово-цивільна адміністрація.
Щодо першої лінії, то експерти єдині в думці: створити біля кордону під обстрілами інженерну смугу перешкод було нереально.
«Будувати там було неможливо, говорю вам це як військовий інженер-будівельник за освітою. Снаряди, бомби прилітали б, техніку нищило, – переконаний Владислав Селезньов. – Тому перша лінія оборонних споруд насправді розташувалася не на кордоні, а за 8-10 км від нього».
13 травня саме на цьому рубежі наші війська зупинили поступ орків і зараз тримають оборону. Зі зрозумілих причин украй мало відкритої інформації, щоб розмірковувати, чи всюди там є фортифікаційні споруди і якої вони якості.
Харків’яни стали знов чути, як наші гармаші дають «отвєтку». Такого не було з осені
Щодо найпотужнішої третьої лінії оборони попід самим Харковом, то голова обласної військово-цивільної адміністрації Олег Синєгубов днями заявив, що фортифікації на цій лінії готові на 92%.
Водночас правоохоронці виявили факти розкрадання будівельних матеріалів та інші махінації на облаштуванні фортифікацій, про що нещодавно детально писав «Главком».
З питаннями про наявність фортифікацій поблизу міста «Главком» звернувся до найбільш зацікавленої сторони – самих харків’ян. Зокрема, до Наталі Курдюкової, керівниці Харківського медіахабу – організації, що налагодила міцну колаборацію з місцевою владою та військовими й допомагає у роботі сотням вітчизняних та іноземних журналістів.
«Напевно можу сказати, що фортифікації у передмісті є. Принаймні на тих ділянках, куди час від часу ОВА возить журналістів, це все має дуже потужний вигляд», – розповідає Курдюкова. Каже: харків’яни, а насамперед журналісти, пильно відстежують все, що стосується оборони міста.
Зокрема, віднедавна містяни стали чути, як наші гармаші дають «отвєтку». Такого з осені не було, констатує керівниця медіахабу, вочевидь, відповідати на російський вогонь особливо і не було чим.
Про те, що на фронті останнім часом немає гострого «снарядного голоду», говорять і військові.
«За рахунок свіжих поставок снарядів від партнерів наша артилерія і танки мають чим бити по ворогу, – запевнив в інтерв’ю «Главкому» комбриг Павло Федосенко. – Утім, боєкомплекту багато не буває, а тим паче у такій жорсткій війні. Буде більше – зможемо більше».
«Богоборці» з печерських пагорбів
Шукати винуватців російського прориву на харківському прикордонні взялося ДБР, відкривши справу, в якій фігурують прізвища 28 офіцерів, включно з генералом Галушкіним. Про це першим повідомив «Главком» 23 травня. Військові оглядачі зауважили, що ніколи за роки війни слідчі так оперативно не реагували на «справи військових»; як приклад можна навести історію з розмінуванням Чонгару.
У будь-якому разі, дії ДБР – у рамках логіки і закону.
А тим часом у наступ на командування ЗСУ кинулася і депутатка Безугла. У середині травня вона об’їхала військові частини і, як стверджують джерела «Главкому», зажадала потрапити з ревізією на командний пункт Оперативно-стратегічного угруповання військ, куди її на цілком законних підставах не пустили.
Результатом експедиції стали заяви, в яких було поставлено під сумнів авторитет головкома Олександра Сирського; командувача угруповання «Хортиця» Юрія Содоля названо злочинцем, а також перелічено генералів, які «продовжують гробити наше майбутнє».
Злившись із голосами кількох блогерів та розтиражований сотнями ЗМІ й телеграмканалів, меседж «любительки знімати главкомів» кілька днів домінував в інформаційному морі, гупаючи об дно й без того розхитаного човна суспільної думки.
Кілька днів тому депутатка ще раз повторила свій наратив, хоча ЗСУ на той момент стабілізували ситуацію на півночі Харківщини.
Ні речники військово-політичного керівництва держави, ні парламент та його профільний комітет, до складу якого входить депутатка, публічно досі не відрефлексували на ці закиди.
«Наразі складно сказати, чи може за цією інформаційною атакою стояти не лише сама Безугла, – коментує медіаекспертка, голова ГО «Детектор медіа» Наталія Лігачова. – Маємо досвід, коли резонансні справи, пов’язані з військом чи інформаційною політикою, починалися з її дописів у соцмережах, а закінчувалися тим, що Офіс президента або дотичні до керівництва держави люди приймали рішення. Так було, коли зняли з посади головкома Залужного. Друга атака – на суспільного мовника. Тому публічні нападки на Сирського можуть бути преамбулою до якихось кроків влади, але доконано не можна сказати».
У будь-якому разі, інформаційна атака створила небезпечний прецедент підважування авторитету ЗСУ. Це погано саме зараз, у розпал надзвичайно складного, можливо, визначального, етапу війни з Росією.
Суспільство, яке ще недавно гордо декламувало: «Бог носить форму ЗСУ», підштовхують до брутальної «десакралізації» армії.
«Такі поїздки депутатів переходять межі демократичного контролю. І такі заяви недоречні і шкідливі, особливо з огляду на ту ситуацію, в якій зараз перебуває наша держава і наші сили оборони. Ці заяви ллють воду на млин Путіна», – переконаний Ігор Романенко.
Суспільство, яке гордо декламувало: «Бог носить форму ЗСУ», підштовхують до брутальної «десакралізації» армії
Натомість, нагадує генерал, політична влада, а не військові несе відповідальність за невдалу мобілізаційну страртегію, власне, за відсутність такої стратегії.
«Залужний (Валерій Залужний, який був головнокомандувачем ЗСУ з 2021 по 8 лютого 2024 року – «Главком») у 2023 році говорив про потребу у 450-500 тисяч людей, але політична влада вичікувала... І новий закон ситуацію не виправляє. Втрачено два роки, впродовж яких мобілізація була вкрай недостатньою, і тому зараз така важка ситуація на фронті», – резюмує Романенко.
До чого готується ворог і ЗСУ?
Скидається на те, що московити планують найближчим часом максимально розтягнути лінію фронту, змусивши командування ЗСУ кидати у бій нові й нові резерви та виснажуючи їх. Саме з такою метою, як і попереджало кілька тижнів тому ГУР, росіяни можуть почати активні бойові дії не тільки на півночі Харківщини, а й Сумщини.
«Зараз у них недостатньо сил, щоб рушити на Харків та Суми, але створити для нас проблеми на прикордонні – цілком ймовірно, що такої мети будуть досягати, аби створити сприятливіші умови для своїх військ на Краматорському напрямку, Покровському. Путіну важливо якнайшвидше взяти під контроль ті території Донеччини, які внесено в Конституцію РФ», – підтверджує Владислав Селезньов.
Тим часом ворог формує ще дві армії, до складу яких входять 14 дивізій, 16 бригад.
«Якщо сформують, то це буде нова хвиля наступу», – оцінює ексзаступник начальника Генштабу, генерал Романенко. Не виключено, що ворог може спробувати заблокувати Харків та атакувати Суми. Щодо другого «походу на Київ», то експерт вважає це малоймовірним.
Ворог формує ще дві армії з 14 дивізій, щоб почати нову хвилю наступу
Прикметно, що у ситуації, поки у столиці «ганяють зраду» по пабліках та кабінетах, військові фахівці з країн-партнерів України не налаштовані так песимістично.
Відставний канадський офіцер, а нині експерт з питань оборони та безпеки Ігор Козак підкреслює у коментарі «Главкому», що, на відміну від початку 2022 року, сьогодні «в арсеналі» ЗСУ не тільки мужність та самопожертва, якою захоплювався тоді весь світ.
«Здатність швидко адаптуватися до динамічної ситуації на місці, вчитися на помилках (власних і ворожих) і впроваджувати нові технології та системи озброєння перетворили українську армію на потужну, досвідчену, сучасну та спритну бойову машину, яка успішно бореться з ордами Кремля», – говорить Козак.
Олена Зварич, «Главком»
Коментарі — 0