Генерал Сергій Кривонос: Комусь вигідно замінити Залужного, наше завдання – не допустити цього

Інтерв’ю з генералом, звинуваченим у «дискредитації військово-політичного керівництва держави»

Українці розпочали звільняти свої території відразу після початку вторгнення. Весною  минулого року ворога вдалося вибити з Київщини. Героїчна битва за столицю і Київщину надихнула захисників на подальшу боротьбу з окупантом. Проте були у цій епічній главі визвольної боротьби сторінки, які складно назвати героїчними і щодо яких досі залишається багато питань. Державне бюро розслідувань (ДБР) порушило справу проти генерал-майора Сергія Кривоноса «за фактом розкрадання майна Міжнародного аеропорту «Київ» імені Ігоря Сікорського (аеропорт «Київ-Жуляни»)», обороною якого він командував на початку повномасштабної війни. Врешті генерала було звільнено із ЗСУ. Сам Кривонос не коментує деталей цієї справи, але називає її політичним замовленням Офісу президента.

Сергій Кривонос – фігура непересічна. Професійний військовий, учасник російсько-української війни з 2014 року. У 2014-му командував обороною Краматорського аеродрому. Нагороджений орденами Богдана Хмельницького другого і третього ступенів, медаллю «За військову службу Україні». З 2016 року служив на посаді першого заступника командувача Сил спеціальних операцій Збройних сил України.

У 2019 році балотувався на посаду президента, але під час кампанії зняв свою кандидатуру на користь Порошенка. За президентства Петра Олексійовича генерал отримав посаду заступника секретаря РНБО. Після обрання президентом Володимира Зеленського впродовж півтора року продовжував працювати у РНБО і навіть хвалив новообраного главу держави. Мовляв, він здібний і за пів року президентства достатньо помітно виріс. Але потім щось пішло не так, і Зеленський звільнив Кривоноса. Вже після цього генерал не стримує себе і постійно критикує і президента, і його Офіс.

В інтерв’ю «Главкому» Сергій Кривонос дав оцінку ситуації на фронті, сказав, що є питання до «улюбленого генерала президента» Олександра Сирського, та розказав, хто тепер найбільше впливає на рішення Зеленського. Причому, на деякі питання генерал-майор Кривонос уникає прямих відповідей. В одному з випадків пояснив це тим, що розумний читач і так зрозуміє, а в іншому, що озвучення інформації навіть призведе до закриття нашого видання.

Почали ж розмову з Сергієм Кривоносом ми з великого наступу, який, за даними президента Зеленського, Росія розпочала вже на кількох напрямках. Найбільше напруження на Донбасі: українські війська уже кілька місяців тримають оборону у стратегічно важливих Бахмуті і Вугледарі й не дозволяють окупантам суттєво просуватися вглиб української території. Але щоби перейти від оборони до чергового наступу і на Сході, і на Півдні, ЗСУ очікують прибуття західної бронетехніки. Кривонос пояснює, чи потрібно силам оборони залишати Бахмут, та оцінює вірогідність повторного наступу з боку Білорусі.

Українська влада закрила в‘їзд до Бахмута для цивільних осіб та волонтерів. Газета The New York Times називає це передумовою відходу українських військ з міста. Про що свідчить закриття міста? Яка вірогідність нашого відступу?

Ви задаєте таке питання, практично на рівні державної таємниці (посміхається). Якщо приймається певне рішення щодо закриття району, то немає сенсу обговорювати, чи залишатимуть його наші військові, чи навпаки, продовжуватимуть обороняти. Можна лише констатувати: таке рішення означає «військову необхідність». The New York Times, звичайно, дуже поважна газета. Мабуть, всі її журналісти воювали, якщо роблять такі висновки, або ж у них є якесь джерело у Генштабі Збройних сил. У Бахмуті йдуть важкі міські бої, частина міста захоплена ворогом і ворог нарощує зусилля для захоплення міста – це реальність.

Пам’ятаєте, Генштаб просив не розповсюджувати детальну інформацію про військові дії? Слава богу, Арестовича вже немає (радника Офісу президента, який коментував усі події було звільнено у січні – «Главком») і він уже нічого офіційно не коментує. Радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк не лізе у військові матерії, цей напрямок не коментує, це також добре.

«Ворог наступатиме. У нього достатньо сил та засобів…»

Великий наступ росіян уже почався, чи на нього ще слід чекати? Коли?

Думаю, він буде пізніше. Поки ще рано говорити про великий наступ росіян. Давайте не деталізувати до дня і до секунди. Ще за два роки до нинішньої великої війни я говорив про те, яким чином і за якої послідовності наступатиме ворог на Київ. Мій прогноз на 100% збігся з тим, що ми побачили. Чи допомогло це нашій «зеленій» владі прийняти рішення і не допустити нападу? Ні. Тому нема сенсу гадати, доповідати зараз і лякати владу.

Ворог наступатиме. У нього достатньо сил та засобів і він накопичує зараз ресурси в районі Воронежа та Санкт-Петербурга. Там сконцентровані достатньо великі угруповання, резерви. Це може бути і напрямок з Білорусі, Донбасу, харківський напрямок.

Західна преса з посиланням на свої джерела пише, що нібито наші партнери радять Україні відступити з Бахмута. Як слід реагувати на такі поради?

Дуже часто політичне керівництво країн-партнерів України дає поради нашому керівництву. Але толку з того, що вони за пів року попереджали про напад, який готує Росія, казали, як саме нападатимуть. Ніякої реакції з боку нашої влади не було. Навіть за декілька днів до вторгнення Верховний головнокомандувач розповідав, що у нас усе добре. Саме тому наші західні партнери змінили тактику спілкування з нашою владою, аби впливати на думку нашого суспільство, яке має впливати на владу. Тому ця інформація про поради потрапляє у пресу. На жаль, це відбувається тому, що керівництво держави не хоче дослухатися до порад і робити певні дії.

То чи слід виходити з Бахмута і дослухатися до порад, якщо такі дійсно були?

Проблема Бахмута в тому, що від нього мало що залишилося. Наше головне завдання сьогодні – утримати рубежі поза Бахмутом і не допустити нарощування зусиль ворогом для наступу у бік Слов’янська, Краматорська, Покровська. Ось це завдання, а не класти людей у міських боях. Міські бої самі по собі дуже криваві і важкі. Через те, що росіяни не рахуються з власними втратами і кидають туди все більше і більше людей, нам важко. Наші люди не залізні. Для того, щоби мати ресурси, щоби вести ці бої потрібно людей готувати, накопичувати ресурси. Тільки у листопаді в Міністерстві оборони прокинулись та почали цим займатися.

Через втрачені можливості, не зроблені свого часу певні дії зараз, з моєї точки зору, нам простіше зберегти те, що в нас залишилось під контролем і відійти з Бахмута на кращі позиції. Кажу це навіть тоді, коли ця думка, скажімо так, непопулярна. Але в певних моментах краще поступитися під час бою, аби не втрачати величезну кількість людей, але опісля виграти кампанію.

Ще раз наголошу: у нас з росіянами різні можливості. Для них, на відміну від нас, люди не є цінністю. А у нас велика кількість поранених у боях під Соледаром була, тепер Бахмут. Тому потрібно обирати: або тримати місто заради політичних амбіцій керівництва України, або зберегти особовий склад Збройних сил для подальшої успішної боротьби з ворогом.

Від військових можна почути, що ключова складність для українців – це кількісна перевага ворога. З іншого боку, Бахмут – це фортеця для оборони. І якщо відходити з цього міста, то на які укріплення?  

Провокативне питання. Нині ворог воює не просто кількістю, а великою кількістю малих груп, які постійно наступають. Це кажу, щоби наші з вами читачі не думали, що вони великим потоком валять безперервно. Ні, малими групами намагаються прощупати наші слабкі місця на передовій. 

Ви кажете, що Бахмут – фортеця. Це так, але ворог не зі степу наступає, а вже з меж міста, вже ідуть міські бої не перший день. А це нівелює ту перевагу, яка була на початку боїв за Бахмут, коли наша армія контролювала усе місто. Тобто зараз ворог непогано осів у місті і використовує проти нас те саме озброєння, яке і ми проти нього. Щодо Бахмута, як фортеці, то якби її такою робили заздалегідь, тоді була би інша історія.

Тобто ви хочете сказати, що оборонні позиції у Бахмуті не були в достатній мірі підготовлені?

Я нічого не сказав, ви мене не провокуйте. Для того, щоби ефективно захищатися, потрібно готувати кожне місце, кожен рубіж, готувати до оборони кожен квартал, кожен будинок, розподіляючи їх по секторах, по поверхах, по типах і видах вогню, який на тій чи іншій ділянці вестиметься. Скажу вам, що росіяни досить чітко навчилися це робити, активно використовують досвід Другої світової війни, боїв за Сталінград, боїв за Будапешт як у 1945-му, так і в 1956-му, боїв за Берлін у 1945-му. Під час війни щось інше від того, що уже застосовувалося, важко придумати.

Є сучасні нюанси, звичайно. Це робота засобів радіоелектронної розвідки та високоточної зброї. А робота піхоти залишається такою ж функціонально, тільки з більш сучасними засобами ведення вогню зокрема. Сили і засоби на оборону у нас є. Є бажання і наснага воювати. Ефективність залежить від наявності командирів тактичного рівня, командирів взводів, рот. Ось на основі цієї ланки професіоналів гартується наша перемога. От саме командирів цієї ланки насамперед потрібно готувати в більшій кількості і вчити їх самостійно ухвалювати рішення.

«До генерала Сирського є питання…»

Все ж таки, якщо виходити з Бахмута, то до яких рубежів?

Це питання до генерала Залужного. Навіть не стільки до нього, скільки до командувача Сухопутних військ, генерала Олександра Сирського. До нього питання не тільки щодо Бахмута, а й щодо стратегії оборони, яка є на Донбасі, взагалі. Бо якщо я почну відповідати, то, повірте мені, ваше видання закриють.

Відбувся черговий «Рамштайн», але літаків нам ніхто поки не дає. Наскільки може бути ефективним український наступ навесні, про який говорять командири, якщо західна бронетехніка не буде підтримана з повітря? Без літаків є велика вірогідність, що ворог може знищити танки, які нам дають партнери?  

Дійсно, нам потрібна не просто авіація, а авіація, яка підтримує на передньому краї наші наступальні або оборонні війська, авіація, яка знищує ворога на дальніх підступах до нашого переднього краю. Тому не варто казати, що авіація є панацеєю для нашого наступу, це перше. По-друге, чому кажуть про наш контрнаступ навесні? Тому що ми очікуємо наступу росіян, який спочатку мусимо відбити, потім зупинити, знекровити ворога, розгромити його резерви, придушити, а тільки потім здійснити наш контрнаступ. Цей алгоритм випливає з військової науки, це правила війни. Отже, наше завдання номер один – зупинити, знекровити ворога. От тільки після цього можна планувати і розповідати щось про наш наступ.

Завдання командирів вищої ланки – щоби авіація ефективно застосовувалася. Потрібно не тільки льотчиків навчити, а й створити систему обслуговування літаків, вибудувати систему логістики, починаючи від злітно-посадкових смуг аеродромів і прикриттям цих аеродромів. Окрім обслуговування має бути і захист аеродромів від диверсійно-розвідувальних груп ворога, від безпілотників. Бо посадити пілота в літак і навчити його керувати – це найпростіше. Набагато важче збудувати усю систему обслуговування і захисту літака.

Хочете сказати, що літаки для нас необов’язкові для ефективної майбутньої контратаки?

Практично так. Але це не значить, що нам не потрібна західна авіація. Нам потрібні літаки і гелікоптери, які зможуть завдавати удари з повітря, прикривати наші наземні війська. Та і вони не є панацеєю.

Насамперед нам потрібна величезна кількість артилерійських снарядів, засобів артилерійської розвідки, аби своєчасно виявляти ворога, своєчасно його подавляти. Нам боєприпаси потрібні ешелонами, кілометрами. У нас багато проблем і спиратись тільки на авіацію не можна. Потрібно врахувати досвід вірмено-азербайджанської війни. Тоді на 35-й день 44-денної війни (Друга карабаська війна, яка тривала з кінця вересня до початку грудня 2020 р.) в Азербайджану закінчилися снаряди великого калібру. Ще тоді я казав, що ми можемо стикнутися з подібним дефіцитом. Але наше керівництво на це увагу не звернуло. Лише один день на тиждень наш завод з виробництва снарядів «Артем» працював. Нам потрібно багато чого: і БТР, і танки, і протитанкові комплекси, і авіація.

Які пріоритетні напрямки для контрнаступу українців ви можете назвати? Назвіть слабкі місця у російської армії?

Я би не говорив про слабкі місця в російській обороні. Росіяни, на відміну від певних наших підрозділів, достатньо глибоко вміють закопуватися у землю і облаштовувати свою оборону достатньо потужно. Тут їм потрібно віддати належне. І застосування цих вмінь ми у них спостерігаємо з 2014 року. Натомість у деяких наших підрозділах іде постійне буркотіння. Мовляв, хтось їм мусить вирити окопи, бо «я не буду рити». Натомість, ворог робить це успішно, лопати взяли і пішли копати.

І чим глибше буде окоп, чим глибше ти закопуєшся, тим більше шансів у тебе вижити. Мій власний досвід керівництва підрозділом показав, що глибоке і правильне інженерне обладнання позицій значно збільшує шанси на виживання особового складу і сприяє успішному виконанню завдання.

Щодо наших пріоритетів – це підготовка людей, ресурсів у глибокому тилу. Україні потрібен людський ресурс і кількісно, і якісно. Тому що техніку нам дадуть. А от чи встигнемо ми посадити туди навчену людину і правильно застосувати здобуті нею навички і вміння? А люди, які воюють, мусять знати свою техніку від «А» до «Я», бо ніщо не виправдає поломку техніки через незнання матеріальної частини особовим складом і безвідповідальне ставлення до експлуатації. Цей досвід війни показав наскільки важливо вчитися користуватися технікою.

Нині багато чуємо буркотінь про те, мовляв, чому непідготовлені підрозділи територіальної оборони кидають на передову. Ці солдати починають публічно звертатися до президента, до Головнокомандувача. З огляду на це хочу запитати: шановні друзі, а що робили ваші командири протягом часу, коли ви були в тилу? Чому з вами не займалися? А ми знаємо, що бійці тероборони стояли на блокпостах. Хто призначав командирів цих солдат і хто саме не організував цю підготовку? Військовим потрібно щодня тренуватися. І для тренувань не потрібні якісь надзвичайні полігони, аби пройти одиночну підготовку солдата. Така підготовка є основою подальшої підготовки військового, піхотинця, артилериста. Ніхто готувати нікого не буде, якщо вони цього самі не бажають. Під час оборони аеропорту «Київ» («Жуляни») ми не тільки готували своїх людей, ми ще й готували сусідні підрозділи територіальної оборони. І, скажу вам, достатньо непогано.

Ви згадали аеропорт «Жуляни». Чи ви особисто бачили перехоплені у ворога документи, які свідчать про плани стрімкого захоплення столиці? Які ключові дії українських оборонців дозволили  не допустити висадку десанту зокрема в аеропорті «Київ» («Жуляни»)?

Ні, я не бачив російських документів, в яких йшлося про те, що мають захопити Київ за три дні. Росіяни не змогли реалізувати свій план тому, що очікували зустріч з хлібом та сіллю і червоними килимками. Вони надіялися, що українці не чинитимуть опір. Натомість українці за попередні вісім років отримали і бойовий досвід, і змогли згуртуватися у спротиві ворогу. Тобто (захистити Київ вдалося – «Главком») завдяки діям саме народу, а не влади.

Чесно сказати, під Києвом не було дуже багато наших військ. Була величезна кількість добровольців різного рівня підготовки, були ті, які пройшли підготовку як тероборонівці. Було багато і тих, хто без жодної підготовки пішов воювати. Ось в цьому заслуга народу. А керівництво держави вже потім підключилося у допомозі військами, почало координувати зусилля на певних напрямках. Повірте мені на слово, тоді безладу було достатньо. Але зараз не потрібно плескати в долоні і казати що ми молодці, дали тоді відсіч ворогові. Потрібно розібрати, чому було допущено стільки помилок, що ворог дістався столиці. Які висновки були з того зроблені?

Ви керували обороною аеропорту «Київ» («Жуляни»). Призначення на керівну посаду відбулося 13 березня. А за два тижні ви дізналися, що президент це призначення скасував. Ви обговорювали цю ситуацію з генералом Залужним? Що тоді сталося, як він вам усе пояснив?

Не хочу коментувати це питання. Я вже давав відповідь на нього (Сергій Кривонос наполягає, що очолював оборону аеропорту 41 день – «Главком»). Закінчиться війна, ми розставимо всі крапки над «і» у цій історії. Певні посадовці в Генеральному штабі почали носом крутити та підлаштовуватися під те, що їм кажуть в Офісі президента. Але це не стосується безпосередньо генерала Залужного. Я не хочу коментувати дії громадянина Зеленського.

Раніше ви неодноразово коментували справу розкрадання майна в аеропорті «Київ» («Жуляни»), якою займається ДБР. За вашими словами, президент здійснює вплив на органи досудового розслідування. Але навіщо президенту під час війни позбавлятися фахових генералів?

У діях цієї влади логіки немає. У них логіка одна: прибрати конкурентів та запастись слухняними, мовчазними і відданими, не більше і не менше. Ось і вся логіка.

Тобто у вашій особі президент бачить конкурента?

Саме так.

ДБР розслідує законність перебування Сергія Кривоноса на військовій службі під час керування обороною аеропорту «Київ» («Жуляни»)

«Єрмак, Машовець, Татаров формують точку зору президента»

А ось Генштаб ваші критичні заяви називає такими, які «мають ознаки дискредитації вищого військово-політичного керівництва держави, що є неприпустимим під час правового режиму воєнного стану». Тобто, якщо у вас немає конфлікту з військовим керівництвом, як пояснити те, що виходить з Генштабу?

От хто конкретно це говорив (про дискредитацію)? Це говорив очільник Генерального штабу? Ні. Це говорив Головнокомандувач? Ні. Це говорив клерк, при всій повазі до клерка, якому це сказали зробити. Перші особи Збройних сил цього не говорили.

Хто ж цей впливовий «клерк», який уповноважений озвучувати думку Генштабу?

Я сприймаю інформацію від тих, хто безпосередньо керує Збройними Силами, Головнокомандувача, генерала Сирського. Я не підпорядковуюся представникам Генштабу, клеркам.

Звичайно, я знаю, звідки ця заява Генштабу пішла. Від оточення президента, безпосередньо пана Єрмака та його заступників. Вони формують точку зору президента, сприйняття певних посадовців та певних людей.

Конкретно хто саме формує це сприйняття?

Керівник Офісу президента Андрій Єрмак та його заступники Роман Машовець та Олег Татаров формують точку зору президента.

«Главком» аналізував нагороди, які отримали провідні генерали з початку повномасштабної війни. Виявилося, що за кількістю нагород фаворитом президента є командувач Сухопутних військ, генерал Олександр Сирський. Ви погоджуєтесь з такою оцінкою?

Він, безпосередньо, протеже пана Єрмака.

У другій половині 2022 року Україна здійснила кілька успішних контрнаступів, зокрема на Харківщині, Миколаївщині та Херсонщині. Зі слів генерал майора Андрія Ковальчука в інтерв’ю «Главкому» можна зробити висновок, що його було усунуто від командування операцією на півдні буквально за декілька днів до початку її активної фази через політичне рішення керівництва держави. З огляду на це, хто ж тоді керує бойовими діями, генерал Залужний, Андрій Єрмак чи Володимир Зеленський?

Де-юре, президент є Верховним головнокомандувачем. Підкреслюю слово «де-юре». Але де-факто вже кожен українець зможе зробити висновок сам, спираючись на ту ситуацію, яка складається зараз в країні.  

Ви маєте на увазі, що керує Андрій Єрмак?

Я все сказав і навіть більше. Розумна людина зрозуміє.

«Оточення президента боїться, що Залужний – майбутній Ейзенгауер»

ЗМІ, у тому числі і західні, чимало писали про нібито конфлікт між Зеленським і Залужним. Начебто Офіс президента виношував намір призначити Сирського головнокомандувачем. Чи це дійсно так? Наскільки корисною може бути така ротація під час війни і якими можуть бути наслідки?

Зміна головнокомандувача під час війни, особливо на даному етапі, абсолютно не є корисною ані для держави, ані для Збройних сил. Це по-перше. По-друге, що стосується президента України, то повторю: його точку зору формує оточення.

Комусь вигідно замінити генерала Залужного, а наше завдання №1 – не допустити цього завдяки всенародній підтримці. Проблемою номер один є те, що оточення президента боїться, що генерал Залужний – це майбутній Ейзенгауер (Дуайт Ейзенгауер – генерал, 34-й президент США), який після війни стане кандидатом номер один на місце президента України. Саме тому чинний глава держави хоче не допустити цього, всіляко дискредитувати генерала Залужного та зняти його з цієї посади. Поки зняти не вдалося.

Наприкінці 2020-го президент звільнив вас з РНБО. Причина – незадовільна підготовка законопроєкту про тероборону. З огляду на те, що після обрання Зеленського президентом ви ще півтора року працювали на посаді заступника секретаря РНБО, причина звільнення видається притягнутою за вуха. Що саме спровокувало відставку і коли саме між вами і президентом пробігла чорна кішка?

Олексій Данілов ще у жовтні 2019-го, у день свого призначення Секретарем РНБО сказав, що війна в країні закінчилась. Тому військові у РНБО не потрібні і програма «5 кроків» (згідно з Указом президента №200 була передбачена реалізація програми «5 кроків» для підсилення обороноздатності держави. До неї мали увійти: організація руху опору, створення тероборони, військово-патріотичне виховання молоді, організація інформаційного спротиву і довійськова підготовка населення) не є актуальною.

Щодо того, що я нібито провалив розробку законопроекту про ТРО. Пробачте, моя редакція законопроєкту була подана у грудні 2020-го року. Альтернативний законопроєкт від президента з’явився тільки через п’ять місяців! То як же я провалив? Офіс президента інформаційно перекрутив цю всю історію: казали, що їх законопроєкт не про територіальну оборону, а про національний спротив. Хоча якщо його почитати, то словосполучення «територіальна оборона» на кожному його аркуші разів вісім-дев’ять повторюється. Тобто влада вдалася до маніпуляції і повісила локшину на вуха громадян.

Як тільки владний законопроєкт було внесено до Ради, я його прочитав і зрозумів, що у разі його ухвалення влада зможе кидати людей на фронт, які стануть гарматним м’ясом. Так воно і вийшло на початку повномасштабної війни, коли непідготовлені тероборонівці намагалися обороняти країну.  

Адже на початку повномасштабної війни вони (влада) ще не створили тероборону. Крім того державна програма була провалена щодо підготовки резерву для Збройних сил.

Я дуже заважав пану Данілову. І я почав критикувати керівництво України за популістські заяви. Президент казав, що всі ляжемо за Україну, якщо потрібно. А я казав, що спочатку потрібно підготувати людей. От за це мене і зняли з посади. Все дуже просто. За два роки до великої війни влада не займалася підготовкою людей. Вона і зараз цим не займається.

У РНБО вже давно немає радника Сергія Сивохо, немає Олександра Данилюка, секретар РНБО з травня до вересня 2019 року, не коментує ситуацію на фронті й Арестович. Ви усіх критикували. Але Данілова за що? Що саме він робить не так?

Данилюк, до речі, нормально працював (в інтерв’ю «Радіо Свобода» 19 січня 2020 р. Кривонос дав таку оцінку: «і попередній Секретар (РНБО) пан Данилюк, і пан Данілов за короткий час примудрилися упустити рівень значення Ради безпеки нижче плінтуса» – «Главком»). Щодо Данілова, то я його не критикую. Як я можу критикувати людину на посаді Секретаря РНБО, в якої зоотехнічна освіта? Це нижче мого рівня. Я не хочу його дії обговорювати взагалі. Продивіться його службовий шлях, продивіться, хто за ним стоїть і ви все зрозумієте. Завжди шукайте не того, хто говорить, а того, хто стоїть за тим, хто говорить. Не коментуватиму його, бо будуть потім мене звинувачувати в тому, що я розхитую ситуацію в країні.

Хто достойний бути Секретарем РНБО, назвіть цих людей?

Є такі люди. Але є один нюанс. Як тільки я підтримаю певних людей, їх одразу почнуть пресувати, тому я не хочу шкодити їм. За будь-яке спілкування зі мною певних людей, які зараз на високих посадах, влада переслідує і намагається заблокувати таке спілкування, починаючи від Головного управління розвідки і закінчуючи Службою безпеки України та іншими організаціями.

Сподіваюся, що після втручання у певні процеси в нашій державі з боку США, ситуація зміниться у кращий бік. Саме за рахунок виявлення тих, хто заважає Україні швидше йти до перемоги.

Ви маєте на увазі контроль за використанням грошей Україною з боку американських інспекторів?

Саме так.

«Я маю інформацію, що готується наступ з боку Білорусі»

Пане Сергію, у другій половині грудня військово-політичне керівництво держави в один голос говорило про ймовірність нового наступу ворога з Білорусі на Київ. Але ані тоді, ані зараз, якщо вірити відкритим даним, ворог не спромігся створити у Білорусі достатнє для нападу угруповання. То як пояснити появу цих розмов і що свідчитиме точно про наміри ворога знову піти на українську столицю?

Всі застереження мають підґрунтя під собою. У росіян є достатньо сил і засобів, які вони спроможні перекидати на потрібні їм напрямки як з боку Білорусі, так і з боку харківського напрямку із безпосередньо РФ. Також наступ можна очікувати і в бік Запоріжжя, і на Волинь. 

Щодо того, що ворог не накопичив достатнього угруповання впродовж останнього року, то хто вам таке сказав? Ви були у Білорусі і бачили, що там недостатня кількість сил ворога? Нагадаю вам, що громадянин Зеленський за два дні до великої навали росіян говорив, що і війни не буде, і все буде добре. Я не вірю написам на парканах. Я завжди перевіряю, що за парканами.

Згадуючи ті дії ворога вздовж кордону на території Білорусі у 2017 році (спільні російсько-білоруські військові навчання «Захід-2017»), я розумів, що готується наступ з її території. Так само і зараз я маю інформацію про те, що він готується. Розумієте, я вмію аналізувати та складати пазли з інформації. І для того, щоб перекинути на територію Білорусі потрібну кількість сил і засобів, росіянам потрібен тиждень часу. Це час для створення потрібного для наступу угруповання.

База для цього в них уже підготовлена. Люди постійно на полігонах навчаються, достатньо швидко. Тому казати, що ми не бачимо підготовки до наступу зараз не означає, що ситуація не зміниться завтра. Питання не в тому, що ми бачимо зараз, а в тому, що ми зробили, щоби бути до цього наступу готовими. І це питання найважливіше. Мусимо готуватись до найгірших варіантів. А не гадати, як хлопчики в Офісі президента в коротких штанцях, про те, буде війна чи не буде. Якби ми слухали Офіс президента, ми би вже давно втратили Україну.

Сьогодні українські війська краще підготовлені до можливого наступу ворога з території Білорусі?

Будь-який наступ ворога можна зупинити, маючи потрібну кількість сил і засобів. А якщо у ворога є величезна кількість сил і засобів, то це буде зробити значно складніше. А гадати, як воно складатиметься, то не вдячна справа.

Нещодавно Верховна Рада ухвалила закон, який обмежує права військовослужбовців. Влада пояснює його ухвалення потребою підвищити дисципліну в армії. З іншого боку, правозахисники кажуть, що закон може принести більше шкоди, ніж користі. Як ви охарактеризуєте цей закон і чи були йому альтернативи?

Ухвалення цього закону – це провал, бо є комплекс невиконаних заходів. До речі, я піднімав питання необхідності створення системи військового права. Мова про військову прокуратуру, військові суди, військову адвокатура, військові в‘язниці. Мені влада не дала реалізувати цю ідею. Це, взагалі, окрема тема для окремого інтерв’ю. Це по-перше. По-друге, якщо держава протягом 30 років не займалась вихованням населення на військово-патріотичному напрямку, то про яку відповідальність ми можемо говорити?

За всі 30 років незалежності у нас не ухвалено документа, в якому були би виписана національна ідея, цінності, на основі яких ми мали би будувати здорове суспільство. Нікому з президентів не було діла це сформулювати і реалізовувати. Ну бо всі хочуть, аби людьми було простіше керувати. А якщо ми не займаємось вихованням, держава не займається вихованням воїнів, то звідки вони з‘являться, відповідальні військові? От тому і маємо зараз практично два покоління людей, серед яких чимало таких, для яких питання «какая разница на каком языке говорить?» є нормальним досі.

Відповідь на ваше питання якраз в полягає в реалізації програми «5 кроків», про яку йшлося вище. Яка мала бути реалізована на виконання Указу президента №200 «Про заходи щодо зміцнення обороноздатності держави».

«Війна при всіх позитивних розкладах триватиме до осені наступного року»

Але підготовка молоді – це тривалий процес. А результат потрібен тут і зараз. Чи є альтернатива? До чого призведе закон, який посилює відповідальність військових?

А ви що думаєте, війна швидко закінчиться? Війна при всіх позитивних розкладах триватиме ще до осені наступного року.

Військових намагаються залякати ще більше. Ситуацію не залякуванням треба вирішувати, а працею. Ось ці безтолкові телемарафони, на які витрачаються кошти, де транслюється «тра-ля-ля» ні про що, як у нас все добре, не допомагають вирішити проблему. Замість цього телебачення має допомагати воїнів виховувати. Скільки з вами працювали в садочку, скільки в школі, в університеті, де ви навчались, в напрямку підготовки майбутнього військового?

Мало.

Ось вам і відповідь. Ви ж не можете самі по собі стати воїном, якщо в це не вкладати час і певні людські ресурси. А цей закон можу охарактеризувати тільки такими словами: рубають по хвостах. Але ж ситуацію потрібно змінювати комплексно, не залякуваннями збільшенням кримінальної відповідальності.

Михайло Глуховський, «Главком»