Зірка світового тенісу Марта Костюк. Розмова про досягнення, війну і шлюб

Одна з лідерок українського тенісу 23-річна Марта Костюк вже багато років відома своєю активною громадянською патріотичною позицією, тому завжди цікаво почути її точку зору щодо багатьох питань.

Марта завершила сезон на 26 позиції рейтингу WTA, вже котрий рік поспіль перебуваючи серед еліти світового тенісу. Однак, деякі яскраві матчі Костюк свідчать, що вона неодмінно має бути в топ-20 чи, навіть, топ-10 світового рейтингу.

Про підсумки сезону, плани на майбутнє, родину, війну та багато інших речей, які цікавлять і фахівців, і вболівальників, «Главком» поспілкувався з суперзіркою українського та світового тенісу та спорту.

Марто, велика подяка, що знайшли у своєму насиченому графіку час для спілкування. Як би ви самі оцінили 2025 рік для вас? Що вдалося, а що – ні?

Я б оцінила свій рік достатньо добре. Я знаю, що зробила все, що могла, і моя команда так само виклалася на максимум. Ми відчуваємо прогрес – і це найголовніше. Тому для мене цінні всі перемоги – усе має значення.

У всіх турнірах, де я виступала, я демонструвала достатньо стабільний теніс, і для мене це одне з важливих досягнень року. Стан здоров’я також значно покращився.

Якщо ж дивитися виключно на результати, то у 2024 році вони були яскравішими, особливо в першій половині сезону. Але для мене все рухається планово й спокійно. Я намагаюся дотримуватися принципу: «тихіше їдеш – далі будеш».

Які у вас плани на 2026 рік? Яку позицію у рейтингу WTA за підсумками 2026 року вважатимете хорошим результатом для себе?

Планів багато, але, як то кажуть, хочеш розсмішити Бога – розкажи йому про них. Я ніколи не намагаюся концентруватися на рейтингу, тому що для мене рейтинг – це радше результат тієї роботи, яку ми вже виконали. Робити з нього самоціль я вважаю неконструктивно.

Для мене важливіше розвивати свою гру: посилювати сильні сторони, підтягувати слабкі й продовжувати рухатися вперед. Ключове – здоров’я, адже без нього в цьому спорті надзвичайно складно.

Звісно, хотілося б завершити сезон у топ-10 – це планка, яку я ще не досягала. І, безумовно, виграти турнір «Великого шлему» – це найбільша мета. Але я не фокусуюся на цих цифрах і титулах.

 «Грати за збірну завжди в моїх планах»

Якщо не буде проблем зі здоров’ям, чи будете у 2026 році грати за збірну України у Кубку Біллі Джин Кінг?

Так, звісно, грати за збірну завжди є в моїх планах. Сподіваюся, що все складеться.

Кого з тенісисток  у WTA турі ви могли б відзначити за підсумками 2025 року? Можливо, хтось здивував своїм прогресом або своєю грою.

Думаю, що можу точно відзначити Аманду Анісімову. Ми з нею граємо разом ще з юніорських років, і вона завжди була неймовірно сильним гравцем – ще до тієї паузи, яку взяла (з літа 2022 року Анісімова боролася з депресією та емоційним вигорянням. У травні 2023 року вона зробила перерву у кар'єрі – «Главком»).

Мені здається, це було лише питанням часу, коли вона так добре заграє (у цьому році Анісімова вперше у кар’єрі стала фіналісткою двох турнірів «Великого шлему» – «Главком»). Мене щиро здивувала її стабільність і такі сильні результати протягом усього року. Це справді дуже круто.

Я дуже рада за неї – за те, що вона змогла пройти цей шлях і опинитися там, де вона є зараз (наразі Анісімова є четвертою ракеткою світу – «Главком»).

Марто, яка поведінка вболівальників вам не подобається?

Чесно кажучи, я не можу виділити якусь одну конкретну поведінку, яка мені не подобається. Але точно складно, коли вболівальники заважають під час розіграшів – особливо якщо хтось перебуває напідпитку. Це добре відчувається і за поведінкою, і за рівнем шуму.

Мені дуже некомфортно, коли під час розіграшів занадто голосно. Між розіграшами – не проблема, але саме в ці моменти це, мабуть, найскладніше.

На яких турнірах вам особливо подобається атмосфера?

Мені дуже подобається Australian Open. Там велика українська діаспора, яка щороку приїжджає й підтримує мене – це неймовірно приємно.

Так само в Нью-Йорку – фантастичні трибуни: вони завжди заповнені, люди з великим захопленням стежать за грою, активно вболівають і справді залучені в процес матчу. Це також дуже надихає.

Навіть складно одразу назвати ще якісь турніри з такою ж атмосферою. Напевно, саме ці два для мене найяскравіші.

Чи допомагає вам присутність саме українських вболівальників на ваших поєдинках?

Так, українських уболівальників на трибунах стало значно більше і це відчувається. Є конкретні міста й країни, де їх особливо багато. Для мене це дуже приємно. Особливо, коли бачиш українські прапори й чуєш українську мову з трибун. Це неймовірно підтримує. Тож я завжди рада нашим уболівальникам, вони найактивніші й найкращі.

У 2025 році мікст (змагання між командами, до складу кожної з яких входять чоловіки й жінки) на US Open був проведений окремо від одиночних турнірів. Таке рішення організаторів дехто з гравців оцінив схвально, але багато критично про нього відгукнулися, адже у змаганнях не змогли взяти участь багато тенісистів які спеціалізуються саме на грі в парний теніс. Яке ваше ставлення до цього експерименту? Чи вважаєте, що його потрібно поширити на всі турніри «Великого шлему»?

Мені здається, це вперше мені задають про це питання. Якщо чесно, це було так давно, що здається, ніби той турнір проходив сто років тому.

Я намагаюся не просто зберігати нейтралітет, а спробувати зрозуміти всі сторони. Я розумію парних гравців, адже загалом вони заробляють значно менше, ніж одиночники. Для них турніри «Великого шлему» – найбільш прибуткові змагання, і цілком логічно, що вони хочуть мати можливість грати й пару, і мікст.

З іншого боку, я розумію й організаторів, які прагнуть заробити більше та зробити ще більше шоу.

Водночас я, мабуть, трохи негативніше ставлюся до цієї ситуації з акцентом на шоу і до того, що турнір ще більше розтягується в часі. Фактично він перетворюється майже на тритижневий. А це непросто, зважаючи на те, що сезон і так дуже довгий: багато турнірів, багато змагань тривалістю два тижні.

До того ж цей турнір (мікст –  «Главком») сам по собі дуже ексклюзивний. Мені здається, якби сітку (кількість учасників – «Главком») можна було зробити більшою й дати більше можливостей парним гравцям, це могло б створити певний баланс. Тому що сітка з 16 учасників – це дуже мало, а з огляду на великі призові глядачі хочуть бачити великі імена, тож місця просто не вистачає всім.

Я не вважаю, що цей формат варто поширювати на всі турніри «Великого шлему», адже, на мою думку, кожен із них має зберігати власні традиції.

Я можу уявити такий формат у Нью-Йорку, тому що це місто й турнір, які історично про шоу. Там, мені здається, наймолодша аудиторія: усім цікаво, усі залучені й отримують задоволення від цього формату. У такому контексті це виглядає органічно.

А от на Вімблдоні я такого формату взагалі не уявляю. Це турнір, який дуже глибоко вкорінений у традиціях, і подібне шоу там точно не вписалося б.

Тому я не бачу цього формату на інших турнірах (формату, коли мікст проводиться окремо від одиночних турнірів – «Главком»). Мені здається, що саме його (формат турніру з міксту на US Open – «Главком») унікальність і локальність роблять його таким привабливим. Якщо ж він (формат турніру з міксту на US Open – «Главком») почне поширюватися на всі турніри, то, на мою думку, може втратити свій шарм.

Чи багато у 2025 році тенісисток (не українок) висловлювали вам підтримку, питали про ваших рідних, які перебувають в Україні під час війни?

Протягом року мене часто питали про рідних, про те, як вони почуваються в Україні. Найчастіше це були не лише самі гравчині, а й люди з їхніх команд – тренери, фізіотерапевти, партнери, а також вболівальники, яких я зустрічаю на турнірах. Для мене важливо відчуття цієї підтримки, і вона точно була.

Ви разом з тенісистами Лесею Цуренко та Олександром Долгополовим придбали авто для українських військових. Також у ЗМІ була інформація, що ви передавали захисникам України FPV-дрони. Чи продовжуєте зараз допомагати військовим? Можливо, можете назвати підрозділи, яким Ви надаєте допомогу?

Я часто підтримую друзів у їхніх фандрейзингових ініціативах.

Наприклад, нещодавно разом з Олександром Долгополовим, який нині служить у лавах 425-го окремого батальйону безпілотних систем «Очі», ми провели благодійний тенісний майстер-клас у Києві для понад 150 учасників. Усі зібрані кошти були спрямовані на підтримку наших захисників.

«Шлюб для мене – неймовірна пригода і дуже глибокий шлях»

Ви вже понад два роки перебуваєте у шлюбі з Георгієм Кизименком. Як вважаєте, чи вплинуло одруження на вашу кар’єру і як саме?

Безперечно, шлюб для мене – це неймовірна пригода і дуже глибокий шлях. Я безмежно вдячна долі за чоловіка поруч і за те, що ми проходимо цей шлях разом. Ми розвиваємося, маємо свої злети та падіння – і в цьому є багато життя. Це постійне пізнання себе. Фактично ти живеш зі своїм дзеркалом, і, мабуть, складно знайти кращий інструмент для самопізнання, ніж шлюб.

Я можу з упевненістю сказати, що є величезна різниця між просто стосунками, спільним проживанням і саме шлюбом. Я відчула цю різницю на собі. І я точно знаю, що це зробило мене кращою людиною.

Ми відкриті до розвитку, дуже любимо проводити час разом: іноді тренуємося разом, намагаємося робити різні речі разом, щоб бути поруч якомога більше. У нас є собаки – і це також дуже нас зближує, багато чому вчить. Це своєрідне мінітренування перед дітьми.

Для мене це справді неймовірний шлях. Я навіть не уявляю, де була б зараз у житті, якби не одружилася і не проходила цей досвід щодня. Я не можу сказати, що це простий шлях – місцями він дуже складний. Але саме це, мені здається, і робить життя наповненим та різнобарвним.

Я дуже рада, що маю таку підтримку й можливість розвиватися та ставати кращою – передусім як людина.

Як ви оціните вашу співпрацю з Wilson? Чи берете участь ви в обговоренні дизайну нових суконь, в яких вас потім можна побачити на корті?

Так, у межах співпраці з Wilson я входжу до Advisory Board. Це не передбачає моєї прямої участі в дизайні на постійній основі, але я долучаюся до окремих продуктів і процесів. Зокрема, ми разом створили мою весільну сукню та її прототип, який я презентувала на Вімблдоні, а також працювали над кросівками Wilson Intrigue.

Усе інше – радше наглядовий і консультаційний формат. Я більше виконую роль радника: даю фідбек щодо довжини суконь, вирізів, матеріалів, зручності, функціональності – що підходить для спорту, а що ні.

Дизайн одягу – це складний і ресурсомісткий процес, який потребує часу. Зараз це не мій фокус, але в перспективі мені було б цікаво залучитися в цей напрям.

«Якщо бренд не готовий приймати мою позицію – я не бачу можливості для співпраці з ним»

У соцмережах та у заявах доволі часто ви розповідаєте про російську агресію проти України. Чи не було у зв’язку з цим прохань від брендів, з якими ви співпрацюєте, робити менше таких заяв? Можливо, вони вважають, що таким чином, бренд почнуть «асоціювати з війною»? 

Усі заяви, які я роблю в соціальних мережах, стосуються мирного населення і того, як воно страждає. Якщо бренд не готовий приймати таку позицію, я не бачу можливості для співпраці з ним.

Страждають невинні люди – діти, жінки, вагітні, люди похилого віку, чоловіки. Це ті, хто не бере участі у військових діях і не знає, чи прокинеться завтра.

Для мене це мінімум того, що я можу зробити: говорити про це у своїх соціальних мережах, щоб моя міжнародна аудиторія розуміла, через що зараз проходить наш народ.

Багато українських юних тенісистів спілкуються з росіянами, білорусами. Підписані на них у соцмережах, лайкають їхні дописи. Зокрема, можна згадати білоруску Аріну Сабаленку, яка відома підтримкою режиму Лукашенка, причетного до агресії проти України. Чи можете ви, як одна з головних зірок українського тенісу, пояснити таку поведінку?

Я не беруся пояснювати таку поведінку. Ідеться не лише про молодь, а й про дорослих людей. І я не можу говорити від імені інших.

Можу говорити лише про себе: у своїх рішеннях я завжди виходжу з української позиції та з розуміння того, що наша країна живе у війні.

Мені б хотілося, щоб українці менше дивилися контент країн-агресорів і більше підтримували своїх і тих, хто поруч з Україною.

Вам пишуть неприємні речі у соцмережах. Чи ви навчилися абстрагуватися від цього?

Думаю, усе залежить від мого стану і від конкретної ситуації. Буває, що люди взагалі не розуміють, що відбувається, і починаються спекуляції. У такі моменти ти усвідомлюєш, що не варто нічого пояснювати, бо будь-який коментар може лише погіршити ситуацію. Ти ніби трохи відчиняєш двері – умовно на три відсотки, а люди вже думають, що знають усе твоє життя, і починають вважати свої здогадки легітимними. 

Я намагаюся просто спостерігати й абстрагуватися. Якщо ж говорити загалом, то на повідомлення після програних матчів я практично не реагую.

Я розумію, що часто це люди, які втратили гроші (гравці букмекерських контор, які робили ставки на спортивні події –  «Главком») й не знають, куди спрямувати свої емоції. На жаль, це проблема лудоманії. Мені щиро шкода цих людей і того стану, у якому вони живуть.

Як оціните вашу роботу з польською тренеркою Сандрою Заневською?

Я оцінюю цю співпрацю дуже позитивно – і не лише в тенісному, а й у персональному контексті. Мені здається, що ми обидві дуже виросли як особистості.

Для мене це надзвичайно важлива співпраця, і я щиро сподіваюся, що вона триватиме якомога довше – стільки, скільки ми обидві будемо до цього готові й матимемо бажання разом розвиватися.

Це справді дуже цінно, і я рада, що вона є частиною моєї команди й мого життя.

Ваш фонд існує вже більше двох років. Який проєкт вважаєте найбільш вдалим? Чи є щось з планів, чого не вдалося досягнути?

У 2024 році я перезапустила Фонд, і з того моменту ми дуже активно працюємо над його розвитком. Зараз у нас багато різних напрямів, і для мене важливо, щоб це була не одна ініціатива, а системна робота.

Зокрема, нещодавно ми запустили проєкт «Шкільний матч-пойнт», у межах якого теніс інтегровано в уроки фізкультури. Програма вже працює на Львівщині, і 13 тисяч дітей мають можливість уперше спробувати себе в цьому виді спорту. Для мене це неймовірна радість – дати дітям шанс познайомитися з тенісом, який може відкрити для них зовсім інші життєві шляхи.

Також ми підписали меморандум з Ukraine Global Scholars (Ukraine Global Scholars Foundation (UGS) – неприбуткова організація, створена з метою допомагати талановитим українським школярам отримувати освіту в найкращих приватних школах та університетах світу –  «Главком») – це наш перший крок у поєднанні спорту й освіти. Паралельно ми почали роботу над власною підготовчою програмою, яка допоможе школярам упевнено пройти перші етапи відбору до UGS або інших стипендіальних програм, зокрема підготовку до SAT (Scholastic Aptitude Test – тест, який слугує головною вимогою для вступу до коледжів та університетів США – «Главком»), роботу над есе та інтерв’ю.

У 2025 році в нас була й перша міжнародна подія Фонду під час Вімбллдону, де ми вперше розповіли про нашу місію, «Шкільний матч-пойнт» і загалом про те, як партнерства можуть допомагати розвивати теніс в Україні.

Окремо ми працюємо з тренерами. Зокрема, надали стипендії на курс зі спортивної психології з Демієном Стюартом (Демієн Стюарт – відлмий австралійський психолог, спеціаліст у галузі спортивної та фізичної психології – «Главком»), тому що ментальна складова в спорті має величезне значення, особливо в роботі з дітьми.

Паралельно ми почали роботу над книгою «Серце на корті» – про українських спортсменів, які формували розвиток тенісу та були частиною його міжнародного шляху. Для мене важливо зберігати цю історію.

Також ми презентували дослідження про розвиток тенісу в Україні – про кар’єрні можливості, інтеграцію спорту в освіту та його доступність.

Загалом роботи багато, планів теж, і це дуже надихає. Я сподіваюся, що ми й надалі зможемо допомагати якомога більшій кількості українців відкривати для себе теніс.

«Чи піду в політику? Не хочу забігати наперед»

Багатьом вболівальникам запам’ятався ваш виступ у Верховній Раді у березні 2016 року. Чи цікаво було б вам займатися політикою після завершення кар’єри? 

Я не можу зараз однозначно відповісти на це запитання, тому що політика – дуже  складна кар’єра. На мою думку, це одна з найскладніших сфер узагалі, з багатьох причин.

Тому я не хочу ні стверджувати, що колись точно піду в політику, ні категорично говорити «ніколи». Часи змінюються, я змінююся, і я не знаю, яким буде життя через 20, 30 чи 40 років. Не хочу забігати наперед.

Але станом на сьогодні таких планів у мене немає.

Чи є у вас час слідкувати за іншими видами спорту? Можливо, маєте улюблену команду? Чи є якісь спортсмени, за яких вболіваєте?

Моє улюблене спортивне змагання – це, напевно, Олімпіада, звісно, літня. У цей період я стежу за дуже багатьма видами спорту.

Водночас, якщо говорити загалом, часу на перегляд спорту в мене не так багато. Хоча я б із задоволенням дивилася більше. Особливо мені подобається легка атлетика – чемпіонати світу та Олімпійські ігри. Це завжди неймовірно захопливо.

Наприклад, коли ми були в Китаї під час Billie Jean King Cup, я майже щодня дивилася чемпіонат світу з легкої атлетики, який проходив у Токіо, – це було дуже круто.

Що стосується інших видів спорту, особливо командних, то за ними потрібно постійно стежити, щоб не випадати з контексту. Наразі в мене просто немає на це часу. Але загалом я люблю дивитися інші види спорту й завжди повертаюся до цього, коли з’являється можливість.

Я вболіваю за всіх українських спортсменів – незалежно від виду спорту. Мені дуже подобається читати новини про нові рекорди й перемоги. Це завжди надихає.

Мені здається, це важливий і дуже сильний момент для всіх нас, адже, попри те що країна вже майже чотири роки живе в умовах повномасштабної війни, спортсмени продовжують боротися, тренуватися, перемагати й прославляти Україну у світі. Для мене це справжній подарунок – бути частиною цього й надихатися.

Чи будете слідкувати за зимовою Олімпіадою цього року?

Так, я дуже сподіваюся, що матиму на це час і можливість повноцінно постежити за нею.

«Найцінніше для спортсмена – мати вболівальників, які поруч за будь-яких обставин»

Відомо, що ви любите готувати. Яка улюблена страва, що готуєте самостійно?

Так, я дуже люблю готувати. Насправді в мене є чимало страв, які я готую регулярно. Коли я вдома, це майже щоденний ритуал.

Дуже люблю готувати борщ. Це, звісно, доволі складний процес, але потім із задоволенням їм його ще кілька днів, адже маленьку каструлю борщу приготувати практично неможливо, завжди виходить цілий казан.

Також люблю готувати гречаний суп, пасту карбонара – це швидко, просто й дуже смачно. Роблю різні закуски. Але, напевно, борщ – це мій абсолютний фаворит.

Марта Костюк

фото: Getty Images

Чого побажаєте всім вашим вболівальникам у 2026 році?

Я бажаю всім бути свідомими й підтримувати нас. Давати нам відчуття, що за нашими спинами завжди є велика стіна підтримки – незалежно від того, через які моменти ми проходимо: перемоги, поразки чи складні періоди.

Мені здається, що найцінніше для спортсмена – мати вболівальників, які поруч за будь-яких обставин, які довіряють і знають, що ти завжди робиш усе, що у твоїх силах.

Я переконана, що українські спортсмени сьогодні, віддають максимум можливого. І це, безумовно, заслуговує на велику повагу. Щиро дякую всім за підтримку.

Артем Худолєєв, «Главком»