В Нацраді помітили, що українські серіали нічим не відрізняються від російських

Перший заступник голови Нацради Ольга Герасим’юк в інтерв’ю «Главкому» розповіла, що наразі власне виробництво телесеріалів починають ті, хто раніше закуповував та транслював все російське, співпрацював з Росією, наймав російських акторів, ведучих і не ростив своїх.

«Тому й підходи та сценарії у них не змінилися. У всьому – в стилі життя, в описі стосунків і колізій виписується все та ж звична російська реальність і ментальність. І ми продовжуємо знімати те саме, тільки тепер називаємо його своїм – і ця утильсировина не формує попиту на якусь іншу якість. У Радянському Союзі, коли ти приходив у рибний магазин, у тебе питали — яку рибу давати? Варіанти – свіжу або солену чи морожену…А що, буває ще й інша? Так само з цим. Звідки візьметься уявлення про більш широкий погляд на асортимент? Кіно недаремно експлуатують пропагандисти як потужний засіб формування світогляду. І у нас навіть в оцих лікарняних серіалах не знайдеш натяку, що це відбувається у нас», - зазначила Герасим’юк.

Вона нагадала, що в деяких серіалах у провінційних лікарнях не просто ніхто не говорить українською, навіть жодної таблички українською мовою. Хоча такого в житті просто не буває, вважає перший заступник голови Нацради.

Вона наголосила, що ці хитрощі існують через бажання продюсерів продати серіал ще й в Росію.

«В першу чергу так, - зазначила Герасим’юк. - Хоча загалом через повне нерозуміння й невідчуття свого матеріалу. Якщо робиться національний продукт – то це обов’язково просто національні костюми, якийсь шинок, українська пісня. Увімкнув Вакарчука – все, відстрілявся! Національне. Якщо анонсують, що, мовляв, ви в цьому серіалі не побачите шароварщини, – так і чекай, що вона там буде. Бо шароварщина – це не просто шаровари, а світогляд людей, які впевнені, що вони «очень современные», але про українське знають тільки зі стереотипів. От про Україну знають, що це – гуцули, тож тримайте – «Останній москаль», сіру й тупу пародію на комедію. Адже щоб вміти посміятися над собою, треба щось хоча б про себе знати. А не екранізувати анекдоти, придумані не нами».