Герої, яких забрала війна у червні 2021-го. Згадаймо всіх поіменно

У червні 2021 року увага світу була здебільшого прикута до Чемпіонату Європи з футболу Євро-2020, проте на сході України тривала війна. Так, минулого місяця вона забрала життя двох українських захисників. Обидва захищали батьківщину з 2015 року, мріяли про перемогу та збиралися тримати зброю в руках до самого кінця.

Якими були та чим жили Герої, читайте у матеріалі:

Володимир Бєлов, 128 ОГШБр

Володимир Володимирович Бєлов народився 28 липня 1984 року в Казахстані. У 1993-му, коли хлопчикові виповнилося 9 років, він з родиною переїхав до України. Сім’я оселилася на Київщині, у селі Забір’я Фастівського району. Закінчивши у 2001 році Забірську загальноосвітню школу, Володимир вступив до авіаційного університету. Після випуску працював у житлово-комунальному господарстві. А у 2015 році вирушив на Донбас – захищати землю, що стала йому рідною.

«Ми познайомились ще у 2015-му, це була перша наша ротація, луганський напрямок. Він приїхав на якихось кілька тижнів пізніше. Виявилось, що земляк – теж із Київщини, цікавий співрозмовник, мудрий та ще й веселий по життю. То ж і потоваришували та пішли фронтовими стежками пліч-о-пліч. Коли на одній позиції служили, коли на різних, то завжди підтримували зв’язок і один одного. Від першого дня служби в одному взводі», – згадував у розмові з журналістом «Армія Інформ» побратим Бєлова, молодший сержант Юрій Москаленко.

Старшина Володимир Бєлов (псевдо Миротворець) служив у лавах 128 окремої гірсько-штурмової бригади. Виконував обов’язки старшого взводно-опорного пункту.

«Він завжди продумував усе до найдрібніших деталей: розміщення вогневих точок, спостережних постів, все, що стосується логістики і ворожих сутичок. Важко знайти більш відповідального та тямущого воїна», – розповідав Москаленко.

Володимир планував пов’язати своє життя з військом. За роки на війні Володимир пройшов чимало боїв. Зокрема, воював поблизу Михайлівки, Пісків, Зайцевого, Гранітного, Чермалика, Водяного. Біля останнього з перелічених населених пунктів Миротворець і закінчив свій бойовий та життєвий шлях.

11 червня близько 15:45 ворог розпочав обстрілювати позиції ЗСУ з гранатометів. Під час обстрілу Володимир отримав численні осколкові поранення. Вони виявилися несумісними з життям.

«Він був одним із найкращих серед нас», – каже Москаленко. Поховали воїна в селі, де він прожив більшу частину життя.

Андрій Гонар, 58 ОМПБр

Андрій Миколайович Гонар народився 14 серпня 1969 року у Кривому Розі. Професійний водій, до війни він працював за фахом в автобусному парку та на заводі «Комуніст» у рідному місті. Коли ж Андрія мобілізували у 2015-му – в зоні проведення АТО він також сів за кермо. Відслуживши рік після мобілізації, Гонар підписав контракт і продовжив воювати у складі 128 окремої гірсько-штурмової бригади. З червня 2019 року Андрій Гонар служив за контрактом у 58 ОМПБр старшим водієм мотопіхотної роти.

Рано-вранці 26 червня російсько-окупаційні війська розпочали обстріл позицій українських військових під селищем Піски зі ствольної артилерії. Коригувався обстріл за допомогою безпілотника.

Як розповідали журналісти ТСН, коли ворог відкрив вогонь, українські воїни подалися в укриття. Останнім біг Андрій. Втім, заховатися від смертоносних снарядів він не встиг: один із них розірвався буквально за десять метрів від військового, розтрощивши паркан і поваливши дерево. Осколок снаряду влучив в Андрія Гонаря. Поранення виявилося фатальним.

Воїн загинув близько 5:20 ранку – в останній день свого контракту. Побратими кажуть, чоловік збирався з’їздити додому, а потім продовжити службу. Та не судилося.

Андрієві Гонарю був 51 рік. Він обожнював риболовлю і навіть на фронті пригощав побратимів смаженою рибкою. У полеглого Героя залишилося дві доньки та син, який, як і батько, хотів захищати Україну.

Загалом у червні бойовики порушили режим припинення вогню порушили понад 200 разів.

Графіка: slovoidilo