«На Новий рік у домовині». 35 років років тому був повалений Чаушеску: як це було

Це був унікальний випадок повалення диктатури у ХХ столітті. Лише чотири дні знадобилася, аби тиран пройшов шлях від свого палацу до стіни, біля якої його розстріляли. Так стрімко ще не падав жоден режим. Але «кондукетор» (себто вождь Румунії – таким був його неофіційний титул) Ніколае Чаушеску побив усі можливі рекорди швидкості прощання із владою.

Цікаво, що він був одним з тих, хто вижив у авіакатастрофі 1957 року – тоді румунський урядовий літак, прямуючи до Москви, врізався у дерево на підльоті до аеропорту Внуково. Через 30 років Чаушеску підсміював Горбачова, запевняючи, що в його країні перебудова почнеться не раніше, аніж Дунай потече навспак. Дунай не потік навспак, але тирана знесла інша стихія, про існування якої він навіть не здогадувався.

Доля любить посміятися над надміру зухвалими. І історія, яка почалася у такий саме грудневий день, але 35 років тому, є цьому підтвердженням.

«Король говорить». Востаннє…

На Ютубі за пошуком Ceausescu's last speech можна знайти декілька варіантів останньої промови диктатора. «Главком» передивився усі, десь читаючи англійські субтитри, а десь здогадуючись з контексту, які гасла виголошуються і як криками «ура!» реагує на них натовп. Увазі читачів ми пропонуємо оптимальний – п’ятихвилинний – варіант, який увібрав усе найцікавіше. Адже це – останні миті тріумфу тирана.

Отже, на відео, куди можна перейти за посиланням, немолодий мужчина виходить на балкон будівлі, де на той момент містився центральний комітет Комуністичної партії Румунії. На календарі – 21 грудня 1989 року. Чоловік цей – Ніколае Чаушеску, незмінний лідер країни: ось він споглядає Палацову площу та вивищується над 100-тисячним натовпом. У той день очікувався рутинний захід – звернення вождя до своїх підданих. Вождя Компартії, котра перебуває при владі від 1965 року і майже чверть століття традиційно набирає на виборах абсолютну більшість голосів.

Чаушеску цілком впевнений у міцності свого режиму та особистій недоторканності: лише місяць тому його було переобрано генеральним секретарем Компартії, а на всіх ключових посадах в країні перебувають його родичі або близькі соратники. У державі править бал тотальна цензура, а опозиція сидить в тюрмі. При цьому диктатора підтримує цілковита більшість населення – 94%. Чаушеску починає свій виступ у звичному стилі і доволі довго просторікує про соціалізм та комунізм.

Аж ось – на відео це 1:15 – у натовпі звучить свист. Чаушеску запинається і піднімає руку, закликаючи до тиші. Хтось, очевидно, штовхає оператора, бо камера дрижить. За спиною правителя починається незрозуміла біганина якихось людей – мабуть, охорони або помічників.  

З 1:50 до 4:20 він надсадно кричить «алло!» і «товариші!» та стукає по мікрофону, очевидно, думаючи, що той несправний. Тлом звучить голос його дружини, котра повторює «тиша!» або «тихо!». Єлена Чаушеску майже перекрикує чоловіка, аж він – роздратований – наказує їй замовкнути. Весь цей час оператор, вочевидь, не знаючи, чи дозволено йому показувати сум’яття на трибуні, знімає небо та дахи будинків.

4:30 – Чаушеску вирішує продовжити промову, але замість аплодисментів у натовпі лунають крики. Він намагається угамувати розбурхану площу, але йому це не вдається. 5:25 – він здається і йде. Чаушеску підкидає рукою легку білу фіранку, яка відділяє балкон від внутрішніх приміщень, і не знає, що він тільки-но опустив за собою завісу історії.

Зворотній відлік

У те, що на Палацовій площі щойно мали місце перші прояви невдоволення режимом Чаушеску, складно повірити. Учасників мітингу завезли в центр Бухаресту організовано. Так само організовано роздали їм портрети та прапори. Перевірили, чи всі пам’ятають свої ролі і чи не тримає хто у пазусі заборонений транспарант. Для посилення безпеки у натовп запустили співробітників Секурітате – таємної спецслужби, аби ті вираховували незадоволених. Ніколае Чаушеску, котрий пішов з балкона, все ще не готовий усвідомити, що в його країні визрів бунт…

А тим часом мітингувальники залишають простір перед ЦК КПР і кидають собі під ноги портрети «улюбленого» президента та його дружини. Велика група студентів йде на Університетську площу, скандуючи «Геть тирана!» та «Геть комунізм!». Поліція оточує натовп, але поки не вдається до жодних дій.

Силовики все ще зберігають відданість Ніколае Чаушеску – генералу, який жодного дня не служив в армії, та політику, котрий не виграв жодні чесні вибори. Найцікавіше в біографії цієї людини те, що він був, по суті, ніким, та з’явився нізвідки.  

Обмежений ентузіаст. Портрет комуніста на тлі в’язничних стін

Ніколае народився у 1918-му, а у 1930-х роках відсидів пару років у в’язниці за комуністичні погляди. Опозиціонер Штефан Костял згодом згадував про Чаушеску так: «Це був обмежений комуніст-ентузіаст, який сам вірив у дурощі, які проповідував. Це виглядало доволі дивно, і тому інші в’язні уникали спілкування з ним».

У тюрмі відбувається знайомство Чаушеску з Георге Георгіу-Дежем, котрий керуватиме Румунією після повалення у 1944-му Йона Антонеску – політичного діяча, який першим носив титул «кондукетора», що у Румунії часів Другої світової відповідало «фюреру» або «дуче».

Відносини з Георгіу-Дежем, генеральним секретарем Румунської робочої партії (згодом – Комуністичної), дали поштовх політичній кар’єрі Ніколае Чаушеску, який доти був чимось на кшталт особистого помічника генсека. Тут можна було б провести паралель між тим та Путіним, котрий до пори – до часу смиренно носив валізу за Анатолієм Собчаком.

У 1954 році Чаушеску став секретарем ЦК Компартії Румунії, а через рік – членом політбюро. Коли у 1965-му Георгіу-Деж помер, а претенденти на керівництво країною не змогли домовитися між собою, вони вирішили висунути у генсеки скромного та непримітного Чаушеску, котрим – як вони були переконані – можна буде вертіти як завгодно. І це типова помилка всіх тих, хто ставить на сіру мишу як на компромісну фігуру.

Спочатку Чаушеску зайнявся лібералізацією режиму, послабив цензуру та дозволив дрібний приватний бізнес. Ба навіть більше: у 1968 році Ніколае Чаушеску засудив радянське вторгнення у Чехословаччину. Західна демократія почала навіть загравати з Румунією, сподіваючись відірвати її від впливу СРСР та перетягти на свій бік.

«Зірка науки» та «глибоководний Дунай розуму»

А Чаушеску тим часом розставляв на ключові посади своїх людей, позбавляючись від усіх тих, хто колись привів його до влади і сподівався керувати ним. На хлібні місця він прилаштував загалом 40 своїх родичів, включаючи сина та двох братів. А його дружина Єлена, яка не мала навіть середньої освіти, неочікувано очолила… Національний інститут хімічних досліджень. Вона також була міністеркою культури, віцепрем’єркою, членкинею вищих партійних органів і – нарешті – президенткою Академії наук.  

Коли в країні остаточно сформувався культ особи Ніколае Чаушеску, «обожнювання» поширилося і на Єлену. Її офіційно йменували «матір’ю нації», «світилом партії» та «зіркою науки і культури» тощо. Щоправда, жінці все одно було далеко до чоловіка, якого називали «генієм Карпат» та «глибоководним Дунаєм розуму».

Комуніст Чаушеску досить швидко призвичаївся до нового стилю існування. Полюбив дифірамби, повірив у себе як у непересічного політика та почав думати про приєднання до Румунії Молдови та частини України. Що ж стосується приватного життя, то родина Чаушеску буквально потопала у розкоші. По всій країні вона володіла двома десятками палаців, тоді як у решти румунів справи йшли зовсім погано.

Економічну лібералізацію диктатор досить швидко згорнув. Для підтримання економіки Чаушеску спробував було «виїхати» на румунській нафті, однак побудовані нафтопереробні заводи лише завдали країні збитків. На тлі цього настав час повертати кредити, які Захід надав Румунії, сподіваючись залучити країну до свого кола.

Щоб розплатитися із боргами, Чаушеску став продавати за кордон продукти харчування, а самі румуни стояли в чергах за борошном, цукром та яйцями, які відпускали по талонах. В оселях стало темно і холодно – країна увійшла в жорсткий режим економії електроенергії, і на кожну квартиру дозволяли мати одну електричну лампочку, а пилососи або холодильники взагалі потрапили під заборону.

Кондукетор, натисни на гальма!

Проте навіть не дефіцит у магазинах підірвав режим Чаушеску. 16 грудня 1989 року розпочалися виступи у місті Тімішоара, де жив молодий римо-католицький священник угорського походження Ласло Токеш. Він був антикомуністом та противником режиму Чаушеску. Коли влада вирішила вислати його за проповіді та громадянську позицію, на захист Токеша повстала вся громада.

У місті почався безлад, і Чаушеску розпорядився ввести у Тімішоару війська. Був даний наказ стріляти на ураження – і в результаті сутичок загинули 58 румунів. Але 20 грудня на головній площі Тімішоари зібралося вже близько 100 тис. людей, а крупні підприємства міста оголосили страйк. Все, що відбулося у ті дні, диктатор оголосив провокаціями «західних імперіалістів».

На думку експертів та істориків, Чаушеску справді вірив, що події в Тімішоарі – справа рук невідомих шпигунів і що румуни його щиро обожнюють. Саме тому він зі спокійною душею і вийшов на мітинг 21 грудня.

Початок кінця

Коли увечері 21 грудня на вулиці Бухареста вивели урядові війська, їм не сказали про те, що стріляти доведеться по неозброєних студентах. Солдатам заявили, що на Румунію буцімто… напала Угорщина. А відтак БТРи і танки були скеровані просто на натовп протестувальників, серед яких були жінки та підлітки. У відповідь в бік військових полетіли пляшки з «коктейлем Молотова». За перший день революції у Бухаресті загинули 49 громадян.

Але наступного дня антиурядові виступи стали ще більш масовими та потужними, а Чаушеску виявився заблокованим у будівлі ЦК Компартії. Він просив охорону супроводити його додому, але це виявилося надто небезпечним. Коли протягом двох днів боїв силовики, які захищали Чаушеску, втратили позиції, армійські частини також обернули зброю проти президента. 22 грудня розлючений натовп вже штурмував штаб Комуністичної партії. Подружжя Чаушеску втекло вертольотом з даху.

Коли опівдні 22 грудня гвинтокрил з Єленою та Ніколае піднявся у повітря на очах у протестувальників, це викликало у них неабияку радість. Вони швидко захопили будівлю ЦК – тим часом схожі події тривали по всій країні, органи Компартії масово припиняли роботу. Революціонери відновили телевізійне мовлення і транслювали події у прямому ефірі. Ті, хто мали телевізори, виставляли їх у вікна, аби й решта перехожих була в курсі останніх новин.  

Тим часом Чаушеску дістається своєї дачі під Бухарестом і намагається зрозуміти, що йому робити далі. Він обдзвонює керівників воєнних округів, аби з’ясувати, хто зберіг йому вірність. Коли з одного з округів надходить позитивний для Чаушеску сигнал, він відправляється туди. Але вертоліт диктатора змушують зробити посадку біля міста Тирговіште. Вже там подружжя Чаушеску беруть під варту та ув’язнюють у військовій частині.  

По телебаченню повідомляють, що Чаушеску – арештовано. Жителі Бухареста, котрі до цього моменту роздивлялися особисті апартаменти диктатора та дивувалися розкошам (у Чаушеску, зокрема, був свій сад з павичами в елітному районі міста та золоті ванни у будинку), знову виходять на вулиці і скандують, що новий рік їхній правитель повинен зустріти у домовині. Власне, саме так все і буде.  

Але 22-24 грудня диктатор все ще чекає, що новий міністр оборони – Віктор Стенкулеску, якого той встиг призначити перед втечею зі столиці, втрутиться у ситуацію та визволить його. Чаушеску навіть уявити не може, чим зайнятий його міністр. А зайнятий він підготовкою до військового трибуналу, котрий має відбутися над колишнім керівником республіки за рішенням Фронту національного порятунку – тимчасового перехідного органу влади.

Вже наступного дня, 25 грудня, члени трибуналу приземляються у Тирговіште. Разом із ними – ще до вироку – прилітає і розстрільна команда.

«Інтернаціонал» перед смертю

Побачивши свого давнього приятеля Стенкулеску, Чаушеску зітхає з полегшенням. Але з його реакції розуміє, що це – кінець. На суді він відразу заявляє, що не визнає такого правосуддя, і вимагає, аби його долю вирішував парламент. Однак забуває, що за його правління всі процеси над політичними опонентами були цілковитою формальністю, і тепер він зазнає на власній шкурі, що таке відсутність захисника та заздалегідь визначений вирок. Власне кажучи, адвокати у подружжя були, але вони у своїх виступах скоро стали на бік обвинувачення.

На суді Чаушеску та його дружині інкримінували руйнування національної економіки; збройний виступ проти народу та держави; руйнування державних інституцій; геноцид. Після зачитаного обвинувального висновку події розвивалися ще більш карколомно. Вже за пів години судді повертаються з нарадчої кімнати та оголошують смертний вирок Ніколае та Єлені. Права на апеляцію їх позбавляють. Натомість інформують, що страта буде виконана негайно.

Подружжю зв’язали руки та вивели під стіну солдатської вбиральні. Ніколае спочатку ридав, а потім, вигукнувши «Смерть зрадникам!», затягнув «Інтернаціонал». Єлена же лаяла розстрільну команду нецензурними словами.

А потім гримнули постріли. Момент смерті подружжя Чаушеску ніким не був зафіксований. Оператор ще не встиг налаштувати камеру, як розстрільна команда вже відкрила вогонь.

25 грудня 1989 року від суду до страти диктатора Чаушеску минуло заледве дві години. Тіла президентського подружжя доставили до Бухареста, де вони й були згодом поховані.

«Убивство Чаушеску було частиною сценарію, написаного румунською номенклатурою у співпраці з «Секурітате». Це був спосіб спихнути всі гріхи на нього і утримати владу в Румунії, і це їм вдалося зробити. Вони втримали владу в Румунії на багато років, в результаті румунський перехід до демократії затягнувся на багато років і був дуже складний», – зазначав в інтерв’ю радіо Свобода румунський історик Арманд Ґошу. Він додав, що протягом останніх років дебати щодо ролі Чаушеску та Комуністичної партії в житті країни відновилися. «У ЗМІ з’явилося багато інсинуацій на цю тему, тож для багатьох людей, які вже забули про жахіття режиму, і через обставини своєї смерті Чаушеску став героєм», – каже Ґошу.

Колеги історика додають, що нині, тобто у 2024 році, рейтинг давно покійного Чаушеску знову є доволі високим. Нам не вдалося провести фактчекінг такої інформації і знайти у румунських джерелах подібні заміри. Хоч загалом у ностальгію за комуністичними часами повірити не складно. Чому і як вона виникає і ким підігрівається, нам добре відомо, але це вже окрема історія.

Наталія Лебідь, «Главком»